Постанова КАС ВС № 160/16772/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м. Київ справа № 160/16772/24 адміністративне провадження № К/990/30463/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Юрченко В.П., суддів: Бившевої Л.І., Васильєвої І.А., розглянувши у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу №160/16772/24 за адміністративним позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до Публічного акціонерного товариства «Синельниківська теплоізоляція» про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податку, яке перебуває у податковій, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року (суддя Савченко А.В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року (головуючий суддя Чередниченко В.Є., судді: Іванов С.М., Шальєва В.А.), УСТАНОВИВ: У червні 2024 року Головне управління ДПС у Дніпропетровській області (далі також - позивач, контролюючий орган) звернулося до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Синельниківська теплоізоляція» (далі також - відповідач, Товариство), в якому просило надати дозвіл на погашення суми податкового боргу у розмірі 1 563 021,28 грн за рахунок майна Товариства (код ЄДРПОУ 00290475), що перебуває у податковій заставі. Позов обґрунтовано тим, що у зв`язку з відсутністю грошових коштів на рахунках відповідача, позивач просить суд надати дозвіл на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Проведеними заходами неможливо стягнути податковий борг за рахунок коштів відповідача, що знаходяться на його розрахункових рахунках, що є підставою для стягнення суму боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року, у задоволенні позову відмовлено повністю. В ході розгляду справи судами становлено, що Публічне акціонерне товариство «Синельниківська теплоізоляція» (код ЄДРПОУ 00290475) знаходиться на обліку як платник податків у Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області. Згідно відомостей з інтегрованої картки за відповідачем обліковується податковий борг на загальну суму 1 563 021,28 грн по наступним видам податків: по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 1 550 752,14 грн; пеня по орендній платі з юридичних осіб у розмірі 8 711,31 грн. У зв`язку з несплатою до бюджету сум податкового боргу, контролюючим органом сформовано та направлено на податкову адресу ПАТ «Синельниківська теплоізоляція» податкову вимогу №408-04 від 11.03.2015, яку було отримано останнім 19.03.2015. Відповідно до ст. 89 ПК України, прийнято рішення №408-04-408-412 від 05.11.2021 про опис майна АТ ПАТ «Синельниківська теплоізоляція» у податкову заставу. Податковим керуючим проведено опис майна АТ ПАТ «Синельниківська теплоізоляція» в податкову заставу та складено акт №00290475/1/13-05-412 від 22.11.2021. Податкову заставу зареєстровано у відповідних Державних реєстрах. Проведено державну реєстрацію обтяження податкової застави в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно від 23.11.2021 за №45209679, від 25.11.2021 за №45272508, від 26.11.2021 за №45299053. Рішенням від 23.12.2022 вирішено здійснити погашення усієї суми податкового боргу, шляхом стягнення безготівкових коштів з рахунків у банках, органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, та інших фінансових установах АТ ПАТ «Синельниківська теплоізоляція» Як вказано контролюючим органом, з 2023 року виставляються інкасові доручення, які повертаються банківськими установами через відсутність коштів на рахунках платника або арешту коштів іншими виконавчими документами. З огляду на наведені обставини, Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до суду із цим позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна відповідача, що перебуває у податковій заставі. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, позицію якого підтримав й апеляційний суд, виходив з того, що доказів стягнення з платника податків податкового боргу за рахунок грошових коштів у судовому порядку не встановлено та позивачем не надано. Крім того, при вирішенні вимог про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі, до предмету доказування входять обставини щодо переліку усіх відкритих платником податків банківських рахунків, наявність/відсутність на таких рахунках грошових коштів, необхідних для погашення наявної у відповідача суми податкового боргу, а також вчинення податковим органом дій щодо стягнення коштів з таких рахунків. Тобто при застосуванні приписів статті 95 ПК України з`ясування вказаних обставин є першочерговим, натомість доказів направлення інкасових доручень на всі відкриті банківські рахунки відповідача та доказів відсутності на таких рахунках відповідача грошових коштів на погашення податкового боргу позивачем не надано та матеріали справи не містять. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що не проведення процедури зміни деяких рахунків у відповідності до вимог стандарту IBAN не може звільняти контролюючий орган від виконання обов`язку, визначеного законодавством щодо перевірки наявності чи відсутності коштів на рахунках платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків. З такими рішеннями судів попередніх інстанцій не погодився контролюючий орган та подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги, позивач наголошує, що ним було дотримано процедуру, що передує зверненню до суду із позовом про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна, що перебуває у податковій заставі. Також зазначає, що у зв`язку із тим, що певні рахунки відповідача не змінено у відповідності до вимог стандарту IBAN (постанова Правління Національного Банку України від 28.12.2018 №162 «Про запровадження міжнародного номера банківського рахунку (IBAN) в Україні»), у контролюючого органу відсутня можливість направляти по таким банківським рахункам платіжні інструкції. Так, з 13 січня 2020 року всі розрахунки, включаючи сплату податків, повинні здійснюватися виключно з використанням рахунків у форматі IBAN; з цієї дати банки не приймають до виконання платіжні документи, оформлені на рахунки в старому форматі. Підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі скаржником зазначено пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України - 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах. Позивач вказує на незастосування судами висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 28.03.2023 (справа №440/11471/21), та відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування пункту 95.5 статті 95 ПК України з урахуванням особливостей, встановлених частинами 3,4 постанови Правління Національного Банку України від 28.12.2018 №162, статті 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність», а саме можливості/необхідності/обов`язковості направлення платіжних інструкцій відносно стягнення з рахунків у банках, які не відповідають стандарту IBAN, при здійсненні контролюючим органом заходу, встановленого п.95.5 ст.95 ПК України, що передує зверненню до суду із позовною заявою про надання дозволу на погашення податкового боргу за рахунок майна платника податків. Верховний Суд ухвалою від 18.07.2025 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.11.2024 та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01.04.2025 у цій справі. Товариство правом подання письмових заперечень (відзиву) на касаційну скаргу не скористалося, що не перешкоджає перегляду рішень судів попередніх інстанцій у касаційному порядку. Перевіривши доводи касаційної скарги, в межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права у спірних правовідносинах, Верховний Суд виходить з наступного. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Згідно з пунктом 87.2 статті 87 ПК України (в редакції, чинній на момент звернення до суду із цим позовом) джерелами погашення податкового боргу платника податків є будь-яке майно такого платника податків з урахуванням обмежень, визначених цим Кодексом, а також іншими законодавчими актами. Не можуть бути використані як джерела погашення податкового боргу платника податків, зокрема майно платника податків, надане ним у заставу іншим особам (на час дії такої застави), якщо така застава зареєстрована згідно із законом у відповідних державних реєстрах до моменту виникнення права податкової застави (підпункт 87.3.1 пункту 87.3 статті 87 ПК України). Відповідно до пунктів 88.1, 88.2 статті 88 ПК України з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов`язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу. Право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення. За приписами пункту 89.1 статті 89 вказаного Кодексу право податкової застави виникає у разі: несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації, - з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку; несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов`язання, самостійно визначеної контролюючим органом, - з дня виникнення податкового боргу; у випадку, визначеному в пункті 100.11 статті 100 цього Кодексу, - з дня укладання договору про розстрочення, відстрочення грошових зобов`язань. Згідно з пунктом 89.2 статті 89 Податкового кодексу України з урахуванням положень цієї статті право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому. У разі якщо балансова вартість майна, на яке поширюється податкова застава, є меншою ніж сума податкового боргу платника податків, право податкової застави поширюється на таке майно. Як установлено пунктом 89.3 статті 89 ПК України, майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису. До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу. Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред`являється платнику податків, що має податковий борг. Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику. Порядок продажу майна, що перебуває у податковій заставі, врегульовано положеннями статті 95 ПК України. Пунктами 95.1 та 95.2 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі. Стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 60 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги. За приписами пункту 95.3 цієї ж статті стягнення коштів з рахунків платника податків у банках, обслуговуючих такого платника податків, та з рахунків платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, відкритих в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, здійснюється за рішенням суду, яке направляється до виконання контролюючим органам, у розмірі суми податкового боргу або його частини. Контролюючий орган звертається до суду щодо надання дозволу на погашення усієї суми податкового боргу за рахунок майна платника податків, що перебуває у податковій заставі. Рішення суду щодо надання вказаного дозволу є підставою для прийняття контролюючим органом рішення про погашення усієї суми податкового боргу. Рішення контролюючого органу підписується керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу та скріплюється гербовою печаткою контролюючого органу. Перелік відомостей, які зазначаються у такому рішенні, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику. Зміст наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що податковий борг платника податків може бути погашений за рахунок будь-якого майна такого платника, переданого у податкову заставу, при цьому рішення про погашення усієї суми податкового боргу шляхом продажу майна, яке перебуває у податковій заставі приймається на підставі рішення суду. У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог контролюючого органу про надання дозволу на погашення податкового боргу, виходили з того, що позивачем не було вжито всіх заходів щодо стягнення коштів з рахунків відповідача, зокрема, в суд про стягнення податкового боргу контролюючий орган не звертався, у зв`язку з чим позивачем не дотримано вимог пункту 95.3 статті 95 Податкового кодексу України. Водночас, Суд вважає такі висновки передчасними та помилковими, оскільки судами не було враховано положень пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України. Так, згідно з положеннями пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України у разі якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені цим Кодексом строки, стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей здійснюється за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу без звернення до суду, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість. У разі наявності непогашеного зобов`язання держави перед платником податків у сумі, що є меншою за суму податкового боргу, ця норма застосовується в межах різниці між сумою податкового боргу та сумою зобов`язання держави. У таких випадках: рішення про стягнення коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника податків у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей є вимогою стягувача до боржника, що підлягає негайному та обов`язковому виконанню шляхом ініціювання переказу у платіжній системі за правилами відповідної платіжної системи; рішення про стягнення готівкових коштів вручається такому платнику податків і є підставою для стягнення. Тобто, з аналізу вказаних положень податкового законодавства вбачається, що за наявності відповідних обставин, а саме: якщо податковий борг виник у результаті несплати грошових зобов`язань та/або пені, визначених платником податків у податкових деклараціях або уточнюючих розрахунках, що подаються контролюючому органу в установлені Податковим кодексом України строки, за умови якщо такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати, та відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість, контролюючий орган за рішенням його керівника (його заступника або уповноваженої особи) наділений правом для здійснення стягнення коштів за рахунок готівки, що належить такому платнику податків, та/або коштів з рахунків/електронних гаманців такого платника у банках, небанківських надавачах платіжних послуг/емітентах електронних грошей, без звернення до суду. Проте, судами попередніх інстанцій не встановлено правову підставу виникнення податкового боргу, дозвіл на погашення якого просить надати позивач за рахунок майна Товариства, що перебуває у податковій заставі. Така обставина є визначальною, оскільки від характеру та підстав виникнення податкового боргу залежить які саме заходи щодо стягнення коштів з рахунків відповідача має вжити контролюючий орган (передбачені пунктом 95.3 статті 95 Податкового кодексу України, чи пунктом 95.5 статті 95 Податкового кодексу України). Колегія суддів зауважує на необхідності дослідження розрахунку виникнення податкового боргу, штрафних санкцій та пені, доданого до матеріалів справи, оскільки такий містить відомості щодо виникнення податкового боргу як на підставі податкових декларацій поданих до контролюючого органу відповідачем, так і на підставі податкових повідомлень-рішень контролюючого органу. Подані ж до матеріалів справи платіжні доручення та інкасові доручення (розпорядження) у графі «Призначення платежу» містять інформацію про сплату суми коштів за податковим боргом на виконання п.п.95.5 ст.95 Податкового кодексу України згідно рішення уповноваженої особи ГУ ДПС у Дніпропетровській області від 23 червня 2022 року №34357/6/04-36-13-05-22, однак такі обставини також залишилися поза увагою судів попередніх інстанцій. Окрім того, Суд зазначає, що для правильного вирішення спірних правовідносин у цій справі, судами попередніх інстанцій не було встановлено наявності/відсутності за Товариством вказаної контролюючим органом суми податкового боргу (з урахуванням умови, що такий податковий борг не сплачується протягом 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку його сплати), а також відсутності/наявності у меншій сумі непогашеного зобов`язання держави щодо повернення такому платнику податків помилково та/або надміру сплачених ним грошових зобов`язань, та/або бюджетного відшкодування податку на додану вартість (що є однією з умов для контролюючого органу для застосування положень пункту 95.5 статті 95 Податкового кодексу України). Таким чином, Суд зазначає, що у справі, що розглядається, в контексті спірних правовідносин суди першої та апеляційної інстанцій не встановили усіх обставин, що мають значення для правильного вирішення цього спору, що позбавляє суд касаційної інстанції можливості здійснити касаційний перегляд справи із прийняттям остаточного судового рішення, яке б вирішило спір між сторонами, і реалізувати мету, з якою касаційне провадження було відкрито. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що для виконання завдань адміністративного судочинства впроваджено принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі, який полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Положення статі 341 Кодексу адміністративного судочинства України не наділяють суд касаційної інстанції повноваженнями встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. За змістом частини четвертої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен: визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі позовних вимог та заперечень; з`ясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів, і вжити заходів для виявлення та витребування доказів. Принцип всебічного, повного та об`єктивного дослідження доказів судом при розгляді адміністративної справи закріплений частиною першою статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України. Зазначений принцип передбачає, зокрема, всебічну перевірку доводів сторін, на які вони посилаються в підтвердження своїх позовних вимог чи заперечень на позов. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина 2 статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України). Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими та електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 72 Кодексу адміністративного судочинства України). Для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно дослідити докази, надати належну правову оцінку як кожному окремому доказу та сукупності доказів, які міститься в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Згідно статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто таким, що ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій вказаним вимогам не відповідають. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 349 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду. За правилами частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд, У Х В А Л И В : Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задовольнити. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 листопада 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 01 квітня 2025 року скасувати, а справу №160/16772/24 направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіВ.П. Юрченко Л.І. Бившева І.А. Васильєва