Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/25525/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/25525/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович І.Е. Суддя-доповідач - Драчук Т. О. 05 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Драчук Т. О. суддів: Смілянця Е. С. Полотнянка Ю.П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : в грудні 2024 року позивач, - ОСОБА_1 , звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Житомирській області про визнання протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати йому компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток, за період з 28.03.2014 по день фактичної виплати - 30.11.2024. Також, позивач просив зобов`язати Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток, за період з 28.03.2014 по день фактичної виплати - 30.11.2024, у сумі 51988,75 гривень. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погоджуючись з рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 23.03.2026, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити в повному обсязі. Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що рішення суду першої інстанції постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та надав неповну оцінку доказам наявним в матеріалах справи. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з огляду на наступне. Як встановлено судом першої інстанції, підтверджується матеріалами справи, в період з 10.08.2007 по 28.03.2014 ОСОБА_1 проходив службу в Управлінні МВС України в Житомирській області. На підставі наказу Управління МВС України в Житомирській області від 28.03.2014 №78 о/с ОСОБА_1 був звільнений зі служби у запас за п. 64 "ж" Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ. У зв`язку із тим, що при звільненні зі служби позивачу не була виплачена грошова компенсація за невикористану відпустку, він змушений був звернутися до суду. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2024 року у справі №240/31027/23 позов ОСОБА_1 було задоволено: - визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Житомирській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 грошове забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за 2007 - 2008 роки по 30 діб за кожен рік; 2010 рік - 30 діб та за 2014 рік - 30 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та з урахуванням індексації; - зобов`язано Головне управління Національної поліції в Житомирській області нарахувати та виплатити ОСОБА_2 грошового забезпечення у вигляді компенсації за невикористану частину щорічної та додаткової відпусток за 2007 - 2008 роки по 30 діб за кожен рік; 2010 рік - 30 діб та за 2014 рік - 30 діб, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби в органах внутрішніх справ та з урахуванням індексації. Матеріалами справи підтверджується, що 30.11.2024 на виконання вказаного судового рішення Головне управління Національної поліції в Житомирській області виплатило ОСОБА_2 грошову компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 12505,44 гривень. Оскільки вказана грошова компенсація за невикористану відпустку була виплачена ОСОБА_2 лише 30.11.2024, а не в день звільнення зі служби - 28.03.2024, позивач вважає, що має право на отримання компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Однак Головне управління Національної поліції в Житомирській області такої компенсації, одночасно із виплатою суми грошової компенсації за невикористану відпустку, йому не виплатило, а тому позивач звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що разі несвоєчасної виплати особі доходів, які не мають разового характеру, провадиться виплата компенсації втрати частини доходу відповідно до діючого законодавства. Разом з цим, суд першої інстанції звернув увагу, що відповідно до абз. 2 ст. 2 Закону №2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Відтак, чинним законодавством не передбачено можливості компенсації втрати частини доходів при порушенні строків виплати одноразових виплат. Грошова компенсація за невикористану відпустку є виплатою, яка носить разовий характер, а тому в розумінні Закону №2050-ІІІ вона не є доходом, за затримку виплати його передбачена виплата компенсації. З урахуванням вказаного вище, а також вимог ст. 2 Закону №2050-ІІІ, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для виплати на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, яка за своєю правовою природою є одноразовою виплатою. У зв`язку із цим, заявлені позовні вимоги є безпідставними. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В силу ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст.1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно з ст.2 Закону №2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Відповідно до ст.3 Закону №2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Статтею 4 Закону №2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. Норми аналогічного змісту містяться також у Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159). Згідно з п.4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За такої умови слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер, спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи і пов`язані з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Використане у ст.3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або такий, який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14.05.2020 по справі №816/379/16, від 30.09.2020 по справі №280/676/19, від 15.10.2020 у справі №240/11882/19. Разом з цим, колегія суддів звертає увагу, що абз.2 ст.2 Закону №2050-ІІІ передбачає, що під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. В свою чергу, як вбачається з ч.1, 2 ст.94 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається Кабінетом Міністрів України залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України. Згідно з п.3 Розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України №260 від 06.04.2016 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення. Розділом VII та Розділом ІІІ передбачено виплату одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби та виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки. Крім того, як вірно зауважив суд першої інстанції, вимогами Закону України від 20.12.1990 №565-XII "Про міліцію" та Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 №114, було передбачено, що міліціонерам, які звільняються зі служби в органах внутрішніх справ, виплачується грошова компенсація за всі невикористані під час проходження служби дні, зокрема, щорічних основної та додаткової оплачуваних відпусток. В свою чергу, дані виплати носять характер одноразових виплат. Верховний Суд в своїй постанові від 29.03.2023 у справі №640/24361/19 зазначив, що грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка включається до додаткового фонду заробітної плати, є виплатою за невідпрацьований час, і має компенсаційний характер, пов`язаний, як правило, із фактом звільнення працівника. З урахуванням вказаного вище, а також вимог ст.2 Закону №2050-ІІІ, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для стягнення на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку із порушенням строків виплати компенсації за невикористані дні відпустки, яка є одноразовою виплатою. Крім того, при дослідженні до якої виплати відноситься компенсація за невикористані дні відпустки при звільненні, колегія суддів зазначає, що така компенсація здійснює одноразово при звільненні, а посилання апелянта на те, що така виплата накопичувальна і може здійснюватись неодноразово, колегія суддів до уваги не бере, оскільки така виплата включається до додаткового фонду заробітної плати і не є систематичною виплатою. Також, колегія суддів звертає увагу позивача, що і Закон №2050-ІІІ (ст.2), і Порядок №159 (п.3) передбачають, що "Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру", "Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру". Таким чином, колегія суддів зазначає, що доводи апелянта не знайшли свого підтвердження в межах даної справи. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо відмови у задоволенні позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Драчук Т. О. Судді Смілянець Е. С. Полотнянко Ю.П.