Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 560/7274/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 560/7274/25 Головуючий у 1-й інстанції: Печений Є.В. Суддя-доповідач: Граб Л.С. 05 травня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Сторчака В. Ю. Матохнюка Д.Б. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Національної поліції у Вінницькій області, в якому просив: -визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Вінницькій області щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні; -зобов`язати Головне управління Національної поліції в Вінницькій області нарахувати та виплатити середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 27 квітня 2021 року по 22 липня 2025 року. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2026 позов задоволено частково: -визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні за період з 06 квітня 2025 року по 24 квітня 2025 року; -зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні в період часу з 06 квітня 2025 року по день фактичної виплати грошового забезпечення 24 квітня 2025 року у сумі 17829,60 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, сторони подали апеляційні скарги. В обґрунтування доводів апеляційних скарг зазначено про не повне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню, виходячи із наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 04.04.2025 №389-ОС позивач з 05.04.2025 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. 14.04.2025 позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив зазначити причини несвоєчасного розрахунку при звільненні 04.04.2025 заявника ОСОБА_1 з військової служби у відставку; нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , середній заробіток (середнє грошове забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2025 по 10.04.2025 (включно), однак станом на день звернення до суду відповіді не отримав. Вважаючи протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування та виплати середнього заробітку за період затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні за період з 05.04.2025 по 24.04.2025, позивач звернувся до суду з цим позовом. В подальшому, позивач звернувся до суду з позовом щодо зобов`язання відповідача виплатити середній заробіток за невчасний розрахунок при звільненні. Приймаючи рішення суд першої інстанції дійшов висновку про часткову обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. За змістом статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону України від 1 липня 2022 року № 2352-ІХ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин; даліЗакон № 2352-ІХ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Визначаючись щодо середнього заробітку за несвоєчасну виплату позивачу індексації грошового забезпечення за спірний період, колегія суддів вказує на наступне. Так, судом першої інстанції встановлено, що згідно із наданою відповідачем довідкою про доходи від 20 травня 2025 року №143 середньоденна заробітна плата позивача складає 938,40 грн. Кількість затримки при звільнені, за вказаний позивачем період, становить з 06.04.2025 (наступний день після звільнення) до 24.04.2025 (нарахування грошового забезпечення) 19 днів. Відтак, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 17829,60 грн (938,40 х 19 = 239925,41). Що стосується доводів відповідача про незастосування судом першої інстанції пропорційності та співмірності сумі яка підлягає стягненню, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 117 КЗпП України, у чинній редакції, згідно з Законом № 2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями. Правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 викладено щодо приписів статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 2352-ІХ. Наведений у цій постанові підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням, зокрема, того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 КЗпП України не обмежувала періоду, за який може стягуватися середній заробіток у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні. Тому стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності нової редакції статті 117 КЗпП України і після цього. Період з 18 лютого 2021 року до 19 липня 2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України яка не обмежувала строком виплати у шість місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду, який розглядає спір, переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату. Проте, період з 19 липня 2022 року до 19 серпня 2023 року регулюється вже чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати шістьма місяцями. До цього періоду застосовувати практику, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22 і колегія суддів вважає його застосовним до спірних правовідносин. У поданому адміністративному позові позивач просив суд зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.04.2025 по 24.04.2025, тому принцип співмірності у даному випадку обгрунтовано не застосовано судом першої інстанції. Щодо доводів позивача про те, що суд першої інстанції, з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 02.06.2025, повинен був змінити кінцеву дату періоду, за який підлягає стягненню середній заробіток з 24.04.2025 на 29.05.2025, то колегія суддів зазначає, що матеріали справи не містять заяви від 02.06.2025, на яку посилається ОСОБА_1 , як і не долучено доказів направлення (подання) такої до апеляційної скарги останнього. Поряд з цим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, дійшовши правильного висновку про те, що належним та достатнім способом захисту прав позивача буде стягнення середнього заробітку за період з 06.04.2025 по 24.04.2025 в розмірі 17829,60 грн, помилково зобов`язав нарахувати та виплатити позивачу кошти у вказаній сумі. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно змінити рішення суду першої інстанції в його зобов`язальній частині. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційні скарги ОСОБА_1 та військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 04 лютого 2026 року змінити. Абзац третій резолютивної частини рішення викласти наступним чином: "Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 06 квітня 2025 року по день фактичної виплати грошового забезпечення 24 квітня 2025 року у сумі 17829,60 грн. В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Сторчак В. Ю. Матохнюк Д.Б.