Постанова 4806 № 308/11514/25

Справа № 308/11514/25 П О С Т А Н О В А Іменем України 17 квітня 2026 року м. Ужгород Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Закарпатського апеляційного суду в складі: головуючого-судді: Собослоя Г.Г., суддів: Джуги С.Д., Кожух О.А., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2025 року у справі № 308/11514/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним, В С Т А Н О В И Л А: У серпні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним. Просив визнати договір позики, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу Мойсюк-Торохтіною І.І. та зареєстрованого у реєстрі за № 1289, удаваним. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.08.2025 позовну заяву було залишено без руху. Надано позивачу строк для усунення вказаних в ухвалі недоліків, який становить п`ять днів, з дня отримання позивачем ухвали суду. Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним повернуто позивачу. Роз`яснено позивачу, що повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню із позовом до суду, якщо перестануть існувати обставини, що стали підставою для повернення заяви. Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилається на те, що ним було подано позовну заяву, яка відповідала вимогам ст. ст. 175 та 177 ЦПК України, зокрема: у ній визначено зміст позовних вимог визнання договору позики удаваним; викладено обставини, що обґрунтовують ці обставини; наведено норми матеріального права, зокрема, ст. 235 ЦПК України, на яких ґрунтується позов. Позивач, у визначений строк, подав заяву про усунення недоліків і додав усі докази їх виконання. Суд, повертаючи позов, не навів конкретних мотивів, які б підтверджували невиконання ухвали, а лише повторив формулювання, наведені у попередній ухвалі про залишення позову без руху. Щодо письмових доказів, позивач виконав вимоги ухвали, надавши переклади всіх документів іноземною мовою українською. Вважає, що суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про повернення позову, вийшов за межі повноважень і допустив надмірний формалізм. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін. Вважає, що подання ОСОБА_1 заяви 26.08.2025 без обґрунтування, для приховування якого реального договору був укладений оспорюваний договір позики, яку реальну угоду він приховує, який насправді договір був укладений між сторонами свідчить про невиконання ухвали суду про залишення позову без руху, у зв`язку з чим єдиним процесуально вірним процесуальним рішенням є визнання позовної заяви неподаною та повернення особі, яка її подала. Позивач подав клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, що забезпечить реалізацію принципу змагальності сторін, диспозитивності та права бути почутим, а також буде сприяти повному і всебічному з`ясуванню обставин, які суд першої інстанції фактично залишив поза увагою. Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду щодо повернення заяви позивачеві. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої ст. 353 ЦПК України, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Окрім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також, надав сторонам строк для подачі відзиву. Окрім того, кожен з учасників справи мав право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13ц). Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції, переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23.09.2025 скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції з огляду на таке. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які мають бути справедливими. У пункті 1 частини першої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Згідно зі сталою практикою Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист. Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на доступ до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого статтею 6 Конвенції, на справедливий суд. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій. Згідно з положеннями ст. 185-187 ЦПК України, суддя, отримавши позовну заяву, перевіряє дотримання позивачем вимог статей 175 і 177 ЦПК України щодо форми та змісту позовної заяви. За вимогами ст. 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові) (для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку та адреси електронної пошти, відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору. У разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення. У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Відповідно до ч. ч. 3, 5 ст. 185 ЦПК України якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, внесе у визначених законом випадках на депозитний рахунок суду грошову суму у розмірі вартості спірного майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Отже, повернути заяву позивачеві суд може тільки у випадках наявності недоліків позовної заяви прямо встановлених ст. ст. 175 і 177 ЦПК України. Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18.08.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху (а.с. 45). Ухвалу мотивовано тим, що позовна заява подана з порушенням вимог п. 4 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, а саме у позові не зазначено для приховування якого реального договору був укладений оспорюваний договір, яку реальну угоду він приховує, який насправді договір був укладений між сторонами. Крім того, позивач, подавши до суду позов за допомогою системи «Електронний суд», не надав доказів надсилання такого учасникам, а саме відповідачу, у якого відсутній Електронний кабінет, в тому числі не додано до письмових доказів, викладених іноземною мовою, переклади українською мовою, засвідчені належним чином. На виконання вимоги суду першої інстанції позивачем подано заяву про усунення недоліків разом доказами надсилання копії позовної заяви та копії всіх документів, що додаються до неї, а також переклад українською мовою додатків до позовної заяви. Вважав, що недоліки позовної заяви усунені ним у визначений судом строк. Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив із того, що вказані в ухвалі суду недоліки усунуті в повному обсязі не були, зокрема заявою про усунення недоліків не обґрунтовано пред`явлення позову, в такому не зазначено для приховування якого реального договору був укладений оспорюваний договір, яку реальну угоду він приховує, який насправді договір був укладений між сторонами. Із цим, однак, не можна погодитися, оскільки зміст позовної заяви ОСОБА_1 свідчить про протилежне. Як вбачається зі змісту позовної заяви, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на те, що оспорюваний договір позики від 17.09.2024, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , перебуває у безпосередньому зв`язку з договором купівлі-продажу від 23.09.2023 сторонами якого є, зокрема, ОСОБА_2 та ТОВ «Колосія». Зокрема, позивачем було вказано на таку мету укладення оспорюваного правочину, як забезпечення виконання зобов`язань з оплати за основним договором. Враховуючи викладені обставини, у суду першої інстанції не було підстав для залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху (а в подальшому для повернення позовної заяви) як такої, що не відповідає пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України. Так, за правилами, передбаченими ст. ст. 13, 48, 50, 51, 53 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Право обґрунтовувати в позові свої вимоги, зазначати певні докази на підтвердження обставин, які вказані в позові, є диспозитивним правом позивача, ґарантованим цивільно - процесуальним законом. Питання щодо якості такого викладу (чіткість, підставність, обґрунтованість, доведеність), оцінка таких обставинам, а також наявність чи відсутність порушення прав позивача, не може вирішуватись судом на стадії відкриття провадження у справі. Отже, на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі, суддя не вправі надавати оцінку обґрунтованості позовних вимог, оскільки кожна сторона вправі розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд. Вимога суду першої інстанції щодо необхідності зазначення конкретної назви «реальної угоди» є надмірною на стадії відкриття провадження. Для цілей прийняття заяви достатньо, щоб із її змісту було зрозуміло, які саме фактичні обставини, на думку позивача, свідчать про удаваність правочину. Оскільки позивач вважав, що наведені ним факти (щодо забезпечувального характеру позики) і є викладом обставин удаваності, суд не мав процесуальних підстав оцінювати їх змістовну достатність до початку судового розгляду. Європейський суд з прав людини, рішення якого відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ як джерело права, притримується позиції, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (до прикладу, рішення у справі «Шишков проти Росії» (Shishkov v. Russia), № 26746/05, параграф 110, від 20.02.2014). Надмірний формалізм у трактуванні процесуального законодавства визнається неправомірним обмеженням права на доступ до суду як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції. Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, а оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права, що у відповідності до вимог п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України, є підставою для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст. ст. 367, 374, 379, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 23 вересня 2025 року скасувати, а справу № 308/11514/25 направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена до Верховного Суду. Повний текст судового рішення складено 17 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: