Постанова 4803 № 176/2722/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3670/26 Справа № 176/2722/25 Суддя у 1-й інстанції - Крамар О. М. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., Учасники справи: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет», відповідач ОСОБА_1 , розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в письмовому провадженні у місті Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин, в якій подана апеляційна скарга ОСОБА_1 на заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Крамар О.М. В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У липні 2025року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінпром Маркет» (далі ТОВ «Фінпром Маркет», Товариство) подало в суд позов проти ОСОБА_2 з вимогою про стягнення заборгованості за договором позики у розмірі 21 150,64грн, з яких: 11 500,00грн основний борг; та 9 650,64грн відсотки. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що 22 грудня 2020року між ТОВ «1безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_3 в електронній формі було укладено договір позики №3944987, за умовами якого позикодавець надав відповідачу грошові кошти у розмірі 11 500,00грн на строк 64 дні зі сплатою процентів у розмірі 1,6% в день, однак позичальник взятих на себе зобов`язань не виконала, через що утворилася заборгованість. В подальшому, ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» уклали договір факторингу, за умовами якого останній набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики, укладеним з відповідачкою. В свою чергу, ТОВ «Фінансова компанія управління активами» та ТОВ «Фінпром Маркет» також уклали договір факторингу, за умовами якого позивач набув право грошової вимоги до фізичних осіб боржників, в тому числі за договором позики, укладеним з відповідачкою. Відповідачка належним чином зобов`язання щодо повернення боргу за договором позики та заборгованості за процентами не виконала ні перед первісним кредитором, ані перед позивачем/фактором, який набув право вимоги за договором позики на підставі договору факторингу. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Заочним рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025року позов ТОВ «Фінпром Маркет» задоволено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з доведеності позовних вимог, оскільки відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення отриманих у позику коштів, у зв`язку з чим виникла заборгованість, розмір якої суд вважав обґрунтованим, яка підлягає стягненню на користь Товариства. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу 08 січня 2026року ОСОБА_1 (прізвище змінено з ОСОБА_4 на ОСОБА_5 у зв`язку з укладенням 21 жовтня 2025року шлюбу з ОСОБА_6 , на підтвердження чого надано копію свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 ), через представника ОСОБА_7 , подала безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи «Електронний суд» апеляційну скаргу на рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025року. В апеляційній скарзі заявник висловив вимогу про скасування рішення та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову. Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягає у тому, що суд першої інстанції визнав встановленими недоведені обставини, що мають значення для справи. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що позивачем не доведено, що саме відповідачка зареєструвала електронний кабінет, входила до нього, надавала свої персональні дані та уклала з позикодавцем договір позики. Також стверджувала, що суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження перерахування кредитних коштів на рахунок позичальника, не врахував, що платіжна інструкція як платіжний інструмент була затверджена постановою НБУ лише 29 липня 2022року, тобто не могла існувати станом на дату укладення кредитного договору, а також за клопотанням позивача не було витребувано інформацію щодо належності відповідачці карткового рахунку, на який були перераховані надані у позику грошові кошти. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Позивач не скористався своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу не подав. Надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції 12 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №176/2722/25 витребувано із суду першої інстанції; та 06 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. 11 лютого 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду апеляційну скаргу залишено без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026року відкрито апеляційне провадження у справі. 12 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з частиною першою статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно пункту 1 частини першої статті 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа та отримання документів в Електронному суді. Сторони у справі у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами 22 грудня 2020року між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та ОСОБА_2 було укладено договір позики (ануїтет) №3944987, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти у розмірі 11 500,00грн на строк 64 дні, зі сплатою процентів за користування позикою у розмірі 1,6% в день (фіксована) /зв. бік а.с.12/. Відповідно до пункту 5 вказаного договору позики, цей договір укладено дистанційно, в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, шляхом надсилання електронного повідомлення про прийняття (акцепт) пропозиції, та підписано накладенням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Для підписання договору позики від імені позичальника використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором sqa1wOD3Ir. Платіжною інструкцією №c93479f5-1997-42fd-847f-b263daec34a1 /а.с.24/ та довідкою №КД-000026116/ТНПП від 05 травня 2025року /зв. бік а.с.23/ підтверджується перерахування 22 грудня 2020року ТОВ «Фінансова компанія «Фінекспрес» відповідно до умов укладеного з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» договору про переказ коштів №23-01-18/5 від 23 січня 2018 року обумовленої у договорі позики суми грошових коштів на рахунок позичальника, який був зазначений у договорі позики. В подальшому, відповідно до договору факторингу №2106 від 21 червня 2021року, укладеного між ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» як клієнтом та ТОВ «Фінансова компанія управління активами» як фактором /зв. бік а.с.25-29/, та реєстру прав вимог №1 до цього договору факторингу /зв. бік а.с.32-34/, до ТОВ «Фінансова компанія управління активами» перейшло право вимоги за договорами позики (кредитними договорами), в тому числі і за договором позики №3944987, укладеним з відповідачкою. Відповідно до договору факторингу №030423-ФК від 03 квітня 2023року, укладеного між ТОВ «Фінансова компанія управління активами» як клієнтом та ТОВ «Фінпром Маркет» як фактором /зв. бік а.с. 35-39/, та реєстру заборгованості до цього договору факторингу /а.с. 44-45/, до позивача перейшло право вимоги за договорами позики (кредитними договорами), в тому числі і за договором позики №3944987, укладеним з відповідачкою. Відповідачка належним чином зобов`язань за договором позики не виконала, внаслідок чого утворилась заборгованість, яка згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості становить 21 150,64грн, з яких: 11 500,00грн - сума заборгованості за основною сумою боргу, 9 650,64грн - сума заборгованості за відсотками /а.с.6-7/.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційної скарги та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. Задовольняючи позов, суд першої інстанції надважливого значення надав тій обставині, що відповідачкою було допущено порушення зобов`язань з повернення коштів за договором позики, права вимоги за яким в подальшому були відступлені позивачу, у зв`язку з чим виникла відповідна заборгованість, яка підлягає стягненню на користь Товариства. Дослідивши наявні в цивільній справі документальні докази апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, так як судом першої інстанції повно з`ясовані обставин, що мають значення для справи та судом першої інстанції при ухваленні рішення додержані норми матеріального і процесуального права. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції У статті 626 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) закріплено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Відповідно до статі 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України). Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1046 ЦК України). Особливості укладання правочинів в електронному вигляді із застосуванням інформаційно-комунікаційних систем визначені Законом України «Про електронну комерцію». Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому, одноразовий ідентифікатор це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ. У справі встановлено, що для підписання договору позики відповідачкою було використано електронний підпис одноразовим ідентифікатором sqa1wOD3Ir відповідно до вимог частини 6 та 8 статті 11 і 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що позикодавець та позичальник досягли усіх істотних умов та уклали договір позики. Отже, договір позики підписано відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету договір позики не був би укладений. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідачкою таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є її процесуальним обов`язком. Тож, договір позики укладено в електронному вигляді, із застосуванням електронного підпису. При цьому, відповідачка через особистий кабінет на вебсайті позикодавця подала заявку на отримання позики за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання позики шляхом натискання відповідної кнопки, після чого позикодавцем надіслано відповідачці за допомогою засобів зв`язку одноразовий ідентифікатор у вигляді коду, який відповідачка і використала для підтвердження підписання договору позики. Без здійснення вказаних дій відповідачкою договір позики не був би укладений сторонами, а тому цей правочин відповідно до Закону України «Про електронну комерцію» вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі, та укладення цього договору у запропонованій формі відповідало внутрішній волі відповідачки. Вищевказане спростовує доводи апеляційної скарги про відсутність доказів укладення договору позики. Встановивши зазначені обставини у справі, можна дійти висновку, що між сторонами у справі укладено договір позики, за умовами якого відповідачка зобов`язалась прийняти грошові кошти та повернути їх частинами у визначений договором строк, а також сплатити відповідні проценти у погодженому сторонами розмірі за користування такими коштами. Доказів повернення вказаних грошових сум у вигляді основної суми боргу та відсотків матеріали справи не містять. Доводи скарги про те, що відповідачка не реєструвала електронний кабінет на сайті позикодавця, не входила до нього, не надавала свої персональні дані, не оформлювала договір позики з ТОВ «1 Безпечне агентство необхідних кредитів» та коштів у позику не отримувала не підтверджені жодними доказами. Надані у позику кошти відповідачці перераховувалися у спосіб, обумовлений умовами договору позики на банківську картку, реквізити якої вона самостійно вносила до інформаційно-телекомунікаційної системи позикодавця, а виконання позикодавцем обов`язку щодо надання грошових коштів відповідачці підтверджується платіжною інструкцією 22 грудня 2020року та довідкою від 05 травня 2025року. ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» не відкриває карткових рахунків для перерахування наданих у позику коштів, а лише надсилає суму позики на існуючий рахунок позичальника, який вказується самим позичальником. Оскільки ТОВ «1 безпечне агентство необхідних кредитів» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак надані суду позивачем докази перерахування суми позики на рахунок позичальника та її розміру, колегія суддів вважає належними та допустимими. Крім того, суд апеляційної інстанції також враховує, що виписка по рахунку клієнта, належить до інформації, що є банківською таємницею, порядок розкриття якої визначений Законом. Жодних доказів на спростування цих обставин відповідачка суду не надала, як не надала і доказів, що зверталась до суду з позовом про визнання договору позики недійсним або до правоохоронних органів з приводу шахрайських дій, не надала виписки з рахунку, з якого б вбачалось неотримання коштів, або доказів щодо неналежності їй банківської картки, на яку було перераховано надані в позику кошти тощо. Також, відповідачкою не спростовано факт надання нею всіх особистих ідентифікуючих даних, її платіжної картки, без надання яких і відповідного підтвердження, ознайомлення з відповідними умовами та правилами отримання та повернення наданих у позику коштів, відповідна позика не могла бути надана. Відповідно до частини першої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За приписами статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. В обґрунтування таких заперечень та підтвердження перед судом наведених обставин скаржником не надано суду належних, допустимих та переконливих доказів, заперечення скаржника зводяться лише до невизнання нею обставин, на які у позовній заяві посилався позивач. При цьому, обов`язок доведення перед судом переконливості своєї позиції покладається у рівній мірі як на позивача, так і на відповідача. Саме тому, оцінюючи у сукупності наявні в матеріалах справи докази суд апеляційної інстанції вважає переконливішою позицію позивача, яка підтверджена відповідним доказами, в той час як позиція відповідачки ґрунтується виключно на запереченнях та припущеннях, та не підтверджена відповідним засобами доказування. З огляду на викладене, задовольняючи позов ТОВ «Фінпром Маркет» про стягнення заборгованості суд першої інстанції дійшов правильного висновку про надання позивачем належних та допустимих доказів укладення між позикодавцем та відповідачкою договору позики, отримання відповідачкою коштів у позику, враховуючи вищезазначені обставини справи та вимоги закону. В даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. У справі, що переглядається, позичальником не доведено належного повернення позики у розмірі та на умовах, визначених вказаним вище договором, презумпція правомірності якого не спростована. Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом (частина третя статті 512 ЦК України). Правочинами, на підставі яких відбувається відступлення права вимоги, можуть бути, зокрема, купівля-продаж, дарування, факторинг. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України). Обсяг і зміст прав, що переходять до нового кредитора, залежать від зобов`язання, в якому здійснюється відступлення права вимоги. Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. За договором факторингу №2106 від 21 червня 2021року ТОВ «Фінансова компанія управління активами» отримав право вимоги за договором позики, укладеним з відповідачкою, яке в подальшому відступив ТОВ «Фінпром Маркет» за договором факторингу №030423-ФК від 03 квітня 2023року. Тож, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про доведеність переходу права вимоги від первісного до нового позикодавця. Згідно зі статтею 526, частиною першою статті 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Доказів належного виконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором позики з повернення боргу та сплати нарахованих відсотків матеріали справи не містять. Позичальник зобов`язаний виконати його обов`язок відповідно до умов договору. Тобто, порушивши права або законні інтереси позикодавця позичальник зобов`язаний поновити їх. Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за основною сумою боргу та процентами у загальному розмірі 21 150,64грн Наведені в апеляційній скарзі обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову ТОВ «Фінпром Маркет», оскільки фактично отримані та використані позичальницею кошти у добровільному порядку не повернуті. Доводи апеляційної скарги про процесуальні порушення суду першої інстанції щодо залишення без уваги клопотання позивача про витребування доказів не можуть слугувати підставою для скасування правильного по суті рішення суду. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Тож, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності, що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 . Заочне рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 24 вересня 2025року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках передбачених пунктом 2 частиною третьою статті 389 ЦПК України. Повне судове рішення складено 05 травня 2026року. Судді: