Постанова Чернівецький апеляційний суд № 727/14814/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 05 травня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/14814/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Чернівецька міська рада, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2026 року, ухваленого під головуванням судді Бойко М.Є., дата виготовлення повного тексту рішення 13 лютого 2026 року, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Чернівецької міської ради, в якому просив визнати на ним право власності на спадкове майно, яке складається з садового будинку літ.А, загальною площею 190,30 кв.м, що розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 , кадастровий номер 7310136300:24:003: АДРЕСА_2 . В обґрунтування вимог вказував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати ОСОБА_3 , після смерті якої залишилося спадкове майно і яке складається з земельної ділянки № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7310136300:24:003:0360 та садового будинку літ.А, загальною площею 32,20 кв.м, що знаходяться по АДРЕСА_2 в садівничому товаристві «Колосок». Зазначає, що після смерті матері прийняв спадщину, а приватним нотаріусом Чернівецького МНО Скінтей Ю.І. йому було видано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме садовий будинок загальною площею 34,20 кв.м, що розташований в м. Чернівці, під № НОМЕР_1 , садівниче товариство «Колосок» на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:24:003:0360, який належав ОСОБА_3 . Провадження №22-ц/822/679/26 Спірний садовий будинок за життя матері було реконструйовано без дозвільних документів, а тому з урахуванням норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, просив позовні вимоги задовольнити. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2026 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням стороною позивача подано апеляційну скаргу, в якій міститься посилання на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги мотивує тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що земельна ділянка під зазначене будівництво не відводилась, оскільки земельна ділянка під № НОМЕР_1 , кадастровий номер 7310136300:24:003:0360, загальною площею 0,0531 га, що розташована в АДРЕСА_2 належала померлій ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №817266, цільове призначення даної земельної ділянки для ведення садівництва. Звертає увагу на те, що садовий будинок, право власності на який є предметом спору у цій справі, відповідає всім вимогам садового будинку (не більше 2 поверхів, площа після реконструкції 190,30 кв.м, що менше ніж дозволена площа до 500 кв.м, використовується у літні періоди, та розміщений на земельній ділянці (яка належить Позивачу) із відповідним цільовим призначенням) та не потребує переведення в житловий будинок. Наголошує й на тому, що у разі надання земельної ділянки у встановленому законом порядку спадкодавцю за життя під уже збудоване нерухоме майно, до спадкоємця переходить право на звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво в порядку спадкування. Спадкування окресленого права можливе, оскільки воно не є таким, що нерозривно пов`язане з особою спадкодавця у розумінні ст.1219 ЦК України. Таким чином, якщо спадкодавець за життя здійснив самочинне будівництво, у разі його смерті до спадкоємців переходить право власності на використані під час такого будівництва будівельні матеріали. Як виняток, спадкоємці можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно за умови надання земельної ділянки у встановленому законом порядку під уже збудоване нерухоме майно. Однак, встановлення права власності на використані під час будівництва будівельні матеріали є належним способом захисту лише за умови, якщо будівництво незавершене . В даному випадку не проводилось нове будівництво, а лише реконструкція вже існуючого на земельній ділянці садового будинку. Крім того, враховуючи, що будівництво завершене (садовий будиночок фактично використовується, виготовлений технічний паспорт садового будинку, виготовлений технічний висновок за результатами технічного огляду і оцінки стану будівельних конструкцій згідно якого реконструйований садовий будинок відповідає нормам і придатний для безпечної експлуатації), однак не введене в експлуатацію через здійснення реконструкції самочинно, належним способом захисту є виключно звернення до суду для встановлення права власності у порядку спадкування на вже реконструйований садовий будинок, який розташований на земельній ділянці яка належить позивачу. Стверджує, що позивач звертався в установленому порядку до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, однак, у зв`язку з тим, що на законодавчому рівні відсутній механізм та умови прийняття в експлуатацію таких об`єктів - він отримав відмову, отже, після набуття права власності на спадкове майно (реконструйований садовий будинок) на підставі рішення суду, не позбавляє останнього звернутись до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, задля відповідно прийняття в експлуатацію садового будинку, що, в свою чергу, свідчить про те, що рішення суду у цій ситуації є лише проміжним етапом та, в першу чергу, необхідне для подальшого введення в експлуатацію та узаконення з можливістю формування всіх необхідних документів на будівлю. За наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким у позовні вимоги задовольнити. Чернівецька міська рада у відзиві на апеляційну скаргу просить судове рішення залишити без змін, а скаргу без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які прийняли участь у справі, вивчивши та обговоривши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції дійшов наступних висновків. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Ухвалюючи рішення суд вказав, що за життя спадкодавець ОСОБА_3 не ввела спірний об`єкт після його реконструкції в експлуатацію у встановленому законом порядку, не набула права власності на нього, що стороною позивача також не заперечується. Земельна ділянка під зазначене будівництво не відводилась. Отже, провівши без необхідних дозволів на виконання таких будівельних робіт реконструкцію належного їй садового будинку у Садівничому товаристві «Колосок» по АДРЕСА_2 під АДРЕСА_1 , за рахунок чого істотно збільшилася його площа, спадкодавець ОСОБА_3 не оформила у встановленому законом порядку та не набула за життя права власності на це нерухоме майно і, відповідно, до складу її спадщини не ввійшли права на таке самочинне будівництво, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на нього в порядку спадкування за законом. Колегія суддів не в повному обсязі погоджується з такими висновками суду та вважає, що рішення наведеним вимогам закону не відповідає. З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 і це підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (а.с.38). Після смерті ОСОБА_3 відрилася спадщина, на яку її сину ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за законом від 08.06.2024 року, а саме зареєстровані за №1293 та №1294 та складається з земельної ділянки під № НОМЕР_1 , площею 0,0531 га, кадастровим номером 7310136300:24:003:0360, цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в АДРЕСА_2 , яка належала ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯЛ №817266 та садового будинку, загальною площею 34,20 кв.м, що розташований в м. Чернівці, під № НОМЕР_1 , садівниче товариство «Колосок» на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:24:003:0360, який належав ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно (а.с.8, 37). З копії витягу з Державного реєстру речових прав №382094116 від 08.06.2024 року садовий будинок, загальна площа 34,2 кв.м, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва на право на спадщину (а.с.17). У відповідності до витягу з Державного реєстру речових прав №382093932 від 08.06.2024 року земельна ділянка площею 0,0531 га з кадастровим номером 7310136300:24:003:0360 належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину (а.с.36). В листі від 20.08.2025 року Інспекція ДАБК повідомила ОСОБА_1 про те, що із наданих ним документів вбачається, що реконструкція садового будинку в АДРЕСА_2 здійснена самочинно, без набуття права на виконання будівельних робіт, при цьому згідно з топографічної карти м. Чернівці реконструкцію вищевказаного об`єкта зроблено після 2015 року (а.с.18). Відповідно до технічного висновку за результатами технічного огляду і оцінку стану будівельних конструкцій будівель і спору та інженерних мереж про відповідність здійсненої реконструкції садового будинку встановлено, що: оглянута будівля не має ушкоджень та деформацій несумісних з його подальшою експлуатацією; приміщення будинку знаходяться в задовільному технічному стані і забезпечують необхідну міцність і несучу здатність в цілому; інженерні мережі знаходяться в задовільному стані; після здійснення реконструкції садовий спірний будинок відповідає вимогам державних стандартів, нормативним актам з пожежної безпеки, санітарному законодавству та придатний до експлуатації (а.с.22-35). На час звернення до суду будівництво (реконструкція) садового будинку на земельній ділянці АДРЕСА_1 завершено і відповідно до технічного паспорту на житловий будинок, загальна площа будинку становить 190,30 кв.м, останній складається з: цокольного поверху 98,40 кв.м (гараж 50,90 кв.м, комора 32,70 кв.м, комора 12,70 кв.м, сходова клітина 2,10 кв.м); першого поверху 75,90 кв.м (кімната 36,60 кв.м, кухня 12,30 кв.м, коридор 13,00 кв.м, санвузол 11,70 кв.м, тамбур 2,30 кв.м) (а.с.39-45). Апеляційний суд також звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази того, що вказане спірне самочинне будівництво здійснено пізніше, ніж померла спадкодавець ОСОБА_3 , як і спір щодо кількості й найменування використаних будівельних матеріалів та конструктивних елементів, використаних у будівництві спірного нерухомого майна. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду. У постанові Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі №642/4502/17 зазначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права (пункт 1 частини 2 статті 16 ЦК України). Тлумачення пункту 1 частини 2 статті 16 ЦК України свідчить, що по своїй суті такий спосіб захисту як визнання права може застосовуватися тільки тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою (див., зокрема, постанову Верховного Суду від 21 вересня 2022 року в справі №127/23627/20, постанову Верховного Суду від 05 грудня 2022 року в справі №233/4580/20). Частиною 1 статті 392 ЦК України передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно з статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали із спадкодавцем однією сім`єю не менше як п`ять років до часу відкриття спадщини (стаття 1264 ЦК України). Статтею 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Статтею 331 ЦК України встановлено, що право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Згідно із частин 1, 3-4 статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу. Відповідно до частини 1 статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Із аналізу зазначених норм права випливає, що для того, щоб будівництво не було самочинним, необхідною є наявність таких вимог: земельна ділянка повинна бути відведена для зведення житлового будинку, будівлі, споруди або іншого нерухомого майна; повинен бути належним чином оформлений дозвіл на забудову або належно затверджений проект; при забудові не були здійснені істотні порушення будівельних норм і правил. За приписами частини 2 статті 376 ЦК України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво, лише у випадках, передбачених статтею 376 ЦК України, а саме: за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно (частина 3 статті 376 ЦК України); за особою - власником (користувачем) земельної ділянки, яка здійснила самочинне будівництво на цій ділянці, якщо це не порушує права інших осіб (частина 5 статті 376 ЦК України). Звернення до суду з позовом з приводу самочинного будівництва має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право (пункт 9 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №6 «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва»). Якщо позивач не звертався до компетентного державного органу із заявою про прийняття об`єкта до експлуатації, суд вирішує спір по суті з урахуванням наведених обставин та вимог закону. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України). Верховний Суд у постанові від 25.08.2020 року у справі №760/21223/17-ц зазначає, що вирішуючи справу за позовом власника (землекористувача) земельної ділянки про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, суди зобов`язані встановити усі обставини справи, зокрема: чи є позивач власником (користувачем) земельної ділянки; чи звертався він до компетентного державного органу про прийняття забудови до експлуатації; чи є законною відмова у такому прийнятті; чи є порушення будівельних норм та істотних правил. Крім того, Верховний Суд зауважує, що на підставі частини 3 статті 376 ЦК України суд може задовольнити позов про визнання права власності на самочинно збудоване майно на земельній ділянці, що не надавалася у власність чи користування особі, яка збудувала його, якщо їй у встановленому законом порядку було передано земельну ділянку у власність або надано у користування під уже збудоване нерухоме майно відповідно до її цільового призначення, та за умови, що будівництво велося з додержанням архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил згідно із законодавством, містобудівною та проектною документацією, а також у разі, якщо ці обставини були предметом розгляду компетентного державного органу. Верховний Суд у постанові від 21.10.2020 року у справі №910/2939/19 висловив наступну правову позицію: зміст приписів статті 376 ЦК України підтверджує неможливість застосування інших, ніж ті, що встановлені цією статтею, способів легітимізації (узаконення) самочинного будівництва та набуття права власності на такі об`єкти. Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, яка його здійснила, не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного. Верховний Суд у постанові від 28 квітня 2022 року по справі №359/9695/17 наголошує на тому, що право власності на самочинно збудовані житлові будинки, будівлі, споруди, інше нерухоме майно не набувають як особи, які здійснили це будівництво, так і їхні спадкоємці. Права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статей 376 та 1218 ЦК, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Водночас у пункті 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року №7 зазначено, що якщо спадкодавцем було здійснене самочинне будівництво, до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Якщо право власності на самочинно зведену будівлю визнано судом за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій вона розміщена, то до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво. До спадкоємців, які прийняли спадщину, у разі знесення самочинного будівництва переходить обов`язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки до попереднього стану. У цивільному процесуальному законодавстві діє принцип «jura novit curia» («суд знає закони»), який суд апеляційної інстанції застосував до спірних правовідносин. Застосування судом цього принципу полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Тобто суд, з`ясувавши під час розгляду справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну їх правову кваліфікацію та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеним, зокрема, у постановах від 04 грудня 2019 року у справі №917/1739/17, від 08 червня 2021 року у справі №662/397/15-ц та інших. Як зазначалося вище, принцип «jura novit curia» («суд знає закони») застосовується у тому випадку, коли позивач обґрунтовує свій позов саме такими обставинами, проте помилково посилається на певні норми права. Застосування судом принципу «jura novit curia» («суд знає закони») не є безмежним. У рішенні Європейського суду з прав людини від «Гусєв проти України» від 14 січня 2021 року (скарга №25531/12) було констатовано порушення права на справедливий суд через зміну судом правової кваліфікації позову, що призвело до відмови в його задоволенні. Європейський суд з прав людини вказав на відсутність чітких підстав для зміни правової кваліфікації позову апеляційним судом. До того ж внаслідок перекваліфікації в позові було відмовлено. Заявнику безпідставно не надали можливості подати відповідні докази та аргументи з огляду на зміну правової кваліфікації. Такі дії суду суперечать вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо: справедливості цивільного провадження; принципу змагальності судового процесу. Отже, принцип jura novit curia, з одного боку, підлягає безумовному застосуванню: суд зобов`язаний застосувати правильні норми права, перекваліфікувавши позов, незалежно від посилань позивача. З іншого боку, перекваліфіковуючи позов за цим принципом, суд може порушити право на справедливий суд як щодо відповідача, так і щодо позивача. У таких умовах слід зважати на принцип змагальності та рівності сторін. Сторін не можна позбавляти права на аргументування своєї позиції в умовах нової кваліфікації (Див. постанову Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі №278/2111/23). Отже, саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Як вже встановлено матеріалами справи ОСОБА_3 за життя здійснила самочинну реконструкцію спірного садового будинку без належних на те дозвільних документів та після її смерті вказаний об`єкт нерухомого майна не увійшов у спадкову масу, і, як наслідок, спадкоємець за законом ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом. Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинком з юридичної точки зору, об`єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов`язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати особі на праві приватної власності. Таким чином, оскільки позивач успадкував земельну ділянку під № НОМЕР_1 площею 0,0531 га, кадастровим номером 7310136300:24:003:0360, цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в АДРЕСА_2 та садовий будинок загальною площею 34,20 кв.м, що розташований в АДРЕСА_1 на вказаній вище земельній ділянці, мотивує потребу захисту порушеного права саме необхідністю введення спірного об`єкта нерухомого майна самочинного будівництва в експлуатацію, тому права спадкоємців щодо самочинно збудованого майна визначаються судом відповідно до положень статей 376 та 1218 ЦК, за змістом яких у разі здійснення спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва. Колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову та визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких складається самочинно реконструйований садовий будинок. Такий спосіб захисту як визнання права, передбачений положеннями ст.ст.16, 376 ЦК України і може застосовуватися тоді, коли суб`єктивне цивільне право виникло і якщо це право порушується (оспорюється або не визнається) іншою особою. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 жовтня 2025 року у справі №715/1486/22, від 28 квітня 2022 року у справі №359/9695/17. При цьому, спір щодо самочинного будівництва не стосується прав і обов`язків інших спадкоємців, позивачу належить право в цілому, що виключає необхідність з`ясування переліку будівельних матеріалів, використаних будівництві. За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги позивача частково знайшли своє підтвердження, суд першої інстанції не достатньо повно та всебічно з`ясував обставини справи, не врахував положення чинного законодавства та правові висновки, наведені Верховним Судом у постановах, що є релевантними до спірних правовідносин, у зв`язку з чим дав неналежну правову оцінку спірним правовідносинам та залишив спірне майно в стані правової невизначеності, що дає підстави для його скасування та ухвалення нового судового рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог. Відповідно до ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст. ст. 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 03 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нову постанову. Позов ОСОБА_1 до Чернівецької міської ради, третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Інспекція державного архітектурно-будівельного контролю Чернівецької міської ради, про визнання права власності на спадкове майно, задовольнити частково. Визнати за ОСОБА_1 право власності на будівельні матеріали та конструктивні елементи, з яких складається самочинно реконструйований садовий будинок літ.А, загальною площею 190,30 кв.м, який розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 7310136300:24:003:0360, цільовим призначенням для ведення садівництва, що розташована в АДРЕСА_2 . В решті позовних вимог відмовити за безпідставністю. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: І.М. Литвинюк І.Б. Перепелюк