Постанова 4806 № 302/755/24

Справа № 302/755/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 21 квітня 2026 року м. Ужгород Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В. суддів: Собослоя Г.Г., Джуги С.Д., з участю секретаря судового засідання: Савинець В.Ю. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Резуненко Олександр Анатолійович, на рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2025 року, повний текст якого складено 25 вересня 2025 року, ухвалене головуючим суддею Пухальським С.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування встановив: У травні 2024 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Виконавчого комітету Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання незаконними та скасування рішень органу місцевого самоврядування. Позовні вимоги мотивовані тим, що 13.10.2023 Виконавчий комітет Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області прийняв рішення № 187 «Про розгляд земельного спору», яким затверджено акт комісії від 11.10.2023 щодо заяви гр. ОСОБА_2 . Розгляд проведено без участі позивача, який у цей час перебував за кордоном у зв`язку з лікуванням дитини з особливими потребами, належним чином про засідання повідомлений не був. Не погоджуючись із прийнятим рішенням та актом, позивач подав заяву-клопотання про повторний розгляд спору з участю всіх зацікавлених осіб. За результатами 06.02.2024 виконавчий комітет прийняв рішення № 52, яким затвердив акт комісії від 26.01.2024 з того ж питання. Таким чином, відповідач прийняв два окремі рішення щодо одного й того ж предмета. Позивач вважає обидва рішення незаконними, оскільки: - розгляд спору відбувся без його участі та без належного повідомлення; - фактичний огляд його земельної ділянки не проводився ні під час першого, ні під час повторного розгляду; - у рішеннях необґрунтовано відмовлено у врахуванні запропонованих ним варіантів встановлення сервітуту через суміжні земельні ділянки, зокрема через ділянку гр. ОСОБА_3 та земельну ділянку комунальної власності; - під час повторного розгляду комісія залучала гр. ОСОБА_3 та фактично розглядала варіант встановлення сервітуту через його ділянку, але не відобразила цього у рішенні; - у прийнятих актах рекомендовано встановлення сервітуту через подвір`я позивача, де розташована житлова будівля, яка була запроектована у 2011 році та здана в експлуатацію під час повторного розгляду такого питання. В житловому будинку дитина з особливими потребами, що унеможливлює вільний доступ сторонніх осіб і виключає можливість встановлення такого сервітуту. Крім того, позивач за власний кошт залучив землевпорядну організацію, яка розробила найбільш ефективний варіант встановлення сервітуту, проте цей варіант не був врахований та відображений у рішеннях відповідача. Позивач вважає, що дії виконавчого комітету свідчать про упередженість, формальний підхід та грубе порушення його прав, що змусило його звернутися до суду з вимогою визнати незаконними та скасувати рішення виконавчого комітету № 187 від 13.10.2023 та № 52 від 06.02.2024. Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Резуненко О.А., подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вважає висновок суду першої інстанції помилковим. Так, позивач неодноразово вказував суду в письмових та усних доводах, що відповідач оскаржуваними рішеннями задав неправильні межі розгляду справи, зокрема, незаконно запропонував встановлення земельного сервітуту лише через літню кухню позивача та незаконно відкинув інші варіанти встановлення земельного сервітуту. Щодо застосування конкретного способу захисту, то позивач обрав належний спосіб захисту визначений ст. 16 ЦК України, оскільки незаконне встновлення (констатування) відповідачем недостовірного фатку існування «дороги» - земельного сервітуту через літню кухню позивача суперечить всім правам та порушує права позивача. Також, констатування відповідачем факту можливості встановлення дороги на дитячому подвір`ї дитини з обмеженим можливостями, також є порушенням прав людини та громадянина, дитини та особи з важким захворюванням. Вказує, що судом не враховано факти порушення процедури розгляду та допущені відповідачем під час прийняття рішення, за зверненням ОСОБА_1 . Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що така не підлягає задоволенню з наступних підста. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Частиною 2 статті 16 ЦК України встановлено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції встановлене право на ефективний спосіб захисту прав, що означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Право на суд не є абсолютним, а судового розгляду потребують ті справи, в яких є «спір» про «право», реальний і серйозний, який може стосуватися як самого існування права, так і сфери його дії (справа Аллан Якобсон проти Щвеції). Результат проваджень має бути значущим для відповідного права (наприклад, Ulyanov v. Ukraine (dec.) (Ул`янов проти України)). Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Судом встановлено, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:021:0003 та розташованого на ній житлового будинку з обслуговуючими будівлями й спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (т.1, а.с.22-23, 48-49). 15 листопада 2012 року виконавчим комітетом Міжгірської селищної ради Міжгірського району Закарпатської області було прийнято рішення № 70 «Про надання дозволу на будівництво, виготовлення технічної документації» (т.1, а.с.47), яким ОСОБА_1 було погоджено реконструкцію житлового будинку в АДРЕСА_1 . 07 грудня 2012 року відділом регіонального розвитку, містобудування та архітектури Міжгірської районної державної адміністрації було видано ОСОБА_1 будівельний паспорт на індивідуальний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с.40-44). ОСОБА_2 належить на праві власності житловий будинок з господарськими будівлями й спорудами та земельна ділянка на якій він розташований з кадастровим номером 2122455100:01:023:0022 площею 0,1213 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) за адресою: АДРЕСА_1 . Право власності на житловий будинок з обслуговуючими будівлями й спорудами позивачка набула в порядку спадкування за законом за померлим ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловіком ОСОБА_5 , 1949 року народження, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом від 31.07.2013 (т.1, а.с. 81) та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31.07.2013 індексний номер 7422615 (т.1, а.с.82). Відомості щодо зазначеної земельної ділянки, на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), були внесені 22.10.2014 до Державного земельного кадастру (т.1, а.с.90-91). Житловий будинок позивачки був побудований на підставі будівельного паспорта земельної ділянки від 1976 року (т.1, а.с.84-89). 23 серпня 2023 року до Міжгірської селищної ради Хустського району Закарпатської області звернулася гр. ОСОБА_2 із заявою (т.1, а.с.80), в якій просила: 1.Провести перевірку земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:023:0022 на предмет забезпечення її під`їзним шляхом придатним для проїзду на транспортних засобах та необхідності обтяження земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:021:0003, належної ОСОБА_1 , земельним сервітутом. 2.Забезпечити проведення робіт із землеустрою з метою визначення в натурі (на місцевості) меж під`їзної дороги до належного ОСОБА_2 житлового будинку АДРЕСА_1 , яка відображена у плані забудови земельної ділянки, погодженому 06.09.1976 районним архітектором Міжгірського району Закарпатської області, що входив до складу будівельного паспорта виданого у 1976 році ОСОБА_6 . 3.Надати висновок з приводу доцільності обтяження земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:021:0003, належної ОСОБА_1 , земельним сервітутом на користь ОСОБА_2 , погоджений постійною комісією Міжгірської селищної ради з питань земельних відносин та охорони природи та екології, а також рішенням виконкому Міжгірської селищної ради. Оскільки вже на той час відведена у користування ОСОБА_6 земельна ділянка не мала доступу до дороги загального користування та сполучення із вулицею Грушевського, то за згодою батьків ОСОБА_6 , які проживали у житловому будинку АДРЕСА_1 (далі будинок АДРЕСА_1 ), на земельній ділянці призначеній для будівництва і обслуговування будинку АДРЕСА_1 було визначено під`їзну дорогу шириною 3,50 метра. Дану дорогу було відведено в натурі та відображено у плані забудови земельної ділянки, погодженому 06.09.1976 районним архітектором Міжгірського району, що входив до складу будівельного паспорта виданого у 1976 році ОСОБА_6 . Крім того, ця під`їзна дорога була внесена до містобудівної документації селища Міжгір`я. На даний час власником будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:021:0003 площею 0,1279 га, яка призначена для будівництва і обслуговування будинку АДРЕСА_1 , є ОСОБА_1 син рідного брата її покійного чоловіка ОСОБА_1 . Під час формування земельної ділянки з кадастровим номером 2122455100:01:021:0003 ця ділянка не була обтяжена сервітутом у місці розташування під`їзної дороги до належного ОСОБА_2 дворогосподарства, визначеної у 1976 році. ОСОБА_1 вчиняє ОСОБА_2 та членам її сім`ї, які проживають у будинку АДРЕСА_2 , перешкоди у користуванні під`їзною дорогою, внаслідок чого вони не мають можливості проїхати на транспортних засобах до власного дворогосподарства. За наслідками розгляду заяви ОСОБА_2 комісія вирішила: -рекомендувати громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які являються власниками суміжних земельних ділянок з урахуванням обставин, що склалися домовитися про подальше землекористування та власність стосовно зазначених вище земельних ділянок, а саме укласти між собою в установленому порядку земельний сервітут, про що повідомити Міжгірську селищну раду; -поінформувати зацікавлені сторони про те, що в разі недосягнення згоди комісією буде ініційоване питання щодо звернення до державної інспекції містобудування та архітектури щодо вирішення питання вжиття відповідних заходів, а саме невідповідності намірів забудови земельної ділянки з боку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; -поінформувати зацікавлені сторони про те, що згідно частини другої статті 158 Земельного кодексу України (далі ЗК України) виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а тому в разі не погодження з рекомендаціями комісії було запропоновано дане питання вирішити в судовому порядку, згідно чинного законодавства; -рекомендувати спірним сторонам згідно статті 91 ЗК України виконувати обов`язки власника земельної ділянки, а також дотримуватись правил добросусідства, згідно статті 103 ЗК України (т.1, а.с.98-100). Рішенням Виконкому від 13.10.2023 № 187 «Про розгляд земельного спору» було затверджено вищезазначений акт комісії від 11.10.2023 і доручено відділу земельних відносин Виконкому здійснити контроль за виконанням висновків та рекомендацій комісії (т.1, а.с.97). 08 листопада 2023 року до Міжгірської селищної ради надійшла заява ОСОБА_1 про розгляд заяви ОСОБА_2 щодо виділення дороги (т.1, а.с.102). В заяві ОСОБА_1 повідомив, що під час засідання комісії перебував за кордоном в Чеській Республіці в період часу з 26.09.2023 по 28.10.2023. Клопотав про повторне скликання комісії по розгляду заяви ОСОБА_2 щодо виділення дороги. 26 січня 2024 року відбулося засідання комісії Виконкому, за наслідками проведення якого було складено Акт комісії по розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від цієї ж дати (т.1, а.с. 109-110), згідно якого комісія вирішила: -рекомендувати громадянам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які являються власниками суміжних земельних ділянок з урахуванням обставин, що склалися домовитися про подальше користування та власність стосовно зазначених вище земельних ділянок, а саме укласти між собою в установленому порядку земельний сервітут, про що повідомити Міжгірську селищну раду; -направити звернення до Державної інспекції з містобудування та архітектури щодо вирішення питання вжиття відповідних заходів, а саме невідповідності забудови земельної ділянки з боку ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; -поінформувати зацікавлені сторони про те, що згідно частини 2 статті 158 ЗК України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а тому в разі не погодження з рекомендаціями комісії було запропоновано дане питання вирішити в судовому порядку, згідно чинного законодавства; -рекомендувати спірним сторонам згідно статті 91 ЗК України виконувати обов`язки власника земельної ділянки, а також дотримуватись правил добросусідства, згідно статті 103 ЗК України. Рішенням Виконкому від 06.02.2024 № 52 «Про розгляд земельного спору» було затверджено вищезазначений акт комісії від 26.01.2024 і доручено відділу земельних відносин Виконкому здійснити контроль за виконанням висновків та рекомендацій комісії. З аналізу змісту рішення Виконкому від 13.10.2023 № 187 убачається, що ним було затверджено акт комісії від 11.10.2023, складений за результатами розгляду заяви ОСОБА_2 від 22.08.2023. У заяві ОСОБА_7 просила орган місцевого самоврядування сприяти у захисті її права на земельний сервітут, визначений ще у 1976 році у плані забудови та відведений у натурі. Натомість рішенням Виконкому від 06.02.2024 № 52 затверджено акт комісії від 26.01.2024, ухвалений за результатами розгляду вже іншої заяви позивача ОСОБА_1 , який звернувся до органу місцевого самоврядування з вимогою розглянути питання можливості виділення дороги. Таким чином, у справі мають місце дві окремі заяви, подані різними особами, які стосуються різних за змістом питань, хоча і пов`язаних між собою фактично. Тому суд першої інстанції визнав доводи позивача про повторний розгляд одного й того ж спору необґрунтованими. За змістом ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах. У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку. Оскільки рішення органу місцевого самоврядування у справах цієї категорії мають виключно дорадчий характер, є проміжним етапом у врегулюванні земельного спору, а тому жодним чином не замінюють судового розгляду. Оскаржувані позивачем рішення Виконкому № 187 від 13.10.2023 та № 52 від 06.02.2024 не містять жодних імперативних приписів, не покладають на сторони обов`язків та не породжують для них юридичних наслідків. Вони є лише актами, що фіксують позицію органу місцевого самоврядування та можуть бути враховані судом як докази під час вирішення спору, але не мають наперед установленої сили для суду. Правові наслідки щодо користування спірними земельними ділянками можуть настати лише за результатами судового розгляду, в ході якого оцінюється вся сукупність доказів, у тому числі й акти Виконкому. Окрім цього, звертаючись у суд з позовом ОСОБА_1 не зазначив вимог за захистом яких звернувся до суду, які на його думку порушують його майнові права та потребують судового захисту. Представник позивача адвокат Резуненко О.А. ствердив колегії суддів ту обставину, що позивач незгідний з тими рекомендаціями, які прийняті комісією щодо варіантів встановлення земельного сервітуту. Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для визнання незаконними та скасування рішень Виконавчого комітету № 187 від 13 жовтня 2023 року, яким затверджено акт комісії з розгляду заяви гр. ОСОБА_2 від 11 жовтня 2023 року та № 52 від 06 лютого 2024 року, яким затверджено акт комісії з розгляду заяви гр. ОСОБА_1 від 26 січня 2024 року. Доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Враховуючи викладене та керуючись нормами статей 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд ухвалив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Резуненко Олександр Анатолійович, залишити без задоволення. Рішення Міжгірського районного суду Закарпатської області від 18 вересня 2025 року, залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 30 квітня 2026 року Суддя-доповідач Судді