Постанова 4851 № 520/28799/25

Головуючий І інстанції: Бідонько А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2026 р. Справа № 520/28799/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді Ральченка І.М., Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 05.02.26 по справі № 520/28799/25 за позовом Фізичної особа-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду, з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26 серпня 2025 року № 0787190707. В обґрунтування позову позивач зазначав, що податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26 серпня 2025 року № 0787190707 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на загальну суму 96414,99 грн. є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 адміністративний позов Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26 серпня 2025 року № 0787190707, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 96417,99 грн. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 968 грн. (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Так, відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що судом першої інстанції залишено поза увагою те, що зміст фактичної підстави, яка пов`язана із наявною в контролюючого органу інформацією щодо можливого порушення платником вимог податкового законодавства, яка потребувала перевірки (доповідна записка) знаходиться у розпорядженні ГУ ДПС у Харківській області та відсутня у ГУ ДПС у м. Києві. На переконання представника відповідача, такий обсяг інформації у наказі, прийнятому відповідно до підпункту 80.2.2 пункту 80.2 статті 80 ПК України, можна вважати мінімально достатнім в розумінні абзацу третього пункту 81.1 статті 81 ПК України щодо зазначення у наказі підстави для проведення перевірки. Позивач скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що на його думку, у податкового органу, відповідно до наказу про проведення фактичної перевірки від 05.12.2024 №5225-п, було відсутнє право на проведення перевірки позивача, оскільки всупереч імперативної вимоги п. 81.1 ст. 81 ПК України, у цьому наказі відсутні посилання на призначення перевірки саме ФОП ОСОБА_1 . Крім того, позивач зазначає, що в наказі №5225-п від 05.12.2024 відсутні будь-які посилання на доповідну записку як підставу для проведення перевірки фізичної особипідприємця ОСОБА_1 . На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснює підприємницьку діяльність з 31 жовтня 2023 року. 06 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у Хмельницькій області проведено фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивач. За наслідками перевірки ГУ ДПС у Хмельницькій області складено акт фактичної перевірки від 12.12.2024, в якому ГУ ДПС у Хмельницькій області встановило порушення позивачем: - п. 1, 2 ст. 3 Закону України Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (далі - Закон про РРО). Підставою притягнення позивача до відповідальності в акті перевірки зазначено, що ході проведення фактичної перевірки об`єкту торгівлі (магазину) ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 , встановлено розбіжність між сумою готівкових коштів, які знаходились в касі торгового об`єкту та сумою коштів, які були зазначені в Х-звіті, знятому з програмного реєстратора розрахункових операцій з фіскальним номером №4000943079, що використовується на даній торгівельній точці, а саме згідно опису наявних готівкових коштів, які знаходяться на місці проведення розрахунків, сума склала 144 620,00 грн (сто сорок чотири тисячі шістсот двадцять грн), а згідно Х-звіту станом на 15:34 год. 06.12.2024 сума готівкових коштів склала 23 199,00 (двадцять три тисячі сто дев`яносто дев`ять грн), різниця склала 121 501,00 грн. Додаток №2 до акту. Згідно з поясненнями, наданими працівником ОСОБА_2 , готівкові кошти, які знаходились в касі торгового об`єкту в сумі 144 620,00 являються виручкою від реалізації товарів на даній точці за 05.12.2024 р. Додаток № 3 до акту. З баз даних А/С Податковий блок (СОД РРО) встановлено, що сума виторгу за 05.12.2024 готівкових коштів склала 25 006,01 грн, що підтверджується Z звіта за 05.12.2024 по фіскальному номеру № 4000943079. Додаток № 4 до Акту перевірки. Станом на 15:34 год. 06.12.2024 різниця готівкових коштів склала 98 302,00 грн., яка проведена без застосування програмного реєстратора розрахункових операцій.. 12 грудня 2024 року о 17 год. 00 хв. фактичну перевірку торгової точки, де здійснює свою підприємницьку діяльність позивач закінчено. 30 грудня 2024 року Головним управлінням ДПС у м. Києві, на підставі Акта перевірки від 12.12.2024 (реєстраційний № 26192/22-01- 07-05/3401700554 від 12.12.2024), винесено податкове повідомлення-рішення № 1469090707 про стягнення з пана Федіна 98 302,00 грн штрафних санкцій на підставі п.1 ст. 17 Закону про РРО. 27 червня 2025 року позивач скористався передбаченим Податковим кодексом України правом адміністративного оскарження та подав до Державної податкової служби України скаргу на податкове повідомлення-рішення № 1469090707 від 30 грудня 2024 року. Рішенням про результати розгляду скарги від 22.08.2025 №24527/6/99-00-06- 03-02-06 на податкове повідомлення-рішення №1469090707 від 30.12.2024 про стягнення з фізичної особи-підприємця 98 302,00 грн штрафних санкцій за порушення п.1, п.2 ст. 3 Закону про РРО скасовано ППР ГУ ДПС у м. Києві у частині застосування штрафної санкції у сумі 1887,01 грн, в іншій частині ППР ГУ ДПС у м. Києві від 30.12.2024 №1469090707 залишено без змін, скаргу задоволено частково. 28.08.2025 року за результатами розгляду скарги було прийнято податкове повідомлення-рішення №0787190707 про стягнення з пана Федіна 96 414,99 грн штрафних санкцій на підставі п.1, п.2 ст. 17 Закону про РРО. Не погоджуючись з податковими повідомленнями рішеннями, позивач звернувся до суду з позовом. Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог з підстав протиправності проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 . Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позову з наступних підстав. Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. Відповідно до п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України (далі - ПК України) контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення. За приписами п. 75.1 ст. 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Відповідно до п.п. 75.1.3 п.75.1 ст. 75 ПК України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об`єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами). Порядок проведення фактичної перевірки врегульований ст. 80 ПК України. Фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи) (пункт 80.1 статті 80 ПК України). Згідно з п. 80.5 ст. 80 ПК України передбачено, що допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст. 81 цього Кодексу, яка визначає умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок. Відповідно до п. 80.2 ст. 80 ПК України унормовано, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема: 80.2.2. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, у тому числі із забезпеченням можливості проведення розрахунків за товари (послуги) з використанням електронних платіжних засобів, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів; 80.2.7. у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про використання праці найманих осіб без належного оформлення трудових відносин та виплати роботодавцями доходів у вигляді заробітної плати без сплати податків до бюджету, а також здійснення фізичною особою підприємницької діяльності без державної реєстрації. Враховуючи вище окреслене фактична перевірка проводиться на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом за обов`язкової наявності хоча б однієї з підстав, визначених підпунктами 80.2.1 - 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України та вказаної в наказі про проведення перевірки. Згідно з пунктом 81.1 статті 81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; - службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Непред`явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред`явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки. Відмова платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) від допуску до перевірки на інших підставах, ніж визначені в абзаці п`ятому цього пункту, не дозволяється. При пред`явленні направлення платнику податків та/або посадовим (службовим) особам платника податків (його представникам або особам, які фактично проводять розрахункові операції), такі особи розписуються у направленні із зазначенням свого прізвища, імені, по батькові, посади, дати і часу ознайомлення. У разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) розписатися у направленні на перевірку посадовими (службовими) особами контролюючого органу складається акт, який засвідчує факт відмови. У такому випадку акт про відмову від підпису у направленні на перевірку є підставою для початку проведення такої перевірки. Отже, у наказі податковий орган зобов`язаний, зокрема вказати конкретне прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється. Колегія суддів дослідивши зміст наказу про проведення фактичної перевірки №5225-п від 05.12.2024 р., судом встановлено, що згідно з п. 1 - наказано провести фактичну перевірку об`єкта торгівлі "Техно Їжак", що здійснює діяльність в ТРЦ "Oasis" за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Степана Бандери, буд. 2а з 06 грудня 2024 року, тривалістю 10 діб. Відповідно до п. 2 - період діяльності, що перевіряється: згідно зі ст. 102 ПК України. Проведення фактичної перевірки об`єкта торгівлі Техно Їжак, що здійснює діяльність в ТРЦ Oasis за адресою: Хмельницька область, м. Хмельницький, вул. Степана Бандери, буд. 2а доручено управлінню податкового аудиту (Діана Кириченко) та управлінню оподаткуванню фізичних осіб (Оксана Дмитрієва) Головного управління ДПС у Хмельницькій області. Отже, у вказаному наказі податковий орган вирішив провести перевірку об`єкту торгівлі Техно Їжак, проте жодні згадки про прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється у цьому наказі відсутні. З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що у податкового органу, відповідно до наказу про проведення фактичної перевірки від 05.12.2024 № 5225-п, відсутнє право на проведення перевірки позивача, оскільки всупереч імперативної вимоги п. 81.1 ст. 81 ПК України, у цьому наказі відсутні посилання на призначення перевірки саме ФОП ОСОБА_1 . Крім того, колегія суддів звертає увагу, що на підставою для проведення фактичної перевірки об`єкту торгівлі ОСОБА_3 у наказі ГУ ДПС у Хмельницькій області від 05.12.2024 №5225-п зазначено п.п. 80.2.2 , 80.2.7 п. 80.2 ст. 80, п. 69.2 п. 69 підрозділу 10 ПК України, з метою здійснення контролю за дотриманням вимог законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладання трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками. Разом з тим, аналіз приписів п. 80.2 ст. 80 ПК України дає підстави для висновку, що передумовою проведення фактичної перевірки з підстав, передбачених п.п. 80.2.2, 80.2.7 п. 80.2 ст. 80 ПК України є отримання у встановленому законодавством порядку від державних органів або органів місцевого самоврядування інформації, що свідчить про можливі порушення платником податків законодавства контроль за яким покладено на контролюючі органи. Верховний Суд у постанові від 05 березня 2019 року по справі № 820/4893/18 зазначив, що інформація, яка надходить до податкових органів, може бути підставою для проведення фактичної перевірки згідно статті 80 ПК України, лише у тому випадку, якщо в такій йдеться посилання на конкретні порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. У постанові від 18.12.2018 у справі № 820/4895/18 Верховний Суд в подібних правовідносинах вказав, що у наказі про призначення фактичної перевірки, має бути крім посилання на норми, що їх регулюють, посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, інформація, яка слугувала підставою. Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду від 18 грудня 2018 року по справі № 820/4891/18, від 18.04.2022 у справі № 440/6887/20 тощо. Щодо аргументів апеляційної скарги відповідача, що ним до матеріалів справи не було долучено службову записку з якої б вбачалось, що відповідачем вказувалось стосовно суб`єкта господарювання повне найменування об`єктів перевірки, а саме прізвище, ім`я та по батькові суб`єктів господарювання/РНОКПП, місце здійснення господарських операцій, а також ймовірне порушення Закону №265, наприклад встановлено: «випадки відсутності обов`язкового реквізиту фіскального чека цифрового значення штрихового коду марки акцизного податку», «порушення режиму попереднього програмування РРО не зазначено код товарної позиції згідно з УКТ ЗЕД для підакцизних товарів», «відсутні реєстратори розрахункових операцій», «можливі факти неоформлених трудових відносин із найманими працівниками», «відсутня ліцензія на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями» тощо, колегія суддів зазначає, що у наказі на проведення фактичної перевірки відсутні будь-які посилання на службову записку, як підставу проведення перевірки. Вказане у сукупності дає підстави для висновку про невідповідність наказу про проведення перевірки №5225-п від 05.12.2024 вимогам п. 81.1 ст. 81 ПК України. Отже, вказане, у свою чергу, свідчить про відсутність у податкового органу права на проведення перевірки у ФОП ОСОБА_1 на підставі наказу №5225-п від 05.12.2024. Так, у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки. При цьому підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення. У вказаному висновку Великої Палати Верховного Суду не йдеться про те, що підтвердження обґрунтованості висновків по суті виявлених порушень за результатами проведеної перевірки нівелює правове значення та наслідки всіх процедурних порушень, допущених контролюючим органом під час призначення та/або проведення перевірок. Разом з тим, постанова Великої Палати Верховного Суду не містить визначення конкретних критеріїв, за яких допущені контролюючим органом процедурні порушення є такими, що впливають або об`єктивно можуть впливати на висновки, здійснені за наслідками перевірки. Відповідно, оцінка заявлених (виявлених) процедурних порушень здійснюється судом в кожній конкретній справі. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 вересня 2021 року у справі № 816/228/17 також підтримала усталену в судовій практиці позицію, що нормами ПК України з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів установлено умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Верховним Судом у постанові від 22 вересня 2020 року у справі № 520/8836/18, ухваленої складом судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду, сформовано висновок, що невиконання вимог закону щодо підстави для проведення перевірки призводить до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Таким чином, податкове повідомлення-рішення, прийняте за наслідками перевірки та на підставі акта перевірки, який є недопустимим доказом, не може вважатись правомірним та підлягає скасуванню. Отже, дослідивши матеріали справи у їх сукупності та наведене правове регулювання, колегія суддів дійшла висновку про відсутність у податкового органу права на проведення перевірки ФОП ОСОБА_1 з огляду на те, що у наказі на проведення фактичної перевірки не вказані: посилання на те, що перевірка має проводитися стосовно саме ФОП ОСОБА_1 ; ймовірне фактичне порушення, допущеного цим суб`єктом господарювання. З урахуванням встановлених обставин справи, застосованих судом приписів податкового законодавства та наведених вище висновків, викладених у постановах Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів вважає, що невиконання вимог закону щодо визначення конкретної особи, стосовно якої проводиться перевірка та підстав для її проведення призводять до визнання перевірки незаконною та не породжує правових наслідків такої перевірки, акт перевірки, виходячи із положень щодо допустимості доказів, закріплених частиною другою статті 74 КАС України, не може визнаватися допустимим доказом у справі, оскільки одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. При цьому, суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 04.02.2019 у справі №807/242/14,від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17. Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки. Порушення порядку проведення та призначення перевірки є самостійною підставою для задоволення позовних вимог, на що звернув увагу Верховний суд у постанові від 06.05.2025р. по справі№580/2628/24. За встановлених обставин, колегія суддів приходить до висновку, що недотримання відповідачем вимог ст.ст. 80, 81 ПК України, які визначають порядок фактичної перевірки, є самостійним наслідком визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої. При вирішенні даного спору колегія суддів враховує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях, зокрема у справах у справах №265/6582/16-ц, №487/10128/14-ц, №487/10132/14-ц, №924/1473/15 звертала увагу на те, що відповідно до принципу jura novit curia («суд знає закони») навіть неправильна юридична кваліфікація сторонами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що надання судом оцінки всім важливим аргументам, що були передумовою прийняття суб`єктом владних повноважень відповідного індивідуального акта, який є предметом судового контролю, є визначеною процесуальним законом гарантією справедливого судового розгляду, одним із елементів якого є мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Обов`язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з`ясування всіх обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 2 та частини четвертої статті 9 КАС України, відповідно до змісту якого суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Аналогічні висновки викладені, зокрема, у постановах Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №520/845/2020 та від 04 травня 2022 року у справі №120/6683/20-а. З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку щодо наявності підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 26 серпня 2025 року № 0787190707, яким до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій у розмірі 96417,99 грн. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов. Відповідно до ч.1 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Колегія суддів вважає, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 по справі № 520/28799/25 відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому відсутні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог відповідача. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.02.2026 по справі № 520/28799/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Суддя-доповідач І.М. Ральченко Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва