Ухвала ККС ВС № 161/4499/24

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 травня 2026 року м. Київ справа № 161/4499/24 провадження № 51-1581ск26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , розглянув касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 в інтересах засудженої ОСОБА_5 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 62024140130000102 щодо ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки та зареєстрованої у АДРЕСА_1 , раніше не судимої, засудженої за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 Кримінального кодексу України (далі - КК). Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини За вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року, ОСОБА_5 визнано винуватою і засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, та призначено їй покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією усього належного їй на праві приватної власності майна. Відповідно до ст. 54 КК ОСОБА_5 позбавлено спеціального звання сержанта внутрішньої служби. На підставі ст. 55 КК ОСОБА_5 позбавлено права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, правоохоронних органах, підприємствах, установах та організаціях державної та комунальної власності на строк 3 роки. За вироком суду ОСОБА_5 визнано винуватою у державній зраді, тобто в умисно вчиненому громадянкою України діянні на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що виразилося у переході на бік ворога в період збройного конфлікту, наданні іноземній державі або її представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, в умовах воєнного стану за таких обставин. Так, ОСОБА_5 , будучи молодшим інспектором відділу режиму і охорони Державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор», в період з 01 по 10 квітня 2022 року, тобто після повної окупації міста Маріуполя Донецької області військовослужбовцями збройних сил російської федерації, діючи умисно на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України, державній, економічній та інформаційній безпеці, достовірно усвідомлюючи, що військовослужбовці збройних сил російської федерації шляхом збройної агресії із застосуванням зброї незаконно вторглися на територію України через державні кордони України в Автономній Республіці Крим, Донецькій, Луганській, Харківській, Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській та інших областях та здійснили напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об`єкти, які мають важливе народногосподарське та оборонне значення, житлові масиви та інші цивільні об`єкти, з метою окупації України, маючи проросійську позицію, добровільно вчинила в умовах воєнного стану перехід на бік ворога в період збройного конфлікту і надала представникам окупаційних військ збройних сил російської федерації та їх представникам допомогу в проведенні підривної діяльності проти України. Зокрема, на виконання свого злочинного умислу, спрямованого на перехід на бік ворога, з метою завдання шкоди обороноздатності та державній безпеці України, ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, в період з 01 по 10 квітня 2022 року, точніший час органом досудового розслідування не встановлено, перебуваючи на території Державної установи «Маріупольський слідчий ізолятор» на вул. Кам`янській, 52, у м. Маріуполі Донецької області, перейшла на бік ворога в період збройного конфлікту в умовах воєнного стану, що виразилось у добровільному вступі на службу до незаконного органу держави-агресора - Государственное бюджетное учреждение «Мариупольский следственный изолятор Государственной служби исполнения наказаний Министерства юстиции Донецкой Народной Республики». Крім того, ОСОБА_5 на виконання свого злочинного умислу, спрямованого на надання допомоги окупаційним військам збройних сил російської федерації та її представникам на території м. Маріуполя Донецької області допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, з метою завдання шкоди обороноздатності та державній безпеці України, просуваючи ідеї проросійської спрямованості, з метою дискредитації дій української влади, а також для подальшого встановлення у м. Маріуполі Донецької області окупаційної влади, з першої декади квітня 2022 року систематично відвідувала та несла службу у незаконно створеному органі держави-агресора - ГБУ «Мариупольский следственный изолятор ГСИН МЮ ДНР», при цьому носила формений одяг із розпізнавальними знаками та символікою російської федерації, тим самим, використовуючи своє попереднє становище представника правоохоронного органу та відповідно підтримуючи в такий спосіб факт окупації, як безповоротне встановлення окупаційної влади, створювала у місцевого мирного населення хибне уявлення легітимності такої псевдовлади. Вимоги та узагальнені доводи, викладені в касаційній скарзі У касаційній скарзі захисник ОСОБА_4 , надаючи свою оцінку доказам, заперечує правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження та покликається на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати оскаржувані судові рішення та закрити кримінальне провадження у зв`язку із відсутністю в діяннях його підзахисної складу кримінального правопорушення. Вважає, що вина ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, не доведена поза розумним сумнівом. Стверджує про те, що дані, зазначені у вироку, не підтверджуються дослідженими доказами. Зазначає, що під час досудового розслідування, а також судового розгляду було порушено право ОСОБА_5 на захист, а саме щодо можливості давати показання, подавати свої докази та висловлювати свої доводи з приводу висунутого обвинувачення в судах під час розгляду клопотань та провадження за обвинувальним актом. Стверджує, що даних про те, що ОСОБА_5 була ознайомлена із оголошеннями та повістками через сайт «Офіс Генерального прокурора» та «Урядовий кур`єр» матеріали провадження не містять, так само і даних про те, що вона має доступ до вказаних сайтів. Вказує на те, що у матеріалах кримінального провадження відсутні запити органу досудового розслідування про надання інформації до Акціонерного товариства «Укрпошта» про можливість чи неможливість надіслання/вручення поштової кореспонденції за останнім відомим місцем проживання ОСОБА_5 . Крім того, вважає, що досліджені під час судового розгляду докази не підтверджують наявність в діях ОСОБА_5 складу інкримінованого кримінального правопорушення. Зазначає, що під час досудового розслідування при отриманні доказів були допущені вимоги норм процесуального закону, а також при проведенні слідчих дій, з огляду на що стороною захисту під час судового розгляду було заявлено клопотання про визнання ряду доказів недопустимими, однак суд вказане клопотання не розглянув. Вважає, що з досліджених доказів не вбачається, що ОСОБА_5 добровільно зайняла посаду, а також відсутні докази, які б підтверджували наявність мети та мотиву на вчинення кримінального правопорушення. Крім цього, стверджує, що всупереч вимогам процесуального закону суд апеляційної інстанції не співставив та не проаналізував доводи, які були викладені в апеляційній скарзі захисника, не вказав мотиви та підстави відхилення апеляційної скарги, а також не спростував наведені доводи. Мотиви Суду Перевіривши доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити, виходячи з такого. Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 428 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги, наданих до неї копій судових рішень та інших документів убачається, що підстав для задоволення скарги немає. За змістом статей 433, 438 КПК суд касаційної інстанції є судом права, а не факту, а тому перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати і визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження. Зазначені обставини були досліджені судами першої та апеляційної інстанцій і не підлягають перегляду в касаційному порядку відповідно до вимог зазначених статей, а отже під час касаційного розгляду кримінального провадження колегія суддів виходить із фактичних обставин справи, встановлених судом. Відповідно до ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Як убачається із копії вироку, суд першої інстанції, мотивуючи висновок про винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, покликався на докази, що зібрані у встановленому законом порядку, досліджені під час судового розгляду та оцінені судом відповідно до приписів ст. 94 КПК. Варто зауважити, що судовий розгляд у межах даного кримінального провадження здійснювався в порядку спеціального судового провадження за відсутності обвинуваченої ОСОБА_5 , яка показань суду не надавала. На судові повістки (оголошення), надіслані до газети «Урядовий кур`єр», як вказав суд, не прибула без поважної причини. За змістом вироку, аналіз наявних в матеріалах справи численних документів на підтвердження завчасних належних викликів ОСОБА_5 до слідчого (прокурора), направлених їй повідомлень з приводу її прав та обов`язків, оголошеної підозри, висунутого обвинувачення та руху спеціального судового провадження свідчить про те, що вона мала підстави усвідомлювати, що проти неї розпочато кримінальне провадження, вона отримала чи мала би отримати оголошену підозру, відповідні виклики та пред`явлене обвинувачення, мала можливість бути обізнаною із усіма своїми правами, в тому числі, на захист та доступ до правосуддя. Відтак, держава Україна під контролем сторони захисту та суду використала всі можливості для того, щоб обвинувачена мала право під час судового провадження як мінімум на такі гарантії: а) бути терміново і докладно повідомленим мовою, яку вона розуміє, про характер і підставу обвинувачення; б) мати достатній час і можливості для підготовки свого захисту, обрати самостійно захисника; в) бути судженою в її присутності і захищати себе особисто або за посередництвом обраного нею захисника, бути повідомленою про це право і мати призначеного їй захисника безоплатно. Наведене узгоджується із взятими на себе зобов`язаннями, яких повинна дотримуватися держава Україна з тим, щоб забезпечити реальне використання права, яке гарантується статтею 6 Європейської Конвенції з прав людини та ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права. Натомість ОСОБА_5 скористалася своїми правами на власний розсуд за відсутності будь-яких перешкод для їх реалізації на території України та з боку останньої. Суд ствердив про те, що наявні у справі документи свідчать про відмову ОСОБА_5 , яка в свою чергу повинна була знати про розпочате кримінальне провадження, від використання свого права предстати перед українським судом за діяння вчинені на території суверенної України, юрисдикцію якої обвинувачена над собою не визнає, та захищати себе безпосередньо в такому суді, а так само свідчать про її наміри на ухилення від кримінальної відповідальності. Ухилення обвинуваченої від правосуддя, суд оцінив як реалізацію останньою її невід`ємного права на свободу від самозвинувачення чи самовикриття (п/п. «g» п. 3 ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, ст. 63 Конституції України), як одну з ключових гарантій презумпції невинуватості. Також, як вказано у вироку, судом забезпечено публікацію повісток про виклик обвинуваченої в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, а копії процесуальних документів, що підлягають врученню обвинуваченій були вручені її захиснику. З урахуванням чого суд та сторона обвинувачення дотрималась усіх гарантій, встановлених КПК, для забезпечення правосуддя у межах розгляду даного кримінального провадження. Так, відповідно до вимог закону, обвинувачена ОСОБА_5 про час та дату всіх судових засідань повідомлялася у передбачений законом спосіб через опублікування викликів у газеті Кабінету Міністрів України «Урядовий кур`єр». Зважаючи на специфіку спеціального судового провадження, суд, зберігаючи неупередженість та безсторонність, ствердив про те, що це кримінальне провадження за відсутності обвинуваченої (in absentia) відповідає загальним засадам кримінального провадження, з урахуванням особливостей, встановлених законом. Стороною обвинувачення та судом використані всі передбачені законом можливості для дотримання прав обвинуваченої, зокрема, право на захист, на доступ до правосуддя, таємницю спілкування, невтручання у приватне життя. Водночас суд зауважив, що кримінальне провадження щодо ОСОБА_5 здійснювалось за участю захисника - адвоката ОСОБА_4 , який був забезпечений державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правничої допомоги. Як убачається з оскарженого вироку, місцевий суд належним чином проаналізував і оцінив: - показання свідка ОСОБА_6 , який суду показав, що він станом на лютий 2022 року працював в підрозділі «Циклон»; 28 лютого 2022 року потрапив на територію ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор», в якому ще працювало багато співробітників, в тому числі й ОСОБА_5 ; 07 березня 2022 року на територію ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» зайшли російські війська та окупували цю державну установу; свідок пробув в слідчому ізоляторі до 23 квітня 2022 року, а з початку квітня, так як на території СІЗО військових дій не було, колишні співробітники цієї установи почали повертатись і влаштовуватись назад на роботу, тобто співпрацювати з окупаційною владою; ОСОБА_7 теж була серед працівників.; нові керівники ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор», які були поставлені окупаційною владою, пропонували добровільно працівникам, які працювали в СІЗО при Україні, або звільнятись з посади або добровільно повернутись працювати на посаду в СІЗО (Міністерство юстиції днр); після 17 квітня 2022 року в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» ставили нові прапори разом з окупаційним керівництвом, то ОСОБА_5 безпосередньо була присутня та в подальшому працювала в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор»; зазначив, що під час проведення стабілізаційних дій на території СІЗО познайомився з ОСОБА_5 та вони спілкувались, поки російські війська не заблокували (оточили) ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор»; а також дані, що містяться у: - протоколі огляду речей і документів від 25 січня 2024 року, яким підтверджується законне повідомлення про підозру та повістка про виклик ОСОБА_5 до органу досудового розслідування; - постанові про оголошення розшуку підозрюваної ОСОБА_5 від 01 лютого 2024 року; - протоколах огляду речей і документів від 19 та 21 лютого 2024 року; - протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 11 та 12 січня 2024 року із довідками, відповідно до яких свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 вказали на особу під № 3 ( ОСОБА_5 ), яка залишилась працювати на ТОТ в співпраці з окупаційною владою; - протоколах огляду від 11 та 12 січня 2024 року, відповідно до яких свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_9 вказали на особу на відео під № 5, що в цьому відео працює в ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» ОСОБА_5 , яка співпрацює з окупаційною владою на ТОТ; - протоколі огляду від 09 січня 2024 року, відповідно до якого встановлено, що ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» є ТОТ окупаційною владою; - копії Положення про ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор», також дані інших письмових доказів, яким надана оцінка у їх сукупності. При цьому суд вказав на те, що відсутність можливості проведення допиту обвинуваченої жодним чином не впливає на повноту судового розгляду і, на переконання суду, щодо доведеності «поза розумним сумнівом» винуватості обвинуваченої ОСОБА_5 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, оскільки сукупність безпосередньо досліджених в судовому засіданні доказів прямо і опосередковано свідчить про вчинення нею інкримінованого кримінального правопорушення. Всі докази, досліджені безпосередньо судом, у своїй сукупності дають обґрунтовані підстави вважати, що ОСОБА_5 усвідомлювала характер своїх суспільно небезпечних дій і бажала настання суспільно небезпечних наслідків. Згідно з положеннями ст. 94 КПК суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку, на підставі чого дійшов правильного висновку про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК. Також слід зауважити, що суд, як убачається зі змісту оскарженого вироку, не залишив поза увагою клопотання захисника, а розглянувши його в ухваленому рішенні зазначив, що наведені ним доводи про те, що докази є недопустимими, носять загальний характер та є необґрунтованими. Варто зауважити, що загальний характер, як видно зі змісту касаційної скарги, носять і аналогічні доводи захисника щодо недопустимості доказів внаслідок їх отримання з порушенням вимог норм процесуального закону, а також при проведенні слідчих дій. Ці твердження не конкретизовані, щоб на них було можливо надати відповідь. Апеляційний суд, переглянувши вирок місцевого суду щодо ОСОБА_5 за апеляційною скаргою її захисника, доводи якої є аналогічними доводам у його касаційній скарзі, ствердив про правильність прийнятого рішення та обґрунтовано залишив вказаний вирок без змін, зазначивши в ухвалі підстави ухваленого такого судового рішення. Так, суд апеляційної інстанції, погоджуючись із висновками місцевого суду, в ухвалі зазначив, що винуватість ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, за обставин, встановлених судом, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується сукупністю зібраних у кримінальному провадженні та досліджених у судовому засіданні доказів, які суд оцінив у сукупності з іншими доказами і на підставі яких прийняв законне та обґрунтоване рішення. При цьому суд в ухвалі зазначив, що обвинувачена ОСОБА_5 належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги з дотриманням вимог ч. 8 ст. 135, ст. 323 КПК, зокрема шляхом публікацій повідомлень про виклик до суду в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження (газета «Урядовий кур`єр»), а також шляхом розміщення повісток про виклик до суду на веб-сайті Офісу Генерального прокурора та на веб-сайті Волинського апеляційного суду. Також суд, розглядаючи доводи апеляційної скарги захисника вказав на те, що диспозиція інкримінованого ОСОБА_5 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.111 КК, передбачає кримінальну відповідальність за державну зраду шляхом переходу на бік ворога в період збройного конфлікту, вчинене в умовах воєнного стану. Із об`єктивної сторони державна зрада у формі переходу на бік ворога означає, що громадянин України надає безпосередньо допомогу державі, з якою Україна перебуває у стані війни або збройного конфлікту. У конкретних випадках цей злочин може полягати у вступі на службу до певних військових чи інших формувань ворожої держави (поліції, каральних загонів, розвідки), наданні засобів для вчинення злочинів агентам спецслужб іноземних держав, усуненні перешкод для їх вчинення або наданні зазначеним агентам іншої допомоги. Перехід на бік ворога є закінченим злочином з того моменту, коли громадянин України виконав в інтересах ворога певні дії на шкоду Україні. Специфікою цієї форми державної зради є те, що вона може бути вчинена лише в умовах воєнного стану або, хоча й у мирний час, проте в період збройного конфлікту. В цьому контексті колегія суддів зауважила на тому, що допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції свідок обвинувачення ОСОБА_6 надавав показання під присягою, будучи попередженим про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК за відмову від надання показань та за завідомо неправдиві показання; надані ним пояснення є послідовними, логічними, узгоджуються із іншими наявними в матеріалах кримінального провадження та дослідженими судом першої інстанції доказами; жодних доказів упередженого ставлення свідка до обвинуваченої, а також наявності між свідком та обвинуваченою неприязних відносин, які були б підставою для сумніву у правдивості та достовірності наданих свідком показань, матеріали провадження не містять, внаслідок чого колегія суддів не вбачала підстав для недовіри наданим свідком показань. Крім того, свідок ОСОБА_6 та інші свідки у кримінальному провадженні, а саме ОСОБА_8 , ОСОБА_9 відповідно до даних, що містяться у протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками, вказали на відео на ОСОБА_5 , як на особу, яка залишилася працювати на ТОТ в співпраці з окупаційною владою. Письмовими доказами підтверджується, що ДУ «Маріупольський слідчий ізолятор» є ТОТ окупаційною владою. Також стверджено факт, що ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, залишилася на тимчасово окупованій території Донецької області та перейшла на бік ворога в умовах воєнного стану, в період збройного конфлікту. Не залишив суд без уваги і покликання захисника на те, що під час судового розгляду не була допитана сама обвинувачена, що унеможливило встановлення обставин кримінального провадження. Як вказала колегія суддів, на підставі аналізу матеріалів кримінального провадження вбачається, що судовий розгляд вказаного кримінального провадження було проведено за відсутності обвинуваченого (in absentia). Зазначена обставина була обумовлена тим, що обвинувачена переховувалася від суду, не з`являлася в підготовчі судові засідання суду першої інстанції, з метою ухилення від кримінальної відповідальності перебуває на тимчасово окупованій території України, оголошена у міжнародний розшук та обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК, за яким допускається спеціальне судове провадження. При цьому ОСОБА_5 всіма наявними у розпорядженні суду першої інстанції засобами, передбаченими КПК, викликалася для участі у судовому розгляді кримінального провадження стосовно неї. Положеннями абз. 8 ч. 3 ст.323 КПК передбачено, що з моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження та на офіційному веб-сайті суду обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом. Аналогічна правова позиція викладена в постанові ККС у складі ВС від 01 квітня 2021 року у справі № 759/2992/17 (провадження № 51-3360 км20), згідно якої особа вважається належним чином ознайомленою зі змістом судових повісток, а отже, обізнаною про здійснюване судом щодо неї кримінальне провадження в порядку ч. 3 ст. 323 КПК (in absentia), якщо місцевий суд повідомляв їй про судові засідання (у тому числі, про судове засідання, на якому було проголошено вирок) шляхом розміщення оголошення на веб-порталі «Судова влада України» та в газеті «Урядовий кур`єр». Відтак, в цьому випадку суд апеляційної інстанції констатував, що судом були використані всі передбачені кримінальним процесуальним законом можливості для дотримання прав обвинуваченої ОСОБА_5 на доступ до правосуддя та захист, з огляду на факт здійснення у цьому випадку спеціального судового провадження, судовий розгляд кримінального провадження проводився за участю захисника, з дотриманням принципу змагальності процесу, а неможливість допиту обвинуваченої в судовому засіданні суду першої інстанції, на яку вказав захисник у поданій апеляційній скарзі, як на підставу незаконності судового рішення, була обумовлена об`єктивними причинами, пов`язаними із переховуванням ОСОБА_5 від суду на тимчасово окупованій території України, а також її небажанням бути особисто присутньою під час судового розгляду. Постановлені у кримінальному провадженні судові рішення є належно вмотивованими та обґрунтованими, їх зміст відповідає вимогам статей 370, 374, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися під час їх постановлення. З наведеними в оскаржених вироку та ухвалі висновках погоджується і колегія суддів касаційного суду. Що стосується тверджень захисника про те, що з досліджених доказів не вбачається, що ОСОБА_5 добровільно зайняла посаду, а також його згадки про можливий тиск на неї, слід зазначити таке. Крайня необхідність, а також фізичний або психічний примус є обставинами, які згідно статей 39, 40 КК за певних умов виключають кримінальну протиправність діянь. Проте, як убачається з оскаржених судових рішень, судам не було надано доказів, що ОСОБА_5 , будучи громадянкою України, вчинила дії, що ставляться їй у провину, перебуваючи у стані крайньої необхідності, або під безпосереднім впливом фізичного примусу, внаслідок якого вона не могла керувати своїми вчинками, чи психічного примусу, за умови, що такі дії були необхідними для усунення небезпеки, що безпосередньо загрожувала їй чи охоронюваним законом її правам або правам інших осіб, а також суспільним інтересам чи інтересам держави, якщо цю небезпеку в даній обстановці не можна було усунути іншими засобами і якщо при цьому не було допущено більш значної шкоди, ніж відвернена шкода (або, хоча шкода була і більш значною, але внаслідок сильного душевного хвилювання, викликаного небезпекою, особа не могла оцінити відповідність заподіяної шкоди цій небезпеці). Не міститься таких доводів і в касаційній скарзі захисника. Крім того, колегія суддів зауважує, що суб`єктом державної зради є громадянин України, суб`єктивну спрямованість злочинних діянь визначає формулювання «на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України». Мотиви і мета не є обов`язковими ознаками злочину й можуть бути різними, вони є факультативними ознаками в структурі суб`єктивної сторони цього правопорушення, оскільки не передбачені в диспозиції ст. 111 КК. Склад цього кримінального правопорушення є формальним - для кваліфікації не має значення, чи настали суспільно небезпечні наслідки. Також на доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, слід зазначити, що з серпня 2022 року Акціонерне товариство «Укрпошта» припинило роботу на тимчасово окупованих територіях, включно з Маріуполем. Зазначена інформація є загальновідомою і викладена на офіційному сайті цього державного підприємства. Отже, підстави для скасування оскаржених вироку та ухвали внаслідок істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність відсутні. Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які були би безумовними підставами для скасування судових рішень, у касаційній скарзі захисника також не наведено. Отже, обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданої копії судового рішення убачається, що підстав для задоволення скарги немає. Враховуючи викладене, Суд вважає, що відповідно до вимог п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника слід відмовити. Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд постановив: Відмовити захиснику ОСОБА_4 у відкритті касаційного провадження за його касаційною скаргою на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 15 жовтня 2025 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 лютого 2026 року щодо засудженої ОСОБА_5 . Ухвала оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3