Постанова ККС ВС № 757/4446/25-к

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року м. Київ справа № 757/4446/25-к провадження № 51-389км26 Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі: головуючого ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_4 , прокурора ОСОБА_5 , захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції), розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_7 та його захисника - адвоката ОСОБА_6 на вирок Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року щодо ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м. Одеси та жителя АДРЕСА_1 , засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України (далі - КК) Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини Вироком Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбаченні ст. 76 цього Кодексу. Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту проголошення вироку. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув`язнення з 01 жовтня 2024 року до 17 квітня 2025 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 377 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) ОСОБА_7 звільнено з-під варти в залі суду. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, арешту майна, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні. Цим же вироком ОСОБА_8 визнано винуватим та засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. На підставі ст. 75 КК ОСОБА_8 звільнено від відбування покарання з випробуванням на строк 3 роки та покладено на нього обов`язки, передбаченні ст. 76 цього Кодексу. Строк відбування покарання ОСОБА_8 вирішено рахувати з моменту проголошення вироку. На підставі ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_8 у строк покарання у виді позбавлення волі строк попереднього ув`язнення з 01 жовтня 2024 року до 17 квітня 2025 року, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі. Відповідно до ч. 1 ст. 377 КПК ОСОБА_8 звільнено з-під варти в залі суду. Вирішено питання щодо заходів забезпечення кримінального провадження, арешту майна, процесуальних витрат та речових доказів у провадженні. Згідно з вироком районного суду, ОСОБА_7 із ОСОБА_8 , маючи злочинний умисел спрямований на заволодіння чужим майном шляхом обману, у невстановлений час та місці, здійснили телефонний дзвінок з номеру мобільного телефону НОМЕР_1 на номер мобільного телефону НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_9 , 1936 року народження, та представившись співробітниками ТЦК та СП, в ході телефонної розмови повідомили останній про те, що її брат ОСОБА_10 , 1941 року народження, нібито затриманий працівниками ТЦК та СП та для того, щоб його відпустили необхідно заплатити грошові кошти в сумі 80 000 грн, на що ОСОБА_9 погодилась. Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння шляхом обману майном ОСОБА_9 , усвідомлюючи протиправність своїх дій, з корисливих мотивів, діючи за попередньою змовою між собою, ОСОБА_7 спільно з ОСОБА_8 , прибули за місцем проживання ОСОБА_9 ( АДРЕСА_2 ), де ввівши останню в оману, попросили її надати грошові кошти в сумі 120 000 грн для звільнення нібито затриманого працівниками ТЦК та СП її брата - ОСОБА_10 . На указане прохання ОСОБА_9 , будучи введеною в оману, погодилась та передала грошові кошти в сумі 60 000 грн, 200 доларів США (що станом на 30 вересня 2024 року відповідно до офіційного курсу валют встановленим Національним банком України складає 8 233, 28 грн) та 200 Євро (що станом на 30 вересня 2024 року відповідно до офіційного курсу валют встановленим Національним банком України складає 9 190, 82 грн). Продовжуючи свій злочинний умисел, направлений на заволодіння майном ОСОБА_9 , усвідомлюючи суспільно небезпечний та протиправний характер своїх дій, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 повідомили останній, що указаної суми недостатньо, у зв`язку з чим вона, будучи введеною в оману, передала ОСОБА_7 та ОСОБА_8 ювелірні прикраси, детально відображені у вироку, загальною вартістю 145 676, 91 грн, що підтверджується висновком товарознавчої експертизи від 20 грудня 2024 року № СЕ-19/111-24/74567-ТВ. Отримавши від ОСОБА_9 указані грошові кошти та прикраси, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 покинули місце вчинення злочину та розпорядились викраденим майном на власний розсуд, спричинивши ОСОБА_9 майнову шкоду у розмірі 223 101, 91 грн. Київський апеляційний суд вироком від 04 листопада 2025 року скасував вирок місцевого суду (в частині призначеного покарання) та ухвалив новий, яким призначив: - ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 190 КК на строк 5 років. Строк відбування покарання ОСОБА_7 вирішено рахувати з моменту його затримання в ході звернення вироку суду до виконання; - ОСОБА_8 покарання у виді позбавлення волі за ч. 3 ст. 190 КК на строк 5 років. Строк відбування покарання ОСОБА_8 вирішено обчислювати з моменту його затримання в ході звернення вироку суду до виконання. В решті вирок Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року залишено без змін. Вимоги та узагальнені доводи осіб, які подали касаційні скарги У поданих касаційних скаргах: - захисник ОСОБА_6 просить змінити вирок апеляційного суду, звільнивши ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі статей 75, 76 КК, та виключити із вироку покликання на попередню його судимість за ч. 1 ст. 190 КК та кваліфікуючу ознаку - вчинення ним кримінального правопорушення повторно. Свою позицію сторона захисту обґрунтовує неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК) та невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Зокрема акцентує, що вказівка апеляційного суду у вступній та резолютивній частинах оскаржуваного вироку на те, що засуджений ОСОБА_7 є раніше судимим в силу п. 5 ст. 89 КК, є неправильною, оскільки її підзахисний, будучи засудженим вироком від 09 грудня 2024 року за ч. 1 ст. 190 КК, тобто за вчинення кримінального проступку, до покарання у виді штрафу у 34 000 грн, - виконав його 31 січня 2025 року, тобто до ухвалення цього вироку, тому апеляційний суд повинен був покликатися на п. 2? ст. 89 КК, і не враховувати попередній вирок під час кваліфікації дій засудженого та призначення йому покарання. На думку адвоката, суд апеляційної інстанції, призначаючи ОСОБА_7 покарання, яке необхідно відбувати реально, належним чином не врахував особу засудженого, який щиро розкаявся у вчиненому, давав визнавальні незмінювальні показання в процесі судового та апеляційного розгляду, жалкує про скоєне, що дало суду можливість розглянути це кримінальне провадження у спрощеному в порядку. Звертає увагу також на те, що апеляційний суд безпідставно не зарахував ОСОБА_7 строк перебування під вартою в період з 01 жовтня 2024 року до 17 квітня 2025 року; - засуджений ОСОБА_7 , покликаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК) та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати вирок апеляційного суду та залишити без змін вирок суду першої інстанції. Обґрунтовуючи свою позицію, зазначає, що апеляційний суд, призначаючи йому покарання у виді реального позбавлення волі, не врахував, що він є особою з хронічним захворюванням (ВІЛ-інфекція) та з інвалідністю ІІ групи, під час перебування в умовах ізоляції, під вартою з 01 жовтня 2024 року по 17 квітня 2025 року, він переосмислив скоєне, щиро розкаявся у вчиненому, з моменту ухвалення вироку місцевим судом перебував на волі, не порушував та сумлінно виконував покладені обов`язки, передбачені ст. 76 КК, не вчинив жодного правопорушення, не переховувався від суду та мав постійне місце проживання. На підставі цього, засуджений уважає за можливе застосувати до нього положення статей 75, 76 КК та звільнити від відбування реального покарання. Позиції учасників судового провадження У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 підтримала подані касаційні скарги, просила задовольнити їх в повному обсязі, прокурор ОСОБА_5 заперечила проти задоволення касаційних скарг, зазначивши про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК. Мотиви Суду Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Судові рішення щодо засудженого ОСОБА_8 у касаційному порядку не оскаржуються. Доводи сторони захисту, наведені в касаційних скаргах, щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (у тому числі ст. 75 КК) та невідповідності призначеного покарання тяжкості вчиненого злочину та особі засудженого ОСОБА_7 внаслідок суворості, Верховний Суд уважає такими, що не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження та вимогах кримінального й кримінального процесуального законів. Положеннями ч. 2 ст. 50 КК визначено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Відповідно до вимог ст. 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини справи, що пом`якшують і обтяжують покарання. Питання призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер злочину, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом`якшують або обтяжують покарання, тощо. Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин кримінального провадження, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування ст. 75 КК, і за змістом якої суд може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду й розміру суд, урахувавши тяжкість злочину, особу винного та інші обставини провадження, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання. Згідно з абз. 1 ч. 1 ст. 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням. Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду, викладене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Висновок суду ґрунтується на тих відомостях, які він оцінює на час ухвалення вироку, зокрема на відомостях про кожний вчинений особою злочин, посткримінальну поведінку та її характеристику, спосіб життя, соціальні зв`язки тощо. Важливе значення для застосування звільнення від відбування покарання мають дані, які характеризують особу винного, а саме: його поведінка до, в момент та після вчинення кримінального правопорушення, його соціально-демографічні властивості та соціально-психологічна характеристика. Також необхідно враховувати ознаки, які характеризують особистісні прояви в основних сферах життєдіяльності, та зважати на спрямованість і мотиви протиправної поведінки, тривалість та інтенсивність протиправної діяльності, наявність чи відсутність судимості в особи, що притягується до кримінальної відповідальності. Лише проаналізувавши всі зазначені обставини, суд може дійти висновку про наявність або відсутність підстав для звільнення особи від відбування покарання. Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті, видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначено, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги під час призначення покарання. Як убачається з оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд указаних вимог не дотримався в повній мірі. З матеріалів провадження вбачається, що районний суд визнав ОСОБА_7 винуватим за ч. 3 ст. 190 КК, тобто за заволодіння чужим майном шляхом обману (шахрайство), вчинене в умовах воєнного стану, за попередньою змовою групою осіб, вчинене повторно, що завдало значної шкоди потерпілому, та призначив йому покарання із застосуванням ст. 75 КК. За наслідками апеляційного розгляду, суд апеляційної інстанції встановив, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність (ст. 75 КК), що потягло за собою призначення ОСОБА_7 покарання за ч. 3 ст. 190 КК, яке не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через м`якість, скасував вирок суду попередньої інстанції в частині призначеного покарання та ухвалив свій вирок у цій частині. Мотивуючи своє рішення, апеляційний суд у вироку акцентував, що суд першої інстанції не врахував належним чином конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, зокрема не враховано підвищений ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення в умовах воєнного стану щодо особи похилого віку, а саме, що обвинувачені ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в період дії воєнного стану розробили злочинний план, слідуючи якому, під надуманим приводом проникли до квартири потерпілої ОСОБА_9 , 1936 року народження, де шляхом обману заволоділи її заощадженнями та дорогоцінними прикрасами, чим завдали їй значної шкоди (221 101,91 грн). Крім того апеляційний суд звернув увагу, що підвищена суспільна небезпека подібних злочинів обумовлена тим, що особа похилого віку не здатна залежно від свого віку чи інших причин, чинити серйозне протистояння злочинцеві. Тож в кінцевому результаті вчинення злочину полегшується, а спричинення шкоди підвищується. Також суд апеляційної інстанції погодився з тим, що оскільки ОСОБА_7 був раніше засуджений вироком Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року за ч. 1 ст. 190 КК до покарання у виді штрафу у розмірі 2000 НМДГ, що становить 34 000 грн, який хоч і сплачено, проте судимість вважається такою, яка в силу п. 5 ст. 89 КК не погашена. За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для застосування до ОСОБА_7 положень ст. 75 КК. Твердження захисника про те, що апеляційний суд безпідставно покликався на судимість ОСОБА_7 за вироком Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року, яка погашена у встановленому законом порядку, Суд уважає обґрунтованими. Так, судимість є правовим станом особи, який виникає у зв`язку з її засудженням до кримінального покарання і за зазначених у законі умов зумовлює настання для неї певних негативних наслідків. Правильне застосування правових норм про судимість, її погашення чи зняття має важливе значення для вирішення кримінальних справ у разі вчинення особою нового злочину. При цьому судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави її припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов`язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження і призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі і під час надання характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим. Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, зокрема, викладеною в постановах від 27 вересня 2018 року, 20 квітня 2023 року, 20 березня 2024 року (справи № 647/1831/15-к, № 206/1127/21, № 147/494/22 відповідно). Пунктами 2? та 5 статті 89 КК регламентовано, що такими, що не мають судимості, визнаються: - особи засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання; - особи, засуджені за вчинення злочину до основного покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, громадських робіт, виправних робіт, пробаційного нагляду або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового кримінального правопорушення. Повертаючись до матеріалів цього кримінального провадження, слід зазначити, що дійсно ОСОБА_7 був засуджений вироком Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року за ч. 1 ст. 190 КК, тобто за вчинення кримінального проступку, до покарання у виді штрафу у розмірі 2000 НМДГ, що становить 34 000 грн, який він виконав 31 січня 2025 року. Отже, на час ухвалення вироку Печерським районним судом м. Києва 17 квітня 2025 року судимість ОСОБА_7 за вироком від 09 грудня 2024 року була погашена на підставі п. 2? ст. 89 КК, а тому судами попередніх інстанцій неправильно застосовано закон України про кримінальну відповідальність. Також заслуговують на увагу доводи касаційної скарги захисника про безпідставне зазначення кваліфікуючої ознаки за ч. 3 ст. 190 КК - «вчинення злочину повторно», оскільки засуджений відбув покарання за вчинення кримінального проступку, що відповідно до ч. 4 ст. 32 КК свідчить про відсутність такої ознаки. За таких обставин, Суд уважає, що апеляційним судом неправильно застосовано закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою зміну вироку Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року та у порядку ч. 2 ст. 433 КПК вироку Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року з виключенням із них покликання на наявність у ОСОБА_7 попередньої судимості за вироком Печерського районгного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року та кваліфікуючої ознаки за ч. 3 ст. 190 КК «вчинення злочину повторно». Водночас таке виключення з судових рішень, на думку колегії суддів, не тягне за собою зміну кваліфікації дій ОСОБА_7 за цією нормою закону та призначення йому м`якшого покарання, аніж призначив йому апеляційний суд або застосування ст. 75 КК. Касаційний суд уважає, що призначене ОСОБА_7 покарання в межах санкції ч. 3 ст. 190 КК з урахуванням конкретних обставин цього кримінального провадження, розміру завданої шкоди та особи потерпілої, є законним, справедливим, відповідає тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого, сприятиме виправленню винного та попередженню вчинення ним нових злочинів, а також не буде становити «особистого надмірного тягаря для особи», адже відповідає справедливому балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Твердження захисника про те, що апеляційний суд не зарахував ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк попереднього утримання його під вартою (з 01 жовтня 2024 року до 17 квітня 2025 року) є надуманими, оскільки апеляційний суд скасував вирок районного суду лише в частині призначеного покарання, тобто скасував застосування до засудженого інституту звільнення від відбування покарання (ст. 75 КК), в іншій частині, в тому числі і зарахування строку попереднього перебування під вартою, залишив без змін. Враховуючи наведене, переконливих аргументів, які би доводили явну несправедливість призначеного покарання ОСОБА_7 в касаційних скаргах стороною захисту не наведено, а тому підстав для їх задоволення в цій частині немає. Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК, Верховний Суд ухвалив: Касаційну скаргу засудженого залишити без задоволення. Касаційну скаргу адвоката ОСОБА_6 задовольнити частково. Вирок Київського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року та у порядку ч. 2 ст. 433 КПК вирок Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року щодо ОСОБА_7 - змінити. Виключити з вироків Печерського районного суду м. Києва від 17 квітня 2025 року та Киїівського апеляційного суду від 04 листопада 2025 року покликання на кваліфікуючу ознаку за ч. 3 ст. 190 КК - «вчинення злочину повторно» та наявність попередньої судимості в ОСОБА_7 за вироком Печерського районного суду м. Києва від 09 грудня 2024 року. В решті судові рішення залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді: ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3