Постанова КЦС ВС № 487/6363/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2026 року м. Київ справа № 487/6363/21 провадження № 61-17447св24 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: судді-доповідача Литвиненко І. В., суддів: Грушицького А. І., Калараша А. А., Мартєва С. Ю., Петрова Є. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс», Судово-юридична газета, ОСОБА_2 , розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року під головуванням судді Мазура Ю. Ю. та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року у складі колегії суддів: Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А., у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс», Судово-юридичної газети, ОСОБА_2 про захист честі, гідності і ділової репутації, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовної заяви

1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 негативну інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці 16 спецвипуску НОМЕР_1 «Хто посяде крісла членів Вищої ради правосуддя та судді КСУ: досьє на кандидатів» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» без зазначення автора оприлюднено текст під заголовком: «ІНФОРМАЦІЯ_4», а саме: «Оскільки суддею ОСОБА_1 було ухвалено рішення у справі на користь автогаражного кооперативу «Парма», він ( ОСОБА_1 ) звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів»; «Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не вступав)»; « ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув»; - визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 негативну інформацію, яка була поширена ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет електронною публікацією в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» під заголовком: ОСОБА_1 , заступник голови Господарського суду Миколаївської області», розміщеною за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-вузлі (веб-сайті) газети «Судово-юридична газета» (sud.ua), а саме: «Оскільки суддею ОСОБА_1 було ухвалено рішення у справі на користь автогаражного кооперативу «Парма», він ( ОСОБА_1 ) звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів»; «Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не вступав)»; « ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув»; - зобов`язати Товариство з обмеженою відповідальністю «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс» (далі - ТОВ «Центр соціально-політичних технологій «Паблік релейшинс») спростувати поширену ним недостовірну негативну інформацію не пізніше місяця з дня набрання чинності судовим рішенням шляхом опублікування у газеті «Судово-юридична газета» спростування під заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 , заступника голови Господарського суду Миколаївської області» у такій редакції: «Нами, редакцією «Судово-юридичної газети» ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці 16 спецвипуску НОМЕР_1 ««Хто посяде крісла членів Вищої ради правосуддя та судді КСУ: досьє на кандидатів» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» без зазначення автора оприлюднено текст під заголовком: « ОСОБА_1 , заступник голови Господарського суду Миколаївської області» була розповсюджена недостовірна негативна інформація щодо ОСОБА_1 , заступник голови Господарського суду Миколаївської області. Повідомляємо, що ця поширена редакцією інформація в частині посилання на неправомірні дії ОСОБА_1 не відповідає дійсності, визнана недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 , рішенням суду, що набрало законної сили; - зобов`язати солідарно власника інтернет-ресурсу sud.ua та авторів публікацій спростувати поширену ними недостовірну негативну інформацію не пізніше місяця з дня набрання чинності судовим рішенням шляхом розміщення в мережі Інтернет на головній сторінці ресурсу sud.ua спростування під заголовком «Спростування недостовірної інформації щодо ОСОБА_1 , заступника голови Господарського суду Миколаївської області» у такій редакції: «В розділі «Публікації» ресурсу sud.ua газети «Судово-юридична газета» 09 березня 2021 року в статті ««ІНФОРМАЦІЯ_3» під заголовком: « ОСОБА_1 , заступник голови Господарського суду Миколаївської області, була розповсюджена недостовірна негативна інформація щодо ОСОБА_1 , заступника голови Господарського суду Миколаївської області. Повідомляємо, що ця інформація в частині посилання на неправомірні дії ОСОБА_1 не відповідає дійсності, визнана недостовірною і такою, що принижує честь, гідність та наносить шкоду діловій репутації ОСОБА_1 , рішенням суду, що набрало законної сили».

2. В обґрунтування вимог вказував, що з 1988 року він працював на посаді судді, до 1992 року працював суддею Заводського районного суду м. Миколаєва. З 1992 року до подання позову працював на посадах судді та заступника голови господарського суду Миколаївської області. У березні 2021 йому стало відомо, що ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці 16 спецвипуск НОМЕР_1 «Хто посяде крісла членів Вищої ради правосуддя та судді КСУ: досьє на кандидатів» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» без зазначення автора оприлюднено текст під заголовком: « ОСОБА_1 , заступник голови Господарського суду Миколаївської області». 09 березня 2021 року на інтернет-ресурсі вказаної газети зазначену публікацію також опубліковано. У вказаних публікаціях стверджується, зокрема, що «оскільки суддею ОСОБА_1 було ухвалено рішення у справі на користь автогаражного кооперативу «Парма», він ( ОСОБА_1 ) звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів. Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж». « ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів». Вважав, що поширена відповідачами інформація не відповідає дійсності, нічим не підтверджена, не доведена, є такою, що ображає, принижує та порочить честь, гідність та ділову репутацію позивача, містить недостовірні відомості про нібито зловживання своїми цивільними правами, що полягало в порушенні позивачем моральних засад суспільства, тобто у недодержанні системи етичних норм, правил поведінки, громадянина та судді, що склалися у суспільстві на основі традиційних духовних і культурних цінностей, недотримання етики судді та законодавства щодо статусу судді, про вчинення умисних діянь, що містять ознаки корупції, а саме нібито використання посади судді для отримання гаражу, а також, як наслідок цих протиправних дій, отримання неправомірної вигоди у вигляді гаражу та створення необґрунтованих боргових зобов`язань перед позивачем. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3. Голосіївський районний суд міста Києва рішенням від 20 березня 2024 року у задоволенні позову відмовив.

4. Судове рішення мотивовано тим, що поширена інформація не носить характеру завідомо неправдивих відомостей, не містить фактичних даних, не виходить за рамки суспільної моралі, є дослівним відтворюванням тієї інформації, що зазначена в ухвалі Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3024/1дп/15-19 щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , яка розміщена на сайті Вищої ради правосуддя (як суб`єкта владних повноважень). Інформацію висловлено у формі, яка не принижує гідність, честь чи ділову репутацію, так як позивач є публічною особою та підлягає ретельному громадському контролю і потенційно може зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації.

5. Київський апеляційний суд постановою від 13 листопада 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 20 березня 2024 року залишив без змін.

6. Апеляційний суд зазначив, що оспорювана позивачем інформація є публічною, міститься у відкритому доступі на сайті Вищої ради правосуддя, відображена у вигляді цитати автора дисциплінарної скарги ОСОБА_2 на дії судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1, з посиланням на джерело отримання такої інформації, а саме, рішенні Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3029/1дп/15-19.

7. Позивач тривалий час був суддею, тобто публічною особою яка обіймала публічну посаду, а тому межа допустимої критики та обсяг поширення інформації щодо нього є значно ширшим, оскільки він безпосередньо відігравав важливу роль у діяльності певної територіальної громади, та його особистість та безпосередні дії становлять суспільний інтерес.

8. Інформацію до вказаної статті, яку опубліковано в Судово-юридичній газеті, відібрано журналістами із офіційних відкритих джерел, зокрема, з ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3024/1дп/15-19.

9. Вказана стаття ніяким чином не порушила немайнові права позивача, оскільки висвітлювала питання, які становлять суспільний інтерес щодо публічних осіб, якими є безпосередньо судді.

10. Як вбачається з тексту висновку експерта від 05 травня 2021 року № 056/103 на розгляд експерта винесені питання щодо форми вираження текстових матеріалів (фактологічного твердження чи оціночного судження) без надання експерту інформації про те, що інформація, зазначена в статті відібрана журналістами із офіційних відкритих джерел, зокрема, з ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3024/1дп/15-19.

11. Запис з`їзду суддів України, який знаходиться в загальному доступі за посиланням наданим позивачем, не містить інформації стосовно спірної публікації. Після виступу кандидата йому не задано жодного питання та не запропоновано надати пояснення стосовно інформації, яку містить публікація. А тому неможливо поставити у пряму залежність не підтримання (прийняття рішення «За») кандидатури позивача від наявності публікації, як про це зазначав позивач. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

12. У грудні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

13. Наведені в касаційній скарзі доводи містять підстави, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.

14. Заявник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 757/25649/17, від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15, від 21 січня 2021 року у справі № 914/371/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 23 травня 2018 року у справі № 188/1367/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16.

15. Дослівне відтворювання недостовірної інформації з інших джерел не звільняє від спростування такої інформації. Друковане видання Судово-юридичної газети з неперевіреною недостовірною інформацією, з необґрунтованими звинуваченнями позивача в кримінальних правопорушеннях, розповсюджено серед делегатів з`їзду суддів безпосередньо під час проведення виборів до Вищої ради правосуддя, в яких брав участь позивач. І незалежно від наявності прямих наслідків для таємного голосування, самі такі дії відповідачів ще раз підкреслюють безвідповідальне і несумлінне ставлення відповідачів до своїх обов`язків.

16. Дії, які підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, не можуть бути оціночними судженнями.

17. Суди не надали оцінки доказам, а саме: клопотанням, які підтверджують факт звернення Правління кооперативу АГК «Парма» до позивача за сплатою членських внесків за обслуговування гаражу та копіям квитанцій про сплату членських внесків; висновку почеркознавчої експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.

18. Також, суди фактично визнали факт вчинення позивачем кримінальних правопорушень на підставі необґрунтованих звинувачень заінтересованої особи, які містилися у скарзі до Вищої ради правосуддя. Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходив Рух справи в суді касаційної інстанції

19. Верховний Суд ухвалою від 31 січня 2025 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Голосіївського районного суду міста Києва. 20. 18 березня 2025 року цивільна справа № 487/6363/21 надійшла до Верховного Суду.

21. Верховний Суд ухвалою від 25 березня 2026 року справу призначив до розгляду колегією у складі п`яти суддів. Фактичні обставини справи, з`ясовані судами

22. ІНФОРМАЦІЯ_1 на сторінці 16 спецвипуску НОМЕР_1 «Хто посяде крісла членів Вищої ради правосуддя та судді КСУ: досьє на кандидатів» газети «Судово-юридична газета» в статті «ІНФОРМАЦІЯ_3» під заголовком «ІНФОРМАЦІЯ_4» на веб-вузлі (веб-сайті) газети «Судово-юридична газета» sud.ua, зазначено: «Оскільки суддею ОСОБА_1 було ухвалено рішення у справі на користь автогаражного кооперативу «Парма», він ( ОСОБА_1 ) звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів»; «Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не вступав)»; «ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув».

23. Згідно з висновком експерта «Українського бюро лінгвістичних експертиз» від 05 травня 2021 року № 056/103 текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про те, що ОСОБА_1 звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання в користування двох гаражів. Зазначену інформацію містить такий текстовий сегмент: «Оскільки суддею ОСОБА_1 було ухвалено рішення у справі на користь автогаражного кооперативу «Парма», він ( ОСОБА_1 ) звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів». Текстовий фрагмент, зазначений у відповіді на питання 1, містить інформацію про те, що ОСОБА_1 звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання в користування двох гаражів, виражену у формі твердження. Текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про те, що головою правління автогаражного кооперативу «Парма» було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж. Зазначену інформацію містить такий текстовий сегмент: Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не вступав). Текстовий сегмент, зазначений у відповіді на питання 3, містить інформацію про те, що головою правління автогаражного кооперативу «Парма» було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж, виражену у формі твердження. Відповідь на питання 5 - текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про те, що ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів. Зазначену інформацію містить такий текстовий сегмент: Він змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув. Відповідь на питання 6 - текстовий сегмент, зазначений у відповіді на питання 5, містить інформацію про те, що ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, виражену у формі твердження. Відповідь на питання 7 - є лінгвістичні підстави стверджувати, що зазначена в питаннях 1-6 інформація про ОСОБА_1 , наведена, в спецвипуску НОМЕР_1 видання «Судово-юридична газета», збігається з відповідною інформацією про ОСОБА_1 , наведеною на веб-сторінці цього видання. Відповідь на питання 8 - текстові матеріали, надані для експертизи, містять інформацію про ОСОБА_1 , яка може бути принизливою для його честі й гідності і завдавати шкоди його діловій репутації. Зазначену інформацію містять такі текстові сегменти: «Оскільки суддею ОСОБА_1 було ухвалено рішення у справі на користь автогаражного кооперативу «Парма», він ( ОСОБА_1 ) звертався до правління гаражного кооперативу з метою отримання у користування двох гаражів»; «Головою правління було передано у користування ОСОБА_1 металевий гараж (до кооперативу суддя не ступав)»; «ОСОБА_1 змусив ОСОБА_2 написати розписку про отримання у нього в борг коштів, проте гараж кооперативу не повернув».

24. Оспорювана позивачем інформація є публічною, міститься у відкритому доступі на сайті Вищої ради правосуддя, відображена у вигляді цитати автора дисциплінарної скарги ОСОБА_2 на дії судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1, з посиланням на джерело отримання такої інформації, а саме, рішення Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3029/1дп/15-19. Позиція Верховного Суду

25. Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

26. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

27. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

28. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

29. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

30. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

31. Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

32. За змістом частин першої та другої статті 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

33. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя (частина третя статті 34 Конституції України).

34. Разом із тим згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб.

35. Беручи до уваги зазначені конституційні положення, суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

36. У статті 201 ЦК України встановлено, що, зокрема, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканність ділової репутації.

37. Так, під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей під час виконання нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків.

38. Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.

39. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).

40. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила (абзац третій частини шостої статті 277 ЦК України).

41. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18.

42. Інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді (стаття 1 Закону України «Про інформацію»).

43. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання її з використанням радіо, телебачення чи інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

44. Поширенням інформації також є демонстрація у громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділову репутацію фізичної та юридичної особи.

45. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

46. Викладене узгоджується із правовими висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20 (пункт 6.18).

47. Одним з основних питань, яке підлягає вирішенню у цій категорії справ, є визначення характеру поширеної інформації та з`ясування, чи є вона фактичним твердженням чи оціночним судженням. Врахуванню підлягає зміст поширеної інформації, її значення для суспільної дискусії, важливість посади, яку обіймає особа, щодо якої поширена інформація, достовірність інформації, наслідки її поширення.

48. Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду.

49. Таким чином, необхідно відрізняти деякі висловлювання, які хоч і мають характер образи, однак у цілому контексті є оцінюючими судженнями з урахуванням вживаних слів та виразів із використанням мовностилістичних засобів.

50. Судження - це те саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов`язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

51. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). У будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.

52. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.

53. Згідно зі статтею 10 Конвенції і частинами другою та третьою статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними у демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.

54. Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16, від 22 лютого 2023 року у справі № 757/39521/20.

55. Отже, за змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці ЄСПЛ при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

56. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.

57. Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

58. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти.

59. Свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

60. Засоби масової інформації відіграють істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вони не можуть переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, однак їх обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із їх обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на них покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 Конвенції захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються.

61. У рішенні ЄСПЛ у справі «Тома проти Люксембургу» від 29 березня 2001 року суд зазначив, що для обмеження поширення інформації, що вже була оприлюднена та широко обговорюється, повинні існувати переконливі підстави; покарання журналіста за те, що він допомагав поширювати твердження, зроблені іншою особою, серйозно перешкоджатиме участі преси у обговоренні проблем, які становлять громадський інтерес, і його не потрібно передбачати, хіба що за наявності особливо переконливих підстав для цього.

62. Для того щоб відрізнити фактичне твердження від оціночного судження, необхідно враховувати обставини справи і загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ Brasilier v. France, № 71343/01, § 37, 11 квітня 2006 року; «Balaskas v. Greece», № 73087/17, § 58, 05 листопада 2020 року), маючи на увазі, що твердження щодо питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не констатацію фактів (рішення ЄСПЛ «Paturel v. France», № 54968/00, § 37, 22 грудня 2005 року).

63. ЄСПЛ, розглядаючи подібні справи, перевіряє дотримання балансу між правом, передбаченим статтею 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), та правом, передбаченим статтею 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції.

64. У таких справах необхідно враховувати дві ключові обставини: 1) ступінь суспільного інтересу до поширеної інформації і 2) ступінь публічності особи, щодо якої поширена інформація.

65. Значний суспільний інтерес має місце тоді, коли інформація безпосередньо впливає на суспільство значною мірою і суспільство проявляє законний інтерес до цієї інформації (рішення ЄСПЛ Sunday Times v. the United Kingdom, № 6538/74, § 66, 26 квітня 1979 року), особливо, якщо це стосується добробуту населення (рішення ЄСПЛ «Barthold v. Germany», № 8734/79, § 58, 25 березня 1985 року).

66. Верховний Суд підкреслює, що оскільки ОСОБА_1 обіймав посаду судді, мав статус публічної особи, його діяльність на цій посаді впливала на суспільство значною мірою, відповідно, і суспільство може проявляти законний інтерес до інформації про позивача та його діяльність.

67. У своїх висновках Верховний Суд виходить з того, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). Публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на їхню приватність.

68. Верховний Суд, застосовуючи усталений підхід, в черговий раз повторює, що межа допустимої критики та обсяги поширеної інформації щодо публічних осіб є значно ширшими, ніж щодо звичайних громадян.

69. Політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. Водночас зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. У зв`язку з цим межа допустимої критики щодо політичного діяча чи іншої публічної особи або органу державної влади є значно ширшою, ніж окремої пересічної особи. Указані особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їхніх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

70. Оскільки позивач обіймав посаду в судовий системі та здійснював правосуддя, відповідно, він та його діяльність становлять суспільний інтерес, саме тому позивач в силу його публічності відкритий для суворої критики і пильного нагляду громадськості. Публічні особи неминуче відкриваються для прискіпливого висвітлення їх слів та вчинків і повинні це усвідомлювати.

71. Верховний Суд враховує, що повідомлення новин, заснованих на інтерв`ю, або відтворення висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса» суспільства. У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у поширенні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись, якщо для іншого немає винятково вагомих причин (рішення у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» 19 червня 2003 року, № 49017/99; рішення у справі «Thorgeir Thorgeirson v. Iceland» 07 листопада 2008 року, № 56925/08; рішення у справі «Jersild v. Denmark» 23 вересня 1994 року, № 15890/89).

72. Журналістська свобода охоплює можливе використання певної міри перебільшення або навіть провокації (рішення ЄСПЛ «Prager and Oberschlick v. Austria», № 15974/90, § 38, 26 квітня 1995 року). Свобода вираження поглядів також застосовується до «інформації» або «ідей», які ображають, шокують або викликають занепокоєння (рішення ЄСПЛ «Janowski v. Poland» [ВП], № 25716/94, § 30, 21 січня 1999 року).

73. Гарантії, надані статтею 10 Конвенції журналістам щодо висвітлення питань, які становлять загальний інтерес, залежать від умови, що вони діють добросовісно з метою надання точної та достовірної інформації відповідно до журналістської етики. У ситуаціях, коли, з одного боку, робиться констатація факту і не надається достатніх доказів для його підтвердження, а з іншого боку, журналіст обговорює питання, що становить справжній суспільний інтерес, перевірка того, чи діяв журналіст професійно і добросовісно, набуває першочергового значення (рішення ЄСПЛ «Flux v. Moldova» (№ 7)», № 25367/05, § 41, 24 листопада 2009 року, рішення ЄСПЛ «Tavares de Almeida Fernandes and Almeida Fernandes v. Portugal», № 31566/13, § 56, 17 січня 2017 року).

74. В касаційній скарзі заявник посилається на те, що дослівне відтворювання недостовірної інформації з інших джерел не звільняє від спростування такої інформації. Друковане видання Судово-юридичної газети з неперевіреною недостовірною інформацією, з необґрунтованими звинуваченнями позивача в кримінальних правопорушеннях, розповсюджено серед делегатів з`їзду суддів безпосередньо під час проведення виборів до Вищої ради правосуддя, в яких брав участь позивач. І незалежно від наявності прямих наслідків для таємного голосування, самі такі дії відповідачів ще раз підкреслює безвідповідальне і несумлінне ставлення відповідачів до своїх обов`язків. Дії, які підпадають під ознаки кримінально-караного діяння, не можуть бути оціночними судженнями.

75. Проте зазначені доводи касаційний суд не бере до уваги з огляду на таке.

76. Згідно з пунктами 2, 3 частини другої статті 302 ЦК України фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел (інформація органів державної влади, органів місцевого самоврядування, звіти, стенограми тощо), не зобов`язана перевіряти її достовірність та не несе відповідальності в разі її спростування. Фізична особа, яка поширює інформацію, отриману з офіційних джерел, зобов`язана робити посилання на таке джерело.

77. Відповідно до пункту 3 частини першої статті 42 Закону України «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні» редакція, журналіст не несуть відповідальності за публікацію відомостей, які не відповідають дійсності, принижують честь і гідність громадян і організацій, порушують права і законні інтереси громадян або являють собою зловживання свободою діяльності друкованих засобів масової інформації і правами журналіста, якщо вони є дослівним відтворенням публічних виступів або повідомлень суб`єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб.

78. Суди попередніх інстанцій при правовій оцінці поширеної інформації врахували, що, по-перше, позивач є публічною особою, отже інформація про його діяльність становить суспільний інтерес; по-друге, оспорювана інформація є дослівним відтворюванням тієї інформації, що зазначена в ухвалі Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3024/1дп/15-19 щодо відмови у відкритті дисциплінарної справи стосовно судді Господарського суду Миколаївської області ОСОБА_1 , яка розміщена на сайті Вищої ради правосуддя (як суб`єкта владних повноважень), оспорювана інформація не містить однозначного твердження про факти вчинення позивачем конкретного правопорушення.

79. Позивач просив спростувати інформацію, яка за своїм змістом має характер громадської критики діяльності публічної особи. Висловлювання відповідачів щодо позивача не переходять межі допустимої критики, як публічної особи.

80. Разом з тим, ОСОБА_1 не довів, що оспорена ним інформація порушувала його особисті немайнові права, або завдала шкоди його особистим немайновим благам, або призвела до негативних наслідків внаслідок її поширення, як і не надав доказів того, що метою поширення оспореної інформації було саме намагання опорочити його честь, гідність та ділову репутацію.

81. Отже, Верховний Суд у цій справі погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог та визнання недостовірною та такою, що порушує честь, гідність, ділову репутацію позивача, поширену інформацію.

82. При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано відхилив висновок експерта від 05 травня 2021 року № 056/103, оскільки експерту не надавалась інформація про те, що така була відібрана журналістами із офіційних відкритих джерел, зокрема, з ухвали Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 15 листопада 2019 року № 3024/1дп/15-19.

83. Верховний Суд зауважує, що хоча опублікована відповідачами спірна інформація хоч і містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій і не містить ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб`єктивними переконаннями.

84. Безпідставними є доводи касаційної скарги про те, що суди не надали оцінки доказам, а саме: клопотанням, які підтверджують факт звернення Правління кооперативу АГК «Парма» до позивача за сплатою членських внесків за обслуговування гаражу та копіям квитанцій про сплату членських внесків; висновку почеркознавчої експертизи у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, оскільки суди попередніх інстанцій, оцінивши надані сторонами докази в сукупності та враховуючи, що зазначені докази не підтверджують, що інформація висловлена у вказаній формі принижує гідність, честь чи ділову репутацію позивача, дійшли правильного висновку про відмову у задоволенні позову.

85. Аргументи касаційної скарги про те, що суди фактично визнали факт вчинення позивачем кримінальних правопорушень на підставі необґрунтованих звинувачень заінтересованої особи, які містилися у скарзі до Вищої ради правосуддя, є безпідставними, оскільки ні суд першої інстанції, ні апеляційний суд не визнавали та не встановлювали зазначених фактів.

86. Посилання в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 757/25649/17, від 11 червня 2020 року у справі № 757/1884/15, від 21 січня 2021 року у справі № 914/371/19, від 23 грудня 2020 року у справі № 484/2781/19, від 08 травня 2019 року у справі № 761/37180/17, від 10 лютого 2021 року у справі № 753/338/19, від 23 травня 2018 року у справі № 188/1367/15-ц, у постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 761/6866/16, колегією суддів відхиляються, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

87. У березні 2026 року від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли додаткові пояснення.

88. Відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. За змістом статей 392-395 ЦПК України заявами по суті справи в суді касаційної інстанції є саме касаційна скарга та відзив на касаційну скаргу.

89. У цій справі суд касаційної інстанції не вважав за необхідне та не надавав учасникам справи дозволу на подання додаткових пояснень щодо окремих питань, які б виникли при розгляді справи в суді касаційної інстанції, у зв`язку із чим Верховний Суд не вбачає підстав для надання детальної відповіді на інші аргументи учасників справи по суті спору, які не наведені в касаційній скарзі та відзиві на неї (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц (провадження № 14-184цс20).

90. Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судових рішень виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судами норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

91. Згідно зі статтею 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

92. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржені судові рішення залишити без змін. Щодо судових витрат

93. Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

94. Оскільки оскаржені судові рішення підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює. Керуючись статтями 406, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 20 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 13 листопада 2024 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Литвиненко Судді: А. І. Грушицький А. А. Калараш С. Ю. Мартєв Є. В. Петров