Постанова Дніпровський апеляційний суд № 201/14064/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/6016/26 Справа № 201/14064/25 Суддя у 1-й інстанції - Давидовська Т.В. Суддя у 2-й інстанції - Городнича В. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючої - Городничої В.С., суддів: Петешенкової М.Ю., Макарова М.О., розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику у м.Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 17 лютого 2026 року та додаткове рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 10 березня 2026 року, у складі судді Давидовської Т.В., у цивільній справі №201/14064/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, ВСТАНОВИЛА: У листопаді 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовною заявою, пред`явленою до ОСОБА_2 , на предмет щомісячного стягнення з відповідача на її користь аліментів на утримання двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, починаючи стягнення з 2023 року і до досягнення дітьми повноліття, обґрунтовуючи це тим, що вона з відповідачем перебувала у зареєстрованому шлюбі з 2011 року та рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 15 лютого 2019 року шлюб розірвано, після чого діти проживають разом із нею та знаходяться на її утриманні. Позивач стверджує, що відповідач з 2023 року не бере участі у вихованні та утриманні спільних дітей, незважаючи на її намагання спонукати батька на сплату аліментів для їх утримання, що і стало підставою для звернення позивача до суду з цим позовом (а.с.1,2). Рішенням Соборного районного суду м.Дніпра від 17 лютого 2026 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) платника аліментів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, і не більше десяти розмірів прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, починаючи стягнення з 03 листопада 2025 року і до досягнення дітьми повноліття. У задоволенні інших позовних вимог - відмовлено. Стягнуто ОСОБА_2 на користь державного бюджету судовий збір в сумі 678,27 грн (а.с. 121-123, 197-199). Рішення суду мотивовано недоведеністю позивачем періоду стягнення аліментів з 2023 року, тоді як матеріали справи містять докази надання відповідачем систематичної фінансової допомоги протягом 2023-2025 років, що не підтверджено, як отримання аліментів від відповідача на утримання дітей. Крім того, суд першої інстанції вважав доведеним необхідність стягнення аліментів з відповідача на користь позивача на утриманні двох неповнолітніх дітей у заявленому позивачем розмірі, починаючи з дня подачі цього позову до суду, тобто, з 03 листопада 2025 року та до досягнення дітьми повноліття, що має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дітей. У лютому 2026 року ОСОБА_2 подав через суд заяву про стягнення судових витрат у розмірі 10 161,75 грн, що є мінімальним розміром такої правничої допомоги за рішенням Ради адвокатів Харківської області від 21 липня 2021 року №13/1/7 та що підтверджується наданими письмовими доказами (а.с.126-129). Додатковим рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 10 березня 2026 року заяву ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів задоволено. Ухвалено додаткове рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, та: Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 5 000 грн (а.с.168-170). Додаткове рішення мотивовано тим, що, у відповідності до п.3 ч.2 ст. 141 ЦПК України, наявні у матеріалах справи та надані суду документи є підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу пропорційно задоволених вимог, у зв`язку з частковим задоволенням позову. З урахуванням доведеності заявником виконаної адвокатом роботи, застосування принципу співмірності та розумності судових витрат, характеру спору, що пов`язаний із захистом інтересів дітей, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд першої інстанції вважає за необхідне стягнути з позивача на користь відповідача такі витрати у зазначеному розмірі. Не погодившись з такими рішеннями, ОСОБА_1 у березні 2026 року звернулася з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невірне з`ясування фактичних обставин справи, неврахування вимог ст. 5 ЗУ Про судовий збір, яким вона звільнена від спати судового збору, що унеможливлює, на її дуку, стягнення з неї витрат відповідача на правничу допомогу, просила обидва рішення суду скасувати та ухвалити нові рішення, якими позовні вимоги про стягнення аліментів задовольнити в повному обсязі та відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_2 про ухвалення у справі додаткового рішення (а.с.189-196). У квітні 2026 року відповідач ОСОБА_2 , скористувавшись своїм правом, передбаченим ст.360 ЦПК України, подав через свого представника адвоката Калачова П.А. в системі Електронний суд відзив на апеляційну скаргу, в якому наголосив, що доводи скаржника щодо невірного зазначення в мотивувальній частині рішення про інформацію у довідці з місця проживання ніяк не впливають на обставини щодо сплати аліментів. Також відповідач зазначив, що твердження скаржника про інші боргові зобов`язання не відповідають періоду заявленому у позові, адже борг за розпискою відповідача перед позивачем виник значно пізніше, ніж 2023 рік, коли відповідач відраховував грошові кошти на ім`я позивача. Вважає, що судом першої інстанції правомірно узято до уваги той факт, що скаржник, отримувавши грошові кошти від відповідача з 2023 року, витрачала їх на свої особисті потреби, а не в інтересах дітей, тобто, не за призначенням. Разом з цим відповідач відзначив, що доводи скаржника про неврахування судом першої інстанції розміру середнього заробітку по Дніпропетровській області при визначені розміру аліментів, що складає 6697,75 грн на одну дитину, не заслуговують на увагу, адже такий чинник відповідних показників належить застосовувати до непрацездатних осіб та ФОП на спрощеній системі оподаткування. Відповідач є працевлаштованою особою, а тому суд першої інстанції вірно виходив з положень ст. 182 Сімейного кодексу України, а не з положень ст. 192 цього кодексу. В той же час скаржник наголошує на вживанні заходів для одержання аліментів від нього у період з 2023 року, однак доказів про ухилення відповідача від виконання обов`язку утримання дітей не надавала, та свідомого ухилення відповідача належними доказами не довела. Також відповідач зазначив, що помилкове написання судом першої інстанції в мотивувальній частині інформації з довідки про місце проживання виправлено судом першої інстанції ухвалою суду від 20 лютого 2026 року про виправлення описки. Щодо доводів оскарження додаткового рішення у справі відповідач зазначив, що, стягуючи з позивача витрат на правничу допомогу він намагається зменшити чи ухилитись від виконання обов`язку по сплаті аліментів, не відповідає дійсності та між собою не пов`язано правовими підставами. Вважає обидва рішення суду першої інстанції правомірними, законними та обґрунтованими, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін. Також просив стягнути на свою користь з позивача витрати на правничу допомогу в суд апеляційної інстанції у розмірі 17 294 грн, докази чого буду подані протягом пяти днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. У квітні 2026 року позивач ОСОБА_1 подала через суд відповідь на відзив ОСОБА_2 на апеляційну скаргу, вважаючи пояснення відповідача прямим доказом ухилення від сплати аліментів, зокрема, за минулий час з 2023 року, а витребування витрат на правничу допомогу з позивача, з якою залишились проживати двоє дітей, є безпідставним та непропорційним, враховуючи незначну складність справи. Просила задовольнити вимоги апеляційної скарги, рішення суду скасувати та ухвалити нові рішення про повне задоволення її позовних вимог та відмову у задоволенні заяви відповідача щодо стягнення витрат на правничу допомогу. У квітні 2026 року ОСОБА_2 в системі Електронний суд подано заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу. Також у квітні 2026 року ОСОБА_1 в системі Електронний суд подані додаткові пояснення у справі. Згідно з ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно із ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін з наступних підстав. Стаття 81 ЦПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення спору. Докази мають бути належними, допустимими, достовірними. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. ст. 76, 77, 78, 79 ЦПК України). Згідно з вимогами ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Задовольняючи, хоча б і частково, позовні вимоги позивача, суд першої інстанції виходив з засад розумності та справедливості, інтересів неповнолітніх дітей, оцінки в сукупності наявних у справі доказів, відсутності доказів необхідності стягнення аліментів за минулий період, обов`язку батька по утриманню дітей, починаючи з дня подання позивачем цього позову, вважаючи доведеним позивачем розміру аліментів у 1/3 частину усього доходу відповідача на обох дітей. Також задовольняючи вимоги заяви ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення у справі, суд першої інстанції виходив з доведеності заявником виконаної адвокатом роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, характеру спору, що пов`язаний із захистом інтересів дітей, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру у 5000 грн. Колегія суддів повністю погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено, рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 15 лютого 2019 року шлюб між ОСОБА_2 і ОСОБА_1 , зареєстрований 23 вересня 2011 року Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану Дніпропетровського міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 701, мають двох спільних неповнолітніх дітей - розірвано. Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданим Жовтневим відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), сторони є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Відповідно до довідки № 5978 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб Позивач та діти зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачем до суду надано виписку про рух коштів по його картці, емітованій АТ «Універсал Банк», по категорії: «Переказ на картку НОМЕР_2 (02-0100), з якої становлено систематичне перерахування коштів у сумі 6 051,08 грн один раз на місяць з 23 січня 2023 року до 07 серпня 2024 року, 08 грудня 2023 року у розмірі 4 051,08 грн, та з 06 вересня 2024 року по 11 жовтня 2025 року у розмірі 7 000 грн один раз на місяць. Усі вищеперераховані платежі містять опис: «Лена». На виконання вимог ухвали суду від 01 грудня 2025 року АТ «Перший Український міжнароджний банк» надало інформацію про те, що на ім`я ОСОБА_1 була випущена банківська картка № НОМЕР_3 . Банк надав вибірку надходження грошових коштів на карту позивачки за період з 23 січня 2023 року по 11 жовтня 2025 року через сервіси інших банків, відповідно до якої підтверджується зарахування коштів на банківський рахунок позивачки, що узгоджується з випискою, що надана Відповідачем. З`ясовуючи характер спірних правовідносин, суд першої інстанції зазначив, що свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач є батьком їх спільних неповнолітніх дітей, які проживають разом з нею та знаходяться на її утриманні. Відповідач має постійний дохід, відповідно має можливість сплачувати аліменти у розмірі, про який просила позивач, зобов`язаний утримувати дітей, що регулюється ст. 180-182 Сімейного кодексу України. В той же час суд першої інстанції, з`ясовуючи правовідносини щодо стягнення аліментів за минулий час з 2023 року, застосував положення ст. 191 Сімейного кодексу та вважав відсутніми відповідні докази щодо вжиття заходів позивачем в отриманні від відповідача таких аліментів, як і його ухилення від сплати коштів позивачеві, враховуючи перекази від останнього на її ім`я грошових коштів, але не підтверджених направленням на сплату аліментів. З вищенаведеним повністю погоджується і колегія суддів та зазначає, що суд першої інстанції вірно з`ясував характер спірних правовідносин та визначив норми матеріального права, якими ці правовідносини регулюються. Колегія суддів наголошує, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України). Тлумачення як статті 7 СК України загалом, так і частини дев`ятої статті 7 СК, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії. З урахуванням вимог справедливості та розумності будь-який суб`єкт приватного права безумовно спрямовує на споживання лише такі доходи, які становлять безумовний приріст його майна (заробітна плата, гонорари, плата за надання послуг, доходи від процентів по депозитам, орендна плата тощо). Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Згідно до частини 3 статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Визначаючи розмір аліментів на утримання дитини, суд зобов`язаний врахувати всі обставини, зазначені в частині першій статті 182 СК України: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; та інші обставини, що мають істотне значення. За змістом частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати (частина третя статті 182 СК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 та від 16 червня 2021 року у справі № 643/11949/19, та зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Водночас, частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано наявність у відповідача перед нею за іншими борговими зобов`язаннями, що мало наслідком його сплати на її ім`я грошових коштів, що не були аліментами, колегія суддів відкидає як безпідставні, адже предметом цього позову є аліментні зобов`язання відповідача перед дітьми щодо їх утримання, а посилання скаржника на те, що вона отримувала від відповідача грошові кошти з 2023 року та витрачала на свої потреби не підтверджує відсутності у нього намагання перераховувати кошти і на утримання дітей. При цьому належить відзначити, що суд першої інстанції вірно зазначив про відсутність підтвердження перерахованих коштів саме на виконання обов`язку відповідача у сплаті аліментів, з чим погоджується і колегія суддів. Також доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не враховано середній заробіток по Дніпропетровській області, що становить станом на серпень 2025 року 6697,75 грн при визначенні розміру аліментів, колегією суддів не можуть бути узяті до уваги, оскільки суд розглядає справу, в силу ст. 13 ЦПК України, в межах позовних вимог позивача, яка, в свою чергу, заявляла про стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача щомісячно, але не менше 50 % від прожиткового мінімуму встановленого для дитини відповідного віку, що і було задоволено судом першої інстанції. Іншого розміру аліментів позивачем не заявлялось та судом першої інстанції не розглядалось. Крім цього, наголошуючи на тому, що відповідачем взагалі у вересні та у листопаді 2023 року не було жодних перерахувань на її користь, скаржник не спростовує висновки суду першої інстанції щодо встановлення фактичних обставин, які підтверджені письмовими доказами, про перерахування відповідачем коштів в усі інші місці, починаючи з січня 2023 року та по жовтень 2025 року, що не можна вважати доведеним обставин, передбачених ст. 191 Сімейного кодексу України, а тому суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про відмову у стягнення аліментів за минулий час. Крім того, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції допущена помилка при встановленні обставин її місця проживання разом із дітьми із зазначенням також проживання відповідача за цієї адресою, колегією суддів до уваги не приймаються, адже така помилка усунута судом першої інстанції ухвалою суду від 19 березня 2026 року, а тому колегія суддів переглядає рішення суду першої інстанції вже з урахуванням таких виправлень помилки судом першої інстанції. Колегія суддів відзначає, що посилання скаржника на те, що їй наразі невідома адреса проживання відповідача, що вона трактує, як ухилення його від сплати аліментів, не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, адже такі обставини не тягнуть за собою неможливості у нього також здійснювати перекази на картку позивача грошових коштів в рахунок сплати аліментів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції у повній мірі дослідив фактичні обставини справи та дійшов цілком правомірного висновку про часткове задоволення позовних вимог у розмірі 1/3 частини з усіх доходів відповідача, що буде відповідати справедливому та об`єктивному розподілу обов`язків між батьками на утримання двох неповнолітніх дітей, які проживають разом із матір`ю, відмовивши у задоволенні стягнення аліментів за минулий час з 2023 року, що скаржником не спростовано. Переглядаючи додаткове рішення суду першої інстанції колегія суддів доходить висновку про правомірно встановлену судом першої інстанції співмірність, розумність, необхідність таких судових витрат відповідача, як витрати на правничу допомогу, та доведеність заявником понесених витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, зокрема, у розмірі 5000 грн, які і стягнуто судом першої інстанції, що підтверджено належними і допустимим доказами відповідача та не спростовано скаржником ані в суді першої інстанції, ані при розгляді її апеляційної скарги. Разом з цим, розглядаючи доводи скаржника про те, що вона, як позивач у справі про стягнення аліментів, в силу ст. 5 ЗУ Про судовий збір звільнена від такої сплати судового збору, колегія суддів відзначає, що згідно із ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Виходячи з цього, судовий збір та витрати на правничу допомогу регулюються різними нормативно-правовими актами та витрати на правничу допомогу не стосуються положень звільнення позивачів в категорії таких справ від сплати судового збору, адже це не є судовим збором, а є договірними відносинами між клієнтом та адвокатом, що вирішується судом обов`язково для обох сторін у справі. Враховуючи безпідставність таких доводів скаржника щодо результатів додаткового рішення суду першої інстанції, колегія суддів такі доводи ОСОБА_1 відкидає. Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Інші доводи скаржника не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст.89 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена. Отже, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі з`ясував обставини справи, перевірив доводи сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив як основне рішення, так і додаткове, які відповідають вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані та підтверджуються письмовими доказами. Доводи, викладені в апеляційній скарзі колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду зі встановленими фактичними обставинами справи, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Разом з тим, належить наголосити, що належить врахувати усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. Скаржник не скористався наданими йому правами, не обґрунтував достатньо переконливо свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Доводи, приведені в апеляційній скарзі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування чи зміни рішення не встановлено, тому колегія суддів доходить висновку, що рішення суду від 17 лютого 2026 року та додаткове рішення суду від 10 березня 2026 року відповідають вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і їх слід залишити без змін. Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 382-383 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 17 лютого 2026 року та додаткове рішення Соборного районного суду м.Дніпра від 10 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 01 травня 2026 року. Головуючий: В.С. Городнича Судді: М.Ю. Петешенкова М.О.Макаров