Постанова КАС ВС № 160/20804/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м. Київ справа № 160/20804/22 адміністративне провадження № К/990/45273/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: головуючого судді - Мацедонської В. Е., суддів: Білак М. В., Мельник-Томенко Ж. М., розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року (головуючий суддя Юрко І. В., судді: Білак С. В., Чабаненко С. В.), УСТАНОВИВ: І. Суть спору У грудні 2022 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальної допомоги за 2016-2018 роки; - зобов`язати ВЧ НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальну допомогу за 2016-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 200/4095/22, ВЧ НОМЕР_1 при обрахунку розміру грошової допомоги на оздоровлення, передбаченої статтею 10-1 та частиною третьою статті 15 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XІІ), за 2016, 2017, 2018 роки протиправно не враховувала щомісячну додаткову грошову винагороду та індексацію грошового забезпечення, а також при обрахунку матеріальної допомоги, передбаченої пунктом 33.3 наказу Міністерства оборони України від 11 червня 2008 року № 260 «Про затвердження Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Інструкція № 260), за 2016, 2017, 2018 роки протиправно не враховувала щомісячну додаткову грошову винагороду та індексацію грошового забезпечення. ІІ. Установлені судом першої інстанції фактичні обставини справи, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та мотиви їх ухвалення. ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії УБД, виданим 23 лютого 2016 року управлінням персоналу штабу ВЧ № НОМЕР_2 , та проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 у період з 04 вересня 2015 року по 26 червня 2018 року відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 04 вересня 2015 року № 181 про зарахування позивача до списків особового складу. Згідно з наказом командира ВЧ НОМЕР_1 від 26 червня 2018 року № 131, капітана ОСОБА_1 , начальника штаба - першого заступника командира 2 зенітного ракетного девізіону, з 26 червня 2018 року виключено зі списків особового складу частини, усіх видів забезпечення з видачею атестатів. Цим наказом також вирішено виплатити позивачу: щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 52 %, надбавку за роботу в умовах режимних обмежень у розмірі 10 % від посадового окладу за період з 01 по 26 червня 2018 року; винагороду за участь в операції об`єднаних сил за період з 01 по 25 червня 2018 року. Згідно з довідкою ВЧ НОМЕР_1 від 21 грудня 2021 року № 1428, ОСОБА_1 у період з березня 2016 року по листопад 2017 року та з березня по травень 2018 року була виплачена винагорода за безпосередню участь в ООС. Крім того, судами установлено, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 200/4095/22 позов ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 26 червня 2018 року. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 26 червня 2018 року. У задоволенні інших позовних вимог відмовлено. Постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 200/4095/22 апеляційну скаргу Дяченка О. В. в інтересах ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року змінено, а саме: абзац другий резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 200/4095/22 викладено у наступній редакції: «Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум та за період з 01 березня 2018 року по 26 червня 2018 року (включно) відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078»; абзац третій резолютивної частини рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 200/4095/22 викладено у наступній редакції: «Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01 грудня 2015 року по 28 лютого 2018 року (включно) із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року з урахуванням раніше виплачених сум та за період з 01 березня 2018 року по 26 червня 2018 року (включно) відповідно до приписів абз. 3, 4, 6 п. 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078». В іншій частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 18 жовтня 2022 року у справі № 200/4095/22 - залишено без змін. На виконання цього судового рішення, 26 грудня 2022 року ВЧ НОМЕР_1 перераховано на картковий рахунок позивача суму індексації грошового забезпечення в розмірі 98 421,15 грн. Не погодившись з бездіяльністю ВЧ НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальної допомоги за 2016-2018 роки, позивач звернувся до суду з позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ВЧ НОМЕР_1 щодо неврахування щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення при обрахунку ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальної допомоги за 2016-2017 роки. Зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 провести перерахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальну допомогу за 2016-2017 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Суд першої інстанції виходив з того, що розмір допомоги для оздоровлення у 2016-2018 роках мав визначатися із врахуванням, зокрема, і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, які мають постійний характер, а згідно Інструкції № 72, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, було встановлено виплату військовослужбовцям Національної гвардії України щомісячної додаткової грошової винагороди, а тому така винагорода мала були врахована відповідачем при визначенні розміру матеріальної допомоги для оздоровлення позивачеві у 2016-2018 роках. Також суд зазначив, що індексація грошового забезпечення має систематичний (щомісячний) характер, а її правова природа полягає у підтриманні купівельної спроможності рівня заробітної плати (грошового забезпечення) внаслідок її знецінення через подорожчання споживчих товарів і послуг, а тому вона мала бути врахована у складі грошового забезпечення позивача під час розрахунку допомоги для оздоровлення у 2016-2018 роках. Також суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини про стягнення заробітної плати/грошового забезпечення розповсюджуються положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), у редакції до змін, внесених згідно із Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-ІХ), при цьому до правовідносин з питання стягнення заробітної плати/грошового забезпечення відсутні підстави для застосування положень частини п`ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року апеляційну скаргу ВЧ НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 17 травня 2023 року скасовано. Прийнято нове рішення, яким позовну заяву ОСОБА_1 до ВЧ НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії залишено без розгляду. Суд апеляційної інстанції виходив з того, що як під час служби, так і під час звільнення позивач повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів з питань нарахування та виплати грошового забезпечення та його додаткових видів, якщо вважав такий розрахунок протиправним. Строк звернення до суду з адміністративним позовом обчислюється з моменту реального, фактичного порушення права чи інтересу особи, про яке особа дізналась, або повинна була дізнатись. Таким чином, суд апеляційної інстанції уважав, що з дня виключення позивача зі списків особового складу та зняття з усіх видів забезпечення, тобто з 26 червня 2018 року, ОСОБА_1 дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, однак до суду із даним позовом звернувся лише 27 грудня 2022 року, тобто більше ніж через три роки після звільнення зі служби, та через рік після отримання довідок ВЧ НОМЕР_1 від 21 грудня 2021 року № 1428 та від 22 грудня 2021 року № 2425 про грошове забезпечення для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням. Окрім цього, Третій апеляційний адміністративний суд зазначив про правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові 03 серпня 2023 року у справі № 280/6779/22, та вказав, що відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції до змін, внесених Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Після внесення Законом № 2352-ІХ змін до статті 233 КЗпП України, вказана норма набула іншої редакції: «Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Указана редакція набула чинності з 19 липня 2022 року. Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції уважав, що позивач мав право звернутись до суду з цим позовом до 19 жовтня 2022 року, проте, як зазначалось вище, позивач звернувся до суду 26 грудня 2022 року. При цьому, будь-яких поважних причин пропуску строку звернення до суду з цим адміністративним позовом позивач не зазначив та в матеріалах справи докази поважності пропуску такого строку відсутні. Таким чином, Третій апеляційний адміністративний суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову ОСОБА_1 без розгляду відповідно до частини першої статті 319 КАС України. IІІ. Провадження в суді касаційної інстанції 25 листопада 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Дяченка О. В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 14 січня 2025 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України. ІV. Касаційне оскарження У касаційній скарзі представник позивача просив скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції. На обґрунтування вимог скаржник послався на те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував положення норми частини другої статті 233 КЗпП України, у редакції після 19 липня 2022 року, без урахування висновків щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22. З посиланням на положення статті 58 Конституції України, представник позивача наголосив, що до спірних правовідносин слід застосовувати статтю 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, тобто без обмеження будь-яким строком щодо звернення до суду з цим позовом, оскільки саме така редакція статті 233 КЗпП України діяла на момент виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини та з усіх видів забезпечення (26 червня 2018 року). Додатково Дяченко О. В. наголосив, що відмова у перерахунку позивачу грошового забезпечення з урахуванням індексації грошового забезпечення у період, де вона була нарахована не у повному обсязі, яка гарантована державою, є порушенням прав позивача, які передбачені чинним законодавством України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. 20 січня 2025 року від ВЧ НОМЕР_1 на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу, у якому останній просить відмовити в її задоволенні, постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін. Уважав, що право на звернення до суду з цим позовом у ОСОБА_1 виникло з 26 червня 2018 року (день виключення позивача зі списків особового складу військової частини), а тому останнім днем для звернення до суду є 26 липня 2018 року відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України. V. Релевантні джерела права й акти їх застосування. Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 КАС України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною другою статті 44 КАС України учасники справи зобов`язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Статтею 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Згідно з частиною першою, другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». VІ. Висновки Верховного Суду Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що перегляд судового рішення здійснюється в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірка правильності застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права - на підставі встановлених фактичних обставин справи (частина перша статті 341 КАС України). Спір у цій справі виник у зв`язку з незгодою позивача щодо ненарахування та невиплати відповідачем грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальної допомоги за 2016-2018 роки, з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди та індексації грошового забезпечення. Водночас Верховний Суд зауважує, що першочерговим питанням, яке постало на стадії касаційного провадження, є дотримання (недотримання) позивачем строку для звернення до суду з цим позовом, установленого статтею 233 КЗпП України. При цьому, ключове є визначення редакції статті 233 КЗпП України, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Оцінюючи обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з такого. Залишаючи без розгляду позовну заяву, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивач пропустив тримісячний строк для звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України. При цьому, за позицією суду, позивач мав право звернутися до суду з даним позовом до 19 жовтня 2022 року (з урахуванням внесених змін до статті 233 КЗпП України Законом № 2352-IX). Водночас скаржник зазначив, що судом апеляційної інстанції не було враховано висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 420/14777/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 300/4201/22, від 08 серпня 2024 року у справі № 380/29686/23, від 20 листопада 2023 року у справі № 160/5468/23, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21 і від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22. З цього приводу Верховний Суд зазначає таке. Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення - 26 червня 2018 року, а 26 грудня 2022 року відповідачем, на виконання постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 15 листопада 2022 року у справі № 200/4095/22, було нараховано та виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення, проте не проведено перерахунок одноразових видів грошового забезпечення із урахуванням цієї індексації (грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки та матеріальної допомоги за 2016-2018 роки). Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 КАС України. Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Як зазначено вище, Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, положення статті 233 КЗпП України викладено в новій редакції, зокрема: із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Поряд з цим, з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23. У постанові від 21 березня 2025 року Судова палата відступила від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегій Касаційного адміністративного суду, зокрема, від 29 січня 2025 року у справі № 500/6880/23 та від 28 серпня 2024 року у справі № 580/9690/23, у яких Верховним Судом до правовідносин щодо перерахунку індексації грошового забезпечення військовослужбовця за 2016-2018 роки застосовано статтю 233 КЗпП України у редакції, що набула чинності з 19 липня 2022 року, оскільки саме вона була чинною на момент звернення позивачів до суду із позовом (жовтень 2023 року). У зазначеній постанові Судова палата дійшла висновку, що, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону № 2352-ІХ, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-ІХ). Судова палата сформувала єдиний підхід до нових змін в законодавстві, які обмежують термін звернення до суду з трудовими спорами до трьох місяців, а саме: такі зміни не поширюються на події, які мали місце до 19 липня 2022 року. Зокрема, для стягнення заробітної плати, яка належить працівнику за період до цієї дати, залишається можливість звернення без обмежень у часі, згідно з попередньою редакцією закону. Висновки суду апеляційної інстанції про те, що строк звернення до суду в цій справі визначається статтею 233 КЗпП України в редакції, чинній на день звернення позивача до суду, спростовуються правовою позицією Судової палати, оскільки до спірних правовідносин, що виникли до 19 липня 2022 року, підлягають застосуванню положення цієї статті в попередній редакції, яка не передбачала обмеження строку звернення до суду. Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від зазначеного висновку Судової палати. Повертаючись до обставин цієї справи, у контексті зазначених висновків Судової палати, Верховний Суд констатує, що строк звернення до суду з позовом щодо оскарження неврахування індексації грошового забезпечення при обрахунку грошової допомоги на оздоровлення за 2016-2018 роки, матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань за 2016-2018 роки установлюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до 19 липня 2022 року, яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. З огляду на зазначене, висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду на підставі пункту 8 частини першої статті 240 КАС України свідчать про порушення цим судом норм процесуального права. Що стосується доводів ВЧ НОМЕР_1 про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення частини п`ятої статті 122 КАС України (місячний строк для звернення до суду з цим позовом), Верховний Суд уважає їх помилковими та звертає увагу на таке. Конституційний Суд України неодноразово надавав офіційне тлумачення частини другої статті 233 КЗпП України. Так, у Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 у справі щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 КЗпП України, статей 1, 12 Закону № 108/95-ВР зазначено, що під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику, необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Крім того, Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України у частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України. Таким чином, Верховний Суд уважає, що судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права, що призвело до ухвалення незаконної постанови, яка перешкоджає подальшому провадженню у цій адміністративній справі, як наслідок висновки суду апеляційної інстанції про наявність підстав для залишення позову без розгляду є помилковими. Відповідно до частин першої, четвертої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі. Справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. Отже, Суд висновує, що касаційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а постанова суду апеляційної інстанції - скасуванню, з направленням справи для продовження розгляду до цього ж суду. З огляду на результат касаційного розгляду та відсутності доказів сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо розподілу судових витрат. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Дяченка Олексія Володимировича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 27 вересня 2024 року скасувати. Справу направити до Третього апеляційного адміністративного суду для продовження розгляду. Судові витрати розподілу не підлягають. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя В. Е. Мацедонська Судді: М. В. Білак Ж. М. Мельник-Томенко