Ухвала КАС ВС № 158/67/26

УХВАЛА 30 квітня 2026 року м. Київ справа № 158/67/26 адміністративне провадження № К/990/17559/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Уханенка С.А., перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мусаєва Магомеда Гасановича на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 січня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення, - ВСТАНОВИВ: 09 січня 2026 року Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області звернувся до суду про продовження строку затримання особи громадянина російської федерації ОСОБА_1 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України. Рішенням Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року, позов задоволено частково. Продовжено строк затримання громадянина російської федерації ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України, строком на 4 (чотири) місяці. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 17 квітня 2026 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник відповідача надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на судові рішення у цій справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України. Оскаржуючи судові рішення, представник відповідача посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що: «судами попередніх інстанцій не враховано правові позиції Верховного Суду щодо принципу «належної ретельності» суб`єкта владних повноважень. Суди фактично легалізували бездіяльність ЦМУ ДМС, яка звелася до формального листування з країною-агресором, при наявності об`єктивної можливості ідентифікувати особу відповідача за наявними документальними слідами в державних реєстрах України.». Верховний Суд зазначає, що відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України можливе за умови зазначення у касаційній скарзі норми права щодо якої Верховним Судом висловлена правова позиція, подібність правовідносин та обґрунтування у чому саме полягає неправильне застосування судами цієї норми, з урахуванням обставин, установлених судами у цій справі. Перевіривши зміст поданої касаційної скарги, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки в тексті касаційної скарги відсутні зазначення постанов Верховного Суду, в яких викладені висновки щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, та висновки яких були проігноровані судом апеляційної інстанції. Разом з цим скаржник посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: щодо застосування положень абзацу 3 пункту 10 Інструкції № 353/271/150 від 23.04.2012 (у редакції Наказу № 38/77 від 22.01.2018) у взаємозв`язку зі статтею 289 КАС України. Вирішуючи питання відкриття касаційного оскарження з вказаної підстави, Суд виходить з наступного. Так, за приписами частини четвертої статті 328 КАС України оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 цієї норми КАС України вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а й визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми, т.і.), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду та який вплив такий висновок буде мати для вирішення спору по суті. Суд, проаналізувавши доводи заявника, дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки посилаючись на відповідні норми, представник відповідача не навів належного обґрунтування того, яким чином можливий висновок Верховного Суду у цій справі може вплинути на формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах. Крім того, посилання заявника на абзац третій пункту 10 Інструкції № 353/271/150 від 23 квітня 2012 року (у редакції наказу № 38/77 від 22 січня 2018 року) є безпідставним, оскільки наведена норма регулює процедуру примусового повернення іноземця, зокрема обов`язок з`ясування наміру особи оскаржити відповідне рішення та повідомлення центру надання правової допомоги. Натомість предметом розгляду у цій справі є правомірність продовження строку затримання особи з метою забезпечення примусового видворення за межі території України, а не правомірність прийняття чи оскарження рішення про примусове повернення або примусове видворення. Відтак наведені доводи не свідчать про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України. Також скаржник посилається на пункти 1, 3 та 4 частини третьої статті 353 КАС . Так, відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів. За правилами частини третьої статті 353 КАС України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави його відводу обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) справу розглянуто адміністративними судами за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 4) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі; 5) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, які зазначені в судовому рішенні; 6) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглядала справу; 7) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил юрисдикції (підсудності), визначених статтями 20, 22, 25-28 цього Кодексу. Верховний Суд наголошує, що доводи про порушення судом норми процесуального права, передбаченої пунктом 1 частиною другою статті 353 КАС України, мають бути наведені з одночасним викладенням обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального права відповідно до підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини четвертої статті 328 КАС України. Такі доводи мають бути наведені у взаємозв`язку із встановленими обставинами і висновками судів щодо кожного з питань, які скаржник вважає неправильно вирішеним. Проте перевіркою Верховним Судом змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини другої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій. Щодо посилання на пункт 1 частини третьої статті 353 КАС України скаржник зазначає, що згідно з протоколом автоматизованого розподілу, справа № 158/67/26 була розподілена на суддю Костюкевича О.К. 12.01.2026 року о 10:37:59 год. Згідно з «Карткою руху документу» (вх. № ЕП/41/2026), інформація про позовну заяву ЦМУ ДМС надійшла до суду лише 12.01.2026 року о 17:28 год, а текст самої заяви був доставлений у систему о 18:40 год. Отже, на думку скаржника, автоматизований розподіл справи відбувся за 7 годин до того, як позовна заява фізично надійшла до суду. Це, на переконання скаржника, свідчить про те, що справу було штучно «заведено» в систему під конкретного суддю ще до моменту її офіційної реєстрації, що є протиправним несанкціонованим втручанням в роботу ЄСІТС. Верховний Суд відхиляє викладені доводи, оскільки скаржником не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів, які б підтверджували факт несанкціонованого втручання в роботу ЄСІТС або штучного впливу на результати автоматизованого розподілу справи № 158/67/26. Самі по собі суб`єктивні судження скаржника, побудовані на аналізі часових показників реєстрації документів у системі, мають характер припущень. Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 1 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій. Скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що судове рішення ухвалено за відсутності відповідача та його представника, яких не було належним чином забезпечено технічними засобами участі у засіданні (відеоконференцією), незважаючи на перебування відповідача в установі закритого типу (ПТПІ) та наявність відповідних клопотань адвоката. Верховний Суд наголошує, що за змістом доводів скаржника щодо розгляду справи за відсутності учасників, які не були належним чином повідомлені, це є підставою для обов`язкового скасування судових рішень згідно з пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України. Верховний Суд зазначає, що доводи скаржника про розгляд справи у першій інстанції за його відсутності спростовуються самим текстом судового рішення, де зафіксовано участь відповідача та його представника. Це свідчить про дотримання принципу змагальності. Під час оскарження рішення суду першої інстанції в порядку апеляційного провадження представник відповідача подав клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке ухвалою суду апеляційної інстанції від 16 березня 2026 року було відмовлено, оскільки суд дійшов висновку про відсутність технічної можливості в Дніпровському районному суді м. Києва 17 березня 2026 року о 14:30 год провести судове засідання в режимі відеоконференції. Суд апеляційної інстанції діяв у межах закону, оскільки право на участь у засіданні в режимі відеоконференції не є абсолютним і напряму залежить від наявності технічної можливості суду (стаття 195 КАС України). Встановлена судом відсутність такої можливості у конкретний час є об`єктивною перешкодою, а не свавільним обмеженням прав сторони. Оскільки факт участі сторони у першій інстанції підтверджений, а в апеляційній інстанції відмова була вмотивована технічними причинами, суд не вбачає ознак «розгляду справи за відсутності учасника, якого не було належним чином повідомлено», що своєю чергою свідчить про недоведеність підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України. Водночас в обґрунтування пункту 3 частини третьої статті 353 КАС України скаржник зазначає інші аргументи стосовно порушення норм процесуального права. Скаржник зазначає, що суд першої інстанції вчинив процесуальні дії (відкладення розгляду справи) на підставі клопотання представника ДМС, поданого 13.01.2026 р., хоча строк дії його довіреності закінчився 12.01.2026 р. Верховний Суд відхиляє викладені доводи, оскільки вказані скаржником обставини (вчинення судом процесуальної дії за клопотанням особи, чиї повноваження ймовірно закінчилися) не охоплюються переліком підстав для скасування судового рішення, визначених пунктом 3 частини другої статті 353 КАС України, позаяк ця процесуальна норма передбачає скасування рішення у разі розгляду справи за відсутності учасника справи, не повідомленого належним чином. Натомість питання легітимності клопотання про відкладення розгляду справи, поданого представником, не свідчить про розгляд справи без належного сповіщення сторін та не є тотожним порушенням, що тягнуть за собою обов`язкове скасування судових рішень у розумінні зазначеної статті. Отже, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 3 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій. Насамкінець скаржник в обґрунтування пункту 4 частини третьої статті 353 КАС України зазначає, що суд першої інстанції створив завідомо неможливі умови для реалізації прав відповідача. Ухвалою від 12.01.2026 р. було встановлено строк для подання відзиву - до 16:00 того ж дня (12.01.2026 р.). Однак, згідно з картки руху документу, сама ухвала про відкриття провадження була підписана суддею та доставлена в систему лише о 22:11 год 12.01.2026 р. Тобто відповідачу було встановлено строк для захисту, який минув ще до моменту винесення самої ухвали. Крім того, відповідачу було вручено позовну заяву без жодного додатка (доказової бази), що підтверджується заявою адвоката Воронцової О.В. про ознайомлення з матеріалами справи. Позбавлення сторони можливості ознайомитися з доказами та надати відзив є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Верховний Суд зазначає, що згідно з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляду, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, які не були залучені до участі у справі, проте доводи скаржника про встановлення занадто стислого строку для подання відзиву, несвоєчасну доставку ухвали в систему ЄСІТС та відсутність додатків до позовної заяви за своєю суттю стосуються порядку реалізації процесуальних прав стороною, а не факту її незалучення до справи. Отже, оскільки судове рішення було ухвалено саме щодо відповідача, який був повноправним учасником процесу, посилання на пункт 4 частини третьої статті 353 КАС України є помилковим та свідчить про неправильне тлумачення скаржником норм процесуального права. Зазначені скаржником обставини щодо технічних затримок та строків не можуть бути кваліфіковані як «прийняття рішення про права незалученої особи», а тому не є обов`язковою підставою для скасування рішення». Відтак, Суд відхиляє посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв`язку з пунктом 4 частини третьої статті 353 КАС України як на підставу касаційного оскарження рішення судів попередніх інстанцій. Відповідно до пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. Отже, скаржником не викладені передбачені статтею 328 КАС України підстави, за яких оскаржувані судові рішення можуть бути переглянуті судом касаційної інстанції, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала, на підставі пункту 4 частини п`ятої статті 332 КАС України. Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Мусаєва Магомеда Гасановича на рішення Ківерцівського районного суду Волинської області від 19 січня 2026 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2026 року у справі за адміністративним позовом Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м.Києві та Київській області до громадянина російської федерації ОСОБА_1 про продовження строку затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення - повернути особі, яка її подала.

2. Копію цієї ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 КАС України.

3. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не може бути оскаржена. СуддяС.А. Уханенко