Постанова 4851 № 520/8486/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2026 р. Справа № 520/8486/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Макаренко Я.М. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 (суддя: Панов М.М., м. Харків) по справі № 520/8486/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі за текстом також - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі за текстом також - відповідач), в якому просила: - визнати протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яка викладена у листі №6301.7-4876/63.2-25 від 26.03.2025, у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації; - зобов`язати Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. В обґрунтування позову позивач зазначила, що дії відповідача щодо повторного неприйняття поданої нею декларації про відмову від громадянства російської федерації, про що позивач була повідомлена листом ГУ ДМСУ в Харківській області від 26.03.2025, є протиправними. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (вул. Римарська, буд. 24, м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61057, ЄДРПОУ 37764460) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задоволено. Визнано протиправною відмову Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, яка викладена у листі №6301.7-4876/63.2-25 від 26.03.2025, у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Зобов`язано Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Стягнуто на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати в загальному розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (ЄДРПОУ 37764460). Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, оскільки вважає, що судом першої інстанції ухвалено необґрунтоване рішення, з порушенням норм матеріального та процесуального права. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач наводить обставини справи та вказує, що суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, не взяв до уваги доводів відповідача про те, що позивачем не надано документу про припинення громадянства рф, з огляду на що відсутні підстави для подання декларації відповідно до абзацу 13 ст. 1 Закону України «Про громадянство України». Зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що невиконання взятого позивачем зобов`язання пов`язується із введенням військового стану та розривом дипломатичних відносин з Росією є недоведеним, оскільки позивач умисно не вчинив будь-яких дій, не звернувся до дипломатичної чи консульської установи РФ в іноземній державі та не виконав свого обов`язку щодо виходу з іноземного громадянства в межах дворічного строку. Також апелянт наголошує про втручання содом в дискреційні повноваження відповідача, що виходить за межі завдань адміністративного судочинства. За результатами апеляційного розгляду відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до ч. 4ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Враховуючи подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку письмового (спрощеного позивного) провадження, справа розглядається в порядку письмового провадження, відповідно до приписів п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, за наявними у ній матеріалами. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 15 лютого 2023 року набула громадянство України на підставі ч. 1 ст. 8 Закону України «Про громадянство України». На підтвердження набуття громадянства України ОСОБА_1 було видано відповідну довідку №6311-000016473 від 24 лютого 2023 року та тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_2 від 20 червня 2023 року з терміном дії до 15 лютого 2025 року. Позивач зобов`язалась протягом 2 років припинити громадянство російської федерації відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України» та надати документи на підтвердження припинення громадянства російської федерації, а за наявності незалежних від неї причин неможливості отримати його - подати декларацію про відмову від іноземного громадянства. У зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України будь-які дипломатичні зв`язки України з державою-агресором припинені та з метою припинення громадянства Російської Федерації, 07 жовтня 2023 року ОСОБА_1 через республіку Молдова виїхала до Вірменії, де відразу в жовтні 2023 року звернулась до посольства Російської Федерації у Вірменії та зареєструвалась з метою подачі заявою про припинення громадянства Російської Федерації, до якої було долучено довідку №6311-000016473 від 24.02.2023. Однак, документи в посольстві Російської Федерації у Вірменії від позивача прийняті не були та позивачу було роз`яснено, що дипломатичне посольство має право приймати документи тільки від резидентів тієї країни, де розташоване посольство. Враховуючи вищевикладене, позивачем 02.04.2024 було направлено до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі - відповідач) декларацію про відмову від іноземного громадянства. Листом від 18.04.2024 №630.7-6767/63.3-24 відповідач відмовив ОСОБА_1 у прийнятті декларації, вказавши, що позивач не має підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Позивач, не погоджуючись з такою відмовою, оскаржила її до суду. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 по справі №520/16401/24 у задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подала апеляційну скаргу до Другого апеляційного адміністративного суду. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2025 року по справі №520/16401/24, апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2024 по справі №520/16401/24 скасовано. Прийнято постанову, якою позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного Управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області щодо відмови у прийнятті у ОСОБА_1 декларації про відмову від іноземного громадянства. Зобов`язано Головне Управління Державної Міграційної Служби України в Харківській області повторно розглянути питання щодо прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства РФ. В іншій частині в позові відмовлено. Відповідач на виконання постанови Другого апеляційного адміністративного суду повторно розглянув декларацію позивача про відмову від іноземного громадянства та повторно відмовив у її прийнятті з тих же підстав, та, на думку позивача, не врахувавши висновки суду. За результатами повторного розгляду Головним управлінням Державної міграційної служби України в Харківській області питання щодо прийняття у ОСОБА_1 декларації про відмову від громадянства російської федерації відповідачем було надано позивачу лист-відмову №6301.7-4876/63.2-25 від 26.03.2025, яким повідомлено, що вона не має підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства, у зв`язку з чим така декларація була повернута. Відповідач зазначив, що позивач має можливість подати клопотання про припинення іноземного громадянства, але вже через посольства РФ в третіх країнах, всупереч висновкам суду апеляційної інстанції. Окрім того, вказаним листом позивачу також було повідомлено, що пунктом 1 частини 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України № 33897, визначено: «громадяни російської федерації та громадяни республіки білорусь, які в період з 24 лютого 2020 року набули громадянства України відповідно до Закону України «Про громадянство України» і подали зобов`язання припинити іноземне громадянство, зобов`язані подати документ про припинення іноземного громадянства до органу, що видав тимчасове посвідчення громадянина України, протягом 12 місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану України, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року №64/2022, якщо строк поданого зобов`язання сплив. Вважаючи протиправною відмову ГУ ДМС у Харківській області у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства та зазначаючи, що застосований судом такий спосіб захисту порушеного права, як зобов`язання розглянути повторно подану декларацію, виявився неефективним, позивач повторно звернулася до суду з адміністративним позовом про зобов`язання Управління Державної міграційної служби України в Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу в прийнятті декларації про відмову від громадянства. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне. Приписами частини другої статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 4 Конституції України установлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом. За умовами пункту 2 частини першої статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються громадянство, правосуб`єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства. Правовий зміст громадянства України, підстави і порядок його набуття та припинення, повноваження органів державної влади, що беруть участь у вирішенні питань громадянства України, порядок оскарження рішень з питань громадянства, дій чи бездіяльності органів державної влади, їх посадових і службових осіб визначає Закон № 2235-III. За визначеннями, наведеними у статті 1 Закону № 2235-III, громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках; громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України; іноземець - особа, яка не перебуває в громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; реєстрація громадянства України внесення запису про набуття особою громадянства України спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи; зобов`язання припинити іноземне громадянство - письмово оформлена заява іноземця про те, що в разі набуття громадянства України він припинить громадянство (підданство) іншої держави або громадянства (підданства) інших держав і протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подасть документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав (абзац 16). Статтею 6 Закону № 2235-III встановлено підстави набуття громадянства України, зокрема, внаслідок прийняття до громадянства. Умовами прийняття до громадянства України є: 1) визнання і дотримання Конституції України та законів України, що засвідчується особою у поданій в установленому порядку заяві про прийняття до громадянства України; 1-1) знання основ Конституції України, історії України. Складання іспитів з основ Конституції України, історії України здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 2) подання: особою без громадянства - декларації про відсутність іноземного громадянства; іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які перебувають у громадянстві (підданстві) кількох держав, подають зобов`язання припинити громадянство (підданство) усіх цих держав. Подання зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство) не вимагається від іноземців, які є громадянами (підданими) держав, законодавство яких передбачає автоматичне припинення особами громадянства (підданства) цих держав одночасно з набуттям громадянства іншої держави. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Відповідно до абзацу 13 статті 1 Закону № 2235-ІІІ, незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури. Перелік документів, які подаються для встановлення, порядок оформлення та перевірка належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедура подання цих документів та провадження за ними, виконання прийнятих рішень з питань громадянства України визначено Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006) (далі по тексту Порядок № 215). Відповідно до пунктів 117, 119 Порядку № 215, у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України. Такій особі видається довідка про реєстрацію особи громадянином України, яка подається нею для одержання документів, що підтверджують громадянство України. Особам, які набули громадянство України та взяли зобов`язання припинити іноземне громадянство, видаються тимчасові посвідчення громадянина України. Після подання цими особами в установленому Законом порядку документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства їм замість тимчасових посвідчень громадянина України залежно від місця проживання видаються паспорти громадянина України або паспорти громадянина України для виїзду за кордон. Порядок розгляду питань громадянства Російської Федерації регламентується Положенням про порядок розгляду питань громадянства Російської Федерації, затвердженим 14 листопада 2002 року за № 1325. Цим Положенням, прийнятим відповідно до Закону, встановлюються порядок розгляду заяв з питань громадянства Російської Федерації, прийняття, виконання та скасування рішень із зазначених питань, а також форми заяв та перелік необхідних документів, відповідних конкретним підставам набуття чи припинення громадянства Російської Федерації. Положення визначає певні особливості, за умови дотримання яких може бути прийнята заява про вихід з (припинення) громадянства РФ. Вихід з громадянства Російської Федерації особи, яка проживає на території Російської Федерації або за її межами, здійснюється на підставі добровільного волевиявлення цієї особи. У випадках, передбачених статтею 20 Федерального закону, вихід із громадянства Російської Федерації не допускається. Колегія суддів констатує, що межі дії зазначених вище приписів у спірних правовідносинах необхідно оцінювати виходячи із активних дій іноземця, які ним вчинялися з дати набуття ним громадянства України, щодо отримання документа про припинення іноземного громадянства. Так, запроваджуючи інститут подання декларації про відмову від іноземного громадянства, законодавець в імперативному порядку, насамперед, зобов`язав іноземця, який звернувся із відповідною заявою до органу ДМС протягом двох років з моменту набуття ним громадянства України подати документ про припинення громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав до органу, що видав йому тимчасове посвідчення громадянина України. Такі дії передбачають активну поведінку іноземця, спрямовану на безпосереднє самостійне вирішення питання щодо отримання ним документу про припинення громадянства (підданства) іншої держави. Колегією суддів встановлено, що 21.05.2022 відповідно до Указу Президента України позивач прийнята до громадянства України на підставі статті 9 Закону № 2235-ІІІ, а вже 14.06.2022 отримала довідку про реєстрацію особи громадянином України №16426. Водночас з 24 лютого 2022 року у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України №64/2022 на території України введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який діє по теперішній час, крім того всі дипломатичні відносини російською федерацією розірвано. Це означає, що посольства та консульства рф в Україні припинили свою діяльність. Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами. Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022 за №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 за № 376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і рф, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992, зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022. Отже, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, розірвано дипломатичні відносини між двома державами. Консульські установи країни агресора, які розміщені на території України, станом на сьогодні закриті та не функціонують. Відтак, позивач позбавлений можливості отримати документ про припинення громадянства російської федерації від дипломатичного представництва чи консульської установи вказаної країни. Позивач позбавлений можливості подати заяву про вихід з громадянства рф до дипломатичного представництва чи консульської установи російської федерації в іноземній державі через відсутність у нього дозволу на постійне проживання у відповідній іноземній державі. У той же час, зміни у зв`язку з військовою агресією російської федерації до законодавства щодо неотримання документа при припинення громадянства російської федерації з незалежних причин не вносилися, що ставить позивача у невизначене становище. Окрім того, колегія суддів уважає за необхідне зауважити на те, що Верховний Суд у постанові від 01 квітня 2025 року у справі №420/11071/23 констатував, що з 24.02.2022 органи ДМС можуть прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства від колишніх громадян російської федерації, які набули громадянство України на загальних підставах до 24.02.2022 за двох умов: - якщо такі особи як до, так і після 24.02.2022 вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, у якій виявили бажання припинити попереднє громадянство, проте не отримали інформації щодо вирішення їхньої заяви протягом строків її розгляду, що підтверджується доказами; - якщо такі особи як до, так і після 24.02.2022 вже безпосередньо зверталися до уповноваженого органу російської федерації з відповідною заявою, отримали негативну відповідь та надали докази, що підтверджують ці обставини. В інших випадках відсутні правові підстави для прийняття такої декларації у межах процедури, визначеної Законом № 2235-III, установленої для оформлення громадянства. Даний висновок узгоджується також із позицією Верховного Суду, сформованою у постанові від 19.12.2024 у справі № 280/1155/23. З матеріалів справи вбачається, що 02.04.2024 позивач звернулась до відповідача з листом, до якого було долучено декларацію про відмову від іноземного громадянства. Посилаючись не те, що з метою припинення громадянства російської федерації, 07 жовтня 2023 року позивач через республіку Молдова виїхала до Вірменії, де відразу жовтні 2023 року звернулась до посольства російської федерації у Вірменії із заявою про припинення громадянства російської федерації, до якої було долучено довідку №6311-000016473 від 24.02.2023, та зареєструвалась у посольстві з метою подачі заяви. Однак, документи в посольстві російської федерації від позивача прийняті не були та позивачу було роз`яснено, що дипломатичне посольство має право приймати документи тільки від резидентів тієї країни, де розташоване посольство. Відповідач листом від 18.04.2024 № 6301.7-6767/63.3-24 повідомив зокрема, що "... у долученій до заяви декларації, яка не відповідає вимогам Наказу МВС України від 16.08.2012 №715 «Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства У країни, та журналів обліку» позивачем зазначено, що наразі отримати документ про припинення громадянства російської федерації не можливо. ... Враховуючи вищевикладене, на даний час у ГУ ДМС у Харківській області немає правових підстав прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства.". ОСОБА_1 подавала до ГУ ДМС України в Харківській області декларацію про відмову від іноземного громадянства з підстави, що Україна припинила дипломатичні зв`язки з державою-агресором, а в посольстві російської федерації у Вірменії від позивача не були прийняті документи щодо припинення громадянства російської федерації, оскільки дипломатичне посольство має право приймати документи тільки від резидентів тієї країни, де розташоване посольство. Отже, висновки як суду у справі № 520/13997/23, так і суду першої інстанції у цій справі, повністю узгоджуються з висновками Верховного Суду у справах № 420/11071/23 та № 280/1155/23. Крім того, зазначене повністю спростовує твердження відповідача, що «позивач не вжив жодних заходів для виконання свого обов`язку щодо припинення іноземного громадянства». Позивач вчинив всі можливі дії для припинення громадянства російської федерації та звернувся до уповноваженого органу російської федерації із документами для припинення російського громадянства, проте у встановлений строк не отримав документ про припинення громадянства російської федерації, що і є згідно з приписами Закону України «Про громадянство України» незалежною причиною неможливості отримати документ про припинення іноземного громадянства та підставою для подачі декларації про відмову від іноземного громадянства, з чим погодився суд апеляційної інстанції у справі № 520/16401/24. У справі "Рисовський проти України" (п.70-71) Європейський Суд зазначив про особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява N 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер`їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява N 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява N 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява N 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). У справі "Рисовський проти України" також викладено окремі стандарти діяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, розкрито елементи змісту принципу "належного урядування". ЄСПЛ вказав на те, що принцип "належного урядування", зокрема передбачає, що державні органи повинні діяти в належний і якомога послідовніший спосіб. При цьому, на них покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах. Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість уникати виконання своїх обов`язків. Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі". Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії". Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", п. 58, а також рішення у справі "Ґаші проти Хорватії", заява N 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі "Трґо проти Хорватії", заява N 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позивач вчинив необхідні дії для припинення громадянства російської федерації, однак такі дії не призводять до певних правових результатів з незалежних від позивача причин. В такому разі Закон № 2235-III передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Про вказані обставини позивач повідомив ГУДМС у Харківській області супровідним листом від 02.04.2024, у якому повідомив про неможливість припинити громадянство російської федерації та наявність у нього підстав для подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Проте відповідач під час розгляду звернення позивача щодо прийняття декларації не надав оцінку обставинам, зазначеним у цьому зверненні, а саме щодо розірвання дипломатичних зв`язків між Україною та російською федерацією та призупинення діяльності російських закордонних установ в Україні, а також неможливості реалізації позивачем свого права на звернення із заявою про вихід з іноземного громадянства через відповідні російські закордонні установи в іноземних державах. Разом з тим, хоча у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України консульські установи держави-агресора в Україні не працюють, з початку повномасштабного вторгнення законодавство України не зазнало змін в частині визначення порядку дій та їх послідовності щодо відсутності в особи можливості отримання документа про припинення громадянства такої держави з незалежних від неї причин, що, в свою чергу, призводить до фактичного порушення прав такої особи. Дії відповідача щодо відмови у прийнятті декларації унеможливлюють закінчення процедури прийняття до громадянства України та отримання ОСОБА_1 паспорта громадянина України, а також є такими, що порушують права позивача на постійне проживання в Україні та породжують негативні наслідки, а тому є протиправними і належним способом захисту порушених у спірних правовідносинах прав позивача є визнання протиправними дій відповідача. Зважаючи на те, що під час розгляду справи суд констатував поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що належним способом поновлення порушеного права ОСОБА_1 є зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію. Колегія суддів звертає увагу, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.09.2015 у справі №21-1465а15, від 08.11.2019 у справі №227/3208/16-а. Водночас Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. До того ж, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Стаття 13 Конвенції вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Таким чином «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі. З огляду на наведене, оскільки суд констатував поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства російської федерації та судом визнано протиправною відмову ГУ ДМС України у Харківській області в прийнятті у позивача декларації про відмову від громадянства російської федерації, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має, а тому належним та ефективним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України у Харківській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства від 02.04.2024 замість документа про припинення громадянства російської федерації. Отже, висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог є обґрунтованим і законним. Доводи відповідача, наведені у апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно зі статтею 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись статтями 139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.10.2025 по справі № 520/8486/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Я.М. Макаренко Т.С. Перцова