Постанова 4824 № 359/11474/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа № 359/11474/24 Головуючий у суді І інстанції: Борець Є.О. провадження №22-ц/824/7934/2026 Головуючий у суді ІІ інстанції: Сушко Л.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: Головуючого судді: Сушко Л.П., суддів: Болотова Є.В., Музичко С.Г., секретар судового засідання: Янчук І.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Дончака Дмитра Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за договором кредитної лінії, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2024 року ТОВ «Юніт Капітал» звернувся до суду з вказаним позовом та посилався на те, що 20 вересня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» уклала з ОСОБА_1 договір кредитної лінії №183885291, за яким ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» надала кредит в розмірі 22000 гривень 00 копійок, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не виконала вказані грошові зобов`язання, у неї виник борг по поверненню кредиту в розмірі 21985 гривень 00 копійок та борг по сплаті процентів за користування ним в розмірі 82455 гривень 35 копійок. Загальний розмір боргу за договором кредитної лінії склав 104440 гривень 35 копійок. На підставі додаткової угоди №26 від 31 грудня 2020 року до договору факторингу №28/1118-01 від 28 листопада 2018 року та реєстру прав вимоги №165 від 21 грудня 2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступила ТОВ «Таліон Плюс» право вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №183885291 від 20 вересня 2021 року. На підставі додаткової угоди №3 від 30 грудня 2022 року до договору факторингу №05/0820-01 від 5 серпня 2020 року та реєстру прав вимоги №9 від 30 травня 2023 року ТОВ «Таліон Плюс» відступив ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» право вимоги до відповідача за вказаним договором кредитної лінії. Крім того, 04 вересня 2024 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» уклав з ТОВ «Юніт Капітал» договір факторингу №0409/24, за яким ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» відступив позивачу право вимоги до ОСОБА_1 за договором кредитної лінії №183885291 від 20 вересня 2021 року. Відповідач продовжив ухилятись від повернення боргу за вказаним договором. Тому ТОВ «ФК «Юніт Капітал» просив суд стягнути з ОСОБА_1 борг за договором кредитної лінії №183885291 від 20 вересня 2021 року в розмірі 104440 гривень 35 копійок. Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» борг за договором кредитної лінії №183885291 від 20 вересня 2021 року в розмірі 104440 грн 35 коп., витрати на оплату судового збору в розмірі 2422 грн 40 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000 грн 00 коп.. Не погодившись з вказаним рішення суду першої інстанції, адвокат Дончак Д.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій просив його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог ТОВ «Юніт Капітал». Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що належним підтвердженням проведеної операції є платіжне доручення, виписка банку, банківська квитанція (при внесенні оплати через касу банку), але в матеріалах справи немає жодного вказаного доказу, які б підтверджували факт перерахування кредитних коштів саме на картковий рахунок, що належить відповідачу, і саме в такій сумі, як зазначає позивач. При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит. Але інформація про спосіб отримання відповідачем кредитних коштів, а саме інформація про банківський рахунок або номер картки, на яку він просить здійснити перерахунок цих коштів - відсутня. Вона не міститься і в самому тексті кредитних договорів. Зазначав, що в якості доказів переказу кредитних коштів позивач надав платіжне доручення № f3587cba-2733-4280-8ba3-90b227dd41c8 від 20.09.2021 року, де номер рахунку відповідача зазначено як НОМЕР_3. Очевидно, мається на увазі 16-значний номер кредитної картки відповідача, та ще й зазначений частково. Але в банківських платіжних дорученнях номер рахунку завжди позначається в форматі IBAN, 23-значним числом. Таким чином, в платіжному доручення не може використовуватись номер платіжної картки. Тим більше в платіжному дорученні не може використовуватися номер картки, який зазначено частково. Отже, позивач надав в якості доказу «платіжне доручення», яке не може вважатися належним доказом, так як по своїй суті це несправжній документ, виготовлений не банком, а первісним кредитором. Доводи апеляційної скарги обгрунтовані тим, що оскільки позивачем не надано доказів на підтвердження оплати за договором факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року та іншими договорами факторингу в цій справі, тому відповідач вважає, що у зв`язку саме з цією обставиною позивачем не доведено факту переходу права вимоги до відповідача за кредитним договором від первісного кредитора ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», а наступний перехід прав вимоги, який є похідним, не може підтвердити передання вказаного права вимоги до наступного кредитора - ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс». В обгрунтування доводів апеляційної скарги представник відповідача також зазначав, що проведений первісним кредитором та наступним кредитором ТОВ «Таліон Плюс» розрахунки заборгованості не відповідають вимогам закону та долученому позивачем договору, оскільки розмір заборгованості за відсотками нараховано за межами строку дії кредитного договору. 06 березня 2026 року до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника ТОВ «Юніт Капітал» - Кукси Карини Олександрівни, в якому просила у задоволенні апеляційної скарги відмовити у повному обсязі, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Вирішуючи даний спір та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обгрунтовував свої висновки тим, що станом на день ухвалення рішення суду відповідач хоча б частково повернув борг за вказаним договором. З копій свідоцтв про народження серії НОМЕР_1 від 28 жовтня 2014 року та серії НОМЕР_2 від 26 січня 2018 року (а.с.159, 160) вбачається, що на утриманні ОСОБА_1 перебуває двоє малолітніх дітей: дочка ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Суд першої інстанції зазначив, що ця обставина може бути підставою для розстрочення виконання рішення суду, а не зменшення розміру боргу по сплаті процентів за користування кредитом. З огляду на це суд першої інстанції прийшов до висновку, що з відповідача на користь ТОВ «Юніт Капітал» належить стягнути борг за договором кредитної лінії №183885291 від 20 вересня 2021 року в розмірі 104 440 гривень 35 копійок. Вирішуючи питання судових витрат в частині стягнення з відповідача на користь позивача судового збору у розмірі 2422,40 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 6000 грн, суд першої інстанції виходив з пропорційності розміру задоволених вимог. Однак такі висновки суду не відповідають обставинам справи та вимогам закону. Відповідно до частин 1-5 статі 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Встановлено, що 20.09.2021 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 , уклали кредитний договір №183885291 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. Відповідач підписала кредитний договір електронним підписом, створеним за допомогою одноразового персонального ідентифікатора MNV2SX42 (а.с. 108-113 том 1). Відповідач ініціювала укладення кредитного договору, оформивши заявку на сайті первісного кредитора, підписавши кредитний договір з використанням одноразового ідентифікатора. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення на мобільний телефон, без здійснення входу на сайт первісного кредитора за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісним кредитором не був би укладений. Відповідно до п. 1.1 договору кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит на суму 22 000,00 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом, відповідно до умов, визначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту продукту «Смарт» ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога». Відповідно до п. 1.7 договору кредитна лінія надається строком на 30 днів від дати отримання кредиту позичальником, а саме до 19.11.2021 року. Відповідно до п. 1.8 договору сторони погодили, що встановлений в п. 1.7 договору строк дисконтного періоду та відповідно, строк надання кредитної лінії може бути продовжено позичальником, шляхом здійснення протягом дисконтного та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду, на умовах описаних в цьому пункті, не обмежена. Відповідно до п. 1.9 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавця проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: 1.9.1. виключно на період строку визначеного в п. 1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним; 1.9.2. за умови продовження строку дисконтного періоду, на умовах п. 1.8 договору, з наступного дня після закінчення вказаного в п. 1.7 договору строку, нарахування процентів за користування кредитом здійснюється за індивідуальною процентною ставкою в розмірі 361,35 процентів річних, що становить 0,99 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним. Кредитодавець, за своїм виббором, може надавати позичальнику знижи на розмір індивідуальної процентної ставки, про що останній інформується в особистому кабінеті; 1.9.3. якщо поичальник користуватиметься кредитом після закінчення дисконтного періоду без своєчасної оплати процентів в порядку, передбаченому п. 1.8 договору, умови щодо нарахування процентів за дисконтною та індивідуальною процентною ставкою за весь строк дисконтного періоду скасовуються з дати надання кредиту і до взаємовідносин між сторонами застосовуються правила нарахування процентів за базовою процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 2,10 процентів в день від суми кредиту за кожний день користування ним, відповідно до чого позичальник зобов`язується сплатити кредитодавцю різницю між нарахованими процентами за базовою процентною ставкою та фактично сплаченими процентами за дисконтною та індивідуальною процентними ставками за весь строк користування кредитом протягом дисконтного періоду. Відповідно до п. 4.4. договору сторони дійшли згоди, що у всіх відносинах між позичальником та кредитодавцем в якості підпису, позичальник використовує як електронний підпис одноразовий ідентифікатор, відповідно до Правил та Закону України «Про електронну комерцію», що має таку саму юридичну силу як і власноручний підпис. Згідно п. 1.2 договору, кредитна лінія надається строком на 30 днів. Відповідно до п. 1.4 підпункті 1.4.1 договору, сторони погодили, що виключно на період строку визначеного в п. 1.2 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною ставкою у розмірі 193,45% річних, що становить 0,53% від суми кредиту за кожний день користування ним. Відповідно до довідки ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та платіжного доручення, первісний кредитор свої зобов`язання надати грошові кошти виконав у повному обсязі, так 20.09.2021 року на банківську картку № НОМЕР_3 відповідача, перераховано грошові кошти у розмірі 22 000 грн (а.с. 24, 133 том 1). Відповідно до розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», заборгованість відповідача за договором № 183885291 від 20.09.2021 року, за період з 20.09.2021 року по 21.12.2021 року складає 22 000 грн - заборгованість по кредиту, 47 091,80 - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом (а.с. 82-84 том 1). Відповідно до розрахунку заборгованості наданого ТОВ «Таліон Плюс», заборгованість відповідача за договором № 183885291 від 20.09.2021 року, за період з 21.12.2021 року по 30.05.2023 року складає 21 985 грн - заборгованість по кредиту, 82 455,35 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом (а.с. 85-86 том 1). Відповідно до ч. 1 ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до положень ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України). Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, до яких закон відносить умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 ЦК України). За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Відповідно до положень ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, а також якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.ст. 205, 207 ЦК України). Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19. Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов`язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі (ст. 1055 ЦК України). Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст.3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. У постанові від 16.12.2020 року у справі № 561/77/19, скасовуючи судові рішення про відмову у позові і ухвалюючи нове про стягнення боргу за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що матеріали справи містять достатньо доказів, з яких вбачається, що між сторонами був укладений кредитний договір в електронній формі, умови якого позивачем були виконані, однак відповідач у передбачений договором строк кредит не повернув. Таким чином, укладаючи кредитний договір у такий спосіб, сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, зокрема щодо форми його укладення, що передбачено викладеними вище апеляційним судом нормами законодавства. Однак, в порушення зазначених вище норм закону та умов кредитного договору відповідачка зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, чим допустила заборгованість, що послугувало підставою для звернення позивача до суду із вимогами про стягнення заборгованості. Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до ч.1 ст.513, ст.514 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до ст.ст.1077, 1079 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор), яким може бути лише банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції, передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Відповідно до ст.1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається. Відповідно до ст. 1081 ЦК України клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу. Грошова вимога, право якої відступається, є дійсною, якщо клієнт має право відступити право грошової вимоги і в момент відступлення цієї вимоги йому не були відомі обставини, внаслідок яких боржник має право не виконувати вимогу. Клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред`явлена до виконання фактором, якщо інше не встановлено договором факторингу. Верховний Суд у постанові від 07 січня 2026 року у справі №727/2790/25 виклав такі висновки: допускається відступлення за договором факторингу наявної вимоги та майбутньої вимоги. При цьому для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги; наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (частина перша статті 1078 ЦК України). Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й «недозрілі» грошові вимоги. «Недозріла» вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу; майбутня вимога - це право грошової вимоги, що виникне в майбутньому (частина перша статті 1078 ЦК України), тобто майбутніми мають кваліфікуватися такі права грошової вимоги, що «з`явилися» із тих чи інших договорів, укладених після договору факторингу; у договорі факторингу необхідно індивідуалізувати право грошової вимоги. Наявна та «недозріла» вимоги мають бути визначені в договорі факторингу з максимальним ступенем конкретності, яка б забезпечувала можливість виокремити такі вимоги від інших вимог клієнта в момент укладення договору факторингу. Для наявної та «недозрілої» вимоги, оскільки вони існують на час укладення договору факторингу, індивідуалізація може полягати, зокрема, у вказівці предмета (розміру чи обсягу вимоги), суб`єктів (як активного - кредитора, так і пасивного - боржника), підстави виникнення (наприклад, договір поставки); майбутня вимога має піддаватися індивідуалізації не пізніше, аніж в момент її виникнення. Тобто майбутня вимога повинна мати потенційну властивість для ідентифікації в момент її виникнення. До цього часу майбутня вимога хоча б якось має пов`язуватися із клієнтом. Так, 28.11.2018 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» було укладено договір факторингу № 28/1118-01, за умовами якого клієнт зобов`язується відступити фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а фактор зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим договором (а.с. 26-32 том 1). Згідно приписів п. 3.1. договору факторингу № 28/1118-01, фінансування - належна до сплати клієнту сума грошових коштів, яка вказана у відповідному Реєстрі прав вимог, сплачується Фактором одним платежем протягом (п`яти) банківських днів з моменту підписання сторонами такого реєстру прав вимог, якщо інші умови сторони не погодили шляхом укладання додаткової угоди. Відповідно до п. 4.1. договору факторингу № 28/1118-01, право вимоги переходить від клієнта до фактора в день підписання сторонами Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному додатку. Підписанням Реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним Реєстром права вимоги. Відповідно до п. 8.4. договору факторингу № 28/1118-01, даний договір може бути змінений повністю або частково за спільною письмовою згодою сторін. Додатковою угодою № 19 від 28.11.2019 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, сторони внесли зміни в п. 8.2., яким погодили, що строк дії договору закінчується 31.12.2020 року, але в будь-якому разі до моменту належного та повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань за цим договором (а.с. 37 том 1). Додатковою угодою № 26 від 31.12.2020 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018, сторони дійшли згоди викласти текст договору у новій редакції, продовжно строк дії договору факторингу № 28/1118-01 до 31.12.2021 року (а.с. 38-44 том 1). Додатковою угодою № 27 від 31.12.2021 року до договору факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, сторони дійшли згоди продовжити строк дії договору до 31.12.2022 року включно (а.с. 48 том 1). 31 грудня 2022 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №31, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2023року (а.с. 49 том 1). 31 грудня 2023 року ТОВ «Манівео Швидка Фінансова Допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали додаткову угоду №32, яка продовжила строк дії договору до 31 грудня 2024 року (а.с. 50 том 1). Як вбачається із Реєстру прав вимоги № 165 від 21.12.2021 року, ТОВ «Таліон Плюс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №183885291 від 20.09.2021 року на суму 67 096,80 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 985 грн, заборгованість за відсотками - 45 111,80 грн (а.с. 51-53 том 1). 05.08.2020 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 05/0820-01, строк дії якого закінчується 04 серпня 2021 року (а.с. 54-59 том 1). Предметом даного договору факторингу є відступлення прав вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги. Право вимоги від Клієнта до Фактора переходить в момент підписання сторонами відповідного Реєстру прав вимог, встановленому в відповідному Додатку договору (пункт 4.1). 03.08.2021 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду № 2 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року відповідно, до п. 1 якої сторони домовились продовжити строк дії договору до 31.12.2022 року включно (а.с. 63 том 1). 30.12.2022 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» укладено додаткову угоду № 3 до договору факторингу № 05/0820-01 від 05.08.2020 року відповідно, до п. 1 якої сторони домовились продовжити строк дії договору до 30.12.2024 року включно (а.с. 64 том 1). Як вбачається із Реєстру прав вимоги № 9 від 30.05.2023 року, ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №183885291 від 20.09.2021 на суму 104 440,35 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 985 грн, заборгованість за відсотками - 82 455,35 грн (а.с. 65-67 том 1). 04.09.2025 року ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та ТОВ «Юніт Капітал» уклали договір факторингу № 0409/24 відповідно до умов якого скаржнику відступлено право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором (а.с. 68-74 том 1). Відповідно до п.п. 1.1. договору, фактор зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна продажу) за плату, а клієнт відступити факторові право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов`язання, плату за позикою (проценти за користування позикою та проценти на прострочену позику), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить клієнту. Відповідно до п. 1.2 договору перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акта прийому-передачі реєстру боржників згідно з додатком № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. На підтвердження переходу права вимоги до позивача, позивачем надано акт прийому-передачі реєстру боржників за договором факторингу № 0409/24 від 04.09.2025 року (а.с. 81 том 1). Згідно витягу з реєстру боржників від ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» до позивача ТОВ «Юніт Капітал» перейшло право грошової вимоги до відповідача на загальну суму 104 440,35 грн, з яких: заборгованість за тілом кредиту - 21 985 грн, заборгованість за відсотками - 82 455,35 грн (а.с. 78-80 том 1). З огляду на те, що позивачем надано повний ланцюг доказів матеріального правонаступництва, включаючи платіжні інструкції про оплату за договорами факторингу та витяги з реєстрів боржників на кожному етапі передачі права (від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» до ТОВ «Таліон Плюс», далі до ТОВ «ФК «Онлайн Фінанс» та до ТОВ «Юніт Капітал»), останній є належним кредитором у зобов`язанні. Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором №183885291 від 20.09.2021 року на загальну суму 104 440,35 грн відповідає умовам договору та фактичним обставинам справи. Вказана сума складається з наступних частин: заборгованість за тілом кредиту (основний борг) становить 21 985 грн, заборгованість за нарахованими процентами за користування кредитом (у межах строків кредитування) становить 82 455,35 грн. Оскільки відповідач не надав доказів погашення боргу або обґрунтованого контррозрахунку, колегія суддів вважає вимоги позивача про стягнення вказаних сум доведеними. Доводи апеляційної інстанції про те, що надане позивачем, як доказ переказу кредитних коштів, платіжне доручення № f3587cba-2733-4280-8ba3-90b227dd41c8 від 20.09.2021 року не є належним доказом, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки інших належних доказів, зокрема які б підтвердили, що відповідні кредитні кошти не були зараховані на картковий рахунок відповідача або що вказаний картковий рахунок відповідачу не належить, останнім надано не було. Доводи апеляційної скарги про те, що розмір заборгованості за відсотками нараховано за межами строку дії кредитного договору, суд апеляційної інстанції відхиляє, з огляду на наступне. Згідно п.1.7. кредитного договору кредитні кошти надаються строком на 30 днів. Пунктом 1.8 договору сторони погодили, що встановлений у п.1.7 договору строк дисконтного періоду та відповідно строк надання кредитної лінії може бути продовжено, кількість продовження дисконтного періоду на умов визначених договором не обмежена. Згідно п. 1.9 договору за користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування кредитом, які нараховуються в наступному порядку: - виключно на період строку, визначеного в п.1.7 договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно за дисконтною процентною ставкою в розмірі 722,70 процентів річних, що становить 1,98 процентів від суми кредиту за кожний день користування ним (пункт 1.9.1.). Згідно з п.1.12. сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення дисконтного періоду блокує можливість отримання позичальником нових траншів за договором та є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, яка має наслідком продовження строку дії кредитної лінії, продовження загального строку дії договору на наступних умовах: зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду. Отже, основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати закінчення дисконтного періоду, а у разі якщо позичальник продовжує користуватися грошовими коштами після закінчення дисконтного періоду, з врахуванням всіх продовжень строку дисконтного періоду. У разі продовження строку дії договору на умовах п.1.12. договору, основна сума кредиту має бути повернена не пізніше дати визначеної за правилами п.1.12.1. договору, але в будь-якому разі не пізніше граничного строку дії договору, тобто закінчення строку його дії чи дати його дострокового розірвання. Згідно п.1.12.2 договору з наступного дня після закінчення дисконтного періоду позичальник зобов`язаний щоденно сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 1087,70 процентів річних, що становить 2,98 процентів в день від суми кредиту за кожен день користування ним. Пунктом 1.13 договору визначено, що проценти, в розмірі визначеному пунктами 1.9 або 1.12.2. договору, нараховуються на фактичну суму залишку кредиту за кожен день користування кредитом починаючи з першого дня надання траншу за договором та до дня фактичного повернення всієї суми кредиту позичальником. Фактично, згідно погоджених умов кредитування, сторонами визначено дисконтний період користування кредитними коштами, а після його закінчення зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду. Таким чином, заборгованість за кредитним договором №183885291 від 20.09.2021 року у розмір 82455,35 грн нарахована в межах строку дії договору та у відповідності до умов укладеного між сторонами договору. Водночас, визначаючи розмір цієї заборгованості за відсотками, колегія суддів зауважує про таке. Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Позивач як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно. Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту. Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах. Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди. Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору. Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року N 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг). У Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19, від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23. Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання. Відсутність позову про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії не є перешкодою для врахування інтересів відповідача у справі з метою дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23). Як вже зазначалось, розмір заборгованості за договором №183885291 від 20.09.2021 року становить 21 985 грн - заборгованість по кредиту, 82 455,35 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Тобто, заборгованість за відсотками у більше ніж три рази перевищує заборгованість за основним боргом. З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення відсотків за користування кредитними коштами, та враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання, апеляційний суд вважає за можливе зменшити заявлений позивачем до стягнення розмір відсотків за користування кредитними коштами до розміру основного боргу та стягнути з відповідачки на користь позивача відсотки за договором №183885291 від 20.09.2021 року у розмірі 21 985 грн. Інше не відповідало б принципам справедливості, розумності і пропорційності. З огляду на наведене, колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором №183885291 від 20.09.2021 року у розмірі 21 985 грн - заборгованість по кредиту, 21 985 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Враховуючи викладене, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення вимог позову. Щодо судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, за подання апеляційної скарги відповідачем сплачено судовий збір у розмірі 3633,60 грн. Позивачем заявлено позов на суму 104 440,35 грн. Апеляційним судом задоволено вимоги позивача в загальному розмірі 43970 грн, що складає 42,10% від пред`явлених вимог. Оскільки позовні вимоги задоволено частково (на 42,10%), тому пропорційно до розміру задоволених позовних вимог на користь ТОВ «Юніт Капітал» з ОСОБА_1 підлягало стягненню 1019,83 грн (2422,40 грн х 42,10%), при цьому оскільки у задоволенні вимог відмовлено (на 57,90%) з позивача на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню 2103,85 грн (3633,60 грн х 57,90%). Відтак, у силу ч. 10 ст. 141 ЦПК України з позивача на користь відповідачки слід стягнути різницю судового збору у розмірі 1084,02 грн. Щодо стягнення витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи. Статтею 137 ЦПК України визначено порядок відшкодування витрат на правничу допомогу. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Пунктами 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При подачі позовної заяви позивач ТОВ «Юніт Капітал» просив стягнути з відповідачки витрати на правничу допомогу у розмірі 6000 грн. На підтвердження понесення таких витрат представник позивача надав: копію договору про надання правничої допомоги №09/09/24-02 від 09.09.2024 року, укладеного між АБ «Тараненко та партнери» (а.с. 88-90 том 1); протокол погодження вартості послуг до договору про надання правничої допомоги №09/09/24-02 від 09.09.2024 (а.с. 91 том 1); копію додаткової угоди №8 до вказаного договору від 09.09.2024, відповідно до яких адвокатське бюро взяло на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу у обсязі та на умовах, передбачених даним договором по справі за позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором №183885291 від 20.09.2021 року (а.с. 92-95 том 1); акт прийому-передачі наданих послуг від 09.09.2024 року до договору про надання правничої допомоги, згідно якого: адвокатом надано послуги на суму 6000,00 грн, з яких складання позовної заяви 2 год. - 5000,00 грн; вивчення матеріалів справи 1 год. - 500,00 грн; надання усної консультації стосовно складання позовної заяви ТОВ «Юніт Капітал» до боржника (а.с. 96 том 1); копію довіреності ТОВ «Юніт Капітал» на ім`я адвоката Тараненко А.І. від 22.02.2024 року (а.с. 98 том 1). Беручи до уваги ступінь складності справи, характер та обсяг наданих адвокатом позивача послуг, виходячи з принципу розумності, справедливості та пропорційності, а саме співвідношення задоволених позовних вимог (42,10%), колегія суддів дійшла до висновку щодо покладення на відповідача відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2526 грн (6000 грн х 42,10%) є співмірним та обґрунтованим. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Таким чином, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги частково заслуговують на увагу, висновки суду про задоволення позовних вимог в повному обсязі не відповідають обставинам справи, рішення суду першої інстанції ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права, що полягало у невірному тлумаченні закону, і підлягає скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог відповідно до ст. 376 ЦПК України. На підставі викладеного, керуючись ст.ст.374, 376 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Дончака Дмитра Михайловича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 12 січня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позов задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» заборгованість за кредитним договором № 183885291 від 20 вересня 2021 року у розмірі 21 985 грн - заборгованість по кредиту, у розмірі 21 985 грн - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом. В іншій частині позовних вимог відмовити. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1084,02 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» судові витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 2526 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в частині 3 статті 389 ЦПК України. Реквізити сторін: Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», код ЄДРПОУ: 43541163, адреса: 01024, м. Київ, вул. Рогнідинська, буд. 4, літера А, офіс

10. Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 . Повний текст постанови складено «30» квітня 2026 року. Головуючий суддя Л.П. Сушко Судді Є.В. Болотов С.Г. Музичко