Постанова 4824 № 756/4037/18

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 30 жовтня 2025 року м. Київ Справа № 756/4037/18 Провадження: № 22-ц/824/10879/2025 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О., суддів Верланова С. М., Нежури В. А., секретар Сакалош Б. В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Ларіонової Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Притули Н. Г., у справі за позовом ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український центр оцінки «Експерт», ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування звіту про незалежну оцінку об`єкта нерухомості, визнання договору позики припиненим, стягнення грошових коштів та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів, в с т а н о в и в: У березні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що 30.08.2016 року між ним, ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , був укладений договір позики, за умовами якого позикодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 5 352 627грн, що на день укладення договору становило еквівалент 210 000 доларів США, та зобов`язався повернути їх до 30.09.2016 року. З метою забезпечення зобов`язань за договором позики, 30.08.2016 року між сторонами був укладений договір іпотеки, за яким в іпотеку було передано квартиру АДРЕСА_1 . Додатковими угодами строк повернення позики був продовжений до 30.07.2017 року. Оскільки він, ОСОБА_2 , не виконав власні зобов`язання за договором та не повернув суму позики у строки, визначені договором (з урахуванням змін), 01.08.2017 року він отримав від ОСОБА_3 вимогу про сплату боргу в сумі 5 429 487 грн протягом 31 календарного дня, в якій також повідомлено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку невиконання вимоги. Оскільки він, ОСОБА_2 , не виконав вимогу про повернення коштів, 22.09.2017 року ОСОБА_3 звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття права власності на квартиру. 31.10.2017 року ОСОБА_2 направив ОСОБА_3 вимогу про виплату решти суми від задоволених вимог, в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку». Однак, ОСОБА_3 не відшкодував йому, позивачу, перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог та 06.11.2017 року направив лист, в якому повідомив про те, що зобов`язання за договором позики припинено не було, вказав про наявність у ОСОБА_2 заборгованості у розмірі 210 000 доларів США та залишок пені у розмірі 41 047,85 доларів США. Крім того, ОСОБА_3 у листі зазначив про те, що ТОВ «Український центр оцінки «Експерт» здійснено оцінку вартості предмета іпотеки та вартість квартири становить 4 833 271 грн. Тому, саме вказана сума була спрямована на погашення заборгованості. На думку позикодавця, вартість предмета іпотеки покрила лише частково розмір нарахованої ним пені за 54 дні прострочки (загалом 226 800 доларів США), а основний борг в еквівалентному розмірі 210 000 доларів США залишився без змін. Однак, вказує, що він з таким розрахунком не погоджується з огляду на те, що розрахунок не відповідає чинному законодавству України, засадам розумності та добросовісності, а тому є таким, що порушує його право на отримання справедливого відшкодування, передбаченого ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку». Вказує й на те, що визначена вартість предмета іпотеки є значно заниженою та визначеного з порушенням положень діючого законодавства, не проаналізовані всі тенденції ринку нерухомого майна та наявні інформаційні джерела. Внаслідок чого ТОВ «Український центр оцінки «Експерт» проявило упередженість та необ`єктивність під час проведення оцінки предмета іпотеки, а тому, вважає, що є підстави для визнання недійсним та скасування затвердженого 13.09.2017 року звіту про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 , що складений ТОВ «Український центр оцінки «Експерт». Крім того, відмічає, що він ініціював проведення дослідження вартості предмета іпотеки, та згідно із висновком Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, ринкова вартість предмета іпотеки станом на 22.09.2017 року становить 9 004 600 грн. Також, зазначає, що у відповідності до положень ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку» після завершення позасудового врегулювання (після набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки), зобов`язання за основним договором (позики) вважаються припиненими 22.09.2017 року. Крім того, не погоджується й із розрахунком заборгованості за договором позики та зазначає, що ОСОБА_3 в листі від 06.11.2017 року вказав, що на підставі п. 4 договору позики розмір пені, починаючи з 31.07.2017 по 22.09.2017 року (всього 54 дні) становить 226 800 доларів (4200*54). Поряд з цим, встановлений у договорі розмір пені є таким, що порушує засади добросовісності, розумності та справедливості, що закріплені статтями 3, 509 ЦК України, оскільки значно перевищує розмір самої заборгованості за основним зобов`язанням. Оскільки ОСОБА_3 отримав задоволення своїх вимог в повному обсязі за рахунок звернення стягнення на предмет іпотеки, вбачається відсутність будь-яких збитків внаслідок невиконання ОСОБА_2 договору позики, а тому, на підставі положень ч.3 ст.551 ЦК України суд має право зменшити розмір пені до справедливо-обгрунтованого показника. На його думку, справедливим та законним розміром неустойки, розрахованої відповідно до статті 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу, за період з 31.07.2017 року по 21.09.2017 року становитиме 194 307,69 грн. Відповідно його розрахунків, перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя становить 3 332 755,53 грн (9 004 600 (ринкова вартість предмета іпотеки станом на 22.09.2017 року) - 5 671 844,47 (загальний розмір заборгованості позивача з урахуванням справедливого та розумного розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних). А тому, на підставі положень ч.3 ст.37 Закону України «Про іпотеку» відшкодуванню підлягає 90% перевищення, тобто, 2 999 479,98 грн. (3 332 755,53*90%). ОСОБА_3 не виконав вимогу про сплату перевищення вартості предмета іпотеки у строк до 07.11.2017 року, внаслідок чого порушив зобов`язання, покладене на нього законом, а тому на підставі положень статей 530, 610, 611, 536, 1214, 1048, ч.2 ст.625 ЦК України ОСОБА_3 має сплатити ОСОБА_2 274 661,57 грн. - 3 % річних, 587 135,89 грн. - інфляційні втрати, 1 305 121,83 грн. проценти за користування чужими грошовими коштами. На підставі викладеного, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог від 26.11.2020 року просив суд: визнати недійсним та скасувати затверджений 13.09.2017 року Звіт про незалежну оцінку вартості квартири АДРЕСА_1 , складеного та виданого Товариством з обмеженою відповідальністю «Український центр оцінки «Експерт»; визнати припиненим з 22.09.2017 року договір позики, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 5 166 339,27 грн, які складаються з 2 999 479,98 грн - перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя; 274 661,57 грн - 3% річних, 587 135,89 грн - інфляційні втрати; 1 305 121,83 грн - проценти за користування чужими грошовими коштами. У травні 2018 року до суду звернувся ОСОБА_3 із зустрічним позовом про стягнення боргу, мотивуючи його тим, що станом на 30.07.2017 року ОСОБА_2 не виконав зобов`язання за договором позики, грошові кошти не повернув. Відповідно до вимог чинного законодавства 01.08.2017 року на адресу ОСОБА_2 було направлено вимогу про сплату боргу в сумі 5 429 487 грн та попереджено про можливість звернення стягнення на предмет іпотеки. Оскільки ОСОБА_2 не виконав вимогу, 22.09.2017 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки, квартиру, шляхом набуття права власності. Вартість предмету іпотеки (квартири) було визначено у розмірі 4 833 271 грн. Крім того, 25.10.2017 року в рахунок виконання відповідачем грошового зобов`язання за договором, ОСОБА_3 уклав договори купівлі-продажу гаражів машиномісць в підземному паркінгу, що знаходяться в будинку АДРЕСА_2 , гараж 1 (один), вартість склала 317 654,00 грн та гараж 2 (два), вартість склала 317 654 грн, сума вартості вказаних машиномісць складає 635 3080 грн. Відповідно до п.4 додаткової угоди від 30.06.2017 року було передбачено сплату пені та відповідальності, передбаченої ст.625 ЦК України, за невиконання зобов`язання щодо повернення коштів. Сума пені за 1 день становить 108 589,74 грн, станом на 22.09.2017 року відповідач прострочив виконання грошового зобов`язання на 54 дні, пеня за період з 31.07.2017 року по 22.09.2017 року становить 5 863 845,96 грн. Тому, на момент звернення стягнення на предмет іпотеки заборгованість ОСОБА_2 перед ОСОБА_3 за договором позики становила 11 317 433,37 грн. Вважає, що у відповідності до положень ст.534 ЦК України, за рахунок предмету іпотеки було сплачено частину заборгованості за пенею в сумі 4 833 271 грн. А отже, після звернення стягнення на предмет іпотеки сума боргу становить 6 484 162,37 грн (5 863 845,96 - 4 833 271,00 + 5 429 487). Отже, сума боргу за договором позики не була сплачена, а відтак, зобов`язання за договором не припинились. Крім того, за період з 23.09.2017 року (звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру) по 25.10.2017 року (звернення стягнення на машиномісця) (33 дні) має бути також нарахована пеня в сумі 3 583 461,42 грн. (108 589,74 грн. х 33 дні). Станом на 25.10.2017 року сума пені становить 4 614 036,38 грн, з якої на погашення неустойки було направлено 635 308 грн після реалізації паркомісць, а тому заборгованість по пені становить 3 978 728,38 грн. В загальному розмірі, після звернення стягнення на предмети іпотеки, станом на 25.10.2017 року заборгованість ОСОБА_2 за договором позики становить 9 408 215,38 грн (борг - 5 429 487 грн. + 3 978 728,38 грн. - пеня). Крім того, ОСОБА_3 нараховує пеню за період з 26.10.2017 року по 11.05.2018 року (день звернення до суду із зустрічним позовом) в загальному розмірі 21 392 178,78 грн. (108 589,74 х 197 дні). Отже, загальний розмір заборгованості за пенею становить 25 370 907,16 грн. (21 392 178,78 + 3 978 728,38). На підставі положень ст.625 ЦК України за період з 31.07.2017 року по 11.05.2018 року (284 дні) також нараховує 3% річних, що становить 126 750,29 грн. За наведених обставин, просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь борг за договором позики від 30.08.2016 року в сумі 30 927 144,45 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року позов ОСОБА_2 задоволено частково Визнано припиненими з 22.09.2017 року зобов`язання за договором позики, укладеним 30.08.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 2 999 479 грн 98 коп та 8 640 грн. судового збору. В зустрічному позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів відмовлено. Не погодившись із таким судовим рішенням в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, адвокат Ларіонова О. О. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процессуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення суду просила скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_2 та задоволення зустрічного позову. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції помилково стягує кошти з ОСОБА_1 , оскільки у даному випадку, вона не є правонаступником ОСОБА_3 у зобов`язанні, а спадкоємцем, що є відмінними поняттями за своєю правовою природою. Крім того, відмічає, що оцінка експерта від 2024 року, яку суд першої інстанції взяв за основу при визначенні розміру перевищення вартості предмета іпотеки, не може бути застосована у справі, оскільки звернення стягнення на квартиру відбулося ще 22 вересня 2017 року. Тобто, на думку скаржниці, суд безпідставно поклався на ретроспективну експертизу, яка проводилась через сім років після набуття права власності на предмет іпотеки, та неправомірно не врахував звіт про оцінку квартири від 13.09.2017 року, складений незалежним суб`єктом оціночної діяльності, де вартість квартири визначено у сумі 4 833 271грн. Крім того, вказує на те, що зазначений звіт про оцінку майна від 13.09.2017 року був замовлений самим ОСОБА_2 , тобто, саме позивачем, і саме він виступав власником квартири, що також зафіксовано у звіті. Відтак, з точки зору відповідачки, ОСОБА_2 не може посилатися на недостовірність цього звіту, оскільки сам ініціював його складання, та до моменту звернення стягнення не висловлював заперечень щодо його змісту чи висновків експерта в цілому. Також, вважає, що суд першої інстанції безпідставно визнав припиненим договір позики, оскільки станом на дату звернення стягнення позичальником не була погашена вся сума боргу, зокрема, не сплачено пеню, проценти, 3% річних та інші передбачені договором витрати. У зв`язку з цим зазначається, що сам факт набуття права власності на предмет іпотеки не припиняє зобов`язання в частині непогашеної заборгованості. Наголошує, що суд неправильно витлумачив норми Закону України «Про іпотеку», зокрема, ч.3 ст.37, неправомірно надавши пріоритет ретроспективній оцінці, складеній без погодження з іншими учасниками справи, і не врахував, що іпотекодержатель набув майно за вартістю, встановленою у чинному на той момент звіті, зареєстрованому в єдиній базі Фонду державного майна України. Окремо, звертає увагу на те, що суд не надав належної правової оцінки умовам договору іпотеки, яким прямо передбачено право іпотекодержателя задовольнити усі вимоги, що випливають із договору позики, включаючи пеню, проценти, штрафні санкції та витрати, пов`язані зі зверненням стягнення. Ухвалами Київського апеляційного суду від 12 травня та 05 червня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні. У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Кіян А. В. в інтересах ОСОБА_2 вважав необгрунтованими доводи апеляційної скарги, зазначив про те, що ОСОБА_4 , очевидно діючи недобросовісно, не повідомила позивача про відкриття спадщини, та про те, що вона має намір прийняти у спадщину спірну квартиру, яка у подальшому була набута нею у власність. Звертає увагу суду на те, що у даній справі вбачається відверта спроба відповідачкою зловживати своїм становищем, а саме, надавши позивачу позику в розмірі 210 000 доларів США, та отримавши в якості погашення заборгованості квартиру, яка в 1,5 рази перевищує саму позики, після чого продовжує вимагати повернення позики у тому ж розмірі, та сплати пені в розмірі зустрічного позову (понад 30 000 000 грн). Вважає, що скаржниця тлумачить положення Закону України «Про іпотеку» на власний розсуд, чому суд першої інстанції надав відповідну належну оцінку в рішенні суду. Стосовно законності підстав для проведення експертизи зазначив, що в матеріалах справи міститься значна кількість експертних висновків, які визначають ринкову вартість квартири. Однак, для остаточного встановлення ринкової вартості судом було призначено відповідну експертизу у справі. Відмічає, що в ході судового розгляду, судовий експерт Гучко О. В. надала свої пояснення та відповіла на усі питання учасників справи та суду. Вважає й необгрунтованими посилання на те, що ухвала, на підставі якої було призначено експертизу, в подальшому була скасована, адже, питання які були поставлені перед експртом, визначені в постанові Київського апеляційного суду, є аналогічними питанням в ухвалі Шевченківського районного суду від 13.03.2023 року. В судовому засіданні адвокат Ларіонова О. О. в інтересах ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Адвокат Федько Т. В. та ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_2 заперечували проти доводів апеляційної скарги та вважали їх необгрунтованими, просили залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року оскаржується в частині задоволених позовних вимог за первісним позовом та в частині відмови у задоволенні зустрічного позову, а тому в іншій частині не переглядається. Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, 30.08.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі був укладений договір позики, за яким позичальник отримав від позикодавця позику в сумі 5 352 627 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становило еквівалент 210 000 доларів США та зобов`язувався повернути її до 12.00 год. 30.09.2016 року (п.1, 3 договору) (т. 1, а.с. 15). Пунктом 4 договору передбачено, що у разі прострочення позичальником термінів повернення позики він зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також неустойку в розмірі 2% від суми позики за кожен день прострочення, починаючи з першого дня. Додатковими угодами від 23.09.2016 року, 31.10.2016 року, 27.12.2016 року, 29.01.2017 року, 24.02.2017 року, 30.03.2017 року, 03.05.2017 року, 30.05.2017 року та 30.06.2017 року вносились зміни до договору в частині суми боргу та строку повернення позики (т. 1, а. с. 16-24). Згідно з пунктом 4 додаткових угод, ОСОБА_2 взяв на себе зобов`язання у випадку неповернення грошей у вказаний строк, сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 2% від суми позики за кожен день прострочення платежу та відповідальність за порушення грошового зобов`язання згідно статті 625 ЦК України. Так, згідно з додатковою угодою від 30.06.2017 року сторони домовились та зазначили, що заборгованість по договору позики від 30.08.2016 року станом на 30.06.2017 року складає 210 000 доларів США, що за курсом НБУ (26,098 грн за 1 долар США) на день підписання цієї додаткової угоди становить 5 480 580 грн та строк повернення позики визначений до 30.07.2017 року (т. 1, а. с. 24). Договір позики та додаткові угоди підписані сторонами, що свідчить про їх згоду з визначеними умовами. Сторони не оскаржували в судовому порядку договір позики та додаткові угоди. Крім того, 30.08.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 був укладений договір іпотеки, за умовами якого, іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики від 30.08.2016 року, а саме повернення позики в сумі 5 352 627грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 210 000 доларів США, сплаті іншої заборгованості, платежів, санкцій, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, включаючи як зобов`язання передбачені договором позики, так і будь-якими додатковими угодами про внесення змін до нього, в тому числі щодо розміру позики, пені, штрафу, строку дії договору позики, встановлення інших майнових санкцій за невиконання умов договору позики (т. 1, а. с. 25-30). Умовами п.1.1 договору іпотеки передбачено, що позичальник/іпотекодавець зобов`язаний повернути суму позики у термін, визначений зазначеним договором позики та/або додатковими угодами до нього. Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 5 480 580 грн в строк до 30.07.2017 року. Пунктами 4.3.3, 5.1, 5.2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання умов основного зобов`язання і задовольнити за рахунок цього майна свої вимоги в повному обсязі, включаючи суму позики, пеню, штраф, інші платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису. Іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (п.4.3.4 договору іпотеки). Пунктом 5.3 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання іпотекодержатель надсилає позичальнику/іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій іпотекодержатель зазначає стислий зміст порушених іпотекодавцем зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у строк 31 день та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, якщо протягом 31 дня письмова вимога залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства. На виконання п.5.3 договору іпотеки ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_3 направила ОСОБА_2 вимогу від 01.08.2017 року про усунення порушень та виконання договору позики від 30.08.2016 року щодо сплати боргу в сумі 5 429 487 грн, що станом на 01.08.2017 року становить 210 000 доларів США протягом 31 календарного дня з моменту отримання даного листа-вимоги. Також, лист містив попередження, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги, ОСОБА_3 , буде вимушений продати предмет іпотеки третім особам і спрямувати отримані кошти на задоволення вимог іпотекодержателя (т. 1, а. с 31-32). В ході судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_2 не заперечувалося отримання вказаної вимоги. Пунктом 5.4.4 договору іпотеки передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в цьому договорі. Розділ VІ договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за яким застереження про задоволення вимог іпотекодержателя згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку», вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя який визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», зокрема, передача предмету іпотеки у власність іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, передбаченому цим договором та статтею 37 Закону України «Про іпотеку». У відповідності до п.6.2.1 договору іпотеки, іпотекодавець дає свою згоду на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 не виконав вимогу та не повернув суму позики, а тому 22.09.2017 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . При цьому, ОСОБА_2 не оскаржував звернення стягнення на предмет іпотеки. В той же час він зазначає, що не погоджується із вартістю квартири, яка була визначена на момент звернення стягнення. Крім того, судом під час розгляду справи було встановлено, що за договорами іпотеки від 30.08.2016 року, укладеними між ОСОБА_7 та ОСОБА_3 , ОСОБА_7 передала в іпотеку, на забезпечення зобов`язань ОСОБА_2 за договором позики від 30.08.2016 року, гаражі, машиномісця в підземному паркінгу, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_3 та гараж 1 (один) (т. 3, а. с. 74). За договором купівлі-продажу гаража від 25.10.2017 року ОСОБА_3 як іпотекодержатель, продав ОСОБА_8 зазначені гаражі вартістю 317 654грн, кожен (т. 3, а. с. 64-73). В ході судового розгляду також було встановлено, що ОСОБА_7 не погодилась із зверненням стягнення на предмет іпотеки та 12.06.2018 року звернулась до Шевченківського районного суду м.Києва (справа №761/21977/18) з позовом до ОСОБА_3 та ОСОБА_8 , в якому просила визнати припиненими з 22.09.2017 року договори іпотеки та відповідно визнати недійсними договори купівлі-продажу гаража. Водночас, як убачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, провадження у даній справі зупинено ухвалою суду від 14.05.2019 року та станом на день апеляційного перегляду справи провадження не поновлено, вимоги позову по суті не вирішені. Отже, згідно з п.2.2 договору іпотеки, сторони оцінили предмет іпотеки в 4 970 296,50 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становить еквівалент 195 000 доларів США згідно із висновком про вартість майна, виданого суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_9 від 30.08.2016 року. Сторони домовились та зазначили в п.6.2.4 договору іпотеки, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. Висновком про вартість об`єкта оцінки, що складений 13.09.2017 року ТОВ «Український експертний центр оцінки «Експерт», ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становить 4 833 271 грн (т. 1, а. с. 40). Вказана вартість квартири була взята до уваги при зверненні стягнення на предмет іпотеки та проведенні відповідних розрахунків ОСОБА_3 заборгованості за договором позики. Судом встановлено, що матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_3 до моменту звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру чи машиномісця висував вимогу про сплату позичальником пені, 3% річних чи інших сум. Листом від 31.10.2017 року у зв`язку зі зверненням стягнення на предмети іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , та машиномісця №1 та АДРЕСА_4 , ОСОБА_2 просив ОСОБА_3 виплатити решту від задоволених вимог (перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотеко держателя) (т. 1, а. с. 35 - 36). ОСОБА_3 у відповідь на лист від 31.10.2017 року, листом від 06.11.2017 року повідомив ОСОБА_2 про те, що оскільки станом на 21.09.2017 року (51 календарний день) не було виконано зобов`язання за договором, 22.09.2017 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки (т. 1, а. с. 37 - 39). Крім того, в листі зазначено, що станом на 22.09.2017 року заборгованість становила 436 800 доларів США, в тому числі: позика - 210 000 доларів США, неустойка - 226 800 доларів США (4200 *54 днів). Після звернення стягнення розмір заборгованості становить 385 447,85 грн. (210 000 доларів США - позика, 175 447 доларів США неустойка), оскільки кошти були спрямовані на погашення пені, а тому зобов`язання за договором позики не припинені. ОСОБА_2 , звертаючись до суду з позовом, не погодився саме із визначеною вартістю квартири на момент звернення стягнення. В ході судового розгляду справи в суді першої інстанції сторони надали ряд висновків, якими було визначено вартість квартири (звіт про оцінку від 27.10.2017 року, складеного ТОВ «Антей Ріелті», згідно з яким вартість квартири станом на 27.10.2017 року становить 9 339 523 грн; висновок судового будівельно-технічного експерта ОСОБА_10 від 03.11.2017 року, згідно з яким вартість квартири станом на 22.09.2017 року становить 8 944 392 грн.; висновок експерта судової оціночно-будівельної експертизи від 02.11.2018 року, складеної ТОВ «Експертно-дослідна служба України» ринкова вартість квартири станом на 22.09.2017 року становить 9 593 094 грн; висновок експерта Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз ім. Засл. проф. М.С. Бокаріуса складеного 01.04.2020 року, та визначено ринкову вартість квартири станом на 22.09.2017 року в сумі 4 953 038 грн; висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи, складеної 17.11.2020 року експертами Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, ринкова вартість квартири визначена в сумі 9 004 600 грн). Крім того, варто зазначити, що ОСОБА_3 , будучи власником квартири АДРЕСА_1 , та маючи намір її продати, станом на 22.03.2018 року визначив її ринкову вартість - 310 000 доларів США. З огляду на незгоду ОСОБА_2 із вартістю квартири, визначеною на момент набуття ОСОБА_3 права власності на неї, ухвалою суду від 13.03.2023 року судом було задоволено клопотання позивача про призначення оціночно-будівельної експертизи. В той же час, постановою Київського апеляційного суду від 01.11.2023 року ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 13 березня 2023 року було скасовано та ухвалено у справі нове судове рішення, про задоволення клопотання представника позивача та призначення у справі судової оціночно-будівельної експертизи. На вирішення експертизи були поставлені запитання: 1) якою була ринкова вартість об`єкта нерухомого майна, а саме: гаражу, машиномісця в підземному паркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_5 , станом на 25 жовтня 2017 року? 2) якою була ринкова вартість об`єкта нерухомого майна, а саме: гаражу, машиномісця в підземному паркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 25 жовтня 2017 року? Проведення експертизи доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України (м. Київ, вул. Смоленська, 6), попередивши їх про кримінальну відповідальність за статтями 384, 385 КК України - за дачу завідомо неправдивого висновку або за відмову без поважних причин від виконання покладених на них обов`язків (т. 5, а. с. 37-46). Ухвалою Київського апеляційного суду від 29.12.2023 року доповнено постанову Київського апеляційного суду від 01.11.2023 року, після слів: «якою була ринкова вартість об`єкта нерухомого майна, а саме: гаражу, машиномісця в підземному паркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , станом на 25 жовтня 2017 року?» доповнено словами: «якою була ринкова вартість об`єкта нерухомого майна, а саме: квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 147,5 кв.м., з урахуванням усіх поліпшень, проведених ремонтних і опоряджувальних робіт, та наявного у ній майна і обладнання, станом на 22 вересня 2017 року?» (т. 5, а. с. 65 -67). Висновком експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 15.08.2024 року, складеного на виконання рішення суду встановлено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 143,9 кв.м. станом на 22.09.2017 року складала 9 087 169 грн.; ринкова вартість машиномісця в підземному паркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , гараж 1 (один) станом на 25.10.2017 складала 458 136 грн; ринкова вартість машиномісця в підземному паркінгу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 станом на 25.10.2017 складала 458 136 грн (т. 5 а. с. 127-145). Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив із того, що за встановлених у справі обставин, а також ураховуючи висновки судової оціночно-будівельної експертизи, проведеної Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 15 серпня 2024 року, засвідчено, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 , яка є предметом іпотеки, станом на 22.09.2017 року становила 9 087 1690 грн. З урахуванням цього, суд дійшов висновку про наявність перевищення вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог іпотекодержателя, що відповідно до ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» породжує право іпотекодавця ( ОСОБА_2 ) на одержання часткового відшкодування - 90% від суми перевищення. Судом інші експертні висновки, зокрема, Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені Бокаріуса, який визначив вартість квартири на значно нижчому рівні (4 953 038 грн), були критично оцінені з огляду на обмеженість джерел порівняльної інформації, відсутність огляду об`єкта та інші методологічні недоліки. У зв`язку з цим, суд надав перевагу висновку Київського науково-дослідного інституту судових експертиз від 15 серпня 2024 року, проведеної на підставі ухвали Київського апеляційного суду з урахуванням усіх необхідних вихідних даних, зокрема, стану об`єкта, його поліпшень і ринкової кон`юнктури на момент звернення стягнення. Разом з тим, суд визнав необґрунтованими позовні вимоги ОСОБА_2 щодо визнання недійсним та скасування звіту про незалежну оцінку, складеного ТОВ «Український центр оцінки «Експерт» від 13.09.2017 року, оскільки звіт не є правочином, не породжує правових наслідків сам по собі, а лише містить висновки оцінювача, що не можуть бути визнані недійсними у судовому порядку, а позовні вимоги про стягнення повної суми нарахованих позивачем відсотків за користування чужими коштами, 3% річних та інфляційних втрат, позаяк частина цих нарахувань є похідною від вимог, які вже були задоволені шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, погашені. При цьому, суд, вважав, вимоги про збільшений розмір компенсації, не підтверджені належними доказами. У зв`язку з цим, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову в частині визнання договору позики припиненим з моменту звернення стягнення на предмет іпотеки, а також, в частині стягнення суми перевищення вартості предмета іпотеки у розмірі, передбаченому законом. В іншій частині позову було відмовлено як такій, що не ґрунтується на положеннях чинного законодавства та не підтвердженій достатніми доказами. Водночас, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , суд першої інстанції виходив із того, що правонаступницею померлого кредитора не доведено належними та допустимими доказами наявності заборгованості в обсязі, визначеному у зустрічному позові. Суд врахував, що значна частина пені, заявленої до стягнення, є неспівмірною до основного боргу та суперечить засадам добросовісності, розумності та справедливості, визначеним статтями 3, 509 та 625 ЦК України. Крім того, не встановлено факту направлення позивачу вимог про сплату пені чи інших додаткових платежів до моменту звернення стягнення на предмет іпотеки. Відтак, суд вважав, що після набуття права власності на предмет іпотеки зобов`язання за договором позики були припинені, а тому підстав для задоволення зустрічного позову не вбачається. Перевіряючи висновки суду першої інстанції в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання припиненим з 22.09.2017 року договору позики, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , та вимог ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 боргу за договором позики від 30.08.2016 року в сумі 30 927 144,45 грн колегія суддів зазначає наступне. Частина 1 статті 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України під правочином розуміють дії, спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків. Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. У відповідності до положень статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.. Стаття 204 ЦК України визначає, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Як зазначено вище, 30.08.2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в простій письмовій формі був укладений договір позики, за яким позичальник отримав від позикодавця позику в сумі 5 352 627 грн, що на день укладення цього договору за курсом НБУ становило еквівалент 210 000 доларів США та зобов`язувався повернути її до 12.00 год. 30.09.2016 року (п.1, 3 договору) (т. 1, а.с. 15). Умовами п.1.1 договору іпотеки передбачено, що позичальник/іпотекодавець зобов`язаний повернути суму позики у термін, визначений зазначеним договором позики та/або додатковими угодами до нього. В договір іпотеки у зв`язку з внесенням змін до договору позики, зміни не вносились. Як встановлено судом та не заперечувалось сторонами, ОСОБА_2 не повернув ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 5 480 580 грн. в строк до 30.07.2017 року. Пунктами 4.3.3, 5.1, 5.2 договору іпотеки передбачено право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання умов основного зобов`язання і задовольнити за рахунок цього майна свої вимоги в повному обсязі, включаючи суму позики, пеню, штраф, інші платежі та санкції, що передбачені та/або випливають з основного зобов`язання, а також витрати, пов`язані з вчиненням виконавчого напису. Іпотекодержатель має право обирати порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (п.4.3.4 договору іпотеки). Пунктом 5.3 договору іпотеки передбачено, що у разі порушення основного зобов`язання іпотекодержатель надсилає позичальнику/іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення, в якій Іпотекодержатель зазначає стислий зміст порушених іпотекодавцем зобов`язань, вимогу про виконання порушеного зобов`язання у строк 31 день та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги, якщо протягом 31 дня письмова вимога залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього договору та чинного законодавства. На виконання п.5.3 договору іпотеки ОСОБА_6 , яка діяла від імені ОСОБА_3 , направила ОСОБА_2 вимогу від 01.08.2017 року про усунення порушень та виконання договору позики від 30.08.2016 року щодо сплати боргу в сумі 5 429 487 грн, що станом на 01.08.2017 року становить 210 000 доларів США протягом 31 календарного дня з моменту отримання даного листа-вимоги. Також, лист містив попередження, що у випадку невиконання або несвоєчасного виконання цієї вимоги, ОСОБА_3 , буде вимушений продати предмет іпотеки третім особам і спрямувати отримані кошти на задоволення вимог іпотекодержателя (т. 1, а. с 31-32). Заява була направлена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Каплуном Ю. В. В ході судового розгляду в суді першої інстанції ОСОБА_2 не заперечувалося отримання вказаної вимоги. Пунктом 5.4.4 договору іпотеки передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема відповідно до застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке міститься в цьому договорі. Розділ VІ договору іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя за яким застереження про задоволення вимог іпотекодержателя згідно статті 36 Закону України «Про іпотеку», вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя який визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до Закону України «Про іпотеку», зокрема, передача предмету іпотеки у власність іпотекодержателя в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, передбаченому цим договором та статтею 37 Закону України «Про іпотеку». У відповідності до п.6.2.1 договору іпотеки, іпотекодавець дає свою згоду на передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_2 не виконав вимогу та не повернув суму позики, а тому 22.09.2017 року було звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1 . Обґрунтовуючи позовні вимоги в цій частині ОСОБА_2 посилався на положення ч. 4 ст.36 Закону України «Про іпотеку», за якими після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Окремим видом застави є іпотека (стаття 575 ЦК України). Метою іпотеки є надання кредитору додаткового до основного права вимоги звернення стягнення на майно. Правовий механізм існування іпотеки як окремого інституту в зобов`язальних правовідносинах регулюється спеціальним законом - Законом України «Про іпотеку». Закон України «Про іпотеку» (по тексту, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом. За змістом статті 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору. Інститут забезпечення виконання зобов`язання спрямований на підвищення гарантій забезпечення майнових інтересів сторін договору, належного його виконання, а також усунення можливих негативних наслідків неналежного виконання боржником взятих на себе зобов`язань. Тобто в разі невиконання або неналежного виконання умов цивільного договору на боржника покладається додаткова відповідальність, а в ряді випадків до виконання зобов`язання притягуються разом з боржником і треті особи. Відтак, за своєю природою іпотека сама по собі або разом з іншими забезпечувальними заходами покликана забезпечити виконання зобов`язань боржником у повному обсязі, а тому кредитор вправі та зобов`язаний здійснювати свої правомочності таким чином, щоб таке забезпечення було справедливим та здійснювалось з урахуванням інтересів обох сторін кредитного договору, не допускаючи створення заборгованості, що штучно перевищує забезпечувальні заходи. Частина 1 статті 7 Закону України «Про іпотеку» визначає, що за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Стаття 33 Закону України «Про іпотеку» визначає, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є два або більше об`єкти нерухомого майна, стягнення звертається в обсязі, необхідному для повного задоволення вимог іпотекодержателя. Якщо предметом іпотеки є об`єкти, які належать різним особам, та задоволення отримується за рахунок частини переданого в іпотеку майна, ті іпотекодавці, на майно яких було звернено стягнення, мають право на пропорційне відшкодування від іпотекодавців, на майно яких не зверталось стягнення, і набувають прав іпотекодержателя на частину майна, на яку не було звернено стягнення, для забезпечення такого відшкодування. Стаття 35 Закону України «Про іпотеку» визначає, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. З матеріалів справи слідує, що у вимозі про сплату боргу уповноважений представник ОСОБА_3 просила лише повернути борг в сумі 5 429 487 грн. При цьому, вимоги про сплату пені, 3% річних заявлені не були (т. 1, а. с 31-32). Колегія суддів відмічає, що статтею 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними (ч.4 ст.36 Закону України «Про іпотеку»). Отже, способи задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора поділяються на: 1) судовий (на підставі рішення суду); 2) позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя), кожен з яких має власний правовий механізм реалізації. Для реалізації іпотекодержателем своїх прав на задоволення вимог шляхом позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки і набуття права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку. Стаття 37 Закону України «Про іпотеку» визначає, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, може бути оскаржено іпотекодавцем у суді. Іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду на підставі застереження в іпотечному договорі або в окремому договорі, укладеному сторонами в порядку досудового врегулювання. Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно в договорі. Частиною третьою статті 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». Кредитні правовідносини за своєю правової природою є договірними правовідносинами, тому на них у повній мірі розповсюджуються вимоги цивільного законодавства, зокрема неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом (принципи свободи договору; свободи підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судового захисту цивільного права та інтересу; справедливості, добросовісності та розумності, які передбачені статтею 3 ЦК України. Зазначені вимоги повною мірою вимагають від учасників правовідносин діяти не тільки відповідно до законодавства, а й у необхідних випадках за аналогією права (стаття 8), за звичаями ділового обороту (стаття 7); добросовісно, при здійсненні своїх прав утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб; не допускати дії з наміром завдати шкоди іншій особі, а також дій, що є зловживанням правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства тощо (стаття 13 ЦК України). Водночас особа не може бути примушена до дій, що не є обов`язковими для неї, або дій, що знаходяться поза межами актів цивільного законодавства або договору. При цьому особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 14 ЦК України). Зазначені норми законодавства, які містять принципи цивільних правовідносин, спрямовують учасників цивільного обороту діяти добросовісно, у межах законодавства та договору, намагаючись використовувати свої права до того ступеня, щоб не порушити права іншої особи. Зазначені принципи у даних правовідносинах можуть проявлятись у відповідальному відношенні кредитора до контролю за виконанням боржником своїх зобов`язань з метою недопущення створення такої заборгованості, що буде непропорційною та непосильною для боржника і поставить його в довгострокову залежність від кредитора, та в добросовісному виконанні боржником своїх зобов`язань щодо повернення отриманих коштів відповідно до умов договору з метою недопущення настання неплатоспроможності кредитора за своїм зобов`язанням. Порушення цього балансу добросовісної поведінки учасників кредитних правовідносин та встановлення судами недобросовісної поведінки може мати наслідком відмову в захисті порушеного права або покладання зобов`язань для відновлення права, порушеного недобросовісною поведінкою. Підстави для припинення зобов`язання визначені у статтях 598-609 ЦК України. Разом з тим частина перша статті 598 ЦК України визначає, що зобов`язання може бути припинено і з підстав, визначених договором або законом, а отже, вказує на невичерпність переліку підстав припинення зобов`язання, наведених у ЦК України. Зокрема, Закон України «Про іпотеку» як акт цивільного законодавства визначає правові підстави для припинення не тільки іпотеки як додаткового зобов`язання, а й основного зобов`язання, що випливає з кредитного договору/договору позики. Так, стаття 36 зазначеного Закону передбачає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. Частина четверта статті 591 ЦК України містить загальне правило, що якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 ЦК України, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» встановлює спеціальне правило, яке підлягає переважному застосуванню. Відповідно до частини четвертої статті 36 Закону України «Про іпотеку» після звершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Норма права, яка міститься в зазначеній частині Закону, передбачає недійсність вимог іпотекодержателя, які можуть виникнути до боржника після будь-якого позасудового врегулювання, зокрема після звернення стягнення на предмет іпотеки, а отже, має обмежувальний характер регулювання, тому не може тлумачитися розширено. Із цього випливає неможливість для кредитора вимагати виконання боржником основного зобов`язання в розмірі, який перевищує визначену суб`єктом оціночної діяльності вартість такого предмета іпотеки, якщо кредитор (іпотекодержатель) звернув стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання за цією ціною (оберненням його у свою власність). У той же час виходячи з розуміння зобов`язання як правовідношення, у якому боржнику належить юридичний обов`язок вчинити певну дію на користь кредитора (або ж утриматися від її вчинення), а також і право кредитора вимагати від боржника виконання такого обов`язку, відсутність кореспондуючого праву обов`язку призводить до припинення існування між кредитором та боржником цього зобов`язання в цілому, тобто до припинення зобов`язання з підстав, визначених законом. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2022 року, справа №761/36873/18, зробила висновок, що, допускаючи можливість задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, законодавець тим встановлює правило про те, що після завершення позасудового врегулювання, зокрема стягнення на предмет іпотеки, переданий боржником, будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними. Позасудове звернення стягнення на предмет іпотеки вважається таким, що погашає всі вимоги кредитора до боржника, незалежно від того, чи перевищує вартість предмета іпотеки розмір вимог кредитора. Законодавець у такий спосіб встановив баланс між майновими правами та інтересами кредитора-іпотекодержателя і боржника, надавши можливість швидкого та ефективного задоволення його вимог, запобігаючи при цьому можливості зловживанням кредитором своїм становищем та вимагаючи добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин. Разом з тим, при тлумаченні вказаних норм права враховується принцип свободи договору як загальної засади цивільного законодавства, оскільки сторони є вільними при укладенні договору, що означає можливість забезпечення основного зобов`язання як у повному обсязі, так і в його частині відповідно до умов забезпечувального правочину, а кредитор при укладенні іпотечного договору не позбавлений можливості оцінити всі звичайні ризики, у тому числі і вірогідність того, що за рахунок вартості іпотечного майна (як забезпечувального правочину) не буде забезпечено основне зобов`язання в повному обсязі. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.02.2022 року, справа №761/36873/18 погодилась з висновками Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними в постановах від 13 лютого 2019 року у справі № 759/6703/16-ц (провадження № 61-22462св18) та від 20 листопада 2019 року у справі № 295/795/19 (провадження № 61-12137св19), про те, що в разі завершення такого позасудового врегулювання, тобто звернення стягнення на предмет іпотеки у способи, визначені статтею 37 Закону України «Про іпотеку», зобов`язання припиняється, оскільки за положеннями цього Закону всі наступні вимоги є недійсними. При цьому Велика Палата Верховного Суду у зазначеній вище постанові наголосила, що частина четверта статті 36 Закону України «Про іпотеку» (у відповідній редакції) вказує на недійсність будь-яких наступних вимог іпотекодержателя щодо виконання саме боржником основного зобов`язання після завершення позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, передане в іпотеку саме боржником, за відсутності інших забезпечувальних договорів. З матеріалів справи убачається, що ОСОБА_3 за власним вибором обрав такий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 шляхом позасудового врегулювання спору на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя та зареєстрував за собою право власності на квартиру, тому, колегія суддів вважає обгрунтованим висновок суду першої інстанції про те, що відсутні правові підстави для стягнення суми заборгованості за договором (пені, 3% річних та інфляційних втрат), які залишилися після реалізації предмета іпотеки, оскільки такі вимоги в силу положень ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» є недійсними. Діючи добросовісно та обачливо, ОСОБА_3 повинен був застосувати заходи досудового врегулювання та звернення стягнення на предмет іпотеки таким чином, щоб вартість предмета іпотеки повністю або в більшій частині погасила заборгованість за договором позики, розуміючи, що наступні будь-які вимоги в цих правовідносинах будуть неможливі. Неможливість наступних вимог кредитора до боржника за змістом норми закону, чинної на той момент, і таких фактичних обставин, які встановлено в цій справі, свідчить про припинення зобов`язання боржника у правовідносинах, які виникли між сторонами, виконанням. У пунктах 99, 100 постанови від 18 січня 2022 року у справі № 910/17048/17 (провадження № 12-85гс20) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що у випадку, якщо належне виконання основного договору забезпечувалося різними способами чи їх сукупністю, застосування вимог частини четвертої статті 36 Закону № 898-IV щодо недійсності наступних вимог кредитора можливе лише у разі реалізації кредитором своїх прав за усіма такими договорами забезпечення, якщо можливість їх реалізації не втрачена, оскільки у протилежному випадку звернення стягнення на один із предметів іпотеки унеможливлює забезпечення виконання зобов`язання за допомогою інших способів забезпечення та протирічить принципу свободи договору та рівності сторін. Отже, у випадку забезпечення виконання основного зобов`язання декількома способами, основне зобов`язання не припиняється у разі, якщо реалізація іпотекодержателем своїх прав на звернення стягнення на предмет іпотеки не потягла повного задоволення його вимог (постанова Великої палати Верховного Суду від 04 липня 2023 року, справа № 553/1501/15-ц, провадження № 14-50цс22). Разом з тим у даній справі, договір позики забезпечений іпотекою - квартирою, на яку і звернуто стягнення ОСОБА_3 та задоволено всі вимоги станом на день звернення стягнення на предмет іпотеки, що відповідно тягне припинення основного зобов`язання - позики. На підставі зазначеного суд першої інстанції дійшов обгрунтоваого висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_2 та визнання припиненими з 22.09.2017 року зобов`язання за договором позики, що укладений 30.08.2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Щодо вимог ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_4 , як спадкоємиці ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 5 166 339,27 грн., які складаються з 2 999 479,98 грн. - перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя; 274 661,57 грн. - 3% річних, 587 135,89 грн. - інфляційні втрати; 1 305 121,83 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами колегія суддів зазначає про таке. Частина 3 статті 37 Закону України «Про іпотеку» (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначала, що іпотекодержатель набуває предмет іпотеки у власність за вартістю, визначеною на момент такого набуття на підставі оцінки предмета іпотеки суб`єктом оціночної діяльності. У разі набуття права власності на предмет іпотеки іпотекодержатель зобов`язаний відшкодувати іпотекодавцю перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя. Звертаючись до суду із вказаним позовом, ОСОБА_2 не погоджувався з визначеною при зверненні стягнення вартістю предмета іпотеки, оскільки вважав, що така оцінка була штучно заниженою та не відображала дійсну ринкову вартість квартири на момент набуття її у власність іпотекодержателем, ОСОБА_3 . Так, позивач зазначав, що згідно зі звітом ТОВ «Український центр оцінки "Експерт" від 13 вересня 2017 року, ринкова вартість спірної квартири була визначена у розмірі 4 953 038 грн, в той час як аналогічні об`єкти на ринку мали суттєво вищу ціну. На переконання ОСОБА_2 , така різниця свідчила про навмисне заниження вартості об`єкта іпотеки, що призвело до неправомірного зменшення суми, на яку він мав право згідно з ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку». У зв`язку з чим, в ході судового розгляду сторонами було надано суду звіти про оцінку майна, що містили відмінні відомості про ринкову вартість предмета іпотеки. Зокрема, у матеріалах справи містяться: звіт про оцінку ТОВ «Український центр оцінки "Експерт", відповідно до якого, вартість майна спірної кварири визначена у розмірі 4 953 038 грн; висновок Харківського науково-дослідного інституту судових експертиз імені М. С. Бокаріуса, який підтверджував наведені у звіті показники, але не враховував повною мірою фактичний стан квартири та інші письмові матеріали, надані представниками сторін для обґрунтування їх позицій. З огляду на розбіжності між зазначеними оцінками, суд першої інстанції обґрунтовано призначив судову оціночно-будівельну експертизу з метою ретроспективного визначення реальної ринкової вартості квартири станом на 22 вересня 2017 року (дата, в яку відбулося звернення стягнення). На виконання ухвали суду, Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (КНДІСЕ) була проведена комплексна судова експертиза, результати якої оформлено висновком від 15 серпня 2024 року. Згідно з цим висновком, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 становила 9 087 169 грн станом на 22.09.2017 року. Суд першої інстанції, дослідивши всі подані сторонами докази, обґрунтовано визнав висновок судової експертизи КНДІСЕ від 15.08.2024 року належним і достовірним доказом, надавши йому перевагу серед інших досліджень. При цьому, суд правильно виходив із того, що, відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України, висновок експерта не має наперед встановленої доказової сили та оцінюється у сукупності з іншими доказами, на підставі внутрішнього переконання суду, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи. Водночас, згідно з ч. 5 ст. 103 ЦПК України, у разі незгоди суду з висновком експерта, він зобов`язаний навести у рішенні мотиви, з яких цей висновок не приймається до уваги. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дотримався зазначених процесуальних приписів і належним чином обґрунтував, чому інші висновки, подані у справі, зокрема, висновок Харківського НДІСЕ ім. Бокаріуса, був визнаний неналежним. Так, висновок Харківського інституту визначав ринкову вартість квартири на істотно нижчому рівні - 4 953 038 грн, однак при проведенні дослідження були допущені суттєві методологічні порушення,а саме, не здійснено огляду об`єкта, використано обмежену базу порівняльних даних та не враховано технічний стан квартири, зроблені в ній поліпшення та ринкову кон`юнктуру на момент звернення стягнення. В той час як висновок судової експертизи КНДІСЕ від 15.08.2024 року, проведеної на виконання ухвали Київського апеляційного суду, відповідає всім процесуальним і методологічним вимогам. В ході дослідження експерти врахували усі істотні характеристики об`єкта, зокрема, його площу, технічний стан, поліпшення, фактичне оздоблення та ринкову ситуацію станом на 22 вересня 2017 року. Такий висновок є логічним, обґрунтованим, послідовним і викликав довіру у суду, що і дало підстави для покладення його в основу судового рішення. За наведених вище обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при зверненні стягнення на квартиру було занижено її вартість, а фактична ринкова вартість предмета іпотеки станом на 22.09.2017 року становила 9 087 169 грн, що значно перевищує розмір забезпечених іпотекою вимог кредитора (5 671 844,47 грн). Ураховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно визнав за ОСОБА_2 право на відшкодування перевищення 90 відсотків вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених іпотекою вимог іпотекодержателя, передбачене ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», у розмірі 2 999 479,98 грн, в межах заявлених вимог. В той же час, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення 3% річних, інфляційних втрат та процентів, нарахованих на підставі положень ст.536 ЦК України, оскільки передбачені законом підстави для такого стягнення відсутні. Суд першої інстанції обґрунтовано вказав, що за матеріалами справи спадкоємицею ( ОСОБА_4 ) було прийнято у спадщину квартиру АДРЕСА_1 , вартість якої перевищує розмір грошових вимог, заявлених позивачем. Це прямо свідчить про наявність у спадкоємця достатнього майна для виконання боргових зобов`язань спадкодавця. Відповідно до статті 1281 ЦК України, спадкоємець зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Отже, в даному випадку обов`язок зі сплати заборгованості цілком законно покладено на спадкоємицю, яка прийняла майно, вартість якого достатня для задоволення таких вимог. ОСОБА_4 помилково співставляє поняття «спадкоємець» і «правонаступник», вважаючи їх взаємовиключними. Однак, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини першої статті 1218 Цивільного кодексу України, у спадщину переходять усі права та обов`язки спадкодавця, які не припинилися з його смертю. Тобто, спадкоємець у правовому значенні є універсальним правонаступником померлої особи, що включає як набуття прав, так і обов`язків, у тому числі, обов`язків майнового характеру. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції, з огляду на таке. Доводи ОСОБА_4 щодо неправомірності використання судом першої інстанції оцінки 2024 року є безпідставними, адже суд першої інстанції не використовував таку оцінку як актуальну на момент розгляду справи, а діяв виключно з метою ретроспективного встановлення ринкової вартості об`єкта станом на 22.09.2017 року (момент звернення стягнення на предмет іпотеки). Колегія суддів вважає такий підхід правомірним та прямо передбаченим чинною Методикою судової експертизи, затвердженою наказами Міністерства юстиції України. Крім того, висновок експерта Гучка О. О. відповідає стандартам оціночної діяльності, погодженим Фондом державного майна України та Мін`юстом, і містить повноцінне обґрунтування застосованих підходів. В той час як, звіт ТОВ «УЦО «Експерт» таких обґрунтувань не містить, є методологічно непослідовним і викликав сумніви в його об`єктивності. Більш того, в ході судового розгляду, судовим експертом Гучко О. В. було надано пояснення та відповіді на питання учасників справи та суду. Колегія суддів також зауважує, що ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку» не містить жодної заборони на використання іншої оцінки вартості предмета іпотеки, якщо вона є більш об`єктивною, фаховою та достовірною, чим безумовно є судова експертиза, проведена в межах цього провадження. Доводи апеляційної скарги про те, що звіт ТОВ «УЦО «Експерт» був замовлений самим ОСОБА_2 , і тому він не може його оспорювати, не заслуговують на увагу, адже матеріали справи не містять жодного доказу, що саме цей звіт було передано іпотекодержателю, ОСОБА_3 ,для використання при зверненні стягнення на предмет іпотеки. Крім того, колегія суддів також зауважує, що ОСОБА_2 ще до судового розгляду висловив заперечення щодо цього звіту, посилаючись на очевидне заниження вартості майна, що в подальшому знайшло своє підтвердження в ході сужового розгляду в суді першої інстанції. Доводи скаржниці щодо недійсності висновку експерта через відсутність рецензії ФДМУ є необгрунтованими, оскільки, відповідно до законодавства, судова експертиза не потребує рецензування Фондом держмайна, оскільки проводиться на підставі ухвали суду, виключно незалежними судовими експертами, які несуть кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок. Крім того слід зазначити і про те, що на відміну від приватних оціночних звітів, судова експертиза має вищу доказову цінність, оскільки виконується у процесуальних межах, із дотриманням стандартів судової оціночної діяльності. Доводи апеляційної скарги про те, що зобов`язання ОСОБА_2 не припинилися є прямо протилежними до змісту закону. Адже, як зазначено вище, ч. 4 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» імперативно визначає, що після позасудового врегулювання шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки основне зобов`язання вважається припиненим в повному обсязі. Ця норма є обов`язковою для застосування і не передбачає жодних виключень чи залежності від розміру залишку боргу чи пені. Суд також вірно встановив, що на момент звернення стягнення (22.09.2017 року) ОСОБА_3 не пред`являв жодних вимог щодо пені чи 3% річних, у вимозі від 01.08.2017 року фігурувала виключно сума основного боргу, що мало також ключове значення при розгляді судом першої інстанції данного спору. Щодо визначеної судом суми стягнення у розмірі 2 999 479,98 грн. Колегія суддів відмічає, що доводи про «надмірність» цієї суми є необґрунтованими, судом було правильно застосовано ч. 3 ст. 37 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою іпотекодавець має право на відшкодування 90% перевищення ринкової вартості предмета іпотеки над розміром забезпечених вимог іпотекодержателя. Розмір відшкодування не є оціночним або умовним - він визначений законом і підтверджений результатами судової експертизи. Доводи про його «завищеність» не підтверджені жодними належними доказами. Посилання на те, що суд не врахував окремі положення договору іпотеки, також є безпідставним, оскільки судом в повному обсязі досліджено зміст іпотечного договору, зокрема, його умови про обсяг забезпечення, порядок звернення стягнення, строк виконання зобов`язання, правові наслідки неповернення позики. Всі інші наведені в апеляційній скарзі доводи не впливають на правильність прийнятого судом рішення та не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав, апеляційна скарга адвоката Ларіонової О. О. в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року залишенню без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу адвоката Ларіонової Олени Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 24 березня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України. Головуючий Т. О. Невідома Судді С. М. Верланов В. А. Нежура