Постанова 4801 № 761/43888/24

Справа № 761/43888/24 Провадження № 22-ц/801/937/2026 Категорія: 71 Головуючий у суді 1-ї інстанції Гуменюк О. О. Доповідач:Міхасішин І. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 рокуСправа № 761/43888/24м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого: Міхасішина І.В., суддів: Матківської М.В., Стадника І.М. з участю секретаря судового засідання: Кахно О.А. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця цивільну справу № 761/43888/24 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , до ОСОБА_3 , третя особа Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції про оспорювання батьківства, виключення запису про батька дитини з актового запису про його народження та встановлення батьківства, за апеляційною скаргою представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Атраковича Костянтина Олеговича на рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Гуменюка О. О., - встановив: Позивачі звернулися до суду із позовом, в якому просять визнати ОСОБА_1 батьком дитини ОСОБА_4 , внести зміни до актового запису про його народження, вказавши його батьком, прізвище дитини вказати ОСОБА_5 та по батькові ОСОБА_6 . Позов мотивовано тим, що 26.03.2016 відділом державної реєстрації актів цивільного стану Шевченківського районного управління юстиції у м. Києві зареєстровано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Спільне життя між ними не склалося і рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.11.2023 шлюб між ними розірвано. У 2019 році відповідач виїхав у Данію. У 2022 році ОСОБА_2 зійшлася із ОСОБА_1 , з яким почали спільно проживати без реєстрації шлюбу, а в подальшому ОСОБА_2 завагітніла та у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син. 01.11.2024 між ними було зареєстровано шлюб. ОСОБА_1 батьківство визнає, але Шевченківським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції при видачі свідоцтва про народження дитини батьком було зазначено ОСОБА_3 , посилаючись на те, що з моменту розірвання шлюбу не пройшло дев`ять місяців, тобто на момент зачаття дитини позивач була у шлюбі з відповідачем. Але фактично відповідач не є і не може бути біологічним батьком дитини. Вказані вище обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа Шевченківський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про оспорювання батьківства, виключення запису про батька дитини з актового запису про його народження та встановлення батьківства - відмовлено. Не погодившись із таким рішенням, представник позивачів адвокат Атракович К.О. подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги позивача задовольнити у повному обсязі. Відзив на апеляційну скаргу не надходив . Представник позивачів адвокат Атракович К.О. в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав, просив суд її задовольнити. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені завчасно та належним чином. Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду. Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі N 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи. Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи. Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги на рішення суду, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення за таких підстав. Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , записано ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 11.07.20024. Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 06.11.2023 у справі №368/1500/23 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 07.12.2023, що підтверджується відомостями з ЄДРСР, які перебувають в публічному доступі. 01.11.2024 ОСОБА_1 зареєстрував шлюб із ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 від 01.11.2024. Після реєстрації шлюбу позивач змінила прізвище з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_1 ». Відповідно до вимог ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття. Малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Частиною 1 статті 7 СК України визначено, що сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Зі змісту норми ст. 121 СК України випливає, що права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя (згідно ст. 122 СК України). Відповідно до вимог п. 3 ч.2 ст. 125 СК України, якщо мати і батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за рішенням суду. Згідно з ст. 128 СК України, за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільно процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Суд першої інстанції вірно враховав, що у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм СК України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз`яснено, що відповідно до статей 213, 215 ЦПК України 2004 року, рішення щодо визнання батьківства (материнства) має ґрунтуватися на всебічно перевірених судом даних, що підтверджують або спростовують заявлені вимоги чи заперечення проти них, а його резолютивна частина - містити всі відомості, необхідні для реєстрації батьківства (материнства) в органах реєстрації актів цивільного стану (прізвище, ім`я та по батькові матері й батька, число, місяць і рік їх народження, громадянство, а також номер актового запису про народження дитини, коли та яким органом його вчинено). Питання щодо походження дитини суд вирішує на підставі будь-яких доказів про це. Висновки експертизи, у тому числі судово-генетичної, необхідно оцінювати з урахуванням положень статті 212 ЦПК України 2004 року, згідно з якою жоден доказ не має для суду наперед установленого значення, він оцінює докази в їх сукупності, а результати оцінки відображає в рішенні з наведенням мотивів їх прийняття чи відхилення. Для встановлення чи оспорювання батьківства проводиться експертиза ДНК. Експертиза ДНК або молекулярно-генетична експертиза призначається з метою формування належної, допустимої та достатньої за стандартом доказування «поза розумним сумнівом» доказової бази. Об`єктом молекулярно-генетичного дослідження є ядерна ДНК (ДНК, розташована в ядрі клітини), отримана з крові, слини, букального та іншого епітелію, волосся (при наявності волосяного фолікула), а також часток тканин і органів людини. Для визначення спірного батьківства необхідна присутність ймовірного батька і дитини для проведення забору вихідного біологічного матеріалу. В результаті проведення ДНК-аналізу на предмет встановлення батьківства ймовірність похибки позитивного висновку становить 0,000001%. Негативний факт батьківства встановлюється із 100% ймовірністю. Верховний суд у постановах від 23.10.19, справа №382/2559/15-ц, та від 19.09.2018 справа №761/10732/16-ц, дійшов висновку про те, що тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза) станом на сьогоднішній день є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини (точність позитивного результату ДНК-аналізу (тобто підтвердження батьківства) складає 99,999999 %). Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Висновок судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи є підставою для категоричного висновку на підтвердження або спростування батьківства. Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Статтею 76 ЦПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно ч. 1, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених ЦПК України. Докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. За правилами ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Слід звернути увагу на ту обставину, що позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом самостійно довести суду наявність кровного споріднення між ним та дитиною ОСОБА_4 , шляхом надання суду відповідної експертизи ДНК. У зв`язку з тим, що проведення судової молекулярно-генетичної експертизи, та саме експертний висновок є належним доказом у справі і підставою для визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька, тому в задоволенні позову необхідно відмовити у зв`язку з недоведеністю позивачами заявлених вимог через відсутність доказів на підтвердження або оспорення кровного споріднення, що має основоположне значення у вирішенні спору даної категорії справ. Таким чином, повно, всебічно та об`єктивно з`ясувавши обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, встановивши правовідносини, що склалися між сторонами, беручи до уваги якнайкращі інтереси дитини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позбавлення батьківських прав у даному випадку є не доцільним, оскільки позбавлення батьківських прав є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, який за обставин даної справи застосовувати не можна, а тому вважає за необхідне у позові відмовити. Доводи апеляційної інстанції, про те, що відповідач ОСОБА_3 в 2019 році виїхав у Данію, були досліджені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до відповіді № 980789 від 20.12.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, останній зареєстрований АДРЕСА_1 . (а.с. 33)Крім того у рішенні Кагарлицького районного суду Київської області від 06 листопада 2023 року зазначено, що ОСОБА_3 є позивачем у справі подав заяву в якій зазначив, що розгляд справи просить проводити у його відсутність, що в свою чергу спростовує доводи позивачів.(а.с. 20 - 22) Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував, що, в свою чергу, не дає підстав для висновку про неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, а тому відповідно до положень ст. 375 ЦПК України апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до п. п. «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені скаржником, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції необхідно віднести за його рахунок. Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів, постановив : Апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 , ОСОБА_2 - адвоката Атраковича Костянтина Олеговича залишити без задоволення. Рішення Козятинського міськрайонного суду Вінницької області від 12 лютого 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий: І.В. Міхасішин Судді: М.В. Матківська І.М. Стадник