Постанова 4803 № 201/8722/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4098/26 Справа № 201/8722/21 Суддя у 1-й інстанції - Демидова С.О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів: Ткаченко І.Ю., Пищиди М.М., за участю секретаря Піменової М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року та на ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 червня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали у цивільній справі за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И Л А: У жовтні 2021 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що відповідно до укладеного договору № б/н від 23 січня 2019 року Банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом. В подальшому 31 липня 2019 року ОСОБА_1 підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій було погоджено наступні умови: розділи «3. Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» та «4. Інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача» містять інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки в межах пільгового періоду на рівні 0,00001% річних, простроченої ставки за межами пільгового періоду на рівні 43,20%, 42,00% і 37,20% річних залежно від суми кредиту і процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту на рівні 86,40%, 84,00% і 74,40% річних. Позивач зазначав, що відповідач отримав платіжний інструмент кредитну картку. Заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг відповідачем підписано власноруч на планшеті. Відповідач користувався кредитним лімітом, повертав використану суму кредитного ліміту та сплачував відсотки за користування кредитним лімітом, але припинив надавати своєчасно позивачу грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору. У зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 16 серпня 2021 року має заборгованість в розмірі 117 435,01 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 103 119,72 грн.; заборгованості за простроченими відсотками 14 315,29 грн. Ураховуючи викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за договором № б/н від 23 січня 2019 року станом на 16 серпня 2021 року в розмірі 117 435,01 грн. та судові витрати, що складаються із судового збору в розмірі 2 270,00 грн. Рішенням Соборного районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 23 січня 2019 року станом на 16 серпня 2021 року в розмірі 103 119,72 грн., що складається із заборгованості за тілом кредиту. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У поданій 22 січня 2026 року безпосередньо до суду апеляційної інстанції апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтовувалась тим, що надана позивачем Анкета-заява про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг не може бути підставою для стягнення заборгованості у заявленому розмірі, оскільки така Анкета-заява не може розцінюватися як стандартна (типова) форма кредитного договору. Крім того, Анкета-заява не містить умов щодо розміру та порядку нарахування відсотків, неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання. Також відповідач стверджував наданий позивачем розрахунок заборгованості сам по собі не може бути належним та допустимим доказом наявності боргу та його розміру. У відзиві на апеляційну скаргу, позивач заперечував проти задоволення апеляційної скарги, просив її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, через те, що обставини якими відповідач обґрунтовував свої апеляційні вимоги не підтверджені в результаті розгляду цього спору та доводи наведені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідками про отримання документів в Електронному суді. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до укладеного договору № б/н від 23 січня 2019 року Банк надав ОСОБА_1 кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.13-14 т.1). В подальшому 31 липня 2019 року ОСОБА_1 підписав Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, в якій було погоджено наступні умови: розділи «3. Основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача» та «4. Інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача» містять інформацію щодо суми кредиту, строку договору і строку кредитування, а також розмір процентної ставки в межах пільгового періоду на рівні 0,00001% річних, простроченої ставки за межами пільгового періоду на рівні 43,20%, 42,00% і 37,20% річних залежно від суми кредиту і процентну ставку, яка застосовується при невиконанні зобов`язання щодо повернення кредиту на рівні 86,40%, 84,00% і 74,40% річних (а.с.15-18 т.1). В порушення умов вказаного кредитного договору, відповідач допустив прострочення повернення кредиту і сплати процентів, внаслідок чого позивач нарахував заборгованість станом на 16 серпня 2021 року має заборгованість в розмірі 117 435,01 грн., яка складається із: заборгованості за тілом кредиту 103 119,72 грн.; заборгованості за простроченими відсотками 14 315,29 грн. (а.с.6-10 т.1). Довідка Банку без номеру та дати видачі, містить інформацію про те, що мала місце зміна умов кредитування та обслуговування кредитної картки оформленої на ОСОБА_1 по рахунку № НОМЕР_1 ….. НОМЕР_2 , що стартував з 24 липня 2013 року, а саме: 31 липня 2019 року встановлено кредитний ліміт 110 000,00 грн., 05 вересня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 106 570,00 грн., 05 вересня 2019 року кредитний ліміт зменшено до 100 000,00 грн., в останнє 16 січня 2020 року кредитний ліміт зменшено до 0,00 грн. (а.с.11 т.1). Довідка Банку без номеру та дати видачі, містить інформацію про те, що між Банком та ОСОБА_1 підписаний кредитний договір без номеру, за яким було видано кредитні картки: № 5218…..3642, дата відкриття 24 липня 2013 року, термін дії 07/14; № 5363…..8315, дата відкриття 24 липня 2013 року, термін дії 07/15; № 5218…..4238, дата відкриття 17 липня 2014 року, термін дії 07/15; № 5457…..3632, дата відкриття 29 липня 2013 року, термін дії 03/16; № 5218…..6287, дата відкриття 03 липня 2015 року, термін дії 07/16; № 5218…..0403, дата відкриття 01 серпня 2017 року, термін дії 07/18; № 5218…..0966, дата відкриття 23 червня 2018 року, термін дії 07/19; № 5218…..8100, дата відкриття 31 липня 2019 року, термін дії 07/22 (а.с.25). Банківська виписка станом на 19 серпня 2021 року містить інформацію про те, що ОСОБА_1 користувався картками Банку: № 5218…..3642; № 5363…..8315; № 5218…..4238; № 5457…..3632; № 5218…..6287; № 5218…..0403; № 5218…..0966; № 5218…..8100, отримував готівку в банкоматах та відділенні банку, витрачав кошти на придбання товарів і послуг та здійснював поповнення картки в терміналі і відділеннях Банку (а.с.76-125 т.1). Задовольняючи позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, суд першої інстанції зробив висновок про те, що Банк та відповідач уклали договір шляхом підписання заяви позичальника та суд вважав, що є підтвердженими обставини щодо отриманих позичальником кредитних коштів в розмірі згідно наданого Банком розрахунку заборгованості, які відповідачем не повернуті; наведені обставини не оскаржені сторонами та не можуть бути предметом перевірки в суді апеляційної інстанції. Разом з тим, на думку суду позивачем не підтверджені обставини щодо існування домовленості про розмір процентів за користування кредитними коштами, оскільки надана Банком заява позичальника не містить умови щодо розміру процентів, яка була би погоджена позичальником та Банк в жодний інший спосіб не підтвердив, що було волевиявлення позичальника з приводу наведених в позовній заяві істотних умов договору з приводу процентів. Колегія суддів погоджується з таким висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частина перша статті 633 ЦК України проголошує, що публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1054 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 указаного Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Визначальним у даній справі є не безпосередньо вид чи характеристика умов, які включені до заяви позичальника чи містяться в Умовах і Правилах надання банківських послуг, а саме встановлення обставин про додержання письмової форми для цих умов та їх погодження сторонами кредитного договору, після чого їх можна буде розцінювати як невід`ємну складову змісту договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Для вирішення спору в даній справі обов`язковим є з`ясування обставин щодо виникнення зобов`язання боржника сплатити певну суму отриманих в кредит коштів та процентів на користь іншої сторони у строк та в порядку відповідно до цивільно-правового договору. Розроблені Банком умови договору приєднання повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що інша сторона договору лише приєднується до тих умов, з якими вона ознайомлена. Однак рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі без встановлення відповідних фактів. За недоведеності заявлених в позовній заяві фактів щодо ознайомлення позичальника ОСОБА_1 з Умовами та Правилами надання банківських послуг вірні висновки суду з приводу того, що такі Умови та Правила не були частиною договору. Зазначення в заяві позичальника про ознайомлення позичальника з умовами надання кредиту без ідентифікації самих умов, як таких, що погоджені підписом відповідача, не може бути належним доказом ознайомлення та погодження відповідача саме з тією редакцією умов, на якій наполягає банк. Умови та Правила надання банківських послуг не містять підпису відповідача. Позивач не надав доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника. Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Виходячи з викладеного, встановивши отримання відповідачем тіла кредиту в сумі 103 119,72 грн., що також підтверджується випискою з особового рахунку (а.с.76-125 т.1) та не спростовано відповідачем, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника суми непогашеного тіла кредиту в розмірі 103 119,72 грн. Звертаючись до суду з апеляційною скаргою, ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не було встановлено на підставі належних та допустимих доказів наявність беззаперечної заборгованості за спірним кредитом. Однак такі доводи є необґрунтованими та зводяться до переоцінки доказів, з огляду на наступне. Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (статті 79 ЦПК України). Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок це процесуальний обов`язок суду. Звертаючись до суду з цим позовом Банк на підтвердження наявності заборгованості та її розміру подав до суду розрахунок заборгованості. Також позивачем було надано виписку з особового рахунку (по картці) станом на 19 серпня 2021 року. Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Разом з тим, відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою), виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій). Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором. До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі № 200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 760/7792/14-ц. Судом встановлено, що виникнення заборгованості по боргових зобов`язаннях та їх розмір станом на 16 серпня 2021 року підтверджується розрахунком заборгованості та випискою по кредитному договору, що свідчить про те, що судом досліджувались первинні документи. З виписки по картковому рахунку відповідача вбачається, що останній здійснював користування кредитними коштами та загалом за період з 26 липня 2013 року по 14 серпня 2021 року витрати відповідача становлять 2 844 514,53грн., в той час як зарахування на картку за цей же період становлять 2 727 079,52 грн., з чого вбачається, що відповідач має заборгованість перед Банком в розмірі 117 435,01 грн. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що матеріали справи не містять доказів на спростування відображеної у розрахунку заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем. Вказане свідчить про те, що судом першої інстанції було належним чином перевірено розрахунок заборгованості та оцінено його в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, зокрема первинним документом випискою по кредитному договору. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку відносно того, що наданий Банком розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом в розумінні статей 77, 78 ЦПК України. Встановлено, відповідач ОСОБА_1 користувався кредитними коштами та частково сплачував заборгованість за договором, що підтверджує факт укладення кредитного договору між сторонами. Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2020 року у справі № 127/23910/14-ц вказав, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу. Отже, наданий позивачем розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом на підтвердження факту видачі кредитних коштів ОСОБА_1 . Таким чином, у даному випадку слід виходити з презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України), а також презумпції обов`язковості виконання договору (стаття 629 ЦК України). Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним, а договір є обов`язковим для виконання сторонами. Колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не оспорено у передбаченому законом порядку факт укладення кредитного договору та його умови. Крім того, колегія суддів враховує, що у грудні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним та нікчемним (а.с.157-168 т.1). 17 червня 2025 року позивач за зустрічним позовом ОСОБА_1 керуючись статтею 49 ЦПК України відмовився від зустрічної позовної заяви, що підтверджується протоколом судового засідання від 17 червня 2025 року (а.с.35-41 т.3). Ухвалою Соборного районного суду міста Дніпра від 17 червня 2025 року закрито провадження у справі в частині зустрічного позову ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» про визнання кредитного договору недійсним та нікчемним (а.с.42-43 т.3). Отже, відповідач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій. Відповідач ОСОБА_1 не надав суду доказів, які спростовували б розрахунок заборгованості перед АТ КБ «ПриватБанк», не довів відсутність заборгованості. Натомість наявними в матеріалах справи доказами підтверджується факт видачі та отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів, про що свідчать підпис у кредитному договорі, в якому погоджено між сторонами всі істотні умови, порядок отримання та погашення заборгованості, наслідки невиконання зобов`язань за договором, а розрахунком заборгованості та випискою з особового рахунку підтверджується факт користування кредитними коштами та вчинення відповідачем дій щодо часткового погашення заборгованості. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що наданий позивачем розрахунок заборгованості не обґрунтований належними та допустимими доказами, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки розрахунок заборгованості за кредитним договором був перевірений судом, який визнає його належним та допустимим доказом у справі. Відповідач, в свою чергу, у відповідності до вимог статей 12, 13, 81 ЦПК України не надав суду належних доказів у спростування вимог позивача та наданих позивачем доказів, не заявляв відповідні клопотання. Відповідачем неодноразово було заявлено клопотання про визнання Анкети-заяви та Паспорта споживчого кредитну неналежними доказами, оскільки позивачем не було надано їх оригінали для проведення експертизи, яку було призначено у даній справі 15 травня 2023 року. Проте, при призначенні експертизи було поставлено питання лише стосовно виконання власноручно підпису ОСОБА_2 на Паспорті споживчого кредиту від 31 липня 2019 року, стосовно Анкети-заяви питання не вирішувалося та позивачем неодноразово зазначалось, що вказані документи підписано відповідачем електронним підписом, що прирівнюється до власноручного підпису. Крім того, ухвалою суду від 17 червня 2025 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про постановлення окремої ухвали відносно позивача стосовно ненадання оригіналів документів для проведення експертизи. Отже, суд не вбачає ухилення позивача від подання експертам необхідних документів для проведення почеркознавчої експертизи. ОСОБА_2 користувався коштами Банку, чим підтверджував та розумів своє зобов`язання перед Банком, що свідчить про виконання угоди сторонами, а тому підписання Анкети-заяви та Паспорту споживчого кредиту за допомогою факсимільного відтворення його підпису за обставин цієї справи не свідчить про їх неналежність, а тому відсутні підстави для визнання вказаних доказів неналежними. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, електронно-числового підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів. Щодо доводів відповідача про незаконність ухвали Соборного районного суду міста Дніпра від 17 червня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частини першої статті 262 ЦПК України суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Згідно з частиною п`ятою статті 262 ЦПК України в окремій ухвалі суд має зазначити закон чи інший нормативно-правовий акт (у тому числі його статтю, пункт тощо), вимоги якого порушено, і в чому саме полягає порушення. Окрема ухвала суду це процесуальне судове рішення, якою суд реагує на виявлені під час розгляду справи порушення закону і причини та умови, що сприяли вчиненню порушення. Отже, підставою для постановлення окремої ухвали є виявлення порушення закону і встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню порушення. Відтак, окрема ухвала може бути постановлена лише у разі, якщо під час судового розгляду встановлено склад правопорушення. Якщо суд не встановив такого порушення, підстав для окремої ухвали немає. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020року у справі № 438/610/14 вказано: «суд, виявивши при вирішеши спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу (ч.1 ст. 262 ЦПК України). Отже, постановлення окремої ухвали є процесуальною дією суду вчинення якої не залежить від наявності клопотань учасників справи. Суд постановляє окрему ухвалу лише тоді, коли встановить порушення певним органом чи іншою особою вимог законодавства або недоліків в їхній діяльності під час вирішення спору». У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 у справі № 761/32388/13-ц зазначено: «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком». Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до статті 262 ЦПК України не встановлено процесуального обов`язку суду постановляти окрему ухвалу. Постановлення окремої ухвали є правом суду. Проте, відповідачем не наведено достатніх підстав та аргументів для постановлення окремої ухвали. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність достатніх даних для висновку про наявність порушень законодавства, які містять ознаки кримінального правопорушення в діях позивача, а тому підстави для постановлення окремої ухвали в порядку статті 262 ЦПК України відсутні. Отже, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування районним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявником апеляційної скарги не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року та ухвала Соборного районного суду міста Дніпра від 17 червня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду міста Дніпра від 11 грудня 2025 року та ухвалу Соборного районного суду міста Дніпра від 17 червня 2025 року про відмову у задоволенні клопотання про постановлення окремої ухвали залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 29 квітня 2026 року. Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2026 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: І.Ю. Ткаченко М.М. Пищида