Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/5288/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/1968/26 Справа № 243/5288/25 Суддя у 1-й інстанції - Дюміна Н. О. Суддя у 2-й інстанції - Свистунова О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м. Дніпро Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі: головуючого судді Свистунової О.В., суддів: Пищиди М.М., Макарова М.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі апеляційну скаргу Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Слов`янський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави, В С Т А Н О В И Л А: У червні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області із зазначеним позовом до Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Слов`янський відділ державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, Акціонерне товариство «Райффайзен Банк», про стягнення грошових коштів, набутих без достатньої правової підстави. Позов мотивований тим, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження № 73692094 по виконанню виконавчого листа № 1-кп/243/260/2021 від 20.12.2023 року, виданого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області боргу у сумі 8 469 427,90 грн. 28.12.2023 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження, ВП №73692094 та постанова про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/ електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. У АТ «Райффайзен Банк» на ім`я позивача був відкритий рахунок НОМЕР_1 , особовий рахунок НОМЕР_2 , який не має статусу рахунку із спеціальним режимом використання, але використовувався позивачем виключно для отримання заробітної плати. На виконання постанови державного виконавця про арешт коштів боржника від 28.12.2023 року АТ «Райффайзен Банк» 02.01.2024 року було проведено примусове списання грошових коштів у розмірі 36 330,81 грн, які є заробітною платою позивача. Згодом з його рахунку знову було неправомірно списано 60 103,55 грн заробітної плати. Вказані кошти були стягнуті у непередбачений законом спосіб, оскільки виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Після відрахування виконавчого збору державним виконавцем було перераховано на рахунок відповідача Слов`янська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області сума 86520,92 грн, що підтверджується довідкою Слов`янською міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області. Позивач зазначав, що стягнення належної йому заробітної плати у стовідсотковому розмірі суперечить вимогам Закону України «Про виконавче провадження» слід дійти до висновку, що відповідач Слов`янська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області набула ці кошти без достатньої правової підстави, а тому до виниклих правовідносин слід застосувати положення глави 83 ЦК України. Посилаючись на наведені обставини та положення глави 83 ЦК України позивач просив суд ухвалити рішення, яким стягнути з Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, на його користь набуті без достатньої правової підстави кошти у сумі 86520,92 грн без утримання з цієї суми заборгованості по виконавчому листу № 1-кп/243/260/2021 від 20.12.2023 року, виданого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області боргу у сумі 8469427,90 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2025 року позовну заяву задоволено. Стягнуто з Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, код ЄДРПОУ 44278614, юридична адреса 84122, Донецька область, Краматорський район, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд., 2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , набуті без достатньої правової підстави кошти у сумі 86520 (вісімдесят шість тисяч п`ятсот двадцять) грн 92 коп без утримання з цієї суми заборгованості по виконавчому листу № 1-кп/243/260/2021 від 20.12.2023 року, виданого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області боргу у сумі 8469427,90 грн. Додатковим рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 24 грудня 2025 року стягнуто з Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області, код ЄДРПОУ 44278614, юридична адреса 84122, Донецька область, Краматорський район, м. Слов`янськ, пл. Соборна, буд., 2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , понесені ним судові витрати по сплаті судового збору у розмір 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп. В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд неповно з`ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам. Учасники справи не скористалися своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу у цій справі станом на час її розгляду апеляційним судом, але в силу вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Згідно з п.1 ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. Згідно з п. 1 ч.4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою. Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику. Колегія суддів звертає увагу, що про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень та довідкою про отримання документів в Електронному суді, а також оголошенням на веб-порталі Судової влади України. Сторони у встановлений законом строк не звернулися до суду з заявою із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Судом встановлено, що на виконанні у відділі державної виконавчої служби Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться виконавче провадження № 73692094 по виконанню виконавчого листа № 1-кп/243/260/2021 від 20.12.2023 року, виданого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області боргу у сумі 8 469 427, 90 грн. 28.12.2023 року старшим державним виконавцем Слов`янського відділу виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Юсуповою О.В. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження (ВП №73692094) за виконавчим листом №1-кп/243/260/2021 від 20.12.2023 року, виданого Слов`янським міськрайонним судом Донецької області про стягнення з ОСОБА_1 на користь Слов`янської міської військово-цивільної адміністрації Краматорського району Донецької області боргу в сумі 8 469 427,90 грн. 28.12.2023 року старшим державним виконавцем Слов`янського відділу виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Юсуповою О.В. винесено постанову про арешт майна боржника в рамках виконавчого провадження ВП №73692094. Відповідно до якої накладено арешт на все майно яке належить боржнику ОСОБА_1 в межах суми стягнення. 28.12.2023 року державним виконавцем винесена постанова про відкриття виконавчого провадження ВП№73692094 відносно ОСОБА_1 та постанова про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках/електронних гаманцях, а також на кошти/ електронні гроші на рахунках/електронних гаманцях, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів, крім коштів/електронних грошей, що містяться на рахунках/електронних гаманцях, що мають спеціальний режим використання, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Постановою державного виконавця про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника від 29.12.2023 року, старшим державним виконавцем зобов`язано відділ освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області здійснювати відрахування з заробітної плати ОСОБА_1 в рахунок погашення заборгованості по виконавчому листу у розмірі 20% від заробітної плати. Так, з матеріалів справи вбачається, що в АТ «Райффайзен Банк» на ім`я ОСОБА_1 відкритий рахунок НОМЕР_1 , особовий рахунок НОМЕР_2 , який використовується ОСОБА_1 для отримання заробітної плати, що підтверджується виписками АТ «Райффайзен Банк» по рахунку НОМЕР_1 , з яких вбачається, що саме на цей рахунок ОСОБА_1 отримує заробітну плату, та саме з цього рахунку здійснені списання коштів після накладеного арешту на рахунок державним виконавцем. Ухвалою Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 13 червня 2024 року зобов`язано старшого державного виконавця Слов`янського відділу державної виконавчої служби у Краматорському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, ОСОБА_2 скасувати арешт з рахунку, відкритому для отримання заробітної плати в АТ «Райффазен Банк» НОМЕР_1 , особовий рахунок НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , в межах ВП№73692094. Відповідно до платіжної інструкції №8265 від 01.08.2024 року з рахунку ОСОБА_1 було списано стягнення за ВП № 73692094 з виконання виконавчого документу виконавчий лист № 1 кп/243/260/2021 виданий 20.12.2023 документ видав Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у розмірі 60103,55 грн на рахунок Слов`янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області та відповідно до платіжної інструкції №2396 від 02.01.2024 року було списано стягнення за ВП № 73692094 з виконання виконавчого документу виконавчий лист № 1 кп/243/260/2021 виданий 20.12.2023 документ видав Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у розмірі 36330,81 грн. Згідно із довідкою виданою відділом освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області за період з грудня 2023 року по серпень 2024 року з заробітної плати позивача стягнуто в рамках виконавчого провадження усього 62196,53 грн. У січні 2024 року 6075,27 грн, лютий 2024 6113,84 грн, березень 2024 6113,84 грн, квітень 2024 7147,60 грн, травень 2024 5037,22, червень 2024 6097,69 грн, липень 2024 6097,69 грн та серпень 2024 19513,38 грн. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження». Згідно зі ст. 1 ЗУ «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. За змістом ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються ЗУ «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Таким чином, судом встановлено, що відповідно до платіжної інструкції №8265 від 01.08.2024 року з рахунку ОСОБА_1 було списано стягнення за ВП № 73692094 з виконання виконавчого документу виконавчий лист № 1 кп/243/260/2021, виданий 20.12.2023 Слов`янським міськрайонним судом Донецької області, у розмірі 60103,55 грн на рахунок Слов`янського ВДВС у Краматорському районі Донецької області, та відповідно до платіжної інструкції №2396 від 02.01.2024 року, було списано стягнення за ВП № 73692094 з виконання виконавчого документу виконавчий лист № 1 кп/243/260/2021, виданий 20.12.2023 документ видав Слов`янський міськрайонний суд Донецької області у розмірі 36330,81 грн. Разом із тим, згідно із довідкою виданою відділом освіти Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області за період з грудня 2023 року по серпень 2024 року з заробітної плати позивача стягнуто в рамках виконавчого провадження усього 62196,53 грн. У січні 2024 року 6075,27 грн, лютий 2024 6113,84 грн, березень 2024 6113,84 грн, квітень 2024 7147,60 грн, травень 2024 5037,22, червень 2024 6097,69 грн, липень 2024 6097,69 грн та серпень 2024 19513,38 грн. Відповідно до банківської виписки з рахунку позивача та відомостей отриманих від банку позивач отримує заробітну плату на рахунок НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_3 . Зазначений рахунок хоча і не є спеціалізованим, тобто таким що призначений тільки для виплати заробітної плати, проте, відповідно до виписок по ньому вбачається, що за період з 01.12.2023 по 31.08.2024 на зазначений рахунок із надходжень була лише заробітна плата. Отже, встановлено, що станом на 13.06.2024 державним виконавцем було здійснено стягнення грошових коштів у спосіб, не передбачений Закон України «Про виконавче провадження», а саме: списано кошти, що є заробітною платою позивача, з рахунку, відкритого в АТ «Райффайзен Банк», у розмірі 36 330,81 грн. Після набрання зазначеною ухвалою законної сили, 12 липня 2024 року державним виконавцем було винесено постанову про зняття арешту з коштів боржника. Водночас, судом встановлено, що відповідно до листа АТ «Райффайзен Банк» від 05.09.2024 року раніше відкритий на ім`я позивача рахунок № НОМЕР_1 у зв`язку з внутрішніми змінами банку було змінено на рахунок № НОМЕР_4 . 01 серпня 2024 року з вказаного рахунку позивача повторно було здійснено списання грошових коштів у сумі 60 103,55 грн, які є заробітною платою. Зазначені обставини підтверджуються наданою суду випискою по картковому рахунку позивача. Проте, всупереч вимогам Закону України «Про виконавче провадження» державним виконавцем були повторно стягнуті у непередбачений Законом України «Про виконавче провадження» спосіб грошові кошти, які є заробітною платою позивача та які перебували на рахунку, відкритому в АТ «РайффайзенБанк АВАЛЬ» для отримання заробітної плати у сумі 60103,55 грн. Після відрахування виконавчого збору державним виконавцем було перераховано на рахунок відповідача Слов?янська міська військова адміністрація Краматорського району Донецької області сума 86520,92 грн. що підтверджується довідкою Слов?янською міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області. Частиною другою статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено невичерпний перелік рахунків, кошти на яких не підлягають арешту, оскільки передбачено, що законом можуть бути визначені й кошти на інших рахунках боржника, звернення стягнення та/або накладення арешту на які заборонено законом. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункт 7.13 постанови). Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. У частині першій статті 48 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону України «Про виконавче провадження» стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом України «Про виконавче провадження» та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону України «Про виконавче провадження»). При цьому, відповідно до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням. Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу. Відповідно частини першої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Частинами другою та третьою статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. Тлумачення вказаних норм права визначає, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності кількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти, що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується. Така правова позиція узгоджується із постановою ВП ВС від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20. Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. За правовою природою конструкція зобов`язання, що виникає з безпідставного набуття майна (безпідставного збагачення), є формою реалізації охоронного правовідношення та виконує компенсаторну функцію. Зобов`язання, що виникають внаслідок безпідставного збагачення є протилежністю до зобов`язання з правочинів (договорів). Правочин, зокрема договір, як належна правова підстава встановлює зобов`язання з передання речі, виконання робіт (надання послуги), сплати коштів. Відповідно, за відсутності (або у подальшому відпадіння) правової підстави в особи виникає зобов`язання повернути те, що було отримано безпідставно (кондикція). Отримання майна, набутого без підстави, призводить до реституційного ефекту, прямо протилежного тому, що передбачено договором. Загальною ознакою кондикції є відсутність (або відпадіння у подальшому) правової підстави для утримання майна, набутого особою, до якої потерпілий звертається з кондикційним позовом. Зі змісту ст. 1212 ЦК України можна зробити висновок, що особа, яка внаслідок правомірних або неправомірних дій або подій безпідставно збагатилася в результаті невигідних наслідків для іншої особи, зобов`язана повернути безпідставно набуте майно цій особі. Будь-яке збагачення визнається безпідставним, якщо особа, що збагатилася, не мала права на збагачення за рахунок потерпілого, або в разі, коли потерпілий не погоджувався на настання не вигідних для себе наслідків. Не має права на збагачення особа, що отримала його за недійсним актом, судовим рішенням або недіючою нормою права. Збагачення є безпідставним, і якщо потерпілий сам надав його для мети, що не була досягнена, або з очікуванням, яке не справдилося. Положення гл. 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Разом з тим для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (ст. ст. 1212 - 1214 ЦК України). Положення вказаної норми стосуються позадоговірних зобов`язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов`язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали. Такі висновки щодо застосування положень ст. 1212 ЦК України є сталими у судовій практиці та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 26 червня 2018 року у справі № 910/9072/17, провадження № 12-125гс18; від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, провадження № 12-182гс18; від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, провадження № 14-32цс19; та у постановах Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та ін. Набуття майна однією особою за рахунок іншої полягає у збільшенні обсягу майна в однієї особи з одночасним зменшенням його обсягу в іншої особи. Набуття передбачає кількісний приріст майна, збільшення його вартості без понесення відповідних витрат набувачем. Безпідставне збереження майна полягає у тому, що особа мала витратити власні кошти, але не витратила їх через понесені втрати іншою особою або в результаті невиплати винагороди, що належить іншій особі. Для виникнення зобов`язань із повернення безпідставного набутого майна необхідно, щоб майно було набуте або збережене безпідставно. Безпідставним є набуття або збереження, що не ґрунтується на законі, іншому правовому акті або правочині. Набуття (збереження) майна визнається безпідставним, якщо його правова підстава відпала згодом. Відпадіння правової підстави полягає у зникненні обставин, на яких засновувалась юридична обґрунтованість набуття (збереження) майна. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 201/6498/20, від 08.09.2021 у справі № 206/2212/18, від 28.01.2020 у справі № 910/16664/18, від 6.03.2019 у справі № 910/1531/18. Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19). Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18. Отже, з урахуванням встановлених обставин справи, висновок суду першої інстанції є обґрунтованим та відповідає вимогам закону, оскільки в межах виконавчого провадження ВП № 73692094 з виконання виконавчого листа № 1-кп/243/260/2021, виданого 20.12.2023 Слов`янським міськрайонним судом Донецької області, із позивача за період з грудня 2023 року по серпень 2024 року було правомірно утримано 62 196,53 грн. Водночас встановлено, що додатково з позивача було стягнуто грошові кошти у розмірі 36 330,81 грн та 60 103,55 грн. Із зазначених сум після утримання виконавчого збору державним виконавцем було перераховано на рахунок відповідача Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області 86 520,92 грн, що підтверджується відповідною довідкою. Зважаючи на викладене, колегія суддів приходить висновку, що таке стягнення здійснено з порушенням вимог Закон України «Про виконавче провадження» щодо граничних розмірів відрахувань із заробітної плати, у зв`язку з чим кошти у розмірі 86 520,92 грн підлягають поверненню позивачу. Доводи апеляційної скарги про те, що Слов`янська міська військова адміністрації Краматорського району Донецької області є неналежним відповідачем, оскільки не отримувала спірні кошти, колегія суддів не приймає до уваги, зважаючи на нступне. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що у випадку, коли держава вступає у цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками та набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка самої держави у конкретних, зокрема, цивільних, правовідносинах. Тому в тих відносинах, у які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу (див. постанови від 20 листопада 2018 року в справі № 5023/10655/11 (пункти 6.21, 6.22), від 26 лютого 2019 року в справі № 915/478/18 (пункти 4.19, 4.20), від 15 січня 2020 року в справі № 698/119/18 (пункт 21), від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (пункт 8.5), від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 80), від 15 лютого 2022 року в справі № 910/6175/19 (пункт 7.45), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 75), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (підпункт 8.16) і № 922/1830/19 (підпункт 7.1), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 34), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.5), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 37)). Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанови від 27 лютого 2019 року в справі № 761/3884/18 (пункт 35), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 20 липня 2022 року в справі № 910/5201/19 (пункт 76), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.17) і № 922/1830/19 (пункт 7.2), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17 (пункт 35), від 21 червня 2023 року в справі № 905/1907/21 (пункт 8.6), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)). Тобто під час розгляду справи в суді фактичною стороною у спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною у справі певний орган (постанови від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 81), від 05 жовтня 2022 року в справах № 923/199/21 (пункт 8.18) і № 922/1830/19 (пункт 7.3), від 14 грудня 2022 року в справі № 2-3887/2009 (пункт 55), від 12 липня 2023 року в справі № 757/31372/18-ц (пункт 38)). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22) зазначено, що держава відповідає за своїми зобов`язаннями своїм майном, крім майна, на яке відповідно до закону не може бути звернено стягнення (стаття 174 ЦК України). Це правило стосується як договірної, так і позадоговірної відповідальності держави. З огляду на те, що саме держава наділяє її органи майном, зокрема, коштами, ці органи не мають власного майна. Кошти Державного бюджету України належать на праві власності державі незалежно від того, на якому казначейському рахунку вони обліковуються. Отже, боржником у зобов`язанні зі сплати цих коштів є держава Україна. Тому в спорі щодо відшкодування завданої державою шкоди в грошовому еквіваленті суд стягує відповідні суми саме з Державного бюджету України, а не з конкретних рахунків органу державної влади, що представляє інтереси держави в спірних правовідносинах. Аналогічні висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року в справі № 587/430/16-ц, від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц, від 18 березня 2020 року в справі № 129/1033/13-ц, від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц, у постанові Верховного Суду від 10 листопада 2021 року в справі № 346/5428/17. Позивач обґрунтував підстави завдання майнової шкоди незаконним стягненням з нього коштів із заробітної плати. Отже, під час розгляду справи в суді фактичною стороною в спорі є держава, навіть якщо позивач визначив стороною в справі певний орган. Та обставина, що позивач вказав відповідачем конкретний орган державної влади - Слов`янську міську військову адміністрацію Краматорського району Донецької області, не означає, що в спірних правовідносинах суб`єктом відповідальності за завдану шкоду є не держава, а вказані її органи (орган). У спірних правовідносинах органи держави є представниками її інтересів під час вирішення питання про відшкодування завданої нею шкоди (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року в справі № 686/7081/21 (пункт 50)). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та давши їм правову оцінку, суд першої інстанції ухвалив рішення, що відповідає вимогам закону. Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами. Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи викладене, колегія суддів проходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись статтями 259,268,374,375,381-384 ЦПК України, колегія суддів, У Х В А Л И Л А: Апеляційну скаргу Слов`янської міської військової адміністрації Краматорського району Донецької області залишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 16 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 30 квітня 2026 року. Головуючий О.В. Свистунова Судді: М.М. Пищида М.О. Макаров