Постанова Дніпровський апеляційний суд № 183/7669/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2404/26 Справа № 183/7669/25 Суддя у 1-й інстанції - Майна Г.Є. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю. П О С ТА Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 29 квітня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Ткаченко І.Ю. суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М., за участю секретаря Триполець В.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» про стягнення заборгованості із заробітної плати за апеляційною скаргою Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» на рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року, - В С Т А Н О В И В: 22 липня 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилається на те, що вона перебуває у трудових відносинах із Придніпровською геофізичною розвідувальною експедицією Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» та займає посаду виконуючого обов`язки начальника геологічного відділу. На теперішній час Придніпровська геофізична розвідувальна експедиція Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» має заборгованість із заробітної плати перед позивачем, яка станом на 21 липня 2025 року складає 46 494,60 грн. У зв`язку з наведеним, ОСОБА_1 просить суд стягнути з відповідача на її користь заборгованість із заробітної плати в розмірі 46 494,60 грн. (а.с. 1-2). Рішенням Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ДГП «Укргеофізика» про стягнення заборгованості із заробітної плати задоволено. Стягнуто з ДГП «Укргеофізика» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати станом на 21 липня 2025 року в розмірі 46 494,60 грн. (сорок шість тисяч чотириста дев`яносто чотири грн. 60 коп.). Стягнуто з ДГП «Укргеофізика» на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять грн. 20 коп.) (а.с.18-21). Не погодившись з таким рішення суду, ДГП "Укргеофізика" звернулося із апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що заборгованість зі сплати заробітної плати позивачу виникла не з вини роботодавця, а у зв`язку із виникненням форс-мажорних обставин, засвідчених Листом ТПП від 28 лютого 2022 року № 2024/02.0-7.1, а також припиненням фінансування виробничих баз роботодавця, які знаходяться в зоні бойових дій, що є підставою для звільнення роботодавця від відповідальності за порушення зобов`язання щодо строків оплати праці (а.с.24-26). ОСОБА_1 скористалася своїм правом подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу по даній справі, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду залишити без змін, виходячи з такого. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 з 21 жовтня 2013 року до теперішнього часу перебуває у трудових відносинах із Придніпровською геофізичною розвідувальною експедицією ДГП «Укргеофізика» та займає посаду виконуючого обов`язки начальника геологічного відділу, що підтверджується записами в трудовій книжці. Згідно з довідкою Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» № 206 від 21 липня 2025 року, підписаною в.о. начальника Придніпровської ГРЕ, ОСОБА_1 дійсно працює в Придніпровській ГРЕ на посаді начальника геологічного відділу та заборгованість Придніпровської ГРЕ із заробітної плати перед нею станом на 21 липня 2025 року становить 46 494,60 грн. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх доведеності та обґрунтованості. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного. Так, статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Згідно ст. 1 Закону України «Про оплату праці», ст. 94 КЗпП України, заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Частиною 1 ст. 21 Закону України «Про оплату праці» визначено, що працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Положеннями ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. Виплата заробітної плати здійснюється за місцем роботи. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості. Нормою ст. 15 Закону України «Про оплату праці» встановлено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження своїх вимог, позивачем надано довідку від 21.07.2025 року за № 206, згідно якої загальна заборгованість по заробітній платі станом на 21 липня 2025 року становить 46 494 грн. 60 коп. Відповідач не надав суду жодного доказу на підтвердження повної або часткової сплати зазначеної суми. Відтак, враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з ДГП «Укргеофізика» на користь позивача підлягає стягненню заборгованість із заробітної плати. Доводи ДГП «Укргеофізика», що заборгованість з виплати заробітної плати виникла через нестачу коштів внаслідок відсутності державного замовлення на виконання геологорозвідувальних робіт, а також через те, що площі, на яких виконувались роботи, та виробничі потужності Придніпровської геофізичної розвідувальної експедиції на даний час знаходяться на територіях, тимчасово окупованих російською федерацією або в зоні активних бойових дій та те, що Державна служба геології та надр України зобов`язана забезпечувати повне та ритмічне фінансування геологорозвідувальних робіт відповідно до затверджених державним бюджетом обсягів видатків на них не є належними та допустимими доводами для висновку про допустимість, необхідність в демократичному суспільстві обмеження конституційного права позивача, передбаченого ст. 43 Конституції України, на своєчасне одержання винагороди за працю. У даному спорі порушено права позивача на отримання плати за його працю, а скрутне становище підприємства в умовах військового стану є форс-мажорними, однак не повинні впливати на порушення прав на отримання заробітної плати. Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом, а також тлумаченням норм матеріального права на свій розсуд . Інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову, та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції. Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» залишити без задоволення. Рішення Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 30 квітня 2026 року. Судді: