Постанова 4813 № 521/3348/25

Номер провадження: 22-ц/813/855/26 Справа № 521/3348/25 Головуючий у першій інстанції Громік Д. Д. Доповідач Сегеда С. М. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23.04.2026 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого Сегеди С.М., суддів: Драгомерецького М.М., Комлевої О.С., за участю: секретаря Козлової В.А., апелянта ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2025 року, повний текст якого складено 27 серпня 2025 року та ухваленого під головуванням судді Громіка Д.Д., у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, встановив: 04.03.2025 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. Позовні вимоги були обґрунтовані тим, що сторони з 18.09.2019 року перебувають у зареєстрованому шлюбі. Від спільного шлюбу у подружжя дітей немає. Позивач зазначала, що шлюбні відносини між сторонами були припинені з березня 2025 року, спільне господарство вони не ведуть, проживають окремо. Причиною розпаду сім`ї є відсутність між подружжям взаєморозуміння та втрата з її боку почуття любові. На примирення вона не згодна, вважає, що збереження сім`ї є неможливим. Посилаючись на дані обставини, позивач просила суд шлюб з відповідачем розірвати. Рішенням Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22.08.2025 року позовну заяву ОСОБА_2 було задоволено. Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 18.09.2019 року Малиновським районним у місті Одесі відділом ДРАЦС Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис № 3075, розірвано Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму сплаченого судового збору в розмірі 1 211,20 грн. (а.с.51-53). В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22.08.2025 року, ухвалення нового судового рішення, яким відмовити у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права (а.с.51-53). Вирішуючи питання про слухання справи у відкритому судовому засіданні, за участю апелянта та у відсутність інших учасників справи, колегія суддів виходить із того, що всі учасники справи були належним чином повідомлені про час і місце судового засідання (а.с.74-76). У зв`язку з цим, колегія суддів зазначає, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод» (далі Конвенція), кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 08.11.2005р. у справі «Смірнова проти України»). При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов`язком не тільки держави, а й осіб, які беруть участь у справі. Так, ЄСПЛ в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції. Також слід зазначити, що відповідно до ст. 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» у період воєнного стану не можуть бути припинені повноваження Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також судів, органів прокуратури України, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та органів, підрозділи яких здійснюють контррозвідувальну діяльність. Згідно зі ст. 12-2 вказаного Закону в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені. Згідно зі ст. 26 вказаного Закону правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. Явка сторони до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою, а тому перешкоди для розгляду справи в даному випадку відсутні. На підставі викладеного, а також враховуючи, що в своїх рішеннях ЄСПЛ наголошує на тому, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки, колегія суддів вирішила слухати справу за участю апелянта, у відсутність інших учасників справи. При цьому колегією суддів було враховано те, що позивач ОСОБА_2 12.11.2025 року надала суду апеляційної інстанції заяву про те, що її рішення щодо розірвання шлюбу з відповідачем не змінилося, вона проживає з іншою людиною, перебуває в положенні і бажає з ним укласти шлюб, а відповідач знаходиться в «неадекватному стані, не даючи мати сім`ю». Також позивач ОСОБА_2 в цій же заяві просить прискорити розгляд справи та розглядати її без її участі (а.с.65). Перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги та її заявника, колегія суддів дійшла висновку про необхідність відмови в задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступних підстав. Задовольняючи позовні вимоги про розірвання шлюбу, суд першої інстанції виходив із того, що позивач наполягає на розірванні шлюбу, відновлювати подружні відносини з відповідачем не має наміру та у повторному наданні строку для примирення з метою збереження родини потреби немає (а.с.47). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступних підстав. Як було вказано вище, позовні вимоги були обґрунтовані тим, що 18.09.2019 року (а.с.10). Апеляційний суд зазначає, що згідно зі ст. 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається. За правилами ст. 110 СК України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Відповідно до ч. 2 ст. 112 СК України, суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, що мають істотне значення. Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (ч. 3 ст. 115 СК України). Колегія суддів звертає увагу на те, що як і під час розгляду справи у суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції позивач ОСОБА_2 наполягала на розірванні шлюбу (а.с.41-43, 65), тому відмова в розірванні шлюбу, в даному випадку, буде примушенням її до шлюбу та шлюбним відносинам, що є в сенсі ст. 24 СК України, є неприпустимим. Крім того, ухвалою суду першої інстанції від 01.05.2025 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було надано двомісячний строк - до 01.07.2025 року на примирення (а.с.23-24). Однак, наданий сторонам судом строк для примирення результату не дав, примирення між сторонами не відбулося. Позивач наполягала на розірванні шлюбу. За таких обставин, враховуючи, що позивач наполягала на розірванні шлюбу, примушування особи до шлюбу не допускається, а також те, що між сторонами склалися відносини, при яких збереження сім`ї неможливо, подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам подружжя, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необхідність розірвання шлюбу між сторонами. Щодо посилання апелянта на те, що позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності між сторонами шлюбних відносин, колегія суддів зазначає наступне. Як зазначалось вище, позивач неодноразово наполягала у суді першої інстанції, а також у суді апеляційної інстанції на розірванні шлюбу, зазначаючи, що шлюбні стосунки між подружжям припинені. Відмова у позові було б примушенням позивача до шлюбу та шлюбним відносинам, що в сенсі ст. 24 СК України є неприпустимим. Колегія суддів також враховує, що з моменту розірвання шлюбу (ухвалення оскаржуваного рішення суду) пройшло 8 місяців, однак матеріали справи не містять жодного доказу того, що заявник апеляційної скарги вживав міри для збереження сім`я і що їх сім`я може бути збережена. З огляду на викладене, слід дійти висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції. Ураховуючи, що судом першої інстанції повно та всебічно з`ясовані фактичні обставини справи, правильно застосовано норми матеріального і процесуального права, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Колегія суддів зазначає, що заявник апеляційної скарги не надав суду достатніх, належних і допустимих доказів існування обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень проти оскаржуваного судового рішення та доводів апеляційної скарги. За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Крім того, докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів також зазначає, що ЄСПЛ вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики ЄСПЛ про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.). Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, оскільки рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду - залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, ухвалив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Хаджибейського районного суду м. Одеси від 22 серпня 2025 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції України протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 30.04.2026 року. Судді Одеського апеляційного суду: С.М. Сегеда М.М. Драгомерецький О.С. Комлева