Постанова КАС ВС № 460/13539/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м. Київ справа № 460/13539/24 адміністративне провадження № К/990/4415/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Желєзного І. В., суддів: Білак М. В., Мацедонської В. Е., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року (суддя Друзенко Н. В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року (головуючий суддя Ніколіна В. В., судді Гінда О. М., Матковська З. М.) у справі №460/13539/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, УСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог

1. У листопаді 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, скаржник) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач, військова частина), в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати в періоди з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №

44. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

2. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху. Установлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви не більше 10 днів з дня вручення ухвали, шляхом надання суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення із зазначенням підстав для його поновлення, а також доказів поважності причин його пропуску.

3. Суд першої інстанції в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначив, що заява про поновлення строку звернення до суду, додана до позовної заяви, є необґрунтованою, оскільки з поданих матеріалів неможливо встановити дату звільнення позивача, суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також те, чи продовжує позивач проходити військову службу.

4. Залишаючи без руху позовну заяву, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем пропущено строки встановлені статтею 233 КЗпП України у редакції Закону України від 01 липня 2022 року № 2352- IX. 5. 28 листопада 2024 року представником позивача на виконання ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 08 листопада 2024 про залишення позовної заяви без руху подано заяву, в якій зазначає, що лише після отримання відповіді на адвокатський запит позивачу фактично стало відомо про порушення свого права.

6. Рівненський окружний адміністративний суд ухвалою від 02 грудня 2024 року, залишеною без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року, позовну заяву повернув позивачеві відповідно до приписів пункту 1 частини четвертої статі 169 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

7. Повертаючи позовну заяву, Рівненський окружний адміністративний суд зазначив, що позивач не усунув недоліків позовної заяви, визначених в ухвалі від 08 листопада 2024 року. Суд визнав подану представником позивача заяву про поновлення строку звернення до суду необґрунтованою, оскільки з її змісту та доданих до неї матеріалів неможливо встановити дату звільнення позивача, суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також те, чи продовжує позивач проходити військову службу. Суд також звернув увагу, що до заяви не додано доказів на підтвердження наведених у ній обставин.

8. Залишаючи без змін ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції.

9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач не долучив до позовної заяви наказів щодо проходження військової служби, на підставі яких можна було б встановити дату його звільнення, суми, нараховані та виплачені йому при звільненні, а також факт продовження чи припинення проходження ним військової служби. На думку суду, ці обставини мають значення для вирішення питання щодо дотримання строку звернення до суду, оскільки позивач просить провести перерахунок грошового забезпечення з урахуванням раніше виплачених сум та одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, утриманих із грошового забезпечення. Короткий зміст та обґрунтування наведених в касаційній скарзі вимог

10. Від представниці позивача до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №460/13539/24, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані рішення суду та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

11. На обґрунтування касаційної скарги зазначає, що з листа відповідача від 06 серпня 2024 року стало відомо про порушення прав позивача.

12. Зазначає, що спірні правовідносини щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовця виникли з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року. Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин діяла редакція частини 2 статті 233 КЗпП України, яка передбачала право на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, то строк звернення позивача до суду не пропущено.

13. Представниця скаржника зазначає, що до 19 липня 2022 року положення статті 233 КЗпП України не обмежували будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Натомість після набрання чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX строк звернення до суду з трудовим спором, зокрема щодо стягнення належної працівникові заробітної плати, був обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. На підтвердження цього доводу скаржник посилається на правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 233 КЗпП України в часі, викладені у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 та від 28 вересня 2023 року у справі № 140/2168/23.

14. Також зазначила, що при ухваленні оскаржуваної постанови судом апеляційної інстанції не взято до уваги правову позицію Верхового Суду, яка викладена у постанові від 20 листопада 2023 року по справі №160/5468/23.

15. Вказане, на переконання представниці скаржника, є підставою для скасування ухвали Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанови Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №460/13539/24 та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Позиція інших учасників справи

16. На момент розгляду справи, відзив на касаційну скаргу позивача від відповідача до Верховного Суду не надходив.

17. Відповідно до частини четвертої статті 338 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення. Рух касаційної скарги

18. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 03 лютого 2026 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 460/13539/24.

19. Ухвалою від 28 квітня 2026 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду призначив справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків судів першої та апеляційної інстанцій, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи

20. Перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, та надаючи оцінку доводам касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду виходить із такого.

21. Спір у цій справі виник у зв`язку з протиправною, на думку позивача, бездіяльністю військової частини щодо ненарахування та невиплати у належному розмірі грошового забезпечення за період з 29 січня 2020 року по 20 травня 2023 року, а також пов`язаних із ним виплат - грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та премії, розмір яких залежить від посадового окладу та окладу за військовим званням.

22. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

23. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

24. Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

25. Для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

26. Водночас сам факт належності спору до правовідносин публічної служби не є достатнім для автоматичного застосування місячного строку, передбаченого частиною п`ятою статті 122 КАС України, якщо предметом спору є належність, розмір або своєчасність виплати грошового забезпечення як винагороди за службу.

27. Верховний Суд у постанові від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22 сформував висновок щодо строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці військовослужбовців, відповідно до якого, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, Суд, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов`язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед частиною п`ятою статті 122 КАС України.

28. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду не бачить підстав відступати від указаної правової позиції у межах цієї справи та надалі зауважує таке.

29. За висновком судів попередніх інстанцій позивач пропустив тримісячний строк звернення до суду, передбачений статтею 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX).

30. Верховний Суд зазначає, що у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23 Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) сформувала єдиний підхід до застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.

31. У означеній постанові Судова палата зазначила, що частиною першою статті 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

32. Судова палата урахувала позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, яку неодноразово висловлював Конституційний Суд України, зокрема, у Рішеннях від 13 травня 1997 року № 1-зп, від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, від 05 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012, відповідно до якої закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

33. У підсумку Судова палата виснувала, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України в редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX, то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX).

34. Ураховуючи наведене колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваних судових рішень за період спірних правовідносин з 29 січня 2020 року до 19 липня 2022 року.

35. З огляду на вказане, колегія суддів приймає доводи касаційної скарги за період спірних правовідносин з 29 січня 2020 року до 18 липня 2022 року, оскільки право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.

36. Застосовуючи означені підходи при вирішення цієї справи, колегія суддів зазначає, що частково поділяє позицію судів попередніх інстанцій, зокрема, щодо необхідності застосування частини другої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX до спірних правовідносин у частині за період із 19 липня 2022 року до 20 травня 2023 року.

37. За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

38. Тобто, законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й з об`єктивної можливості цієї особи знати про такі факти.

39. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це установлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Цим днем може бути, зокрема, день, коли мало бути прийняте рішення (вчинено дію), якщо таке рішення (дія) не було прийняте (не була вчинена).

40. Якщо цей день установити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому «повинна» слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав.

41. На переконання Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

42. Такий підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 21 березня 2025 року у справі № 460/21394/23, постановленій Судовою палатою.

43. За обставинами цієї справи, лише з листа відповідача від 06 серпня 2024 року позивач отримав інформацію про відповідні розрахунки грошового забезпечення.

44. Колегія суддів звертає увагу, що факт звільнення позивача та отримання ним певних сум не може автоматично свідчити про обізнаність позивача із порушенням його права, оскільки сама по собі виплата грошового забезпечення при звільненні, за відсутності деталізованого розрахунку (розрахункового листа), не дозволяє військовослужбовцю встановити конкретні складові цієї виплати та перевірити правильність їхнього нарахування.

45. З огляду на обставини цієї справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду слід з`ясувати наявність/відсутність у відповідача документального підтвердження ознайомлення позивача, до отримання ним інформації з листа відповідача від 06 серпня 2024 року, з розміром та складовими нарахованого та виплаченого відповідачем після звільнення ОСОБА_1 грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

46. За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізнався про порушення його прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом у частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку (в разі припинення проходження військової служби).

47. Ураховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій при вирішенні питання дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви особі, яка її подала. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

48. Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.

49. Оскільки суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм права, у зв`язку із чим дійшли передчасного висновку про повернення позовної заяви ОСОБА_2 , оскаржувані судові рішення належить скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Ухвалу Рівненського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі №460/13539/24 скасувати, а справу направити до Рівненського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач І. В. Желєзний Судді М. В. Білак В. Е. Мацедонська