Постанова 4857 № 607/21755/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 рокуЛьвівСправа № 607/21755/25 пров. № А/857/13697/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів: головуючого судді Судової-Хомюк Н.М., суддів Глушка І.В., Затолочного В.С., за участі секретаря судового засідання Грищук В.Б., представник позивача: не з`явився, представника відповідача: не з`явився, розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року у справі № 607/21755/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про скасування постанови, суддя в 1-й інстанції Холява О.І., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення не зазначено, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся в Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області із позовом до Департаменту патрульної поліції України про скасування постанови серії 5АВ №12744078 від 09.10.2025 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП. Заявлені вимоги позивач мотивує тим, що з огляду на безоплатну передачу під час мобілізації для задоволення потреб військових формувань 31.03.2022 транспортного засобу АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» (на момент передачі ВАТ «Тернопільобленерго») Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначений автомобіль вибув з користування Товариства і таке вибуття з користування відбулось до моменту вчинення правопорушення та винесення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності (09.10.2025). Тому ні позивач, ні інший працівник Товариства не здійснював та не міг здійснювати, з огляду на зазначені обставини, керування транспортним засобом Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 на момент вчинення правопорушення. Відповідно, позивач не є відповідальною особою, яка повинна нести адміністративну відповідальність за порушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, які мали місце в зазначений в оскаржуваній постанові час. На підставі наведеного, просить постанову серії 5АВ №12744078 від 09.10.2025 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення скасувати, а провадження у справі закрити. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року позовні вимоги задоволено. Скасовано постанову в справі про адміністративне правопорушення серії 5АВ №12744078 від 09 жовтня 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 (триста сорок) гривень, провадження у справі закрито. Стягнуто в користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції суму судового збору, сплаченого позивачем при зверненні із адміністративним позовом в суд, що становить 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права та підлягає скасуванню. Вказує про те, що позивачем не додано жодних доказів, які б свідчили про відсутність у його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, також не додано доказів щодо іншого належного користувача транспортного засобу у відповідності до вимог Порядку внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України 8 жовтня 2022 р. № 1145 та ст. 14-2 КУпАП. Зазначає, що з врахуванням того, що транспортний засіб облікується за юридичною особою, керівником якої є позивач, то в силу згаданих вище приписів саме він несе відповідальність за вчинення правопорушення згідно ч.1 ст. 122 КУпАП. Просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечив проти її задоволення, вважає рішення суду першої інстанції обгрунтованим і правомірним. Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України. Частиною 4 ст.229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Частиною 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується із матеріалів справи, що постановою серії 5АВ №12744078 про накладення адміністративного стягнення про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України, винесеною інспектором ДПП Темною Л.С., ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за наступних обставин. Оглянувши дані, зафіксовані в автоматичному режимі за допомогою технічного засобу EXPERT-FS, Е75053649, встановлено, що 09 жовтня 2025 року о 15.02 год. за адресою Н-22 Устилуг Луцьк Рівне 54+015, зафіксовано, що особа, яка керувала транспортним засобом Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 , перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 41 км/год., чим порушила п.12.9 (б) Правила дорожнього руху України. Не погодившись із такою постановою про притягнення до адміністративної відповідальності, позивач звернувся з цим адміністративним позовом до суду. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, який жодних доказів правомірності оскаржуваної постанови в судове засідання не надав, а позивач наявність порушення ПДР у своїх діях заперечує, жодних доказів на підтвердження його вини у правопорушенні, про яке йдеться в оскаржуваній постанові судом не здобуто, що свідчить про недоведеність інспектором ДПП Темною Л.С., якою було винесено оскаржувану постанову, наявності в діях ОСОБА_1 порушення вимог ПДР України, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, за яке позивача було піддано адміністративному стягненню. Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з такими та зазначає наступне. Приписами частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням ПДР його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями, далі -ПДР). Відповідно до ст.14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух. П.1.3.ПДР України, передбачено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Згідно з п.1.9.ПДР України, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Відповідно до п.12.9 (б) ПДР водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7, на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до підпункту «й» пункту 30.3 цих Правил. Згідно п.12.4 ПДР у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється зі швидкістю не більше 50 км/год. Частина 1 статті 122 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність, зокрема, за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину. Із оскаржуваної постанови встанволено, що 09 жовтня 2025 року о 15.02 год. за адресою Н-22 Устилуг Луцьк Рівне 54+015, зафіксовано, що особа, яка керувала транспортним засобом Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 , перевищила встановлені обмеження швидкості руху транспортних засобів на 41 км/год., чим порушила п.12.9 (б) Правила дорожнього руху України. Колегією суддів встановлено, що автомобіль Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 зареєстровано за Акціонерним товориством «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО». Згідно витягу з ЄДРПОУ Гумен Володимир Степанович є виконуючим обов`язки генерального директора Акціонерного товориства «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО», що підтверджується матеріалами справи. Проте, з матеріалів справи також встановлено, що транспортний засіб Renault Duster д.н.з. НОМЕР_1 вибув з користування АТ «ТЕРНОПІЛЬОБЛЕНЕРГО» під час оголошення воєнного стану, на підставі п.8 Указу Президента України №69/2022 «Про загальну мобілізацію» та згідно рішення міського голови м. Тернопіль та ІНФОРМАЦІЯ_2 №776/2 від 28.02.2022 р. (наряд №776/2 від 28.02.2022 року) для потреб ЗСУ, що оформлено Актом приймання-передачі транспортних засобів і техніки від 31.03.2022 р. Відповідно до ст.245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до положень ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно з вимогами ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно ст.62 Конституції України вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Стаття 7 КУпАП передбачає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. При цьому, провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законів. Відповідно до статей 251, 252 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю. Беручи до уваги, що обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача, який жодних доказів правомірності оскаржуваної постанови в судове засідання не надав, а позивач наявність порушення ПДР у своїх діях заперечує, жодних доказів на підтвердження його вини у правопорушенні, про яке йдеться в оскаржуваній постанові судом не здобуто, що свідчить про недоведеність інспектором ДПП Темною Л.С., якою було винесено оскаржувану постанову, наявності в діях ОСОБА_1 порушення вимог ПДР України, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, за яке позивача було піддано адміністративному стягненню. Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Вина особи, яка притягується до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях; усі сумніви, щодо доведеності вини особи повинні тлумачитися на її користь. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції України є підставним та підлягає до задоволення, оскільки відповідачем не доведено порушення позивачем Правил дорожнього руху. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін. Керуючись ч. 4 ст. 229, ст. 286, ст. 308, ст. 310, п. 1 ч. 1 ст. 315, ст. 316, ч. 1 ст. 321, ст. 322, ст. 325, ст. 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 січня 2026 року у справі № 607/21755/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк судді І. В. Глушко В. С. Затолочний Повне судове рішення складено 28.04.26