Постанова 4855 № 320/49677/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/49677/25 Суддя (судді) першої інстанції: Сас Є.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М., суддів: Вівдиченко Т.Р., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ» про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, третя особа: Публічне акціонерне товариство «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», в якому просить: - визнати протиправними дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо блокування/невиплати/неповернення банківського переказу від 16.06.2016 року у сумі 40017,63 грн, що надійшов на рахунок Позивача № НОМЕР_1 після запровадження 23 травня 2016 року тимчасової адміністрації в Публічному акціонерному товаристві «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», як такі що суперечать до пункту 5 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; - визнати протиправною бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо не виконання операцій з виплати переказу коштів ОСОБА_1 у сумі 40 017,63 грн, які надійшли на рахунок № 26207502227707 та неприйняття індивідуального рішення щодо цього переказу. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду, які містяться у заяві представника позивача від 28.10.2025. Повернуто позовну заяву позивачу з усіма доданими до неї документами. Роз`яснено позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що з огляду на постанову Верховного Суду від 01.04.2025 у справі №640/13147/19, вважає, що граничний строк звернення до адміністративного суду з цим позовом спливає 01.10.2025, тобто через шість місяців з дня ухвалення вказаної постанови. В обґрунтування своїх вимог зазначає, що сумлінна поведінка та відсутність з його сторони бездіяльності є поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду. Також зазначає, що судом не враховано, що позивач вперше звернувся до суду вчасно, не застосував правову позицію Верховного Суду у справі №826/10808/18, не перевірив наявність усіх чотирьох критеріїв поважності причин звернення до суду. Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.11.2025 та від 23.02.2026 відкрито апеляційне провадження у справі №320/49677/25, призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Враховуючи, що апеляційну скаргу подано на ухвалу суду про повернення позовної заяви, в силу приписів частини другої статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду - без змін з наступних підстав. Ключовим питанням у даній справі, що підлягає вирішенню судом апеляційної інстанції, є правомірність повернення судом першої інстанції позовної заяви на підставі вимог, встановлених пунктом 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України. Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13.10.2025 позовну заяву залишено без руху і надано десятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, серед яких зокрема, конкретизувати позовну вимогу в частині встановлення відсутності компетенції відповідача, вказавши внутрішні акти (накази, інструкції тощо), які нівелюють вимоги, встановлені пунктом 5 частини 6 статті 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ним застосовувались у спірних правовідносинах; подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку для звернення до адміністративного суду із зазначенням інших причин, які перешкодили своєчасному реалізації права на звернення до суду за захистом своїх прав. На виконання вимог вказаної вище ухвали суду, представник позивача 28.10.2025 подав заяву щодо виконання вимог ухвали. В заяві про усунення недоліків міститься заява про поновлення строку для звернення до Київського окружного адміністративного суду з вказаним адміністративним позовом, в якій представник навів обґрунтування причин пропуску строку звернення до суду. Зокрема, зазначено, що датою порушення прав, свобод та інтересів позивача є 23.06.2016, адже згідно із Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» Банк та Фонд мали у термін три робочі дні, рахуючи від 16.06.2016, дня відправлення міжбанківського переказу, а саме не пізніше 21.06.2016 зарахувати кошти у розмірі 40 017,63 грн, які надійшли для зарахування на рахунок позивача №26207502227707 та негайно повернути їх на рахунок відправника переказу, який повинен був отримати їх на третій робочий день після їх відправлення банком, а саме 23.06.2016. Позивач зазначив, що добросовісно захищав свої порушені права у цивільній юрисдикції у справі №640/13147/19, в якій 01.04.2025 Верховним Судом залишено без змін рішення про закриття провадження у справі з роз`ясненням звернення до адміністративного суду. Вважає, що така ситуація з юрисдикцією, його сумлінна поведінка та відсутність з його сторони бездіяльності є поважними причинами пропуску строку звернення до суду. Суд першої інстанції повернув позовну заяву з тих підстав, що обізнаність особи з порядком звернення до суду чи з належною юрисдикцією спору не впливає на початок перебігу строку звернення за судовим захистом. Момент, коли особа усвідомила саме факт порушення свого права, а не коли вона з`ясувала спосіб його захисту, є визначальним для обчислення строку звернення до суду. Судом встановлено, що у даній справі №320/49677/25 позивач звернувся до суду через шість місяців з дати постановлення Верховним Судом рішення у справі № 640/13147/19. Апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи, з огляду на наступне. Згідно статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах. Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Відповідно до абзацу 1 частини другої, частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, або законом визначена обов`язковість досудового порядку вирішення спору, то для звернення до адміністративного суду встановлюється тримісячний строк, який обчислюється з дня вручення позивачу рішення за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Якщо рішення за результатами розгляду скарги позивача на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень не було прийнято та (або) вручено суб`єктом владних повноважень позивачу у строки, встановлені законом, то для звернення до адміністративного суду встановлюється шестимісячний строк, який обчислюється з дня звернення позивача до суб`єкта владних повноважень із відповідною скаргою на рішення, дії або бездіяльність суб`єкта владних повноважень. Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або, як згадано вище, непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. В контексті наведеного слід зазначити, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників цих відносин у випадку, якщо вони стали спірними, а також однією із гарантій дотримання у суспільних відносинах принципу правової визначеності, як складової принципу верховенства права. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними та після завершення таких строків, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Відповідно до частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску. Згідно частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.2 ст.123 КАС України). Отже, суд зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними. Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач вперше з дотриманням строків звернувся до Київського районного суду м. Харкова з позовною заявою до ПАТ «Банк Михайлівський» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Банк Михайлівський», Держави в особі Державної організації (установи, закладу) Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Головного управління Державної казначейської служби України у м. Києві, Державної казначейської служби України про захист прав споживача фінансових послуг, визнання права власності на кошти, відшкодування майнової шкоди та стягнення коштів. Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 23.11.2023 у справі №640/13147/19 провадження по цивільній справі закрито з тих підстав, що спір не має ознак приватно-правового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, оскільки з огляду на суть спірних правовідносин та суб`єктний склад сторін у цій справі, дослідженню підлягають вимоги до відповідача, що виникли з публічно-правових правовідносин, так як відповідач Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є суб`єктом владних повноважень. Постановою Харківського апеляційного суду від 28.02.2024 апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в особі представника Костіна Костянтина Миколайовича залишено без задоволення. Ухвалу Київського районного суд м. Харкова від 23 листопада 2023 року залишено без змін. Таким чином, з моменту звернення до суду із заявою та до моменту закриття провадження у справі, ОСОБА_1 був вправі очікувати розгляду справи по суті. На час та тривалість розгляду справи Київським районним судом м. Харкова позивач не міг вплинути, ці чинники перебували за його волею та бажанням. Під час розгляду апеляційної скарги суд враховує висновки, які викладені в постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі №826/10808/18 про те, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об`єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб`єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо. Відповідно до фактичних обставин справи, після закриття провадження у справі №640/13147/19 у зв`язку із неналежністю розгляду спору в порядку цивільного судочинства, позивач звернувся до адміністративного суду 01.10.2025, тобто через шість місяців з дати постановлення Верховним Судом рішення у справі № 640/13147/19. Аналізуючи доводи апелянта, колегія суддів надає оцінку поведінці позивача після отримання рішення суду про закриття провадження у справі у зв`язку із неналежністю розгляду спору в порядку цивільного судочинства. Однак, в даному випадку період з 01.04.25 до 01.10.2025, тобто у понад 6 місяців, не може розцінюватися як період «без невиправданих затримок та зайвих зволікань». Окрему увагу суд апеляційної інстанції звертає на те, що ні під час розгляду цієї справи в суді попередньої інстанції, ні в апеляційній скарзі позивач не наводить жодних обґрунтувань щодо поважних причин, які унеможливлювали подання цього адміністративного суду у період з 01.04.2025 (дати винесення Верховним Судом постанови у справі №640/13147/19) до 01.10.2025. Отже, немає підстав вважати, що скаржником продемонстровано добросовісне ставлення до реалізації ним права на звернення до суду. Більше того, в постанові Верховного Суду від 30 березня 2020 року у справі №826/10808/18 судом встановлено, що позивач в місячний строк (22 дні) звернувся до суду з моменту винесення ухвали про закриття провадження у справі, що свідчить про те, що позивач одразу звернувся до суду з позовом. Доводи апелянта про те, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина друга статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів оцінює критично, виходячи із такого. Так, згідно частини другої вказаної статті Кодексу для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. У вказаній ситуацій позивач про порушення своїх прав дізнався 23.06.2016, про що зазначає в заяві про поновлення строку. Отже, дата винесення Верховним Судом постанови 01.04.2025 у справі №640/13147/19 не може свідчить про день, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. Ця дата свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наполягає на тому, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (рішення Європейського суду у справі «Перез де Рада Каванілес проти Іспанії» від 28.10.1998 року, заява № 28090/95, пункт 45). Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Європейський суд з прав людини виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об`єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб. Водночас, навіть наявність об`єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа «Олександр Шевченко проти України», п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб. Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. За таких обставин колегія суддів дійшла до висновку про те, що позивач пропустив строк звернення до суду з цим позовом, не навівши при цьому поважних та об`єктивних причин пропуску вказаного строку. При цьому, колегія суддів наголошує, що поважними причинами пропуску строку звернення до суду можуть бути визнані ті обставини, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов`язані з дійними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Водночас колегія суддів вважає помилковим застосування та посилання суду першої інстанції на постанову Верховну Суду від 23.08.2023 у справі №200/7243/20-а, оскільки згідно відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень вказана постанова відсутня. Однак вказана обставина не може бути підставою для скасування ухвали суду першої інстанції, оскільки не входить до переліку випадків, обов`язкових підстав для скасування судового рішення, передбаченого частиною третьою статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України. Таким чином, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, обґрунтовано зазначивши про наявність правових підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 9 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують. Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2025 року у справі №320/49677/25 - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя - доповідач О.М. Кузьмишина Судді Т.Р.Вівдиченко О.В.Карпушова