Постанова 4852 № 160/31646/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/31646/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року (суддя Юрков Едуард Олегович) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області третя особа Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним та скасувати рішенні Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про відмову у призначенні пенсії від 26.09.2025 № 045550031902; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 22.11.1984 по 30.09.1992 та з 01.10.1992 по 25.01.1993 та періоди здійснення підприємницької діяльності з 06.07.1993 по 31.12.1998 та з 01.07.1998 по 31.12.2003; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.09.2025 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом та зарахованих періодів роботи. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року позов задоволено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки обставинам справи та нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Вказує, що судом взагалі не наведено мотивів зарахування до страхового стажу позивача періоди здійснення підприємницької діяльності з 06.07.1993 по 31.12.1998 та з 01.07.1998 по 31.12.2003. Зазначає, що надане позивачем свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця не може враховуватись в якості доказів підтвердження сплати страхових внесків. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить відмовити в її задоволенні, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків. Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 19.09.2025 звернулась до Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Названа заява в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Сумській області, яким прийнято рішення від 26.09.2025 № 045550031902 про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до названого рішення до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.01.1984 з 22.11.1984 по 30.09.1992, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи; з 01.10.1992 по 25.01.1993, оскільки некоректно зазначена дата прийняття на роботу та дата наказу на прийняття; період ведення підприємницької діяльності з 06.07.1993 по 31.12.1997 та з 01.07.1998 по 31.12.2003, оскільки відсутні відомості про сплату внесків до Пенсійного фонду України; з 01.01.2004 по 30.06.2024 період підприємницької діяльності зараховано за даними реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату внесків до Пенсійного фонду України. Період з 01.07.2024 по 31.08.2025 не зараховано до страхового стажу, оскільки відсутня інформація в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування про сплату внесків до Пенсійного фонду України. Вважаючи протиправним таке рішення, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам сторін, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. Досягнення позивачем віку для призначення пенсії не є спірним в даній справі. Спірним залишається питання щодо не зарахування до страхового стажу окремих періодів роботи позивача. Щодо не зарахованих періодів роботи згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 10.01.1984: з 22.11.1984 по 30.09.1992, оскільки відсутній наказ на звільнення з роботи; з 01.10.1992 по 25.01.1993, оскільки некоректно зазначена дата прийняття на роботу та дата наказу на прийняття, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Згідно зі статтею 48 КЗпП України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника, а відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» - основним документом, що підтверджує стаж роботи. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58). Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Колегія суддів зауважує, що пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301 встановлено, що за порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. З огляду на наведені норми права, суд апеляційної інстанції доходить висновку, що працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо порядку її заповнення. Неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17. Також Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. З огляду на викладене колегія суддів доходить висновку, що зауваження відповідача щодо недоліків записів трудової книжки за спірний період, а саме: «відсутній наказ на звільнення з роботи», «некоректно зазначена дата прийняття на роботу та дата наказу на прийняття» не спростовує факт роботи позивача у спірний період, а відтак період роботи з 22.11.1984 по 30.09.1992 та з 01.10.1992 по 25.01.1993 має бути зарахований до загального страхового стажу ОСОБА_1 Щодо зобов`язання зарахувати до страхового стажу позивача періоди ведення підприємницької діяльності з 06.07.1993 по 31.12.1997 та з 01.07.1998 по 31.12.2003, колегія суддів вважає слушними доводи апелянта щодо відсутності в рішенні суду першої інстанції мотивів задоволення позову в цій частині. Усуваючи такі недоліки суду першої інстанції, колегія суддів зазначає, що пунктом 2 частини 1 статті 11 Закону № 1058-IV встановлено, що загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Підпунктом 1 пункту 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що до страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно із статтею 26 цього Закону включаються періоди: 1) ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку: з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб`єкта підприємницької діяльності; з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно, за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску). Згідно зі ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в стаж роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору, а також будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Суд звертає увагу, що предметом спору у даній справі є зокрема, оцінка правомірності дій УПФУ щодо відмови позивачеві в зарахуванні до загального страхового стажу період здійснення підприємницької діяльності з 06.07.1993 по 31.12.1998 та з 01.07.1998 року по 31.12.2003. В обґрунтування своєї позиції позивач у позовній заяві зазначає, що з моменту реєстрації здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування. Задля отримання цієї інформації позивач зверталась до ГУ ДПС у Дніпропетровській області із відповідним запитом, однак отримала відповідь про відсутність можливості надати запитувану інформацію. Також посилається на постанову КМУ від 03.10.2018 №

793. Натомість варто зауважити, що спрощена система оподаткування була запроваджена Указом Президента України від 03 липня 1998 року «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб`єктів малого підприємництва», тобто після початку ведення підприємницької діяльності позивачем (дата проведення державної реєстрації ФОП ОСОБА_1 06.07.1993). Такі обставини спростовують доводи позивача, що остання з моменту реєстрації здійснювала діяльність на спрощеній системі оподаткування. При цьому свідоцтво про державну реєстрацію позивача фізичною особою-підприємцем та Витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які додані до позову, не є документами, які підтверджують обрану позивачем систему оподаткування. Також не є слушним доводи позивача про неможливість надати ГУ ДПС у Дніпропетровській області запитувану інформацію щодо її підприємницької діяльності, адже позивач, як суб`єкт господарювання, має зберігати документи бухгалтерського обліку, фінансової та податкової звітності, на підставі яких здійснює підприємницьку діяльність, а також платіжні документи щодо сплати податків та зборів, пов`язаних з веденням підприємницької діяльності. Щодо посилання позивача на Постанову Кабінету Міністрів України від 03.10.2018 року № 793, якою доповнено пункт 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, новим абзацом, зокрема: періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку, з 1 січня 1998 р. по 31 грудня 2003 р. зараховуються до трудового стажу фізичних осіб - підприємців на підставі довідки про реєстрацію особи як суб`єкта підприємницької діяльності, а з 1 січня 2004 р. по 31 грудня 2017 р. за бажанням особи - за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від суми сплачених коштів, колегія суддів доходить таких висновків. По-перше, у цій справі позивач не довела належними документами, що у спірному періоді здійснювала підприємницьку діяльність із застосуванням спрощеної системи оподаткування, в тому числі із застосуванням фіксованого податку. По-друге, постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2022 року № 1058 внесено зміни до пункту 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637, який викладено в такій редакції: «

4. Періоди роботи осіб, які займаються веденням особистого селянського господарства, зараховуються до стажу роботи за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ, інших документів про сплату страхових внесків або інформації Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ). Періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності можуть підтверджуватися даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування» (в чинній редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637)». Враховуючи, що матеріали справи не містять належних доказів, які підтверджують здійснення позивачем сплати податків та зборів у період здійснення підприємницької діяльності, колегія суддів доходить висновку, що відповідач обґрунтовано та правомірно відмовив у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду підприємницької діяльності з 06.07.1993 по 31.12.1998 та з 01.07.1998 року по 31.12.2003. Враховуючи наведене, колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає частковому скасуванню як таке, що ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 317, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області задовольнити частково. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 січня 2026 року в адміністративній справі № 160/31646/25 скасувати в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду в Сумській області зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди здійснення підприємницької діяльності з 06.07.1993 по 31.12.1998 та з 01.07.1998 по 31.12.2003. У задоволенні позовних вимог в цій частині відмовити. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін. Постанова набирає законної сили з 30 квітня 2026 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України. Повна постанова складена 30 квітня 2026 року. Головуючий - суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров суддя Т.І. Ясенова