Постанова 4852 № 280/1520/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 30 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 280/1520/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Головко О.В., Суховарова А.В., розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційними скаргами Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року (суддя Семененко М.О.) в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, у якому позивач просить суд: визнати протиправною бездіяльність відповідача стосовно не здійснення нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 30.12.2020 по 30.09.2024 та виплачених разом в сумі 100 984,13 грн, у жовтні 2024 року; визнати дії відповідача стосовно запровадження окремого порядку поновлення пенсії позивачки, не встановленого в Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - протиправними та скасувати протокол/розрахунок №084050010396 від 05.01.2023 та позначку «особливостях» пенсійної справі позивачки «не підлягає МП. признач. за ріш. суду в твердому розмірі»; визнати протиправними бездіяльність відповідача щодо не зарахування стажу роботи 7 років 4 місяці 9 днів та заробітної плати Відповідача відповідно до трудової книжки та довідок про заробітну плату №03 від 04.01.2021, №1 від 13.01.2021, №2 від 13.01.2021, №3 від 13.01.2021; зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з 30.12.2020 з урахуванням у стаж роботи додаткових 7 років 4 місяці 9 днів, а саме періоди роботи з 27.12.1968 по 12.05.1969; з 21.06.1972 по 07.05.1975; з 03.06.1975 по 05.06.1976; з 18.05.1969 по 06.06.1972 та з урахуванням даних по заробітній платі позивача відповідно до довідок №03 від 04.01.2021, №1 від 13.01.2021, №2 від 13.01.2021, №3 від 13.01.2021 виданих ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» , з урахуванням її осучаснення відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20 лютого 2019 року № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», в чинній редакції на момент нарахування до фактичної виплати пенсії позивачу, усунутись від опрацювання справи позивача в режимі «макетної обробки», з врахуванням виплачених сум та з урахуванням компенсації втрати частини доходів; зобов`язати відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів на щомісячну суму пенсійних коштів позивачки, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 30.12.2020 по 30.09.2024 та виплачених разом в сумі 100 984,13 грн, із затримкою у жовтні 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 21.07.2000 позивач виїхав з України до Ізраїлю на постійне місце проживання. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2022 у справі № 280/3403/22 відповідача зобов`язано призначити позивачу пенсію з 30.12.2020. В межах встановленого судового контролю за виконанням рішення суду від 10.10.2022 по справі №280/3403/22, зі звіту відповідача від 29.08.2024 позивач дізнався, що відповідач на виконання рішення суду призначив пенсію позивачу з 31.12.2020 та запровадив стосовно неї окремий порядок відновлення пенсійної виплати пенсія розрахована без осучаснення на момент виплати та має позначку «Не підлягають МП. Призначення за рішенням суду в твердому розмірі». Крім того, відповідач не зарахував до стажу роботи позивачки 7 років 4 місяці 9 днів та здійснив обрахунок пенсії без врахування довідок про заробітну плату позивача. Позивач наголошує на тому, що жодним нормативним актом не передбачено відокремленого порядку розрахунку пенсії за минули час, у зв`язку з чим вважає дії відповідача протиправними. Крім того зазначає, що наслідками такого протиправного втручання, є нарахування пенсії позивачу в значно меншому розмірі, актуальному не на дату нарахування її до фактичної виплати, а на іншу, значно ранішу дату, без урахування індексації та масових перерахунків пенсій, що унеможливлює нарахування пенсії позивачки в розмірі, в порядку та у спосіб передбаченому в Законі, на момент її нарахування до фактичної виплати. Також, представник позивача вважає, що відповідач протиправно не нарахував та не виплатив компенсацію втрати частини доходів у зв`язку із затримкою виплати щомісячної суми пенсійних коштів позивача, нарахованих за кожен місяць періоду боргу з 30.12.2020 по 30.09.2024 року та виплачених разом у сумі 100984,13, з затримкою у жовтні 2024 року. Просить позов задовольнити. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області стосовно запровадження окремого порядку поновлення пенсії ОСОБА_1 , не встановленого в Законі України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з установленням позначки в «особливостях» пенсійної справи ОСОБА_1 «не підлягає МП. признач. за ріш. суду в твердому розмірі». Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 05.01.2023 №084050010396. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періодів роботи з 27.12.1968 по 12.05.1969; з 21.06.1972 по 07.05.1975; з 03.06.1975 по 05.06.1976; з 18.05.1969 по 06.06.1972 згідно трудової книжки від 24.07.1968 та не врахування довідок про заробітну плату №03 від 04.01.2021, №1 від 13.01.2021, №2 від 13.01.2021, №3 від 13.01.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 27.12.1968 по 12.05.1969; з 21.06.1972 по 07.05.1975; з 03.06.1975 по 05.06.1976; з 18.05.1969 по 06.06.1972 згідно трудової книжки від 24.07.1968. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період, починаючи з 30.12.2020, з урахуванням даних про заробітну плату відповідно до довідок №03 від 04.01.2021, №1 від 13.01.2021, №2 від 13.01.2021, №3 від 13.01.2021 виданих ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», та з урахуванням її осучаснення відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», з урахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області стосовно не здійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з виплатою в жовтні 2024 року із затримкою виплати пенсійних коштів за період з 30.12.2020 по 30.09.2024 на виконання рішення суду у справі №280/3403/22, з урахуванням рішення суду у справі №280/5481/24. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою пенсійних коштів, нарахованих та виплачених на виконання рішення суду у справі №280/3403/22, з урахуванням рішення суду у справі №280/5481/24, за період з 30.12.2020 по 30.09.2024, виплачених у жовтні 2024 року, відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III, за період з 30.12.2020 по жовтень 2024 року. В іншій частині в задоволенні позову відмовлено. Позивачем подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції змінити наступним чином: «Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 за період, починаючи з 30.12.2020, з урахуванням даних про заробітну плату відповідно до довідок №03 від 04.01.2021, №1 від 13.01.2021, №2 від 13.01.2021, №3 від 13.01.2021 виданих ПрАТ «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», та з урахуванням осучаснення відповідно до ст.27, 28 та ч.2, 3 ст. 42 та пунктів 4-1, 4-3 Прикінцевих положень Закон України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та відповідно до постанов Кабінет Міністрів України від 01.04.2020 № 251 та від 20.02.2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій 2019 році», в чинній редакції на момент нарахування до фактичної виплати пенсії позивачу, без опрацювання справи позивача в режимі «макетної обробки», з урахуванням раніше виплачених сум.» Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано, що з моменту набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03.10.2017 року № 2148-VIII, «індексація пенсії» в вигляді «застосування коефіцієнта збільшення» пенсії відповідно до абзаців другого і третього ч.2 статті 42 Закону 1058-IV, стала невід`ємною частиною підвищеної пенсії. В свою чергу розмір підвищеної пенсії відповідно до ч.2 ст. 42 Закону 1058-IV не може бути нижчим за мінімальну пенсію, яка встановлюється в розмірі, визначеному статтею 28, відповідно до ч. 3 ст.42 цього Закону. Таким чином, на розрахунок виплати поточної пенсії позивача та розрахунок пенсії за період з 10.04.2019 по 18.03.2024 діють норми Закону № 1058-IV, чинні на момент здійснення розрахунку, в тому числі з урахуванням Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та з надбавками відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 01.04.2020 № 251, саме в редакції, дійсній на момент нарахування пенсії позивачу, а саме на жовтень 2024 року. Відповідачем також подана апеляційна скарга, просить рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволенні позову відмовити у повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що підстави для зарахування спріних періодів відсутні, оскільки такі є непідтвердженими. Перерахунок пенсії позивача на виконання рішення суду проведено у вересні 2024 року, а фактичну виплату заборгованості в сумі 100984,13 грн проведено у жовтні 2024, що свідчить про відсутність несвоєчасної (тобто відсутність затримки на один і більше календарних місяців) виплати суми пенсії з вини органу, що призначає і виплачує пенсію. Звідси, підстави для застосування норм Закону №2050-ІІІ відсутні. У відзиві на апеляційну скаргу відповідача, позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження. Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків. Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Запорізькій області як отримувач пенсії за віком з 30.12.2020. 21.07.2000 позивач виїхав на постійне проживання до Ізраїлю. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10.10.2022 у справі №280/3403/22 яке набрало законної сили 06.12.2022, зобов`язано Управління призначити ОСОБА_1 пенсію за віком з 30.12.2020 та здійснювати виплату на вказаний банківський рахунок. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 29.08.2024 у справі №280/5481/24 яке набрало законної сили 01.10.2024, зобов`язано Управління виплатити ОСОБА_1 недоотримані пенсійні кошти з 30.1.2020 по на визначений ним банківський рахунок № НОМЕР_1 в АТ «АКЦЕНТ-БАНК». 03.10.2024 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про надання інформації, на яку Управління листом від 31.10.2024 №0800-0202-8/99428 повідомило, що на виконання рішення суду від 10.10.2022 у справі №280/3403/22 Управлінням з 30.12.2020 було призначено позивачу пенсію, яка обчислюється відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі Закон №1058-IV). Розмір пенсійної виплати позивача було обчислено із заробітної плати, визначеної за період роботи з 01.07.1995 по 30.06.2000 (врахована нулями, оскільки в матеріалах електронної пенсійної справи будь-які довідки про заробітну плату до 01.07.2000 відсутні), з 01.07.2000 по 30.09.2000 (за даними, наявними в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування) та з урахуванням страхового стажу 24 років 2 місяців (коефіцієнт страхового стажу - 0,24167). Під час обчислення пенсії була застосована середня заробітна плата (дохід) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчислена як середній показник за 2017, 2018 та 2019 роки 7763,17 грн. До страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із трудовою книжкою з 27.12.1968 по 12.05.1969 (в графі 4 підстава про прийом не містить номер та дату, а про звільнення номер); з 21.06.1972 по 07.05.1975 (відсутня назва організації до якої прийнято на роботу, в графі 4 підстава про прийом та звільнення не містить номер); з 03.06.1975 по 05.06.1976 (в графі 4 підстава про звільнення не містить номер). Період військової служби з 18.05.1969 по 06.06.1972 (в трудовій книжці в графі 4 відсутня підстава номер військового квитка; в матеріалах електронної пенсійної справи військовий квиток відсутній). Зобов`язань щодо нарахування компенсації витрат частини доходів вищезазначеним рішенням суду на було покладено на Управління. На виконання рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 29.08.2024 по справі №280/5481/24 доплату за період з 30.12.2020 по 30.09.2024 разом з основним розміром пенсії було нараховано на особовий рахунок позивача, відкритий в АТ «Акцент-Банк», в жовтні поточного року. Згідно рішення від 05.01.2023 № 084050010396 про перерахунок пенсії (дата перерахунку 30.12.2020) розмір пенсії позивача з 30.12.2020 по довічно становить 1769,00 грн. Вид перерахунку «Згідно рішення суду», особливості «не підлягають МП, признач. за ріш. суду у тверд.розм. з 30.12.2020 по довічно; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ - з 30.12.2020 по довічно». Позивач не погоджується з діями відповідача, внаслідок яких запроваджено окремий порядок поновлення та виплати пенсії, оспорює часткове не зарахування періодів роботи до страхового стажу, неврахування довідок про заробітну плату, також вважає, що має право на виплату компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строку їх виплати, що зумовило звернення до суду з даним позовом. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, пенсія - це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її інвалідом, або отримують члени її сім`ї у випадках, передбачених цим Законом. Згідно з ч.1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Відповідно до у статті 1 цього Закону, мінімальна пенсія - державна соціальна гарантія, розмір якої визначається цим Законом. Відповідно до частини 2 ст. 5 Закону №1058-IV виключно цим Законом визначаються мінімальний розмір пенсії за віком. Статтею 24 Закону №1058-IV визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Умови призначення та розмір пенсії за віком визначено статтями 26, 27 Закону №1058-IV. В свою чергу, статтею 28 Закону №1058-IV врегульовано мінімальний розмір пенсії за віком. Згідно з ч.ч. 1, 2 ст.27 Закону №1058-IV розмір пенсії за віком визначається за формулою: П = Зп х Кс, де: П - розмір пенсії, у гривнях; Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи, визначена відповідно до статті 40 цього Закону, з якої обчислюється пенсія, у гривнях; Кс - коефіцієнт страхового стажу застрахованої особи, визначений відповідно до статті 25 цього Закону. За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Відповідно до ч.1 ст.28 Закону №1058-IV мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, пенсії або аналогічної виплати, встановленої в інших державах, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі встановлюється з урахуванням зазначених сум. Частиною 3 статті 28 Закону №1058-IV передбачено, що за наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено абзацом першим частини першої цієї статті, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі, пропорційному до наявного страхового стажу, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Для пенсій, призначених після 1 січня 2018 року, мінімальний розмір пенсії за віком, передбачений абзацом першим цієї частини, виплачується після досягнення особою віку 65 років. До досягнення цього віку таким особам може бути призначена державна соціальна допомога на умовах і в порядку, визначених Законом України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім`ям». За кожний повний рік страхового стажу понад 35 років чоловікам і 30 років жінкам пенсія за віком збільшується на 1 відсоток розміру пенсії, обчисленої відповідно до статті 27 цього Закону, але не більш як на 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком, передбаченого абзацом першим цієї частини. Наявний в особи понаднормовий страховий стаж не може бути обмежений. Згідно частини 3 статті 42 Закону № 1058-IV з 1 січня 2016 року у разі збільшення розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, а також у разі збільшення розміру мінімальної заробітної плати, визначеної законом про Державний бюджет України на відповідний рік, підвищується розмір пенсії, обчислений відповідно до статті 28 цього Закону (крім пенсіонерів, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування). Перерахунок пенсії проводиться з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму/мінімальної заробітної плати. Пенсіонерам, які працюють (провадять діяльність, пов`язану з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування), після звільнення з роботи або припинення такої діяльності пенсія перераховується з урахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність/мінімальної заробітної плати, визначених законом на дату звільнення з роботи або припинення такої діяльності. Частинами 1 та 2 статті 42 Закону №1058-ІV передбачено, що пенсії, призначені за цим Законом, індексуються відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Відповідно до Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» було виключено частину 1 статті 42 Закону № 1058-IV та викладено у новій редакції частину 2 статті 42 цього Закону. Положеннями абзаців 1 та 2 частини 2 статті 42 Закону № 1058-IV (в редакції від 11.10.2017) було установлено, що для забезпечення індексації пенсії щороку проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, який застосовується для обчислення пенсії, щороку збільшується на коефіцієнт, що відповідає 50 відсоткам показника зростання споживчих цін за попередній рік та 50 відсоткам показника зростання середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року, в якому проводиться збільшення, порівняно з трьома календарними роками, що передували року, який є попереднім щодо року, в якому проводиться збільшення. Вказаним Законом України від 03.10.2017 № 2148-VIII було доповнено статтю 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-XII частиною 5, якою визначено, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Законом України від 15.02.2022 № 2040-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення пенсійного законодавства» було внесено зміни, серед іншого, до абзацу 1 частини 2 статті 42 Закону № 1058-IV та передбачено, що для забезпечення індексації пенсії щороку з 1 березня проводиться перерахунок раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії. Законом України від 15.02.2022 № 2040-IX було викладено у новій редакції частину 5 статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та установлено, що індексація пенсій проводиться у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до абзаців другого і третього частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Суд першої інстанції правильно зазначив, що протягом усього періоду існування спірних у цій справі правовідносин, починаючи з 05.11.2015, норми Закону № 1058-IV у тій чи іншій редакції передбачали перерахунок раніше призначених пенсій з метою забезпечення індексації пенсії. Крім індексації пенсії, передбаченої частиною першою цієї статті, у разі якщо величина середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні за даними центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, за минулий рік зросла, з 1 березня поточного року розмір пенсії підвищується на коефіцієнт, що відповідає не менш як 20 відсоткам темпів зростання середньомісячної заробітної плати штатного працівника в Україні порівняно з попереднім роком, крім випадків, коли підвищення пенсійних виплат за минулий рік перевищило цей коефіцієнт. Якщо коефіцієнт підвищення пенсійних виплат у минулому році був менший, ніж зазначений у цій частині, то збільшення пенсій здійснюється з урахуванням попереднього підвищення. Розділ XV Закону № 1058-ІV доповнено пунктом 4-3 згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03.10.2017, відповідно до якого пенсії, призначені відповідно до цього Закону до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», з 01.10.2017 перераховуються із застосуванням середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, обчисленої як середній показник за 2014, 2015 та 2016 роки із застосуванням величини оцінки одного року страхового стажу в розмірі 1%. При здійсненні перерахунку пенсій відповідно до абзацу першого цього пункту використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік», збільшений на 79 гривень. Постановою Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій» у 2019 році від 20.02.2019 № 124 установлено, що у 2019 році перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV затвердженим цією постановою, проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 1,17. Постановою Кабінету Міністрів України «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році» від 20.02.2019 № 124 затверджено Порядок проведення перерахунку пенсій відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV, яким визначено механізм проведення перерахунку раніше призначених пенсій шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії відповідно до ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV. 01 квітня 2020 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Деякі питання підвищення пенсійних виплат і надання соціальної підтримки окремим категоріям населення у 2020 році», згідно пп. 1 п. 2 якої у 2020 році перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 1,11. Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про додаткові заходи соціального захисту пенсіонерів у 2021 році» № 127 від 22.02.2021, якою установлено, що у 2021 році перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться з 1 березня із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,11. У 2022 році відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України 2Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» від 16.02.2022 № 118 перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,14. Кабінетом Міністрів України у 2023 році прийнято постанову «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» від 24.02.2023 №168, пунктом першим якої установлено, що з 01.03.2023 перерахунок пенсій згідно з Порядком № 124 проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197. Пунктом 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185 установлено, що з 1 березня 2024 року перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та яких враховується для обчислення пенсії у розмірі (7405,03*1,0796=7994,47). Суд першої інстанції правильно зазначив, що перерахунок пенсії на виконання рішення суду повинен був автоматично розрахувати пенсію позивача за матеріалами пенсійної справи, виходячи з прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, з дня встановлення нового розміру прожиткового мінімуму у відповідному році, з урахуванням масових перерахунків згідно з постановами Кабінету Міністрів України, прийнятими відповідно до Порядку № 124 на виконання ч. 2 ст. 42 Закону № 1058-ІV. Як встановлено судом, відповідачем всупереч вказаним нормам законодавства не було проведено перерахунок пенсії позивача з урахуванням підвищень, індексації, передбачених Законом України. Як слідує з рішення від 12.06.2024 № 084050010396 про перерахунок пенсії (дата перерахунку 30.12.2020), розмір пенсії позивача з 30.12.2020 по 31.12.2020 1769,00 грн, з 01.01.2021 по 28.02.2021 1769,00 грн, з 01.03.2021 по 30.06.2021 1769,00 грн, з 01.07.2021 по 30.11.2021 1854,00 грн, з 01.12.2021 по 31.12.2021 1934,00 грн, з 01.01.2022 по 30.06.2022 1934,00 грн, з 01.07.2022 по 30.09.2022 2100,00 грн, з 01.10.2022 по 30.11.2022 2327,00 грн, з 01.12.2022 по 31.12.2022 2393,00 грн, з 01.01.2023 по 28.02.2023 2393,00 грн, 01.03.2023 по 31.12.2023 2520,00 грн, 01.01.2024 по 29.02.2024 2520,00 грн, з 01.03.2024 по 31.03.2024 2725,00 грн, з 01.04.2024 по 18.12.2025 - 2725,00 грн, з 19.12.2025 довічно 2817,00 грн. Вид перерахунку «Згідно рішення суду», особливості «не підлягають МП, признач. за ріш. суду у тверд.розм. з 30.12.2020 по довічно; ПРИЗНАЧЕННЯ ЗА РІШЕННЯМ СУДУ - з 30.12.2020 по довічно». Суд правильно врахував, що застосовуючи до пенсійних виплат позивача в графі «Особливості» позначку «не підлягає масовому перерахунку, призначені за рішенням суду в твердому розмірі», відповідачем на підтвердження своїх дій не надано рішення суду, згідно якого відповідача зобов`язано призначити пенсію позивачу в твердому розмірі. А отже, вирішуючи питання про поновлення нарахування та виплати позивачу пенсії з 01.01.2018, відповідач зобов`язаний був розрахувати пенсію позивача відповідно до положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», в т.ч. враховуючи заробітну плату (дохід) позивача, розмір стажу (коефіцієнт стажу), тощо, а також в обов`язковому порядку врахувати усі зміни у законодавстві України, які були спрямовані на проведення перерахунків та підвищення пенсій громадянам України. Тому, після поновлення позивачу виплати пенсії, перерахунок пенсії у відповідності до вимог пункту 4-3 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та щорічна індексація пенсії передбачена статтею 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» позивачу не здійснювалася. Правильними є висновки суду першої інстанції, що позивач отримав право на поновлення пенсії за віком, відтак відповідач зобов`язаний це право реалізовувати шляхом проведення послідуючих перерахунків, незалежно від того, призначена пенсія добровільно чи за рішенням суду. Щодо зарахування судом першої інстанції до страхового стажу спірних періодів роботи відповідно до трудової книжки та довідок про заробітну плату. Матеріалами справи встановлено, що 03.10.2024 представник позивача звернувся до відповідача із заявою про надання інформації, на яку Управління листом від 31.10.2024 №0800-0202-8/99428 повідомило, що до страхового стажу не зараховано періоди роботи згідно із трудовою книжкою з 27.12.1968 по 12.05.1969 (в графі 4 підстава про прийом не містить номер та дату, а про звільнення номер); з 21.06.1972 по 07.05.1975 (відсутня назва організації до якої прийнято на роботу, в графі 4 підстава про прийом та звільнення не містить номер); з 03.06.1975 по 05.06.1976 (в графі 4 підстава про звільнення не містить номер). Період військової служби з 18.05.1969 по 06.06.1972 (в трудовій книжці в графі 4 відсутня підстава номер військового квитка; в матеріалах електронної пенсійної справи військовий квиток відсутній). Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До набрання чинності Закону №1058-IV питання пенсійного забезпечення, в тому числі й порядок обчислення стажу для призначення пенсій регулювалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (Закон №1788-XII), відповідно до статті 56 якого до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв, при цьому зараховується робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Згідно зі статтею 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) (Порядок №637). Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до пункту 3 вказаного Порядку, за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Виходячи з приписів Порядку №637, підтвердження трудового стажу потрібне у разі відсутності трудової книжки, необхідних записів в трудовій книжці, а також якщо містяться неправильні й неточні записи про періоди роботи. Водночас, колегія суддів зазначає, що вимоги до ведення та заповнення трудових книжок працівників у період до 1992 року включно визначала Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (у редакції постанови Держкомпраці СРСР від 02.08.1985 №252; зі змінами, що внесені постановою Держкомпраці СРСР від 19.10.1990 №412; Інструкція №162). Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за №110, затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (Інструкція №58) та визначено, що з прийняттям цього наказу Інструкція №162 не застосовується. При цьому колегія суддів зауважує, що положення Інструкції №162 та Інструкції №58 узгоджуються за своєю структурою й змістом, а відтак не потребують повторення. Так, за змістом пункту 1.1. глави 1 Інструкції №58, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Трудові книжки ведуться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації усіх форм власності або у фізичної особи понад п`ять днів, у тому числі осіб, які є співвласниками (власниками) підприємств, селянських (фермерських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. За правилами пункту 2.4. глави 2 Інструкції №58, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами. Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. У пункті 2.6. глави 2 цієї ж Інструкції передбачено, що у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Згідно записів трудової книжки позивача від 24.07.1968: 27.12.1968 прийнятий на Комунарський коксохімзавод; 12.05.1969 звільнений у зв`язку з призовом в Радянську Армію; з 18.05.1969 по 06.06.1972 проходив службу в Радянській Армії; 21.06.1972 прийнятий в цех слюсарем по ремонту обладнання 5 розряду; 07.05.1975 звільнений за власним бажанням; 03.06.1975 прийнятий на посаду слюсаря по ремонту металургійного обладнання 5 розряду; 05.06.1976 звільнений за власним бажанням. Колегія суддів зауважує, що записи у трудовій книжці позивача не містять недопустимих (таких, що внесені всупереч Інструкції) виправлень чи дописок, які б змінювали суть записів або перекручували б їх зміст, а натомість внесені у відповідності із встановленими правилами. Відтак, підстави для неврахування цих записів при визначенні періоду страхового стажу позивача відсутні. Посилання на неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії. Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 29 березня 2019 року у справі №548/2056/16-а, від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17. Разом з тим, за змістом наведених норм відповідальним за заповнення трудової книжки є уповноважений орган. За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Поряд із цим колегія суддів зауважує, що особа не може відповідати за правильність та повноту оформлення її трудової книжки та бухгалтерських документів уповноваженою особою і, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини уповноваженого органу не може бути підставою для позбавлення позивача її конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах або обрахунку страхового стажу. Даний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21 лютого 2018 року по справі №687/975/17. Водночас, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи стосовно якої її оформлено, а отже, й не може впливати на її особисті права. Відтак, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе не вчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії. Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судому постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Окрім цього, колегія суддів зазначає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки, а на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неточність в записах в трудовій книжці та інших документах не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу, що дає особі право на призначення пенсії, оскільки працівник не повинен відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства. Варто звернути увагу, що наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу. Вищевказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №127/9055/17. Також, колегія суддів звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є наявність необхідного страхового стажу, а не дотримання формальних вимог при заповненні трудової книжки. Пенсійний орган не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Зазначений висновок викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року по справі № 754/14898/15-а. Таким чином, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Аналогічні висновки знаходяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших. Окрім цього, орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а та від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а. Аналогічно і Закон України «Про адміністративну процедуру» передбачає, що адміністративний орган зобов`язаний встановлювати обставини, що мають значення для вирішення справи, і за необхідності збирати для цього документи та інші докази з власної ініціативи, у тому числі без залучення особи витребовувати документи та відомості, отримувати погодження та висновки, необхідні для вирішення справи. Адміністративний орган не може зобов`язувати особу самостійно отримувати документи та інші докази, необхідні для здійснення адміністративного провадження, якщо такий обов`язок не визначено законом. Згідно ст. 16 Закону України «Про адміністративну процедуру» адміністративний орган не може вимагати від особи надання документів та відомостей, що перебувають у володінні адміністративного органу або іншого органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, підприємства, установи або організації, що належить до сфери управління такого органу. В той же час, відповідачем не подано жодного доказу про вжиття певних заходів з метою отримання інформації щодо достовірності інформації зазначеної у трудовій книжці позивача, натомість відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи. Таким чином, проаналізувавши вищезазначені нормативно-правові акти, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції щодо зобов`язання відповідача зарахувати ОСОБА_1 до страхового стажу періоди роботи з 27.12.1968 по 12.05.1969; з 21.06.1972 по 07.05.1975; з 03.06.1975 по 05.06.1976; з 18.05.1969 по 06.06.1972 згідно трудової книжки від 24.07.1968. Щодо виплати компенсації втрати частини доходу. За ч. статті 46 Закону №1058-IV нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів. Компенсація втрати частини пенсії у зв`язку з порушенням строків її виплати пенсіонерам здійснюється згідно із законом. Згідно статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). За ст. 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під «доходами» у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), сума індексації грошових доходів громадян. Згідно п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159, (далі - Порядок № 159), сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Нормативне регулювання не встановлює першочерговості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи був виплачений нарахований дохід, та чи виплачений він із порушенням строків, чи нараховувався і виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 55 Закону № 2262-XII, статті 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Водночас компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Колегія суддів враховує, що подібні правовідносини нинішній справі були предметом розгляду Верховним Судом у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у справі № 560/8194/20 (постанова від 02.04.2024 ). У вказаній справі, Судова палата сформулювала такі висновки: « 24.У свою чергу питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ, який, проте, не визначає спеціальних строків для звернення до суду. 25.Відповідно до статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). 26.Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. 27.Відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). 28.Згідно зі статтею 4 зазначеного Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. 29.З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159), положення якого фактично відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації. 29.Отже, Судова палата доходить висновку, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. 30.При цьому норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили компенсацію втрати частини доходів, обов`язку додатково звертатися до органу Пенсійного фонду України за виплатою такої компенсації. 31.Аналіз норм статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ та Порядку № 159 свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов`язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - органу Пенсійного фонду України) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі пенсії) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості з перерахованої пенсії. 32.Крім того, Судова палата вважає, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. 33.Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі органами Пенсійного фонду України, у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. 34.Вчинення ж відповідачем активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.». Отже, у цій справі судова палата дійшла висновку, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Враховуючи те, що непроведення виплати пенсії позивачу у належному розмірі відбулося з вини держави в особі її компетентних органів, то виплати перерахованої пенсії мають проводитися без обмеження будь-яким строком та з нарахуванням компенсації втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 46 Закону № 1058-IV, тому позивач набув право на нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18 та Верховного Суду в постановах від 30.07.2020 у справі №461/5775/16-а, від 30.07.2020 у справі №802/798/18-а, від 24.09.2020 у справі № 0240/3646/18-а, від 24.09.2020 у справі № 806/1754/18. Відтак, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційних скарг не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для їх задоволення та скасування рішення. Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області та ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 червня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя О.В. Головко суддя А.В. Суховаров