Постанова 4851 № 440/12754/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 р. Справа № 440/12754/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2025, головуючий суддя І інстанції: К.І. Клочко, м. Полтава, по справі №440/12754/24 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач) в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану за час його перебування на лікуванні, а саме: з 1 лютого 2023 року по 25 серпня 2023 року; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 збільшеної до 100 000,00 гривень додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії військового стану за час його перебування на лікуванні, а саме: з 1 лютого 2023 року по 25 серпня 2023 року, з урахуванням проведених виплат. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду 25 березня 2025 року у справі №440/12754/24 позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 , встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 01.02.2023 по 06.03.2023 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 01.02.2023 по 06.03.2023 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я, з урахуванням проведених виплат. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 5000,00 грн. (п`ять тисяч гривень нуль копійок). Відповідач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 року у справі №440/12754/24 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити. В разі незгоди з мотивуванням відповідача військової частини НОМЕР_1 про скасування повністю рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №440/12754/24 і ухваленням нового судового рішення, яким відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , відповідач просив залишити позовну заяву без розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилався на пропущений позивачем строк звернення до суду з даним позовом. Крім того, відповідач зазначив, що із наданих позивачем документів травму за яку хоче отримати додаткову винагороду військовослужбовець ОСОБА_1 він отримав задовго до описаних ним в позові і хибно зазначених в рішенні суду від 25.03.2025р. подій. Ця травма (поранення) не пов`язана із захистом Батьківщини, що є обов`язковою умовою отримання додаткової винагороди згідно Постанови КМУ №168, не дивлячись навіть на те що з 01.02.2023р. до 06.03.2023р. позивач перебував на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я. Позивач, не погодившись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив змінити рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №440/12754/24 в частині задоволення позовних вимог, а саме: визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування додаткової винагороди ОСОБА_1 , встановленої пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 01.02.2023 по 27.06.2023 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці за станом здоров`я. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану" за період з 01.02.2023 по 27.06.2023 в сумі 100000,00 грн в розрахунку на місяць пропорційно часу його перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я та у відпустці за станом здоров`я з урахуванням проведених виплат. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилався на наявність доказів, які є підставою для отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168 за період з 1 лютого 2023 року по 27 червня 2025 року. Позивач зазначає, що в матеріалах справи міститься адвокатський запит №12 від 14 лютого 2024 року до Військової частини НОМЕР_2 з проханням зазначити ступень тяжкості відповідно Наказу МОЗ від 04.07.2007 N370 травм зазначених в : Довідці ГВЛК в/ НОМЕР_3 від 06.03.2023 року №1830; Довідці ГВЛК в/ч НОМЕР_2 від 06.04.2023 року №2900; Довідці ГВЛК в/ч НОМЕР_2 від 09.05.2023 року №3871. Також в матеріалах справи міститься відповідь військової частини НОМЕР_2 від 28.02.2024 р. про те, що травма ОСОБА_1 визначена як тяжка. Позивачем, подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просив апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, та просив задовольнити апеляційну скаргу позивача. Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу позивача не скористався. У відповідності до п.3 ч.1 ст.311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції, переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційних скарг у відповідності до ч.1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, дійшла висновку, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 та у період з 30.01.2023 по 31.01.2023 брав безпосередню участь у бойових діях під час захисту Батьківщини, що підтверджено довідкою військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2023 №514 (а.с.21 зв. сторона). 31.01.2023 за обставин беспосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань на підставі бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 від 30.01.2023 № 15 у складі батареї протитанкових керованих ракет в/ч НОМЕР_4 в районі АДРЕСА_1 солдат за мобілізацією ОСОБА_1 оператор 1 відділення протитанкових керованих ракет 1 взводу батареї протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 одержав мінну- вибухову травму, травматичне пошкодження медіального меніску правого колінного суглобу, що підтверджено довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2023 №514. У період з 04.02.2023 по 06.03.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні, що підтверджено копіями виписок із медичної карти стаціонарного хворого №669, №2009. № 1996 (а.с.16 -18). Військовою частиною НОМЕР_2 складено довідку гарнізонної військово-лікарської комісії від 06.03.2023 № 1830 про те, що позивач потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів. Військовою частиною НОМЕР_2 складено довідку гарнізонної військово-лікарської комісії від 06.04.2023 № 2900 про те, що позивач потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів. Військовою частиною НОМЕР_2 складено довідку гарнізонної військово-лікарської комісії від 09.05.2023 № 3871 про те, що позивач потребує відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів. Позивач, вважаючи протиправними дії щодо не нарахування та не виплати військовою частиною НОМЕР_1 , додаткової винагороди в розмірі 100000,00 грн пропорційно часу перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я, у зв`язку з пораненням, пов`язаним із захистом Батьківщини, за період з 01.02.2023 по 25.08.2023 , звернувся до суду з даним позовом. Суд першої інстанції, задовольнивши частково позов, виходив з того, що Довідку № 514 за формою, визначеною додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, стосовно позивача складено 10.03.202, а тому суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168, за період 01.02.2023 по 06.03.2023. Відмовивши в частині позову щодо отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168 за період з 06.03.2023 по 09.06.2023, суд першої інстанції виходив з того, що у довідках гарнізонної військово-лікарськими комісіями військової частини НОМЕР_2 від 06.03.2023 № 1830, від 06.04.2023 № 2900, від 09.05.2023 № 3871 не зазначено тяжкого поранення. Відмовивши в частині позову щодо отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168 за період з 10.06.2023 по 25.08.2023, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів щодо перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення або на стаціонарному лікуванні вищезазначеної травми. Колегія суддів погоджується з наведеними висновками, з огляду на таке. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі Закон № 2232-ХІІ, в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон № 2011-XIІ). Зокрема, вказаний Закон визначає порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. Абзацом 1 частини першої статті 9 Закону № 2011-XIІ передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України (частина четверта статті 9 Закону №2011-ХІІ). Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення Згідно із пунктом 8 Постанови №704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 року у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні постановлено ввести воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України строк дії воєнного часу продовжувався, який діє і на час перегляду справи судом апеляційної інстанції. Одночасно, військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, Командуванню об`єднаних сил Збройних Сил України, командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування постановлено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. На виконання Указів Президента України від 24.02.2022 №64 "Про введення воєнного стану в Україні" та №69 "Про загальну мобілізацію", Кабінетом Міністрів України 28.02.2022 прийнята постанова №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (далі по тексту Постанова №168), якою було запроваджено виплату додаткової винагороди у розмірі 30000,00 грн та до 100000,00 грн. Пунктом 5 зазначеної постанови передбачено, що вона набирає чинності з моменту опублікування, застосовується з 24.02.2022. Надалі до Постанови № 168 неодноразово вносилися зміни, зокрема постановою Кабінету Міністрів України № 43 від 20.01.2023. У відповідності до пункт 1 Постанови 168 в редакції чинній в період з 21.01.2023 було визначено, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил виплачується додаткова винагорода в розмірі до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників). Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які, зокрема: - у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Окрім того, постановою Кабінету Міністрів України від 07 липня 2022 року №793 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168» Постанову №168 доповнено пунктом 2-1, який підлягав застосуванню з 24 лютого 2022 року, та згідно з яким визначено, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів. Відповідно до статті 8 Закону України від 06 грудня 1991 року №1934-XII «Про Збройні Сили України» (далі Закон №1934-XII) Міністр оборони України здійснює військово-політичне та адміністративне керівництво Збройними Силами України, а також інші повноваження, передбачені законодавством, в тому числі визначає порядок виплати грошового забезпечення (абзац другий частини четвертої статті 9 Закону №2011-XII). Наказом Міністра оборони України від 01 квітня 2022 року № 98, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2022 року за № 382/37718 (застосовується з 24 лютого 2022 року), внесено зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 06.06.2018 № 260(далі Порядок №260) шляхом доповнення розд. І п. 17, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України. З метою врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав директиви від 07 березня 2022 року № 248/1217, від 25 березня 2022 року № 248/1298, від 18 квітня 2022 року № 248/1529, доведені до кожної окремої військової частини (установи) у формі телеграм. Водночас, приведені вище директиви діяли до 01 червня 2022 року. В подальшому у зв`язку із необхідністю врегулювання виплати військовослужбовцям додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, Міністр оборони України видав Окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29, яким, серед іншого, у пункті 7 визначено, що у період дії воєнного стану, до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, також включати військовослужбовців, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), - з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії (ця норма застосовується з 24 лютого 2022 року). Підставою для видання наказу щодо виплати додаткової винагороди в розмірі 100000 грн є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), визначена додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 24 серпня 2008 року № 402 (далі Положення № 402), видана командиром військової частини, де проходять службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини (зразок заповнення наведено в додатку № 5). У Довідці обов`язково зазначити: військове звання, прізвище, ім`я, по батькові, рік народження військовослужбовця, який отримав поранення (контузію, травму, каліцтво), пов`язаного із захистом Батьківщини; інформацію про поранення (контузію, травму, каліцтво) (дату отримання, вид, характер і локацію поранення (контузії, травми, каліцтва)), яка вносяться на підставі медичного висновку спеціаліста; обставини, за яких було отримано поранення (контузію, травму, каліцтво) під час захисту Батьківщини, із зазначенням бойових (спеціальних) завдань, які виконував військовослужбовець під час отримання ним травм (поранення, контузії, каліцтва); підстави видачі Довідки (наказ командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем, виданий на підставі журналу обліку бойових дій, бойового донесення, тощо). Разом з тим, у спірний період також було прийнято наказ Міністерства оборони №44 від 25.01.2023 (який застосовується з 01 лютого 2023 року), за яким внесено зміни до Порядку №260, доповнивши його новим розділом XXXIV «Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану». Згідно з пунктом 10 розділу XXXIV Порядку №260 передбачено, що у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які, зокрема, у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних),- з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Пунктом 14 розділу XXXIV Порядку №260 визначено, що до наказів про виплату додаткової винагороди не включаються військовослужбовці, які, зокрема, самовільно залишили військові частини, місця служби (дезертирували),- за місяць, у якому здійснено порушення, та за весь період самовільного залишення військової частини або місця служби (дезертирства), включаючи місяць повернення, оголошеного наказом командира (начальника). Аналіз приведених положень дає підстави для висновку, що у спірний період до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 грн, підлягають включенню наступні особи, а саме: які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров`я до іншого; у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії. Тобто, виплата додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, здійснюється у період дії воєнного стану за час перебування військовослужбовців на стаціонарному лікуванні у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини та за час перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення, пов`язаним із захистом Батьківщини. Під час лікування після поранення (без прив`язки до тяжкого), але обов`язково пов`язаного із захистом Батьківщини, військовослужбовці отримують і грошове забезпечення, і додаткову винагороду до 100000 грн, а під час відпустки за станом здоров`я (під час реабілітації) додаткову винагороду до 100000 грн отримують лише ті військовослужбовці, в кого поранення визнано тяжким за висновком ВЛК. Підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди є довідка про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва), за формою, наведеною у додатку 5 Положення №402, яка видана командиром військової частини, де проходять службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець. Досліджуючи фактичні обставини у справі, колегією суддів встановлено, що 31.01.2023 за обставин беспосередньої участі у бойових діях під час захисту Батьківщини, а саме виконання бойових завдань на підставі бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 від 30.01.2023 № 15 у складі батареї протитанкових керованих ракет в/ч НОМЕР_4 в районі АДРЕСА_1 солдат за мобілізацією ОСОБА_1 оператор 1 відділення протитанкових керованих ракет 1 взводу батареї протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 одержав мінну-вибухову травму, травматичне пошкодження медіального меніску правого колінного суглобу, що підтверджено довідкою про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2023 №514 (а.с. 21 зв. сторона). У зв`язку з травмою, пов`язаною із захистом Батьківщини, ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні: з 04.02.2023 08.02.2023, з 08.02.2023 23.02.2023, з 23.02.2023 06.03.2023 року. Позивач вибув на стаціонарне лікування до КНП «Чугуївської центральної лікарні ім. М.І. Кононенка», з 04.02.2023 по 08.02.2023, відповідно з довідкою стаціонарного хворого №669 (а.с. 16). З 08.02.2023 року по 23.02.0223 року перебував на лікуванні Військово-клінічний центр Південного регіону, відповідно з довідкою стаціонарного хворого №2009 (а.с. 17). З 23.02.2023 року по 06.03.2023 року лікувався в КПК «Міська клінічна багатопрофільна лікарня №17», згідно з довідкою № 1996 (а.с. 18). Під час лікування позивачу встановлено діагноз: " Післятравматичний ДОА II ст., хронічний синовіт, комбінована контрактура правого колінного суглоба після артроскопічної аутопластики передньої хрестоподібної зв`язки, резекції медіального меніска (24.02.2023) з приводу травми правого колінного суглоба (31.01.2023), з порушенням функцій правої нижньої кінцівки" (а.с. 21). Отже, медичні документи підтверджують факт отримання позивачем травми, пов`язаної із Захистом Батьківщини. Вказане є беззаперечною підставою для отримання позивачем збільшеної до 100000,00 гривень додаткової винагороди за (спірний) період перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 01 лютого 2023 року по 06 березня 2023 року. Інших доказів про те, що у період з 07.03.2023 по 27.06.2023 позивач перебував на стаціонарному лікуванні, у зв`язку з пораненням (травмою), пов`язаним із захистом Батьківщини, або у відпустці за станом здоров`я (під час реабілітації) за поранення, визнано тяжким за висновком ВЛК, матеріали справи не місять. Гарнізонною військово-лікарської комісією військової частини НОМЕР_2 проведено медичні огляди позивача 06.03.2023, 06.04.2023 та 09.05.2023 відповідно, за результатами яких позивач потребував відпустки за станом здоров`я на 30 календарних днів, що підтверджується довідками гарнізонної військово-лікарськими комісіями військової частини НОМЕР_2 від 06.03.2023 №1830, від 06.04.2023 № 2900, від 09.05.2023 № 3871. Так, абз.4 п.1 Постанови №168 передбачено, що умовою для виплати додаткової винагороди є перебування у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.11.2024 у справі №380/20587/23 встановлена Постановою №168 додаткова винагорода в розмірі 100000 гривень є складовою грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України, що виплачується їм на період дії воєнного стану. Ця додаткова винагорода підлягає виплаті, зокрема, військовослужбовцям Збройних Сил України, які у зв`язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов`язаним із захистом Батьківщини, перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Тобто норми Постанови №168 передбачають встановлення двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000,00 грн винагороди за час перебування у відпустці для лікування, а саме: пов`язаність поранення (контузія, травма, каліцтво) військовослужбовця із захистом Батьківщини, а також таке поранення є тяжким за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії. Наведені вище довідки гарнізонної військово-лікарськими комісіями військової частини НОМЕР_2 від 06.03.2023 № 1830, від 06.04.2023 №2900, від 09.05.2023 № 3871 не місять відмітки про тяжке поранення. Доводи апеляційної скарги позивача про надану на адвокатський запит відповідь військової частини НОМЕР_2 від 28.02.2024 р. про те, що травма ОСОБА_1 визначена як «ТЯЖКА», як на підставу для врахування періоду перебування у відпустці та застосування Постанови №168, колегія суддів вважає помилковими, оскільки ступінь тяжкості отриманого позивачем поранення має визначатись саме за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії, однак наявні в матеріалах справи довідки гарнізонної військово-лікарськими комісіями військової частини НОМЕР_2 не містять визначення такого ступеня тяжкості поранення позивача. Також відповідно до вже наведеної вище довідки про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) військової частини НОМЕР_1 від 10.03.2023 №514 (а.с. 21 зв. сторона) солдат за мобілізацією ОСОБА_1 оператор 1 відділення протитанкових керованих ракет 1 взводу батареї протитанкових керованих ракет військової частини НОМЕР_1 31.01.2023 одержав мінну-вибухову травму, травматичне пошкодження медіального меніску правого колінного суглобу. За наказом МОЗ від 04.07.2007 № 370 травма легкої ступені важкості. З урахуванням положень п.п. 3.1. п. 3 Класифікатора розподілу травм за ступенем тяжкості, затвердженого Наказом Міністерством охорони здоров`я України від 04.07.2007 за № 370, та враховуючи, що саме визначення ступеня важкості отриманого позивачем поранення має вплив на отримання останнім винагороди згідно з Постановою №168 у збільшеному розмірі, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у цій частині. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні. З урахуванням викладеного, з огляду на те, що у довідках гарнізонної військово-лікарськими комісіями військової частини НОМЕР_2 від 06.03.2023 № 1830, від 06.04.2023 № 2900, від 09.05.2023 № 3871 не зазначено тяжкого поранення, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави для отримання додаткової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови №168 за період з 06.03.2023 по 09.06.2023 відсутні. Стосовно доводів апеляційної скарги відповідача щодо пропущеного позивачем строку звернення до суду з позовом, то колегія суддів зазначає на таке. Частиною 1 ст. 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Згідно з ч. 3 ст. 122 КАС України, для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк (ч. 5 ст. 122 КАС України). У даній справі позивач звернувся до суду з позовом, в якому оскаржує бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» за період з 01.02.2023 року по 25.08.2023. Колегія суддів зазначає, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців). Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України. Так, до 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом про стягнення належної працівникові заробітної плати законодавством не обмежувався. Однак, 19.07.2022 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 №2352-ІХ, яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Цим законом частини першу і другу статті 233 викладено в наступній редакції: "Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)". Таким чином, період з 19.07.2022 регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Поряд з цим, приписи частини першої статті 233 КЗпП України пов`язують відлік тримісячного строку звернення до суду з днем, коли особа (працівник, службовець) дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Верховним Судом при розгляді справи №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) констатовано, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, до прикладу у вказаній справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні). Відтак, колегія суддів вважає, що у контексті обставин справи, що розглядається, ключовим питанням є не лише визначення предмету спору, але й дати, коли позивач дізнався про порушення своїх прав. За матеріалами даної справи колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу в Військовій частині НОМЕР_1 до 25.08.2023 року. Таким чином, з приведеного вбачається, що позивач припинив виконувати обов`язки військової служби. При цьому, предметом спору у даній справі є, зокрема, бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу сум додаткової грошової винагороди, передбаченої Постановою №168, за періоди перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров`я з 04.02.2023 по 08.02.2023, з 08.02.2023 по 23.02.2023, з 23.02.2023 по 06.03.2023, та за період перебування у відпустці у зв`язку з лікуванням з 06.03.2023 по 25.08.2023. Тобто спірними у даній справі є правовідносини, які виникли щодо невиплаченого грошового забезпечення військовослужбовця, який припинив виконувати обов`язки військової служби. Разом з тим, як встановлено колегією суддів, в матеріалах справи міститься довідка Військової частини НОМЕР_4 про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій від 16.07.2024 року № 2879. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що інших документів, у яких детально зазначено нараховані та виплачені суми, як щомісячно, так і при звільненні, матеріали справи не місять. Також за висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі №460/21394/23 (постанова від 21 березня 2025 року) (пункт 79) визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини другої статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. Отже, якщо у липні 2024 року позивач дізнався про те, що його право порушене, а із відповідним позовом звернувся у жовтні 2024 року, то за таких обставин відсутні підстави вважати, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду, визначений статтею 233 КЗпП України. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. Таким чином, суд переглянувши, у межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права. Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають. Відповідно до ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 без змін, оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційні скарги Військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2025 по справі № 440/12754/24 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді С.П. Жигилій Т.С. Перцова