Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/22823/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 р. Справа № 520/22823/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Перцової Т.С. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025, головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В., м. Харків, по справі № 520/22823/25 за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" (далі - відповідач) в якому просить суд: - визнати протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення. - зобов`язати Державну установу «Первомайська виправна колонія (№ 117)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.03.2018 по 25.07.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», виходячи з суми заборгованості у розмірі 7632,27 грн., виплаченої з затримкою. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 року задоволено позов ОСОБА_1 до Державної установи "Первомайська виправна колонія (№117)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення. Зобов`язано Державну установу «Первомайська виправна колонія (№ 117)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.03.2018 по 25.07.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», виходячи з суми заборгованості у розмірі 7632,27 грн., виплаченої з затримкою. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм матеріального права, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 року скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплати відповідної компенсації на підставі Закону України №2050 та Порядку №159. А оскільки, судом першої інстанції не було встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату компенсації, а отже його звернення до суду є передчасним. Згідно зі статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на норми частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі «Первомайська виправна колонія (№117)» . Звільнений зі служби 02.12.2022 року, що вбачається з копії наказу про звільнення від 01.12.2022. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.02.2025 по справі №520/30127/24 зобов`язано Державну установу "Первомайська виправна колонія (№117)" здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 30.11.2018, із урахуванням вимог абзаців 3, 4, 5, 6 пункту 5 "Порядку проведення індексації грошових доходів населення", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078. Головним управлінням Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Харківській області на виконання вказаного рішення по справі № 520/30127/24 перераховано позивачу 25.07.2025 року заборгованість по грошовому забезпеченню у розмірі 7632,27 грн. Позивач, вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, звернувся до суду позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Також, суд першої інстанції прийшов до висновку, що доводи відповідача, що виплачені суми на виконання рішення справі 520/30127/24 не відносяться до грошових доходів, які підлягають компенсації, відповідно до Закону № 2050-ІІІ вважає помилковими, оскільки виплачені суми, відповідно до п. п. 2, 3 ст. 9 Закон України № 2011-ХІІ, входять до складу грошового забезпечення, а грошове забезпечення є доходом, а у разі несвоєчасної виплати сум грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до діючого законодавства. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані нормами Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 №

159. Відповідно до положень статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року № 2050-ІІІ (далі Закон № 2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно з положеннями статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі необхідно розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Статтею 3 Закону № 2050-III передбачено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). Згідно з положеннями статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць. З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 21.02.2001 № 159, якою затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі Порядок № 159). Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; -суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника. Згідно з п. 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на

100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом. Системний аналіз даних положень дає змогу дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та виплата нарахованих доходів, які мають постійний характер, тобто виплачуються щомісяця. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в Державній установі «Первомайська виправна колонія (№117)» до 02.12.2022 року. Наказом Державної установи «Первомайська виправна колонія (№117)» від 01.12.2022 № 320/ОС-22 позивача було звільнено за власним бажанням, з посади заступника чергового помічника начальника установи начальника чергової зміни відділу нагляду і безпеки. Внаслідок нездійснення відповідачем виплати індексації грошового забезпечення, позивач звернувся у судовому порядку за захистом своїх прав. 25.07.2025 року відповідачем на виконання рішення по справі № 520/30127/24 було перераховано позивачу індексацію грошового забезпечення на суму 7 632,27 грн., що підтверджується матеріалами справи. Зокрема, представник позивача звертався до відповідача 29.07.2025, однак відповідач у відповіді-листі зазначив, що всі належні виплати вже були здійсненні і Державній установі «Первомайська виправна колонія (№117)» не надано право самостійно здійснювати будь-які перерахунки раніше нарахованого та виданого співробітникам грошового забезпечення без наявності належних підстав. Враховуючи, що індексація грошового забезпечення позивачу була нарахована та виплачена лише 25.07.2025, а не в день звільнення зі служби цивільного захисту, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про порушення відповідачем встановлених строків виплати нарахованих доходів та, як наслідок, наявність у позивача права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2050-III. З приводу доводів апеляційної скарги відповідача з приводу необхідності звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплати відповідної компенсації на підставі Закону України №2050 та Порядку №159 перед зверненням до суду із позовом, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів. Статтею 5 КАС України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду. У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. При цьому, реалізація особою права на звернення до суду із позовом чи заявою (клопотанням) повинна здійснюватись з дотримання встановленого законодавством процесуального порядку, зокрема, з дотриманням вимог КАС України. Разом з тим, слід звернути увагу, що за приписами ч. 1 ст. 17 КАС України сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов`язковими згідно із законом. Колегія суддів зазначає, що досудове врегулювання спору полягає у вчиненні сукупності дій, за допомогою якого юридичний конфлікт вирішується без звернення до суду шляхом досягнення угоди між сторонами або відмови однієї або обох сторін від взаємних претензій. Застосування або незастосування інституту досудового врегулювання спорів є виключним правом особи, за винятком встановлених у законі випадків. У свою чергу, колегія суддів зауважує, що Кодекс адміністративного судочинства України не містить норм щодо обов`язковості досудового врегулювання спорів, які виникають у зв`язку з компенсацією громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Постановою Верховного Суду у справі №560/8194/20 від 02.04.2024 висловлено правову позицію суть якої полягає в тому, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону №2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись органами у місяці, в якому проведено виплату заборгованості. Відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Також, слід додати, що представником позивача Коломойцевим М.М. до відповідача 29.07.2025 направлявся адвокатський запит з приводу здійснення виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Відповідач листом № 10/9-2760/Кз-25 від 11.08.2025 року, копія якого міститься в матеріалах справи, на звернення представника позивача повідомив, що Державній установі «Первомайська виправна колонія (№117)» не надано право самостійно здійснювати будь-які перерахунки раніше нарахованого та виданого співробітникам грошового забезпечення без наявності належних підстав. Даний факт спростовує твердження відповідача в апеляційній скарзі про відсутність звернення позивача до відповідача з даного приводу. Враховуючи, що відповідач не вчинив дій щодо нарахування індексації, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позовних вимог. Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 щодо визнання протиправною бездіяльність Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходу згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», у зв`язку з несвоєчасною сплатою індексації грошового забезпечення та зобов`язання Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» здійснити ОСОБА_1 нарахування та виплату, за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення, компенсації втрати частини доходу за період з 01.03.2018 по 25.07.2025 згідно Постанови Кабінету Міністрів №159 від 21.02.2001 року «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», виходячи з суми заборгованості у розмірі 7632,27 грн., виплаченої з затримкою. З огляду на наведене, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість та безпідставність доводів апеляційної скарги, у зв`язку з чим вважає відсутніми підстави для її задоволення. Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» - залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 року по справі № 520/22823/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Первомайська виправна колонія (№ 117)» про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частиною 5 статтею 328 КАС України. Головуючий суддя Я.М. Макаренко Судді Т.С. Перцова С.П. Жигилій