Постанова 4851 № 546/230/15-а

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 квітня 2026 р. Справа № 546/230/15-а Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Бегунца А.О., Суддів: Русанової В.Б. , П`янової Я.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 17.03.2026 по справі № 546/230/15-а за позовом ОСОБА_1 до Решетилівської міської ради про скасування рішення, ВСТАНОВИВ: Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Решетилівської селищної ради про скасування рішення тридцятої сесії шостого скликання Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15 липня 2014 року про дозвіл на виготовлення технічної документації з інвентаризації земельних ділянок громадського призначення в межах населених пунктів. Рішенням Великобагачанський районний суд Полтавської області від 28.01.2016 по справі №546/230/15-а визнано протиправним рішення тридцятої сесії шостого скликання Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15 липня 2014 року про дозвіл на розробку технічної документації з інвентаризації земель громадського призначення в межах населених пунктів Решетилівської селищної ради та скасувати його. Стягнуто з Решетилівської селищної ради Полтавської області на користь ОСОБА_1 судові витрати (судовий збір) в сумі 73 грн. 08 коп. До Великобагачанського районного суду Полтавської області надійшла заява ОСОБА_1 від 09.03.2026 про зобов`язання подати звіт про виконання постанови Великобагачанського районну суду Полтавської області від 28.01.2016 по справі № 546/230/15-а. Ухвалою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 17.03.2026 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про зобов`язання подати звіт про виконання постанови Великобагачанського районну суду Полтавської області від 28.01.2016 по справі №546/230/15-а за позовною заявою ОСОБА_1 до Решетилівської селищної ради Полтавської області про скасування рішення тридцятої сесії шостого скликання Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15 липня 2014 року про дозвіл на виготовлення технічної документації з інвентаризації земельних ділянок громадського призначення в межах населених пунктів відмовлено. Не погодившись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 17.03.2026 скасувати. Ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити заяву від 09.03.2026 про зобов`язання подати звіт про виконаня постанови суду першої інстанції та зобов`язати Решетилівську міську раду подати звіт до суду першої інстанції про виконання постанови Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28.01.2026 протягом одного місяця з моменту отримання копії постанови апеляційного суду. В обгрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не дослідив фактичні обставини, викладені в доповненні від 10.03.2026 до заяви про зобов`язання подати звіт. Судом не з`ясовано чи були скасовані документи, видані на підставі протиправного рішення Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15.07.2014, яке було скасовано судом. Вказує, що її численні усні та письмові звернення до відповідача, збирання доказів, а також подання заяви від 09.03.2026 та її доповнень свідчать про активний і триваючий інтерес до захисту порушених прав. Висновок суду першої інстанції про те, що скасування рішення органу місцевого самоврядування автоматично припиняє його дію і не потребує додаткових процедур, прямо суперечить фактичним обставинам справи. Зазначає, що до матеріалів справи надано фотофіксація, викопіювання з Генплану м. Решетилівка, що свідчить про те, що на підставі скасованого рішення, де-факто продовжується використання прибудинкової території не за призначеням. Відповідно до відзиву на апеляційну скаргу, Решетилівська міська рада зазначає, що постановою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28.01.2016 скасовано прийняте рішення сесії Решетилівської селищної ради. Водночас, у резолютивній частині зазначеного рішення на Решетилівську селищну раду не покладено обов`язку щодо вчинення відповідних дій на виконання рішення суду. Отже, оскільки постанова Великобагачанського районного суду Полтавської області набрала чинності 23.02.2016, рішення тринадцятої сесії шостого скликання Решетилівської селищної ради від 15.07.2014 є скасованим саме з 23.02.2016. Звіт про виконання судового рішння може бути поданий лише щодо того рішення, що містить вимоги, які покладають на суб`єкта владних повноважень обов`язок вчинити певні дії. Також, до Другого апеляційного адміністративного суду ОСОБА_1 подано заперечення проти відзиву на апеляційну скаргу та додаткові пояснення, в яких зазначено, що обов`язковість судового рішення не обмежується лише формальним актом його прийняття, а вимагає від суб`єкта владних повноважень активної поведінки, спрямованої на недопущення легалізації наслідків скасованого акта. Зазначає, що відповідач свідомо і целеспрямовано використовує свої владні повноваження для сприяння та розширення діяльності підприємства, яке функціонує з грубим порушенням податкового законодавства та завдає збитків державному бюджету під час воєнного стану. Облаштування зони розвантаження під вікнами квартир - це фактичне вилучення землі з користування мешканців будинку та передача її у користування бізнесу без законних на те підстав. Відповідно до ст. 311 КАС України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного висновку. Відмовляючи у задоволенні заяви ОСОБА_1 подати звіт про виконання постанови у справі №546/230/15-а, суд першої інстанції виходив з того, що на час набрання чинності зазначеної постанови суду, стаття 258 КАС України встановлювала порядок, який передбачав обов`язкове звернення особи із заявою до суду про видачу виконавчого листа за судовим рішенням, яке набрало законної сили, і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Заявник подав до суду заяву про виконання судового рішення від 09.03.2026 у справі № 546/230/15-а, яке набрало законної сили 23.02.2016, тобто через 10 років після, як рішення набрало законної сили, що свідчить про втрату інтересу з боку позивача до адміністративної справи. З моменту набрання законної сили постанови суду рішення органу місцевого самоврядування скасовується, а саме рішення тридцятої сесії шостого скликання Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15 липня 2014 року про дозвіл на розробку технічної документації з інвентаризації земель громадського призначення в межах населених пунктів Решетилівської селищної ради і не потребує додаткових юридичних процедур, в тому числі і від органу місцевого самоврядування для визнання вказаного рішення скасованим. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 382 КАС України та перевіряючи її законність і обгрунтованість в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступних висновків. Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Суб`єктами, на яких поширюється обов`язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни. Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. У рішенні від 30.06.2009 № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п.3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини). Виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатись як невід`ємна частина "судового процесу" для цілей ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 19.03.1997 у справі "Горнсбі проти Греції" суд підкреслив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін (п. 40). Приписами статті 14 КАС України передбачено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Відповідно до статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Відповідно до частини першої статті 372 КАС України у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб`єктів владних повноважень можуть бути покладені обов`язки щодо забезпечення виконання рішення. Процесуальне законодавство визначає наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, а саме, зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (стаття 382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (стаття 383 КАС України). Таким чином Кодексом адміністративного судочинства України передбачено спеціальні норми, спрямовані на забезпечення належного виконання судового рішення. Частинами першою та другою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснюється також у порядку, встановленому статтею 287 цього Кодексу (частина восьма статті 382 КАС України). Отже, судовий контроль за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень - відповідачем у справі, може встановити суд першої чи апеляційної інстанції. Такий контроль здійснюється судом першої інстанції шляхом зобов`язання надати звіт про виконання судового рішення, розгляду поданого звіту на виконання рішення суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції, а в разі неподання такого звіту - шляхом встановлення нового строку для подання звіту, накладення штрафу. Тобто, зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення, є правовим наслідком належного виконання судового рішення. Колегія суддів зауважує, що судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи - позивача. З аналізу зазначених норм законодавства видно, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови. Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб`єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 09 січня 2025 року по справі №160/2598/20, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Колегія суддів зазначає, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних, підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. Таким чином, застосування зазначеного заходу є виправданим лише тоді, коли існує реальна загроза невиконання судового акта, а не як формальний супровід будь-якого судового рішення. Разом з тим, матеріалами справи підтверджено, що постановою Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28 січня 2016 року у справі №546/230/15-а визнано протиправним та скасовано рішення тридцятої сесії шостого скликання Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15 липня 2014 року про надання дозволу на розробку технічної документації з інвентаризації земель громадського призначення в межах населених пунктів Решетилівської селищної ради. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки в рішенні сесії від 15.07.2014 зазначено не передбачене ч. 1 ст. 19 Земельного Кодеку України цільове призначення землі (громадського призначення), відтак таке рішення є протиправним. Колегія суддів зазначає, що судовий контроль за виконанням судового рвшення є іншим (відмінним) видом провадження, аніж позовне. До того ж, ухвала як результат розгляду звіту про виконання судового рішення (в рамках судового контролю) не може слугувати способом (формою) змінити (доповнити) мотиви і підстави уже ухваленого судового рішення та/або застосований у цьому судовому рішенні спосіб захисту порушеного права, інакше, аніж із застосуванням визначених для цього процесуальних механізмів. При цьому, при розгляді заяви про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, увага суду фокусується передусім на тому, чи судове рішення виконане, що, з поміж іншого, охоплює питання про те, як діяв відповідач для того, щоб забезпечити виконання судового рішення, яке набрало законної сили, у зіставленні з його змістом. Відсутність вимог зобов`язального характеру у судовому рішенні не може апріорі свідчити про його невиконання. Аналогічні висновки містить постанова Верховного Суду від 26.11.2025 по справі №380/12153/20, що враховується судом відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України. Водночас, скасування нормативно-правового або індивідуального акта органу публічної влади за рішенням суду означає, що такий акт визнається таким, що не породжує жодних правових наслідків з моменту його прийняття. Правова дія скасованого акта припиняється, а юридичний стан, що існував до його прийняття, вважається відновленим у силу самого факту набрання рішенням суду законної сили. При цьому відповідач не зобов`язаний вчиняти будь-яких додаткових дій на виконання такого судового рішення, оскільки воно за своєю правовою природою вичерпується самим фактом скасування акта в судовому порядку. За таких обставин суд констатує, що предмет виконання у даному випадку є відсутнім, оскільки оскаржуване рішення органу місцевого самоврядування вже виключено з правового поля чинним судовим рішенням, яке набрало законної сили. Відповідно, будь-які подальші юридично значущі дії з боку відповідача на виконання скасованого акта є такими, що суперечать правовій визначеності як фундаментальному принципу верховенства права, закріпленому у статті 8 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В свою чергу, колегія суддів повторно зазначає, що у межах спірних правовідносин позивачем оскаржено нормативно-правовий акт органу місцевого самоврядування. При цьому, позовні вимоги ОСОБА_1 у даній справі не містили вимог зобов`язального характеру щодо вчинення суб`єктом владних повноважень певних дій безпосередньо на користь позивача. Отже, підстави для застосування заходу судового контролю у вигляді зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є відсутніми, оскільки таке зобов`язання позбавлене як фактичного, так і правового змісту. Застосування зазначеного заходу у ситуації, коли рішення є реалізоване в силу закону, суперечило б принципу процесуальної економії та призвело б до безпідставного покладення на відповідача формальних обов`язків, що не мають жодного практичного правового результату. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що судом першої інстанції не з`ясовано чи були скасовані документи, видані на підставі протиправного рішення Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15.07.2014. При цьому зазначає, що на підставі де-юре скасованого рішення, де-факто продовжується використання прибудинкової території не за призначенням, здійснюється оренда землі особам, які померли та функціонує розвантажувальна зона магазину "Маркетопт" перед вікнами однокімнатних квартир 1-го підїзду. Також зазначає, що відповідач виконав скасоване рішення тридцятої сесії шостого скликання Решетилівської селищної ради Полтавської області від 15 липня 2014 року про дозвіл на розробку технічної документації з інвентаризації земель громадського призначення в межах населених пунктів Решетилівської селищної ради, затвердивши Генеральний план м. Решетилівка Полтавської області, на якому знищені перший і другий підїзд 70 квартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (замість них знаходиться торгівельне підприємство) та знищив підшивку органу приватизації про приватизацію квартир за адресою: АДРЕСА_1 . З цього приводу колегія суддів зазначає, що наведені доводи виходять за межі механізму здійснення судового контролю у встановлених статтями 287, 382-382-3 і 383 КАС України. Судовий контроль за виконанням судового рішення є процесуальним інструментом, спрямованим виключно на забезпечення реального виконання конкретного судового акта в межах того предмета спору, який був предметом судового розгляду. Він не може підміняти собою самостійні позовні провадження, предметом яких є оскарження окремих правових актів, договорів, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень або інших осіб, що виникли як похідні від скасованого рішення. Питання правомірності затвердження Генерального плану населеного пункту, його змісту та відповідності вимогам законодавства, так само як і питання знищення документів органу приватизації, скасування документів, виданих на підставі протиправного рішення, припинення договорів оренди землі, укладених з особами, які померли, а також усунення порушень, пов`язаних із функціонуванням розвантажувальної зони, - є самостійними вимогами, які підлягають розгляду в окремому позовному провадженні з дотриманням встановленого процесуального порядку, залученням належних сторін та дослідженням відповідних доказів. Розгляд таких вимог у межах процедури судового контролю є процесуально неприпустимим, оскільки суперечить природі та меті цього інституту. Суд також зазначає, що сам по собі факт скасування рішення органу місцевого самоврядування не тягне автоматичного припинення всіх правовідносин, що виникли на його підставі, якщо такі правовідносини були оформлені самостійними правовими актами - договорами, розпорядженнями, дозволами тощо. Щодо виконання постанови Великобагачанського районного суду Полтавської області від 28.01.2016 у справі №546/230/15-а в частині стягнення судових витрат, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час набрання чинності вказаної постанови суду, стаття 258 КАС України встановлювала порядок, який передбачав обов`язкове звернення особи із заявою до суду про видачу виконавчого листа за судовим рішенням, яке набрало законної сили і підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". При цьому, ОСОБА_1 у своїй заяві від 09.03.2026 підтверджено, що виконавчий лист вона не отримувала і суд з власної ініціативи його не оформлював та до виконавчої служби не надсилав. Також колегія суддів враховує, що відповідно до ч. 4 ст. 382 КАС України, відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви. Щодо висновку суду першої інстанції про те, що звернення заявника із заявою про виконання судового рішення від 09 березня 2026 року у справі №546/230/15-а, яке набрало законної сили 23 лютого 2016 року, тобто через десять років після набрання рішенням законної сили, свідчить про втрату інтересу з боку позивача до адміністративної справи, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки чинне процесуальне законодавство не містить жодних обмежень щодо строків звернення із відповідною заявою в порядку частини 1 статті 382 КАС України. Право особи на судовий контроль за виконанням судового рішення не є обмеженим у часі в спосіб, відмінний від того, що прямо передбачений законом, а тому покладення на заявника негативних процесуальних наслідків у вигляді констатації втрати інтересу лише з огляду на тривалість бездіяльності є таким, що суперечить принципу верховенства права та права на доступ до правосуддя. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наведений висновок суду першої інстанції не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали, оскільки не вплинув на правильність кінцевого висновку суду по суті розглянутого питання. При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку. При цьому, ціль мотивування судового рішення полягає в тому, щоб продемонструвати і довести, передусім сторонам, що суд справді почув, а не проігнорував їхні позиції, мотивоване судове рішення надає сторонам змогу вирішити питання про доцільність його оскарження, належне мотивування судового рішення забезпечує ефективний апеляційний перегляд справи. Аналогічні висновки застосовує Верховний Суд, зокрема у постановах від 27.05.2025 по справі № 160/27436/23, від 02.07.2025 по справі №380/5471/24. З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції в повному обсязі дослідив положення нормавтиних актів, що регулюють спірні правовідносини та дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 09.03.2026 про зобов`язання подати звіт про виконання постанови Великобагачанського районну суду Полтавської області від 28.01.2016 по справі № 546/230/15-а. Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Таким чином, колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права. Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Великобагачанського районного суду Полтавської області від 17.03.2026 по справі № 546/230/15-а - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя А.О. Бегунц Судді В.Б. Русанова Я.В. П`янова