LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4812469/1082/25

від 28.04.2026 ·

28.04.26 22-ц/812/996/26 Провадження №22-ц/812/996/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 28 квітня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Чистою В.В., за участю представника боржника ОСОБА_1 адвоката Вороненко Т.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції цивільну справу №469/1082/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником - адвокатом Вороненко Тамарою Миколаївною, на ухвалу, яку постановив Березанський районний суд Миколаївської області під головуванням судді Тавлуя Валерія Васильовича у приміщенні цього суду 12 березня 2026 року, повне судове рішення складено того ж дня, за скаргою ОСОБА_1 на дії (бездіяльність) приватного виконавця Куліченка Дмитра Олександровича, у с т а н о в и в : У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі скаргою на дії приватного виконавця Куліченка Д.О. Скарга мотивована тим, що 23 листопада 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. відкрив виконавче провадження з накладенням арешту на майно боржника №67640020 з примусового виконання нотаріального напису, виданого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Є.М. про стягнення коштів в сумі 16716 грн. 54 коп. на користь ТОВ «ФК «Авансар». Однак будь-яких кредитів ОСОБА_1 не брав, все життя працює, з 2022 року по 2024 року проходив військову службу в Збройних Силах України. В серпні 2025 року йому стало відомо, що його платіжна картка заблокована. Зателефонувавши на гарячу лінію АТ КБ «Приват банк», він з`ясував, що на його рахунок номер IBAN НОМЕР_1 в Приватбанку накладений арешт згідно постанови приватного виконавця Куліченка Д.О. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив зобов`язати приватного виконавця Куліченка Д.О. скасувати арешт з належного ОСОБА_1 карткового рахунку в АТ КБ «Приватбанк» номер IBAN НОМЕР_1 , накладений у виконавчому провадженні №67640020 з виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. №68202 від 28 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Авансар» 16716 грн 54 коп. Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2026 року у задоволенні скарги відмовлено. Ухвала суду мотивована тим, що оскільки банк (банківська установа) постанову від 23 листопада 2021 року про арешт коштів боржника не повернута приватному виконавцю без виконання, а приватний виконавець дотримався норм Закону України «Про виконавче провадження», суд не вбачав підстав для скасування вказаної постанови про накладення арешту на кошти боржника. Суд також зазначив, що у разі, якщо банк не повідомив приватного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії приватного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. В апеляційній скарзі представник заявника адвокат Вороненко Т.М. просить ухвалу суду скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що 09 жовтня 2025 року через електронний суд адвокатом було надіслано суду першої інстанції клопотання про участь у справі в режимі відеоконференції, але суд залишив поза увагою вказане клопотання. За порадою секретаря представник ОСОБА_1 Вороненко Т.М. 11 березня 2026 року звернулася до суду із клопотанням про розгляд справи за їх відсутністю. Адвокат вважає, що суд першої інстанції порушив порядок організації та проведення відеоконференції, що позбавило її як представника скаржника брати участь у судовому засіданні дистанційно. Крім того, суд першої інстанції, розглядаючи справу, не витребував від приватного виконавця Куліченка Д.О. копію матеріалів виконавчого провадження, тоді як скаржника ОСОБА_1 цікавить, на підставі чого нотаріус прийняв постанову про стягнення, а саме - кредитний договір з ТОВ «ФК «Авансар», хто його підписав та хто отримав кошти. Заслухавши доповідь судді, пояснення представника боржника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає. Як убачається матеріалів справи і таке установив суд першої інстанції, на підставі заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Авансар» від 19 липня 2021 року приватний виконавець виконавчого округу Миколаївської області Куліченка Д.О. 23 листопада 2021 року відкрив виконавче провадження №67640020 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. №68202 від 28 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авансар» заборгованості у розмірі 16716,54 грн. (а.с. 53, 55, 57). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Куліченко Д.О. №67640020 від 23 листопада 2021 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належать боржнику ОСОБА_1 (а.с.62). Постановою приватного виконавця виконавчого округу Миколаївської області Химича О.М. №67640020 від 07 квітня 2025 року виконавчий документ - виконавчий напис приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. №68202 від 28 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авансар» заборгованості у розмірі 16716,54 грн., передано приватному виконавцю Химичу О.М. у зв`язку з припиненням діяльності приватного виконавця Куліченка Д.О. (а.с.63). 10 квітня 2025 року постановами приватного виконавця Химича Л.М. прийнято виконавче провадження №67640020 від 23 листопада 2021 року з примусового виконання виконавчого напису №68202 від 28 травня 2021 року (а.с.64) та визначено для боржника ОСОБА_1 розмір мінімальних витрат виконавчого провадження - 569,00 грн. (а.с.64-65). Як вбачається з відповіді на запит приватного виконавця №303483492 від 01.12.2025 року до державної податкової служби України щодо доходів боржника ОСОБА_1 , інформація в Державному реєстрі відсутня (а.с.66). Відповідно до відповіді на запит приватного виконавця №313905377 від 12.02.2026 року до Пенсійного фонду щодо призначеної пенсії, найменування органу Пенсійного фонду України, на обліку в якому перебуває боржник ОСОБА_1 , та щодо останнього місця роботи боржника ОСОБА_1 , за результатами обробки запиту надано таку інформацію: вид виплати: 02 заробітна плата/дохід застрахованої особи; дата останнього місця роботи боржника - 01.07.2022; назва страхувальника, яким надано інформацію про заробітну плату чи дохід - військова частина НОМЕР_2 (а.с.67). Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 28.08.2025 року ОСОБА_1 має в даному банку рахунки, у тому числі і рахунок «Картка для виплат» номер IBAN НОМЕР_1 (а.с.15). З інформації Автоматизованої системи виконавчого провадження вбачається, що станом на 12 березня 2026 року виконавче провадження № 67640020 має стан «Відкрито». Вважаючи незаконним накладений у виконавчому провадженні №67640020 з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. №68202 від 28 травня 2021 року про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Фінансова компанія «Авансар» заборгованості у розмірі 16716,54 грн. арешт на грошові кошти, що розміщені на банківському рахунку, ОСОБА_1 подав скаргу на дії (бездіяльність) приватного виконавця, яку суд першої інстанції розглянув за правилами ЦПК України. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних і суспільних інтересів. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. За вимогами частини першої статті 18 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення. З поділу системи судів загальної юрисдикції за принципом спеціалізації пов`язане поняття цивільної юрисдикції, яку розуміють як компетенцію суду вирішувати справи в порядку цивільного судочинства. Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їхнього відання законодавчими та іншими нормативно-правовими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції. Згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII«Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. У статті 3 вказаного Закону передбачено перелік рішень, що підлягають примусовому виконанню: 1) виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;3) виконавчі написи нотаріусів; 3-1) спеціальні виписки з Реєстру аграрних нот, що генерується за допомогою програмно-технічних засобів Реєстру аграрних нот виключно для звернення стягнення за аграрною нотою; 4) посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішення інших державних органів, рішень (актів) Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також рішення інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішення (постанови) суб`єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень; 10) рішення Органу суспільного нагляду за аудиторською діяльністю або Аудиторської палати України, які законом визнані виконавчими документами; 11) рішення Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення про застосування заходів реагування у вигляді штрафу. Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами у передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й рішення інших органів. При виконанні судових рішень учасники справи мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів ДВС, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Такий висновок підтверджений у частині першій статті 74 Закону № 1404-VIII, згідно з якою рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Так, відповідно до статті 447 ЦПК України судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції. Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому цим розділом. Статтею 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права. За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина 1 статті 451 ЦПК України). Тобто як право на звернення у порядку цивільного судочинства зі скаргою, так і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час звернення зі скаргою та розгляду справи у судах першої й апеляційної інстанцій) юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає суб`єкт владних повноважень - орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, орган військового управління, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 цього Кодексу). Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. Частиною першою статті 287 КАС України в зазначеній редакції передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. У позовній заяві зазначається ідентифікатор для повного доступу до інформації про виконавче провадження (за наявності). Можна зробити висновок, що частина перша статті 287 КАС України передбачає можливість розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність ДВС у будь-якому випадку, за виключеннями, якщо законом встановлено інший порядок судового оскарження рішення, дій чи бездіяльності органів ДВС та виконавців. За частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Тобто, якщо законом установлено порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця чи посадової особи ДВС до суду, який ухвалив відповідне рішення, як це передбачено для виконання судових рішень, у такому випадку виключається юрисдикція адміністративних судів у такій категорії справ. Якщо виконанню підлягає рішення іншого органу (не суду) і відсутній спеціальний закон, що передбачає порядок оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів ДВС, у такому випадку вони підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства. У справі, яка переглядається, до суду звернувся боржник у виконавчому провадженні ОСОБА_1 зі скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця у виконавчому провадженні з виконання виконавчого напису №68202 від 28 травня 2021 року, виданого приватним нотаріусом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Остапенка Є.М. Отже, ОСОБА_1 оскаржив дії (бездіяльність) приватного виконавця щодо виконання не судового рішення, а виконавчого напису нотаріуса. Імперативною нормою закону (частина друга статті 74 Закону № 1404-VIII) установлено оскарження рішення, дії чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших (не судових) органів (посадових осіб) шляхом подання скарги до відповідного адміністративного суду. Підсумовуючи, можна зробити такі висновки. Визначення юрисдикційності скарги залежить від установлення судами таких обставин: чи є вказана скарга реалізацією учасником справи права на судовий контроль за виконанням судового рішення в конкретній справі, чи це є самостійним правом на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів, їх посадових осіб, виконавця чи приватного виконавця як суб`єктів, наділених владними повноваженнями при вчиненні виконавчих дій. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом. Відповідно до статті 447-1 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю виконавця чи посадової особи ДВС під час виконання судового рішення, ухваленого за правилами цивільного судочинства, порушено їх права чи свободи. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів ДВС щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), тобто не за рішенням, ухваленим судом, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом, що врегульовано як частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII, так і частиною першою статті 287 КАС України. Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06 лютого 2019року у справі № 678/1/16-ц (провадження № 14-437цс18). Відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У цьому разі Березанський районний суд Миколаївської області не є судом, встановленими законом, для розгляду зазначеної скарги, яка повинна розглядатися у порядку адміністративного судочинства. Тому суд першої інстанції помилково розглянув скаргу ОСОБА_1 за правилами цивільного судочинства. Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має, зокрема, право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково. У частинах 1 і 2 статті 377 ЦПК України встановлено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі у відповідній частині з підстав, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених статтями 19-22 цього Кодексу, є обов`язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Якщо провадження у справі закривається з підстав, визначених пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ (частина перша статті 256 ЦПК України). З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, оскаржувана ухвала - скасуванню, а провадження у справі - закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 255, частини 1 статті 374, частини 1 статті 377 ЦПК України. На виконання вимог частини першої статті 256 ЦПК України апеляційний суд вважає за необхідне повідомити ОСОБА_1 , що розгляд поданої скарги віднесено до юрисдикції адміністративного суду. Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина 7 статті 141 ЦПК України). На день ухвалення цієї постанови апеляційним судом учасники провадження не мають сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу суду, постановлену за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність виконавця, тому відсутні підстави для розподілу судового збору. Керуючись статтями 367, 374, 377, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , задовольнити частково. Ухвалу Березанського районного суду Миколаївської області від 12 березня 2026 року скасувати. Провадження у справі за скаргою на дії (бездіяльність) приватного виконавця Куліченка Дмитра Олександровича закрити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному поряду до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді Л.М. Царюк Ж.М. Яворська __________________________________________ Повна постанова складена 30 квітня 2026 року

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»