Постанова 4803 № 201/13936/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3551/26 Справа № 201/13936/25 Суддя у 1-й інстанції - Батманова В. В. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: судді - доповідача Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Никифоряка Л.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами, у письмовому провадженні в м. Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 на рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів (суддя першої інстанції Батманова В.В.), - В С Т А Н О В И В: В жовтні 2025 року ОСОБА_3 через свого представника звернулась до Соборного районного суду м. Дніпра з позовом до ОСОБА_1 в якому просила стягнути з просила стягувати з відповідача аліменти на утримання їх малолітнього сина в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, а також аліменти на утримання дружини до досягнення дитиною трирічного віку у розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) боржника. Рішенням Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на утримання його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним повноліття, в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) боржника, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, стягуючи аліменти на користь матері дитини ОСОБА_3 , починаючи стягнення з дня звернення до суду позовом, а саме з 04.11.2025 року. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 аліменти на її утримання в розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу) боржника, починаючи стягнення з дня звернення до суду позовом, а саме з 04.11.2025 р. до досягнення дитиною, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , трирічного віку. Допущено негайне виконання рішення у межах суми платежу за один місяць. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 211,20 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Із вказаним рішенням суду не погодилась представник ОСОБА_1 адвокат Шульга Г.Ю. та подала апеляційну скаргу, в якій вказала, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування фактичних обставин справи та висновків Верховного Суду. Зокрема зазначав, що суд першої інстанції не врахував, того, що відповідач сплачує аліменти на утримання іншої дитини, здійснює догляд за хворою матір`ю та має нестабільних дохід, а його витрати подекуди перевищують розмір самого доходу. Відповідач позбавлений можливості більше працювати на теперішній час, оскільки вимушений багато часу проводити з матір`ю, доглядаючи її та забезпечуючи її базовий побут. При цьому відповідач бажає зберегти сім`ю та брати участь у вихованні та утриманні дитини, в межах можливостей. Також наголошував, що судом першої інстанції не досліджувалася та не надавалася оцінка реальній можливості позивача щодо сплати аліментів на утримання матері дитини. Враховуючи наведене просив рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 року та ухвалити нове, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково, а саме в частині стягнення аліментів на утримання дитини і розмірі 1/6 доходів та в іншій частині відмовити. Від представника ОСОБА_3 адвоката Лазарєвої К.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона зазначила, що не погоджується із викладеними обставинами у скарзі, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду залишити без змін, як законне та обґрунтоване. Зокрема зазначала, що суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував наявність у відповідача другої дитини, а доказів того, що ОСОБА_5 є матір`ю відповідача та потребує стороннього догляду та матеріальної допомоги матеріали справи не містять. Також зазначала, що позивачка, як матір дитини до осягнення нею трьох років має право на утримання від батька за умови проживання з цією дитиною та без врахування її матеріального становища Заперечуючи проти доводів відзиву на апеляційну скаргу щодо недоведеності родинних зв`язків відповідача із ОСОБА_5 представник апелянта зазначав що факт їх існування не заперечувався сторонами у суді першої інстанції, а відповідно окремому доказуванню не підлягав. Тому відповідач не надав документи на підтвердження зазначеного факту та відповідно надає їх до суду апеляційної інстанції разом із документами про відстрочку у зв`язку із здійсненням догляду за матір`ю, яка є особою із інвалідністю. Відповідно до частини 3 статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. За пунктом 6 частини 2 статті 356, частин 1-3 статті367 ЦПК України апеляційний суд може встановлювати нові обставини, якщо їх наявність підтверджується новими доказами, що мають значення для справи (з урахуванням положень про належність і допустимість доказів), які особа не мала можливості подати до суду першої інстанції з поважних причин, які вона довела. У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів як у запереченні на апеляційну скаргу, так і на засіданні суду апеляційної інстанції. Вирішуючи питання щодо витребування та дослідження доказів, які без поважних причин не були подані до суду першої інстанції, апеляційний суд має врахувати як вимоги частини 1 статті 44 ЦПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно реалізовувати свої права та виконувати процесуальні обов`язки, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і про відмову в їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати висновок в ухвалі за наслідками обговорення заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 серпня 2020 року у справі № 704/192/18). Дослідження нових доказів відбувається, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала та не могла знати про їхнє існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції, учасник процесу знав про них, однак з об`єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з`явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їхнє подання до суду становило для цього учасника певні труднощі тощо); є інші поважні причини для їхнього неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не були досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень (постанова Верховного Суду у складі постійної колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17). Представник позивача звертаючись до суду апеляційної інстанції з клопотанням про долучення доказів не навів причин через які він не скористався своїм правом на звернення із відповідним клопотанням до суду першої інстанції, тим паче зважаючи на те, що вони датовані числами, які були до ухвалення оскаржуваного рішення. За таких обставин клопотання представника позивача про долучення доказів не підлягає задоволенню. Згідно п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянути справи у спорах, що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексації аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Згідно частини.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. За таких обставин, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч. 13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. В даній справі позовні вимоги про стягнення аліментів, а тому справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення. Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що батьками ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. № 7). Дитина мешкає зі своєю матір`ю ОСОБА_3 та знаходиться на її утриманні. Задовольняючи частково позовні вимоги суду першої інстанції виходив із того, що відповідач як батько дитини, яка знаходяться на вихованні та утриманні матері, відповідно до законодавства повинен надавати кошти на їх утримання з урахуванням його матеріального становища та наявністю інших утриманців, а визначений судом розмір заявлених аліментів буде необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини та не порушить майнові права відповідача. Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (ч. 2, 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»). У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Дані положення національного законодавства повністю кореспондуються з нормами міжнародного права, зокрема, ст. 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27.02.1991 року (далі Конвенція 1989 року), якою визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Відповідно до ст. 3 Конвенції 1989 року, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Згідно ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. У § 54 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини. Згідно з ч. 4 ст. 10 ЦПК України практика ЄСПЛ застосовується апеляційним судом як джерело права. У національному праві передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (ч. 3 ст. 51 Конституції України). Дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (ч. 7, 8, 9 ст. 7 СК України). У ч. 2 ст. 51 Конституції України закріплено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до положень ст. 150, 180 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття. У ч. 1 - 3 ст. 181 СК України визначено, що способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. У п. 17 постанови Пленуму Верховного суду України від 15 травня 2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» зазначено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Приписами ч. 1, 2 ст. 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Аналіз вищенаведеного дає підстави для висновку, що будь-який сімейний спір стосовно дитини має вирішуватися з урахуванням та якнайкращим забезпеченням інтересів дитини. Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності. За загальним правилом спосіб виконання батьками своїх обов`язків по утриманню неповнолітніх дітей, зокрема, сплаті аліментів, залежить від домовленості між ними, однак, у разі відсутності такої домовленості той з батьків, з ким проживають діти, має право звернутися до суду з відповідним позовом і в цьому разі аліменти на них можуть бути присуджені в частці від заробітку (доходу) їх матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. Слід вказати, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні. Подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18), від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20), від 14 серпня 2024 року у справі № 760/4661/20 (провадження № 61-15867св23), від 11 грудня 2024 року у справі № 672/186/24 (провадження № 61-13277св24). Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин апеляційний суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Також, Верховний Суд у постанові від 22 листопада 2022 у справі №188/1029/19 (провадження №61-11986св20) зазначив, що обов`язковою умовою для стягнення аліментів на користь одного з батьків є проживання з нею чи з ним самої дитини, на утримання якої власне і стягуються аліменти. У справі, що переглядається, позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом, в якому просила суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання неповнолітньої дитини та на її утримання до досягнення дитиною трирічного віку. Як на підставу своїх вимог, позивач посилалась на те, що спільна дитина сторін проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні, позивач весь свій час приділяє огляду за дитиною, оскільки вона не досягла трьох років, відповідач не надає належної матеріальної допомоги на утримання дитини та ухиляється від утримання позивача, як матері дитини, що не досягла трирічного віку, при цьому відповідач є особою працездатного віку - ФОПом, тобто має об`єктивну можливість матеріально утримувати сина та позивача. Відповідно до положень ч. 1, 2, 4 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно із ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 (провадження № 14-400цс19) сформулювала висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Відповідно до положень ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 11 березня 2020 року у справі № 759/10277/18 (провадження № 61-22317св19), від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19 (провадження №61-2698св21), зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Згідно ч. 2 ст. 91 СК України жінка та чоловік, які не перебувають у шлюбі між собою, мають право на утримання в разі проживання з нею, ним їхньої дитини, відповідно до ч. 2 4 ст. 84 та ст. 86 і 88 цього Кодексу. У ч. 2, 4 ст. 84 СК України визначено, що дружина, з якою проживає дитина, має право на утримання від чоловіка - батька дитини до досягнення дитиною трьох років. Право на утримання вагітна дружина, а також дружина, з якою проживає дитина, має незалежно від того, чи вона працює, та незалежно від її матеріального становища, за умови, що чоловік може надавати матеріальну допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 80 СК України аліменти присуджуються одному з подружжя у частці від заробітку (доходу) другого з подружжя і (або) у твердій грошовій сумі. За правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 27 травня 2020 року по справі № 712/4702/19 (провадження № 61-929св20), можливість отримання аліментів на утримання дружини, з якою проживає дитини до досягнення нею трьох років, виникає за умови, що чоловік має можливість надавати таку матеріальну допомогу. Враховуючи правову природу аліментів, їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, місцевий суд правомірно вважав, що є всі підстави для стягнення аліментів на користь позивача, з якою, за встановленими обставинами справи, проживає дитина сторін. Визначений судом першої інстанції розмір аліментів є необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, батьком якої є відповідач. Належних та допустимих доказів на підтвердження наявності обставин, які б унеможливлювали сплату відповідачем аліментів, у визначеному судом першої інстанції розмірі, ОСОБА_1 у передбаченому ст. 12, 81 ЦПК України порядку суду не надав. При цьому суд першої інстанції врахував, що на утриманні відповідача перебуває ще одна дитина, та обґрунтовано відхилив доводи з приводу перебування на його утриманні матері, оскільки надані на момент розгляду справи у суді першої інстанції документи не підтверджували цей факт. Таким чином у супереч доводам апеляційної скарги, суд першої інстанції при визначенні розміру аліментів, що підлягають стягненню з відповідача на утримання малолітньої дочки та дружини до досягнення дочкою трьох років, в повній мірі врахував зазначені обставини та прийшов до правомірного висновку про стягнення аліментів на утримання дитини у розмірі частини доходів та на утримання матері дитини 1/6 частини доходів. Доказів того, що присуджений до стягнення розмір аліментів поставить відповідача в скрутне майнове становище не підтверджується матеріалами справи, крім того розмір аліментів на утримання дружини носить тимчасовий характер та не залежить від наявності чи відсутності у неї доходу (ст. 84 СК України). Таким чином, судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Колегія суддів перевірила доводи апеляційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин у справі, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції і не дають підстав вважати, що судом порушено норми процесуального права та/або неправильно застосовано норми матеріального права, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін. Доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду попередньої інстанції щодо установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який обґрунтовано їх спростував. Інші доводи, наведені в обґрунтування апеляційної скарги, не можуть бути підставами для скасування рішення суду, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні позивачем норм матеріального та процесуального права. Керуючись ст. 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Соборного районного суду м. Дніпра від 08 грудня 2025 рокузалишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв Л.П. Никифоряк