Постанова 4803 № 205/4471/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3430/26 Справа № 205/4471/25 Суддя у 1-й інстанції - Грона Д. С. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В., секретар Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 18 листопада 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю (суддя першої інстанції Грона Д.С., повний текст рішення складено 01 грудня 2025 року), В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулись до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди завданої смертю, в якому просили стягнути з відповідача на свою користь у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої смертю ОСОБА_4 250 000 грн., кожному Рішенням Новокодацького районного суду м. Дніпра від 18 листопада 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 по 100 000 гривень 00 копійок на відшкодування моральної шкоди, без стягнення податків та обов`язкових платежів. В іншій частині позовних вимог - відмовлено. Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь держави 3000,00 грн. судового збору. Із вказаним рішенням суду не погодилась представник АТ «Українська залізниця» - Серьогіна С.В., та подала апеляційну скаргу, в якій зазначила, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а також без врахування всіх обставин у справі. Скарга мотивована тим, що судом взагалі не досліджувались обставини події, поведінку потерпілого та його умислу. Слід відмітити, що об`єктивні данні, які б свідчили про порушення працівниками залізниці правил безпеки руху або експлуатації залізничного транспорту, відсутні. Тому в порушені кримінальної справи було відмовлено. Вказує, що потерпілий знаходячись над рейкою в стані присядки і не реагуючи на подачу звукових сигналів, не змінив свого розташування задля безпеки. ОСОБА_5 просила рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 18 листопада 2025 року скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. Від представника позивачів - адвоката Таргоній В.М., надійшов відзив на апеляційну скаргу. в якому він зазначив, що в матеріалах справи відсутній будь-який доказ який би прямо або опосередковано свідчив би про умисел потерпілого. Судом було досліджено матеріали справи та встановлено грубу необережність в діях потерпілого, в зв`язку з чим і було зменшено розмір відшкодування, просив оскаржуване рішення суду залишити без змін. Представник позивачів - ОСОБА_6 , та представник АТ «Українська залізниця» - Серьогіна С.В. у судове засідання не з`явились. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступного: Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є дружиною ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 , виданим 25.10.1985 Відділом РАДС Ленінського району м. Дніпропетровська. ОСОБА_2 , є донькою ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_2 від 14.10.1997, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ленінської районної ради м. Дніпропетровська. ОСОБА_3 є сином ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серія НОМЕР_3 від 23.05.1988, виданим Відділом реєстрації актів громадянського стану виконкому Ленінської районної ради народних депутатів м. Дніпропетровська. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , про що складено відповідний актовий запис № 4220 від 29.10.2024 та підтверджується Свідоцтвом про смерть Серія НОМЕР_4 від 29.10.2024. Причиною смерті ОСОБА_4 відповідно до Висновку експерта № 840с та Довідки про причини смерті № 840с від 28.10.2024 є шок, інші уточнені травми із залученням декількох ділянок тіла, пішохід травмований при зіткненні з поїздом чи іншим залізничним транспортним засобом. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Дослідженими в справі доказами встановлено, що досудовим розслідуванням в кримінальному провадженні №12024041390000903 від 13.10.2024, яке було внесено до ЄРДР за ч.3 ст.276 КК України за фактом події, встановлено, що 12.10.2024 близько 18:13 год. машиніст ОСОБА_7 керував електровозом ЧС-7.185 номер потягу № 65 сполученням Харків-Умань у складі якого перебувало десять пасажирських вагонів загальною вагою 588 тон на 40 осів. Під час руху поїзду в напрямку м. Дніпро, приблизно о 22 год 13 хв по правій рейкі на шляху прямування поїзду він помітив сторонню особу, яка знаходилась над рейкою в стані присядки. Чоловік не реагував на звукові сигнали , ОСОБА_7 , застосував екстрене гальмування з подаванням піску на пари коліс, проте уникнути зіткнення не вдалось. У результаті наїзду ОСОБА_4 було спричинено тілесні ушкодження від яких він загинув на місці. Органом досудового розслідування встановлено, що вини залізниці в транспортній події немає. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що сам факт загибелі ОСОБА_4 під час ДТП є безумовним свідченням глибини та тривалості моральних страждань позивачів, враховуючи те, що згідно з ч.1 ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честі і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Апеляційний суд погоджується з даним висновком місцевого суду. Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист. Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Стаття 3 Конституції України визначає, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до статті 23 ЦК України кожна особа, має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою зокрема щодо членів її сім`ї. За змістом статті 1167 ЦК України, якщо моральної шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, така моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Відповідно до частини першої статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків. Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю. Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід враховувати, що відповідно до ст.1187 ЦК України шкода, завдана особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок, і оскільки завдання шкоди є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки незалежно від наявності вини завдавача шкоди. При цьому в такому випадку відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду) лише, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (ч.5 ст.1187 ЦК України, п.1 ч.2 ст.1167 ЦК України). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду. При цьому слід враховувати, що особливі правила статті 1187 ЦК України діють тоді, коли шкоду завдано тими властивостями об`єкта, через які діяльність із ним визнається джерелом підвищеної небезпеки. Відповідно до ч.1 ст.1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об`єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц (провадження № 14-497цс18) зазначено, що особа, яка керує транспортним засобом у зв`язку з виконанням своїх трудових (службових) обов`язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб`єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб`єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Колегією суддів встановлено, що досудовим розслідуванням в кримінальному провадженні №12024041390000903 від 13.10.2024, яке було внесено до ЄРДР за ч.3 ст.276 КК України за фактом події, встановлено, що 12.10.2024 близько 18:13 год машиніст ОСОБА_7 керував електровозом ЧС-7.185 номер потягу № 65 сполученням Харків-Умань у складі якого перебувало десять пасажирських вагонів загальною вагою 588 тон на 40 осів. Під час руху поїзду в напрямку м. Дніпро, приблизно о 22 год 13 хв по правій рейкі на шляху прямування поїзду він помітив сторонню особу, яка знаходилась над рейкою в стані присядки. Чоловік не реагував на звукові сигнали , ОСОБА_7 , застосував екстрене гальмування з подаванням піску на пари коліс, проте уникнути зіткнення не вдалось. У результаті наїзду ОСОБА_4 було спричинено тілесні ушкодження від яких він загинув на місці. Органом досудового розслідування встановлено, що вини залізниці в транспортній події немає. Позивачі, є родичами загиблого, дружина та діти, що підтверджується копіями свідоцтва про народження та укладення шлюбу. Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості. Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22), від 23 листопада 2022 року в справі № 686/13188/21 (провадження № 61-3943св22), від 19 квітня 2023 року в справі № 336/10216/21 (провадження № 61-73св23). Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21). Таким чином розмір моральної шкоди не є конкретно визначеною сумою, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). У відповідності до вимог статті 83 ЦПК України, сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таким чином, судом встановлено, що смерть ОСОБА_4 чоловіка та батька позивачів, з самим фактом чого останні безпосередньо і пов`язують завдання їм моральної шкоди, сталася внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, а саме наїзду електровозом ЧС-7.185 номер потягу № 65 сполученням Харків-Умань у складі якого перебувало десять пасажирських вагонів загальною вагою 588 тон на 40 осів. Оскільки ж під час такого наїзду машиніст перебував у трудових відносинах із відповідачем по справі, керував електровозом на виконання своїх трудових обов`язків, а також враховуючи, що відповідачем не подано, судом не встановлено будь-яких доказів, які б доводили, що смерть ОСОБА_4 сталася внаслідок непереборної сили або умислу самого потерпілого, то саме відповідач несе відповідальність за спричинену позивачам шкоду, в тому числі і за моральну, яка підлягає відшкодуванню позивачам як донькам померлого Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла до висновку, що в силу положення ст.ст.1167, 1187, 1193 ЦК України, відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану позивачам моральну шкоду, особиста недбалість та необережність самого загиблого є підставою для зменшення розміру відшкодування. На основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов правильного висновку про часткове задоволення позовних вимог. На підставі вищевикладеного та враховуючи ступінь, глибину моральних страждань, понесених позивачами, суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивачів по 100 000,00 грн., кожному на відшкодування спричиненої моральної шкоди . Відшкодування моральної шкоди в даному розмірі на думку суду буде співмірним із спричиненою позивачам моральною шкодою, та відповідатиме принципам розумності і справедливості і не матиме наслідком збагачення позивача за рахунок відповідача. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року). Визначаючи розмір відшкодування позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із вимог чинного законодавства, з урахуванням характеру і тривалості його душевних страждань та обсягу змін в його житті. Визначена судом сума відповідає ступеню втрати професійної працездатності, засадам розумності, виваженості та справедливості. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданим доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права. Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, відповідач на порушення вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України не подав належних і допустимих доказів. Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції. Суд першої інстанції повно та всебічно перевірив обставини справи, дав їм належну оцінку та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не має. Враховуючи зазначене, апеляційну скаргу відповідача слід залишити без задоволення, а судове рішення - без змін. Керуючись статтями 374, 375, 382, 383 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення. Рішення рішення Новокодацького районного суду м. Дніпра від 18 листопада 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 квітня 2026 року. Судді: