Постанова Дніпровський апеляційний суд № 243/9743/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3379/26 Справа № 243/9743/25 Суддя у 1-й інстанції - Фалін І. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Халаджи О. В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Халаджи О. В. суддів: Агєєва О.В., Гапонова А.В., секретар Кругман А.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного Фонду України в Донецькій області на рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник, адвокат Буженко Юрій Сергійович, до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії померлого в порядку спадкування (суддя першої інстанції Фалін І.Ю., повний текст рішення складено 18 грудня 2025 року), В С Т А Н О В И В: У жовтні 2025 року позивачка ОСОБА_1 звернулась до Слов`янського міськрайонного суду Донецької області з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про стягнення недоотриманої пенсії померлого в порядку спадкування, в якому просила стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, набуті нею у порядку спадкування за законом у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 у розмірі 135352,57 грн. Рішенням Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2025 року позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на користь ОСОБА_1 , недоотриману пенсію ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , у розмірі 130630 гривень 57 копійок, в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_2 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 , судовий збір у розмірі 1168 гривень 93 копійки. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. На вказане рішення суду ГУ ПФУ в Донецькій області була подана апеляційна скарга, в якій вказано, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права. Скарга мотивована тим, за матеріалами електронної пенсійної справи ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебувала на обліку Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа та отримувала пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» Пенсійна справа знята з обліку з 01.07.2021 у зв`язку зі смертю пенсіонера ІНФОРМАЦІЯ_1 . Нараховану ОСОБА_1 суму недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 за період з 23.01.2019 по 30.06.2021 у розмірі 146393,61 грн обліковано Головним управлінням та включено до переліку отримувачів виплат за минулий період станом на 1 січня 2023 року. Загальна сума пенсійних виплат за минулий період, які виплачені ОСОБА_1 складає 15763,04 грн. Станом на 10.11.2025 залишок суми, нарахованої ОСОБА_1 недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 складає 130630,57 грн. Представник ГУ ПФУ у Донецькій області Гулько Я.С. просила оскаржуване рішення суду скасувати та відмовити у задоволенні позову. Від позивачки відзив на апеляційну скаргу не надходив. Сторони у судове засідання не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , є донькою ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, копією витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію розірвання шлюбу . Згідно свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 виданого 30 липня 2021 року Макарівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Бучанському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) слідує, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в місті Макіївка Донецької області, Україна померла ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 21.07.2025 № 0500-0202-8/71919 наданого на адвокатський запит представника позивачки було повідомлено, що 24.01.2022 ОСОБА_1 звернулась з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про виплату недоотриманої пенсії внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Сума недоотриманої пенсії ОСОБА_2 у розмірі 146393,14 грн розрахована з урахуванням ч.1 ст. 46 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, де датою звернення є день надання ОСОБА_1 , як спадкоємця, заяви від 24.01.2022 про виплату недоотриманої пенсії, яка увійшла до складу спадщини, з усіма необхідними документами. Виходячи з того факту, що ОСОБА_2 на дату смерті мала статус внутрішньо переміщеної особи, виплата заборгованості регулюється положеннями Порядку № 1165. Таким чином, суми, що увійшли до складу спадщини за померлу ОСОБА_2 за період з 01.01.2019 по 30.06.2021 обліковані Головним управлінням та включені до переліку отримувачів станом на 1 січня 2023 року. Відповідно до Порядку № 1165 ОСОБА_1 проведено виплату коштів на погашення заборгованості в липні 2023 року - 557,32 грн., у вересні 2023 року 2093,00 грн., у жовтні 2023 року 1299,47 грн. та 3,53 грн., у листопаді 2023 року 4,10 грн., у грудні 2023 року 0,62 грн, у жовтні 2024 року 2361,00 грн, у листопаді 2024 року 2361,00 грн., у грудні 2024 року 2361,00 грн. Станом на дату подання відповіді, залишок невиплачених коштів становить 135352,57 грн. Виплати залишку пенсійних виплат за минулий період буде здійснюватися після визначення коштів на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), які не виплачено за період до місяця їх відновлення, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території, в тому числі недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера з числа внутрішньо переміщених осіб, у бюджеті Пенсійного фонду України на 2025 рік. Заборгованість з виплат буде в подальшому виплачуватися за умови виділення відповідних бюджетних асигнувань на означені цілі. Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області до відзиву на позов було долучено витяги з електронної пенсійної справи ОСОБА_2 з яких слідує, що Головним управлінням було проведено виплату позивачці ОСОБА_1 з недоотриманої за життя пенсії ОСОБА_2 в липні 2023 року - 557,32 грн., у вересні 2023 року 2093,00 грн., у жовтні 2023 року 1299,47 грн. та 3,53 грн., у листопаді 2023 року 4,10 грн., у грудні 2023 року 0,62 грн, у жовтні 2024 року 2361,00 грн, у листопаді 2024 року 2361,00 грн., у грудні 2024 року 2361,00 грн., у жовтні 2025 року - 2361,00 грн., у листопаді 2025 року 2361,00 грн. Залишок нарахованої недоотриманої пенсії складає 130630,57 грн. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що належне позивачці спадкове майно у виді суми недоотриманої пенсійної виплати в розмірі 130630,57 гривень, нарахованої пенсіонеру ОСОБА_2 і не виплачену їй за життя, право власності на яку в порядку спадкування за законом перейшло до позивачки. Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції. Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України). Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Спір між сторонами у цій справі виник з приводу захисту позивачем свого права на спадкування за законом, а саме права власності на спадкове майно у вигляді невиплаченої пенсії спадкодавця. Підставою своїх позовних вимог позивач зазначає наявність у ньогояк спадкоємця першої черги після смерті дружини права на спадкування недоотриманої суми пенсії. Конституцією України (ст. 41) та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції», закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд учиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права. Частиною 1 статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно із статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Статтею 1218 Цивільного кодексу України встановлено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Статтею 1219 ЦК України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу. Під час визначення обсягу спадщини необхідно виходити з того, що права та обов`язки, суб`єктом яких був спадкодавець на час відкриття спадщини, переходять до його спадкоємців. Спростування цієї презумпції можливе лише у випадках, коли права та обов`язки є нерозривно пов`язаними з особою спадкодавця. Отже, закон вказує, що до складу спадщини не включаються особисті немайнові права. Безпосередньою ознакою немайнових прав є невіддільність останніх від особи їхнього носія. Пенсією є щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. Таким чином, право на аліменти, пенсії та інші соціальні виплати, як на періодичні платежі, не входить до складу спадщини, оскільки мають на меті матеріальне забезпечення конкретної особи, а передумовою виникнення зазначених прав у спадкодавця була його участь у сімейних, соціальних та трудових відносинах. Однак наведене правило не застосовується до випадків, коли зазначені суми були нараховані, але не одержані спадкодавцем і за умови відсутності членів його сім`ї, бажаючих їх отримати. В такому належить застосовувати статті 1227 ЦК України. Згідно зі статтею 1227 ЦК України, суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Аналізуючи, наведені правові норми вбачається, що до складу спадщини входить сума пенсії, яка була нарахована, але не отримана спадкодавцем за життя з незалежних від нього причин. Відповідно до статті 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Згідно із статтею 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до частини 1 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми недотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. У розумінні положень статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині 2 статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі звернення кількох членів сім`ї, які мають право на отримання суми пенсії, зазначеної у частині першій цієї статті, належна їм відповідно до цієї статті сума пенсії ділиться між ними порівну. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі не звернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини. Зміст частини 3 статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" також узгоджується зі змістом статті 1227 ЦК України, якою визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Крім того, зміст вищевказаних норм узгоджується із положеннями Закону України "Про пенсійне забезпечення", де в частині 1 статті 91 вказано, що суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв`язку з його смертю, передаються членам його сім`ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини. Положення частин 2, 3 статті 52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які є спеціальними стосовно правовідносин про спадкування сум пенсії, не обмежують право на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв`язку з його смертю. Ці положення тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера. Приміром, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім`ї за умови, якщо саме ці суб`єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини, а якщо у цей проміжок часу не звернулися, сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової якості - переходить у спадщину, яку члени сім`ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати як спадщину. Аналіз наведених норм матеріального права дає можливість дійти висновку про те, що суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі, без будь-яких часових обмежень. Норми частини 1 статті 46 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину. Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19 (провадження № 61-7985св20). Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19 (провадження №61-11268сво20) зазначив, що тлумачення статті 1227 ЦК України доводить, що: - цією правовою нормою встановлено сингулярне правонаступництво членів сім`ї спадкодавця на отримання належних йому та не отриманих ним за життя грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат. Указані суми включаються до складу спадщини лише у разі відсутності у спадкодавця членів сім`ї чи їх відмови від права на отримання вказаних сум. Специфіка правонаступництва прав на отримання сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат обґрунтовується необхідністю: а) створення умов для охорони майнових інтересів членів сім`ї спадкодавця в разі, коли вони не є його спадкоємцями; б) забезпечення можливості реалізації права на одержання членами сім`ї спадкодавця належних йому грошових коштів без дотримання передбаченої ЦК України процедури оформлення спадщини; - право на одержання грошових сум заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат виникає у членів сім`ї спадкодавця внаслідок вказівки закону (стаття 1227 ЦК України) та додаткового юридичного факту - смерті спадкодавця. Окрім цього, звичайно, необхідно, щоб спадкодавець не реалізував належне йому право на отримання певних сум. Причини, через які ці суми не були отримані, можуть бути різноманітними, але закон не надає їм юридичного значення. Моментом з якого виникатимуть права на отримання виплат, буде момент смерті спадкодавця. Законодавець не вказує, що перехід права на отримання цих сум є спадкуванням, а члени сім`ї - спадкоємцями. Це має важливе значення, оскільки дозволяє зробити висновок, що на набуття права на одержання грошових сум відповідно до статті 1227 ЦК України не поширюються норми про спадкування за заповітом або законом, зокрема, щодо усунення від спадкування (стаття 1224 ЦК України), прийняття, строків прийняття та оформлення спадщини, врахування цих сум при визначенні розміру обов`язкової частки (стаття 1241 ЦК України), задоволення вимог кредиторів (стаття 1281 ЦК України). Відповідно, при включенні зазначених прав до складу спадщини їх спадкування має відбуватися за правилами, встановленими для спадкування за заповітом або законом; - право на перерахунок певних виплат, яке мав винятково спадкодавець, що був їх одержувачем, оскільки така можливість пов`язана з його суб`єктивним правом (зокрема право на страхові виплати). Саме тому у членів сім`ї спадкодавця або ж у спадкоємців не виникає права вимагати перерахунку відповідних сум. Теж саме стосується і випадку вимагати призначення тієї чи іншої виплати. Тому потрібно відмежовувати ситуації при застосуванні положень статті 1217 ЦК України, за яких члени сім`ї чи спадкоємці вимагають перерахунку чи призначення певних виплат, та випадки, за яких спадкодавцю неправомірно припиняють ті чи інші виплати. За таких обставин, позивач має право на спадкове майно - недоотриману пенсію спадкодавцем відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (Закон № 1058-IV), який є спеціальним у цих правовідносинах. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2022 року у справі № 428/10113/20 , провадження № 61-14299св21; від 23 вересня 2020 року у справі № 428/6685/19, провадження № 61-7985св20; від 09 червня 2022 року у справі № 200/12094/18-а, провадження № К/9901/10098/19; від 06 квітня 2022 року у справі №200/10136/20-а. З урахуванням вищезазначеного та на підставі належним чином оцінених доказів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується колегія суддів, про наявність достатніх підстав для часткового задоволення позову. Проаналізувавши зміст рішення суду першої інстанції з точки зору застосування норм права, які стали підставою для позову по суті, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції ухвалене рішення відповідно до встановлених ним обставин на підставі наданих доказів, які мають індивідуальний характер. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів позивача та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання обґрунтованості висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить із того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах. Посилання в апеляційній скарзі на відсутність будь-якої протиправної бездіяльності ГУ ПФУ в Донецькій області щодо невиплати недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю ОСОБА_2 , оскільки подальша виплата буде провадитись відповідно до норм порядку Постанови 1165 за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік, є безпідставними, оскільки в даному випадку між сторонами виникли правовідносини стосовно отримання нарахованої, але неодержаної пенсії померлого пенсіонера в порядку спадкування. Сума недоотриманої пенсії змінила свій правовий статус і є вже не пенсією, недоотриманою пенсіонером, а коштами, які увійшли до складу спадщини і подальше правове регулювання переходу права на ці кошти іншим особам регулюються нормами Цивільного кодексу України про спадкові відносини. Посилання в апеляційній скарзі на постанову Верховного суду від 16 грудня 2020 року по справі № 428/12730/19 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року у справі № 243/13575/19, ОП КЦС ВС відступила від висновків, викладених у постановах: від 26 лютого 2020 року у справі № 243/2404/19-ц (провадження № 61-20134св19); від 14 квітня 2020 року у справі № 431/6232/18-ц (провадження № 61-17311св19); від 09 грудня 2020 року у справі № 243/9613/19-ц (провадження № 61-7355св20); від 16 грудня 2020 року у справі № 428/12730/19 (провадження № 61-15863св20), ухвалених ВС КЦС, та зазначила, що припинення страхових виплат за життя спадкодавця з підстав, не передбачених законом, та не оскарження дій фонду спадкодавцем, не зумовлює припинення вже призначених страхових виплат і не позбавляє його спадкоємців можливості спадкувати право на отримання страхових виплат. Право на такі виплати у спадкодавця зберігається і в розумінні положень статті 1227 ЦК України ці виплати вважаються такими, що належали до виплати спадкодавцю. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її вирішення, оцінивши докази у їх сукупності, враховуючи вказані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 про стягнення недоотриманої суми пенсії в порядку спадкування за законом. Доводи апеляційної скарги, щодо вже виплачених сум недоотриманої пенсії апеляційний суд не враховує, оскільки при ухваленні оскаржуваного рішення дані суми було враховано. Таким чином, доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Згідно з ч.3 статті 12 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За ч.3 статті 77 ЦПК України сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. (стаття 76 Цивільного процесуального кодексу України) Відповідно до частин другої, третьої статті 83 Цивільного процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви; відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Отже, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку що, вирішуючи спір, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Надаючи правову оцінку належності обраного позивачем способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція). У §145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal v. the United Kingdom» (заява № 22414/93, [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові способи для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, ЄСПЛ указав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю способів, що передбачаються національним правом. У статті 13 Конвенції гарантується доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (§ 75 рішення ЄСПЛ у справі «Афанасьєв проти України» від 05 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Керуючись статтями, 374, 375,381 ЦПК України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій областізалишити без задоволення. Рішення Слов`янського міськрайонного суду Донецької області від 12 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 28 квітня 2026 року. Судді: О.В. Халаджи О.В. Агєєв А.В. Гапонов