Ухвала КЦС ВС № 952/928/24

УХВАЛА 29 квітня 2026 року м. Київ справа № 952/928/24 провадження № 61-5182ск26 Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В., розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області, військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні, ВСТАНОВИВ: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області, військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні. Позовна заява мотивована тим, що вона є рідною сестрою ОСОБА_2 , який проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 під час виконання обов`язків, пов`язаних із захистом України, в районі н.п. Новогеоргіївка Синельниківського району Дніпропетровської області. Вказувала, що її брат ОСОБА_2 вказав саме її як члена сім`ї та найближчого родича під час проходження військової служби, адже саме на її ім`я ІНФОРМАЦІЯ_2 було надіслано сповіщення сім`ї № 296 від 02 квітня 2024 року, яким повідомлено про факт загибелі її рідного брата. Батьки позивача та загиблого брата померли, за життя ОСОБА_2 в шлюбі не перебував, дітей не мав. Зазначала, що вона разом із братом проживали разом в її домоволодінні з 2012 року за адресою: АДРЕСА_1 , та позивач перебувала на його утриманні. Від рідного брата позивач отримувала протягом всього часу спільного проживання постійно грошові кошти, в тому числі і за період перебування на військовій службі, тобто фактично перебувала у нього на утриманні, оскільки сама не працювала, а займалася домашнім господарством. Посилаючись на вказані обставини ОСОБА_1 просила встановити факт проживання однією сім`єю з 2012 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 із рідним братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також перебування на його утриманні. Зачепилівський районний суд Харківської області рішенням від 22 квітня 2025 року позов задовольнив. Встановив факт проживання однією сім`єю з 01 січня 2012 року по 30 березня 2024 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановив факт перебування на утриманні у ОСОБА_2 , який загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 , його рідної сестри ОСОБА_1 . Харківський апеляційний суд постановою від 29 січня 2026 року рішення Зачепилівського районного суду Харківської області від 22 квітня 2025 року скасував та ухвалив нове, яким у задоволенні позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь Міністерства оборони України судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 2 906,88 грн. 16 квітня 2026 року ОСОБА_3 , який діє від імені ОСОБА_1 , засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у вказаній вище справі. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке мотивоване тим, що представник заявника отримав оскаржувану постанову 18 березня 2026 року. На підтвердження надано докази. Відповідно до положень частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень постанову Харківського апеляційного суду прийнято 29 січня 2026 року, повний текст якої складено 04 лютого 2026 року та забезпечено надання загального доступу 06 лютого 2026 року. З урахуванням вказаних обставин заявник має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, як такого, що пропущений з поважних причин відповідно до статті 390 ЦПК України. У касаційній скарзі як на підставу касаційного оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду). Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку. Згідно зі статтею 129 Конституції України та статей 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Суд установив, що відповідно до свідоцтва про народження серія НОМЕР_2 ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , її батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Відповідно до свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_3 , ОСОБА_4 28 вересня 2002 року уклала шлюб з ОСОБА_7 , після чого змінила прізвище на ОСОБА_8 . Згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 , його батьками є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Таким чином ОСОБА_2 є рідним братом позивача ОСОБА_1 . Мати позивача та її брата ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_5 . Батько позивача та її брата ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_7 , що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_6 . Відповідно до довідки Новомажарівського старостинського округу № 7 Зачепилівської селищної ради Харківської області від 20 вересня 2024 року № 96/02-01 ОСОБА_1 з 2012 року по 2024 рік постійно проживала разом з її братом ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Свої позовні вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що вони разом з братом вели спільне господарство, займалися ремонтом будинку у якому проживали разом, купували меблі, дрова, предмети для домашнього побуту, мали спільний бюджет, брат допомагав фінансово позивачу, був для неї опорою і підтримкою. За життя ОСОБА_2 у шлюбі не перебував, дітей не мав. З 2014 року ОСОБА_2 під час антитерористичної операції служив за контрактом в Збройних Силах України. З 2017 року по лютий 2022 року працював у сільськогосподарській фірмі «Агро Овен Ко». У березні 2022 року ОСОБА_2 був мобілізований ІНФОРМАЦІЯ_8 та був зарахований до особового складу військової частини НОМЕР_1 . ІНФОРМАЦІЯ_1 брат позивача ОСОБА_2 загинув під час виконання службових обов`язків в районі н.п. Новогеоргіївка Синельниківського району Дніпропетровської області, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_7 . 02 квітня 2024 року сповіщенням сім`ї № 296 ІНФОРМАЦІЯ_8 повідомив ОСОБА_1 про те, що її рідний брат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після загибелі рідного брата позивач займалася організацією його поховання. Свідок ОСОБА_9 повідомила, що вона є дочкою позивача та підтвердила, що дійсно з 2012 року її мати постійно проживала разом з рідним братом ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . Її дядько свого власного житла не мав, тому і проживав разом з її матір`ю. Відносини у них були добрі, вони вели спільний побут, мали спільний бюджет, коли ОСОБА_2 у 2022 році був мобілізований до Збройних Сил України він постійно пересилав на її банківську картку грошові кошти, які вона передавала своїй матері, так як вона не мала банківського рахунку. Свідок ОСОБА_10 пояснила, що вона є дружиною ОСОБА_11 , який є рідним братом загиблого ОСОБА_2 , та підтвердила той факт, що позивач ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2012 року проживали разом в її будинку за адресою: АДРЕСА_1 , так як він не мав власного житла. Позивач в цей час не працювала, займалася домогосподарством, а рідний брат завжди утримував позивача, надавав їй матеріальну допомогу, оскільки він постійно мав дохід, працював у фермерському господарстві, а з початку війни служив у Збройних Силах України. Після мобілізації ОСОБА_2 до Збройних Сил України з 2022 року матеріальна допомога від брата позивачу надходила постійно, він надсилав грошові кошти на її картку, а вона потім віддавала їх ОСОБА_1 , бо вона не мала своєї картки. Також коли брат приїжджав до дому у відпустку він також постійно надавав матеріальну допомогу позивачу. Свідок ОСОБА_12 повідомила, що вона є сестрою позивача та підтвердила, що дійсно з 2012 року її сестра постійно проживала разом з рідним братом ОСОБА_2 , за адресою: АДРЕСА_1 . ОСОБА_2 власного житла та сім`ї не мав, тому і проживав разом з сестрою. За час спільного проживання вони вели спільний побут, мали спільний бюджет, оскільки ОСОБА_1 не працювала, вона займалася домашнім господарством, а грошові кошти заробляв ОСОБА_2 . Відповідно до платіжних інструкцій, роздрукованих з мобільного додатку «Приват24» переказ грошових коштів від ОСОБА_2 на користь ОСОБА_10 та ОСОБА_9 за період з 21 лютого 2021 року по 16 березня 2024 року здійснено на загальну суму 431 260,00 грн. Метою встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні позивач зазначає реалізацію її права на отримання матеріальних виплат та гарантій, передбачених, у зв`язку зі смертю брата - військовослужбовця. Отже, предметом розгляду в цій справі є встановлення факту проживання сестри та брата (військовослужбовця) однією сім`єю та перебування сестри на утриманні свого брата, який загинув при виконанні обов`язків військової служби. Відмовляючи у задоволенні позову суд апеляційної інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду належних і допустимих доказів, які б підтверджували її належність до переліку категорії осіб, яка, у разі встановлення судом факту спільного проживання однією сім`єю із загиблим братом та факт її перебування на його утриманні, надавала б їй право на отримання одноразової грошової допомоги. Згідно з частиною першою статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пунктах 1-1-2 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пунктах 1-1-2 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть. Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, зазначені у пункті 4 цієї статті. До членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать: діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав; вдова (вдівець); батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті); внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли); жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили; утриманці загиблої (померлої) особи, визначені відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Відповідно до статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які самі одержували будь-яку пенсію, мають право перейти на нову пенсію. Незалежно від перебування на утриманні годувальника пенсія призначається: непрацездатним дітям; непрацездатним батькам і дружині (чоловікові), якщо вони після смерті годувальника втратили джерело засобів до існування, а також непрацездатним батькам і дружині (чоловікові) військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули чи померли або пропали безвісти в період проходження служби або пізніше внаслідок поранення, контузії, каліцтва чи захворювання, що мали місце під час служби (частина друга статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»). Відповідно до частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» непрацездатними членами сім`ї вважаються: а) діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; б) батьки та дружина (чоловік), якщо вони досягли віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або є особами з інвалідністю; в) батьки та дружина (чоловік), якщо вони не взяли повторний шлюб військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які загинули, померли чи пропали безвісти в період проходження служби або померли після звільнення зі служби, але внаслідок поранення, контузії, каліцтва, одержаних при виконанні обов`язків військової служби (службових обов`язків), захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті, ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи чи виконанням інтернаціонального обов`язку, безпосередньою участю в антитерористичній операції або забезпеченням її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення, безпосередньою участю у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченням здійснення зазначених заходів, перебуваючи безпосередньо в районах та у період їх здійснення, безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, та/або безпосередньою участю у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, мають право на пенсію не раніш як за 5 років до досягнення віку, що дає право на призначення пенсії за віком, встановленого частиною першою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (незалежно від тривалості страхового стажу), або якщо вони мають право на пенсію незалежно від віку відповідно до частини третьої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на дострокову пенсію за віком, пенсію за віком на пільгових умовах чи пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до закону, або якщо вони є особами з інвалідністю. Відповідне зниження пенсійного віку жінкам, установлене абзацом першим цього пункту, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року; г) дід і бабуся - при відсутності осіб, які за законом зобов`язані їх утримувати; д) дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює. Тобто непрацездатними членами сім`ї вважаються, зокрема, сестри : 1) які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років, водночас сестрам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків; 2) незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює (пункти «а», «д» частини четвертої вказаної норми права). Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»). Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975 (далі - Порядок № 975; у редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_2 ). Положеннями пункту 5 Порядку № 975 регламентовано, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця визначаються відповідно до норм СК України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У пункті 10 Порядку № 975 визначено перелік документів, які подають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога. Зокрема, передбачено, що особи, які не були членами сім`ї загиблого, але перебували на його утриманні, додають до заяви рішення суду або нотаріально посвідчений правочин, що підтверджуватиме факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого). Як уже зазначалося, для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». На вищевказаному наголошено, зокрема, у пункті 75 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25). Тому застосовним у питанні підтвердження факту перебування особи на утриманні для цілей отримання одноразової грошової допомоги є Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затверджений постановою Правління Пенсійного фонду України від 30 січня 2007 року № 3-1 (далі - Порядок № 3-1). Відповідно до пункту 13 розділу ІІ Порядку № 3-1 за документи про перебування на утриманні непрацездатних членів сім`ї приймаються, зокрема, рішення суду про встановлення факту перебування непрацездатного члена сім`ї на утриманні померлого годувальника. Отже, як Порядком № 975, так і Порядком № 3-1 передбачено подання особою, яка перебувала на утриманні, відповідного судового рішення про встановлення цього юридичного факту. Колегія суддів зазначає, що за потреби в особових справах військовослужбовців зберігаються документи, які підтверджують відомості про утриманців, внесених до послужного списку (див. пункт 13 розділу ІІІ, додаток 7 до Інструкції з організації обліку особового складу в системі Міністерства оборони України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 15 вересня 2022 року № 280, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Однак, положення статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку № 975 свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги утриманці визначаються відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». У пункті 82 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) закріплено, що: - встановлення судом факту перебування фізичної особи на утриманні прямо передбачено у пункті 2 частини першої статті 315 ЦПК України; - для отримання одноразової грошової допомоги згідно з Порядками № 975, 3-1 додаються рішення суду, що підтверджують факт перебування заявника на утриманні загиблого (померлого). Отже, гарантією реалізації права на соціальний захист утриманців загиблих військовослужбовців є судовий порядок встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні з метою отримання одноразової грошової допомоги у зв`язку зі смертю військовослужбовця. У пунктах 103-107 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) визначено, що відносини, пов`язані з наданням утримання і перебуванням фізичної особи на утриманні, є за своєю сутністю цивільно-правовими. Перебування на утриманні як триваючий юридичний факт може бути також підставою для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (виплата допомоги (стаття 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), призначення пенсії (стаття 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб») тощо). Норми цивільного процесуального законодавства (глава 6 ЦПК України) визначають, що суд розглядає справи про перебування фізичної особи на утриманні, причому безвідносно до того, задля виникнення яких правовідносин необхідним є встановлення цього факту. Також норми цивільного процесуального права допускають встановлення інших фактів, що мають юридичне значення, для реалізації прав у сфері соціального забезпечення (наприклад, згідно з пунктом 3 частини першої статті 315 ЦПК України суд встановлює факт каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню). Отже, визнання судом фізичної особи такою, що перебувала на утриманні померлого, може мати правове значення як у приватних, так і в публічних правовідносинах, однак зазначене не змінює цивільного характеру правовідносин на публічний. Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, зазначений у статті 315 ЦПК України, серед яких є встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, а зміст судового рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, має містити відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд встановив ці докази (частина перша статті 319 ЦПК України). Аналізуючи у сукупності предмет та характер відносин щодо встановлення факту, що має юридичне значення для реалізації прав заявника, їх суб`єктний склад, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23 (провадження № 14-40цс25) дійшла висновку, що чинне законодавство не передбачає іншого судового порядку встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, окрім як в порядку цивільного судочинства. Отже, в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод судом, встановленим законом, який розглядає справи про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні, є суд цивільної юрисдикції відповідно до статті 19 ЦПК України та пункту 2 частини першої статті 315 ЦПК України. У цій справі суд апеляційної інстанції обґрунтовано встановив, що позивач не довела свою належність до переліку категорії осіб, яка у разі встановлення судом факту спільного проживання однією сім`єю з загиблим братом та перебування на його утриманні, надавала б їй право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що встановлення юридичного факту, а саме факту проживання ОСОБА_1 однією сім`єю з рідним братом та перебування на його утриманні протягом періоду, про який просить позивач, не породить для неї юридичних наслідків, тобто не призведе до набуття права на отримання одноразової грошової допомоги. Підсумовуючи, Верховний Суд у цій справі дійшов переконання, що висновки суду ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, застосовано правильно, суд під час розгляду справи не допустив порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Інші доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 373/2054/16-ц вказано, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (рішення у справі «Пономарьов проти України» та ін.) повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію. Наведені норми закону та

позиція Верховного Суду дають підстави для висновку про законність оскаржуваного судового рішення. Згідно з положеннями пункту 5 частини другої статті 394 ЦПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу суд може визнати таку касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо Верховний Суд уже викладав у своїй постанові висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку або коли Верховний Суд вважатиме за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах). Таким чином, у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 необхідно відмовити, оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Згідно з частиною шостою статті 394 ЦПК України ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що правильність застосування судом вказаних норм матеріального та процесуального права не викликає розумних сумнівів, а касаційна скарга є необґрунтованою. Керуючись статтею 390, пунктом 5 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження судового рішення задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського апеляційного суду від 29 січня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Зачепилівської селищної ради Берестинського району Харківської області, військової частини НОМЕР_1 , Міністерства оборони України про встановлення факту проживання однією сім`єю та перебування на утриманні. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров