Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/2808/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/2473/26 Справа № 215/2808/25 Суддя у 1-й інстанції - Демиденко Ю. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Бондар Я.М., суддів Зубакової В.П., Остапенко В.О. сторони: позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС», відповідач ОСОБА_1 розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року, яке ухвалено суддею Демиденком Ю.Ю. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області, повне судове рішення складено 20 жовтня 2025 року, ВСТАНОВИВ У квітні 2025 позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» (далі ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 17.01.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту, згідно якого остання отримала кредит в сумі 11300 грн. строком на 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,50% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Відповідач свої зобов`язання щодо повернення кредитних коштів та сплаті відсотків належним чином не виконала, має заборгованість, яка станом на 26.08.2024 становить 74297,35 грн. з яких: 11300 грн. заборгованість за кредитом; 62997,35 грн. заборгованість за нарахованими процентами. 26.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу №26/08/2024, згідно якого до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги за Договором №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року. На підставі викладеного, позивач ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за Договором №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року в розмірі 74297,35 грн., судові витрати в сумі 2 422,40 грн. та витрати на правову допомогу в сумі 10 000 грн. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» заборгованість за Договором №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року в розмірі 16950 грн. а також понесені судові витрати в розмірі 651,87 грн. судового збору та 2691 грн. витрат на професійну правничу допомогу, а всього 20292,87 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 4 542,00 грн за подання апеляційної скарги. В апеляційній скарзі заявник, навівши доводи, аналогічні доводам позовної заяви зазначив, що 17 січня 2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 4306025, право вимоги за яким на підставі договору факторингу від 28 серпня 2024 року перекупило ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС». Вказував, що кредитний договір було укладено в електронній формі через електронний підпис із застосуванням одноразового ідентифікатора. Кошти надавались відповідачу на споживчі цілі та підлягали поверненню зі сплатою погоджених сторонами відсотків за користування кредитними коштами, а тому суд першої інстанції не мав підстав для їх зменшення. При цьому кредитні кошти були перераховані відповідачу у день укладення кредитного договору. Зазначені обставини підтверджені належними та допустимими доказами доданими до позовної заяви. Також зазначає, що за договорами про споживчий кредит, які укладатимуться зі споживачами після набрання чинності Закону України «Про споживче кредитування», в тому числі строк кредитування за якими триватиме після 21 серпня 2024 року, денна процента ставка повинна розраховуватися на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених саме на дату укладання такого договору. При цьому, вважає, денна процента ставка залишається незмінною протягом усього строку кредитування за договором про споживчий кредит за умови, що до нього не вносилися зміни щодо складових показників, які застосовуються для обчислення денної процентної ставки (строку кредитування, загальних витрат за споживчим кредитом та загального розміру кредиту), про що зазначено у листі НБУ від 19 лютого 2024 року. З приводу зменшення витрат на правову допомогу зазначав, що у суду не було підстав для такого зменшення, а позивачем надані відповідні докази на підтвердження їх розміру. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Мусаєва Ю.В., посилається, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права. Суд при вирішенні питання щодо стягнення відсотків, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанні відповідача, та враховуючи інтереси обох сторін, з огляду на необхідність беззаперечного дотримання принципів справедливості, добросовісності та розумності, обґрунтовано зменшив розмір процентів до розміру 50% від суми позики, а саме до 5 650 грн. Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України, оскільки ціна позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог, доводів апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, за наявними матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі не відповідає. Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що факт укладання між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем Договору №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року є доведеним, внаслідок неналежного виконання зобов`язань за кредитним договором відповідач порушив обумовлені договором строк і порядок повернення суми кредиту, а також визначені діючим цивільним законодавством України вимоги до виконання зобов`язань, у зв`язку з чим станом на 26.08.2024 року заборгованість відповідачки становить 74297,35 грн, з яких 11300 грн заборгованість за кредитом, 62997,35 грн заборгованість за нарахованим процентами відповідно п. 1.4 Кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом за період з 17.01.2024 року по 26.08.2024 року. Враховуючи відсутність оплати за Договором №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року відповідача, суд дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача суми заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 11 300 грн. Разом з тим, встановивши співрозмірність нарахованих відсотків по невиконаному зобов`язанню відповідача та враховуючи інтереси обох сторін, суд вважав за необхідне зменшити розмір процентів до розміру 50% від суми позики, а саме до 5 650 грн, оскільки розмір встановлених у договорі відсотків є несправедливим. Проте, з таким висновком суду першої інстанції не можна погодитись за таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними письмовими доказами, які містяться в матеріалах справи, що 17.01.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 був укладений Договір №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту згідно якого останній отримав кредит в сумі 11300 грн. строком на 360 днів зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 2,50% від суми кредиту за кожен день користування (912,5% річних). Вказаний кредитний договір був укладений за допомогою відповідного електронного сервісу (Credit7) та підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором. Під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Credit7), позичальник надав всі необхідні відомості шляхом заповнення обов`язкових реквізитів кредитного договору та проставив відмітку про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, що відповідає ЗУ «Про захист персональних даних» та рекомендаціям Уповноваженого ВРУ з прав людини щодо застосування положень цього Закону. Водночас, відповідач ОСОБА_1 є дієздатною особою, яка в повній мірі має можливість усвідомлювати свої дії та керувати ними, розуміти наслідки вчинення певних дій та можливість відмовитись від вчинення таких дій, що будуть суперечити його інтересам, адже без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Credit7) за допомогою логіна і пароля особистого кабінету (а.с.19-21) кредитний договір між відповідачем та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» не був би укладений. Крім того, підписанням за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора кредитного договору, ОСОБА_1 підтвердила свою обізнаність та згоду із запропонованими умовами надання кредиту, що свідчить про її вільне волевиявлення, спрямоване на укладення договору саме на тих умовах, що у ньому визначені. Таким чином, факт укладання між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та відповідачем ОСОБА_1 . Договору №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року доведений. На виконання умов Договору №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» на картковий рахунок відповідача ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 11300 грн. Даний факт підтверджується довідкою №2811-2808 від 28.08.2024 року, а також витребуваною судом під час розгляду справи випискою за період з 17.01.2024 по 22.01.2024 по картковому рахунку № НОМЕР_1 , відкритому у АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» на ім`я відповідача ОСОБА_1 . Відповідач ОСОБА_1 свої зобов`язання щодо повернення кредиту та сплаті процентів за користування кредитними коштами належним чином не виконала, має заборгованість, яка станом на 26.08.2024 становить 74297,35 грн. з яких: 11300 грн. заборгованість за кредитом; 62997,35 грн. заборгованість за нарахованими процентами відповідно до п.1.4 Кредитного договору за ставкою 2,5% за кожен день користування кредитом (912,5% річних) за період з 17.01.2024 по 26.08.2024. 26.08.2024 року між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та позивачем ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» укладено Договір факторингу №26/08/2024, згідно якого до ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» перейшло право грошової вимоги за Договором №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 року. Відповідач не здійснював внесення коштів на погашення тіла кредиту та відсотків. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) У ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі. Відповідно ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному у ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним у ст.12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Відповідно частини першої статті 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно ст. 1054, 1055 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти; кредитний договір укладається у письмовій формі. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: 1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; 2) розірванні договору в судовому порядку; 3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; 4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; 5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду). Відповідно ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. За змістом ст. 1056-1 ЦК України, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Відповідно ч. 1 ст.1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Підписання кредитного договору електронним підписом з одноразовим ідентифікатором є прямою і безумовною згодою відповідача з умовами кредитного договору, правилами надання грошових коштів у позику в тому числі і на умовах фінансового кредиту, з яким позичальник ознайомився перед підписанням кредитного договору та отриманням кредиту. Разом з тим, позивач ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС», звертаючись до суду з позовом, просив у тому числі, крім заборгованості за неповернутим кредитом, стягнути складову його повної вартості, зокрема й заборгованість за несплаченими процентами за користування кредитом за ставкою 2,5%. Проте, відповідно ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» у редакції, яка набрала чинності 24 грудня 2023 року згідно із Законом № 3498-IX від 22 листопада 2023 року, максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Пунктом 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про споживче кредитування» передбачено, що тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг», установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %. Перехідні положення законопроєкту застосовуються, у разі якщо потрібно врегулювати відносини, пов`язані з переходом від існуючого правового регулювання до бажаного, того, яке має запроваджуватися з прийняттям нового закону. При цьому перехідні положення повинні узгоджуватися з приписами прикінцевих положень, що стосуються особливостей набрання чинності законом чи окремими його нормами. Норми тимчасового та локального характеру, якщо вони присутні в законі, також включаються до перехідних положень законопроєкту. Частиною 2 розділу 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» встановлено, що дія п. 5 розділу І цього Закону(яким, зокрема, доповнено п. 17 розділ IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування») поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом. Кредитний договір № 4306025 укладений 17.01.2024, тобто, після внесення та набрання чинності змін до Закону України «Про споживче кредитування», а тому положення п. 17 Прикінцевих та Перехідних положень Закону «Про споживче кредитування» не поширюється на вказаний кредитний договір. Зі змісту положень ч. 5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» вбачається, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %. Частиною 4 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування», денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: ДПС = (ЗВСК/ЗРК)/t х 100%, де ДПС - денна процентна ставка; ЗВСК - загальні витрати за споживчим кредитом; ЗРК - загальний розмір кредиту; t - строк кредитування у днях. Відповідно, визначений договором розмір денної процентної ставки не відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування». Ставка процентна за законом не може перевищувати 1%, тому розмір процентів за цей період складає 11300*131*1,0%=14 803,00 грн. (розрахунок заборгованості за процентами здійснений за період з 17 січня 2024 року (укладення кредитного договору) до 26 серпня 2024 року (кінцева дата нарахування процентів), всього 131 день, з урахуванням обмеження максимального розміру денної процентної ставки до 1%). Отже, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення позову та стягнення заборгованості за відсотками в розмірі 14 803,00 грн, меншому від заявлених позовних вимог, оскільки умова укладеного між сторонами договору щодо встановлення денної процентної ставки у 2.5% відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» є нікчемною. Посилання в апеляційній скарзі представника ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» на лист НБУ від 19 лютого 2024 року щодо виконання окремих вимог Закону №3498-IX, а саме щодо максимального розміру денної процентної ставки, згідно з яким за договорами про споживчий кредит денна процентна ставка повинна розраховуватися саме на дату укладення договору про споживчий кредит з урахуванням законодавчих обмежень, встановлених на дату укладання такого договору, колегія суддів не приймає, оскільки він не є законодавчим актом, а містить лише рекомендаційний характер. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про врахування судом першої інстанції невідповідності умов договору положень Закону України «Про захист прав споживачів» та вважає його безпідставним. Так, у пункті 5 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів» вказано, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Отже, вказана норма передбачає право суду зменшити розмір заборгованості за тими відсотками, які нараховуються як міра відповідальності за неналежне виконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення отриманих у кредит грошових коштів. Водночас у даному випадку позивач вимогу про стягнення процентів, що нараховуються за прострочення виконання грошових зобов`язань не заявляв, а лише просив, окрім тіла кредиту, стягнути проценти за правомірне користування кредитними коштами. Розмір таких процентів був визначений сторонами договору за їх взаємною згодою, що відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 Цивільного кодексу України, при цьому волевиявлення сторін на укладення та підписання договору було усвідомленим і добровільним. Відповідач, укладаючи кредитний договір, мала можливість самостійно обрати фінансову установу для отримання кредиту, оцінити запропоновані умови кредитування та зважити на можливість їх виконання з огляду на своє фінансове становище. За таких обставин відсутні підстави вважати, що у справі, яка переглядається, нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом суперечить принципам справедливості, добросовісності та розумності в розумінні положень Закону України «Про захист прав споживачів». У зв`язку з цим, рішення суду першої інстанції щодо суми процентів, яка стягнута з відповідача на користь позивача, підлягає скасуванню із ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення процентів за користування кредитом в сумі 14 803,00 грн. за період з 17.01.2024 року по 26.08.2024 року. В частині стягнення заборгованості за кредитом в сумі 11 300,00 гривень рішення суду першої інстанції не оскаржується, тому в цій частині відповідно положень ч. 1 ст. 367 ЦПК України не перевіряється. Щодо вимог позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів виходить з наступного. Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України). Згідно ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Разом із тим, законом визначено критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно із частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до частин четвертої та п`ятої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок спростування співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, фінансового стану обох сторін та інших обставин. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Схожі висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц. Пунктами 1, 2 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). У частині четвертій статті 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом у постановах від 12 лютого 2020 року у справі № 648/1102/19 і від 11 листопада 2020 року у справі № 673/1123/15-ц, витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України). Як вбачається з Договору про надання юридичних послуг №02/087/2024 від 02 серпня 2024 року, між позивачем ТОВ «ФК «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» та адвокатом Руденко К.В. укладений договір про надання правничої допомоги. Відповідно витягу з Реєстру №1 до Акту приймання-передачі наданих послуг № 44 до Договору № 02/08/2024 року про надання юридичних послуг від 02.08.2024 року виконавець підгодовував позовну заяву про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 за Договором №4306025 про надання споживчого кредиту від 17.01.2024 року та клопотання про витребування доказів, вартість послуги 10 000,00 грн. Колегія суддів зазначає, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. При цьому, суд враховує, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що представник позивача в судове засідання не прибував, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише з складення позовної заяви та апеляційної скарги. Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про доцільність часткового задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідачки на користь позивача 2500,00 грн. в суді першої інстанції. Відтак, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь позивача заборгованості за Кредитним договором №4306025 від 17 січня 2024 року у розмірі 26 103,00 грн., з яких: 11 300,00 грн. заборгованість по тілу кредиту, 14 803,00 грн. заборгованості за відсотками за користування кредитом. Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, що відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового судового рішення про задоволення позовних вимог. Згідно з частиною 13 статті 141, підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування та ухвалення нового рішення або зміни судового рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. 2 ст. 141 ЦПК України). Таким чином, понесені позивачем та документально підтвердженні судові витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 850,00 гривень та за подання апеляційної скарги в сумі 2 445,60 грн. слід покласти на відповідача пропорційно задоволених вимог. Крім того, згідно ч. 1 ст. 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами у порядку, визначеному статтею 137 ЦПК України. Зокрема, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання професійної правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання професійної правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджуються здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робі, виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання професійної правничої допомоги (п. 2 ч. 2, ч. 3 ст. 137 ЦПК України). Відповідно Акту приймання-передачі наданих послуг № 121 до Договору №02/08/2024 року про надання юридичних послуг від 12.11.2025 року виконавець склав та подав апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду по справі №215/2808/25, вартість послуги 15 000,00 грн. З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи в суді апеляційної інстанції, критерію необхідності підготовки процесуальних документів та значимості таких дій у справі виходячи з її конкретних обставин,зокрема, щодо оскарження рішення суду лише в частині нарахованих процентів за користування кредитом, колегія суддів дійшла висновку про те, що обґрунтованими є витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 1 500,00 грн. та їх стягнення не суперечить принципу розподілу судових витрат. Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» задовольнити частково. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 20 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позовних вимог. Стягнути ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» заборгованість за Договором №4306025 про надання коштів на умовах споживчого кредиту від 17.01.2024 станом на 26.08.2024 року в сумі 26 103 гривень, яка складається з 11 300,00 гривень заборгованість за кредитом, 14 803,00 гривень заборгованість за процентами за користування кредитом. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви в сумі 850,00 грн. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» судові витрати, понесені на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, в розмірі 2 500,00 гривень. В задоволенні іншої частини позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» до ОСОБА_1 відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «УКРГЛОБАЛ-ФІНАНС» судові витрати, понесені на сплату судового збору у суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 445,60 гривень, та витрати понесені на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції, в розмірі 1 500,00 гривень. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: