Постанова Дніпровський апеляційний суд № 215/3681/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/5283/26 Справа № 215/3681/25 Суддя у 1-й інстанції - Квятковський Я. А. Суддя у 2-й інстанції - Бондар Я. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Бондар Я.М., суддів - Зубакової В.П., Остапенко В.О. секретар судового засідання Лідовська А.А. сторони: позивач ОСОБА_1 , відповідач - Приватне акціонерне товариство «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської облаті від 13 лютого 2026 року, яке ухвалено суддею Квятковським Я.А. у місті Кривому Розі Дніпропетровської області та повне судове рішення складено 17 лютого 2026 року, - В С Т А Н О В И В У травні 2025 року ОСОБА_1 через свого представника звернувся до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (надалі ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ») про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я внаслідок отриманих професійних захворювань. Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач ОСОБА_1 з 25.11.2002 р. по 10.05.2016 р. перебував в трудових відносинах з ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ». В ході виконання трудових обов`язків на ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», підпадав під вплив на його організм шкідливих факторів виробничого середовища таких, як перевищення в повітрі робочої зони гранично-допустимої концентрації аерозолю переважно фіброгенної дії з вмістом кремнію діоксиду кристалічного, а також фізичного перевантаження. Тому отримав професійні захворювання пневмоконіоз першої ст., ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої ст., група В, Легенева недостатність першого-другого ст.; радикулопатія попереко-крижова L5-S1 з помірним порушенням біомеханіки хребта та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу колінних суглобів. Внаслідок виявлених у позивача захворювань, компетентною комісією проведено розслідування причин виникнення даних захворювань, та складено Акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14.03.2016 року. Згідно до п.16 акту причинами виникнення професійних захворювань виявлених у позивача являються тривала дія шкідливих умов праці на організм позивача, яка мала місце внаслідок порушень роботи системи вентиляції, неможливості використання засобів механізації та характеризувались наступним чином: 1. аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, концентрація в мг/м3 з вмістом кристалічного діоксиду у пилу від 10% до 70% - від 4,9 до 6,1 при гранично допустимій 2; 2. важкість праці, статичне навантаження, величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками для чоловіків до 196500 при гранично-допустимому до 70000; 3. маса вантажу, що піднімається та переміщується вручну, кг. підіймання та переміщення (разове) вантажів постійно протягом робочої зміни - від 30 до 37 при гранично допустимому до 30; 4. робоча поза, знаходження у нахиленому положенні до 30 градусів/ понад 30 градусів, зміни: від 52,6/12,6 до 54,8/24,5 при гранично допустимій до 25; 5. нахили корпусу (вимушені більше 30 градусів), кількість за зміну: від 102 до 162 при гранично допустимих до

100. У зв`язку з вказаними вище професійними захворюваннями та ушкодженням здоров`я позивач вперше пройшов огляд МСЕК 26.04.2016 року, за наслідками якого позивачу встановлено загальний ступінь втрати професійної працездатності 35 %, з яких 20% внаслідок виникнення радикулопатії, 15% внаслідок пневмоконіозу. В подальшому позивач неодноразово проходив огляди МСЕК, за наслідками яких встановлювався факт втрати професійної працездатності. Останній раз позивач пройшов огляд МСЕК 25.04.2024 року за наслідками даного огляду позивачу визначено загальний ступінь втрати професійної працездатності 65 %, з яких 35% внаслідок радикулопатії, 30% внаслідок пневмоконіозу. Встановлено ІІІ групу інвалідності та визначена необхідність отримання медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення, протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, робота в умовах виробничого пилу, спостереження у сімейного лікаря, невролога. У зв`язку з вказаними хронічними професійними захворюваннями та частковою втратою професійної працездатності, порушено звичний спосіб життя позивача, останній позбавлений можливості реалізовувати свої звички та бажання. Позивача турбують напади утрудненого дихання за типом задухи, які виникають при фізичних навантаженнях так і спонтанно незалежно від часу доби. Позивачу спричиняється біль та фізичний дискомфорт внаслідок кашлю з утрудненим відходженням слизового харкотиння, іноді сухий, приступоподібний біль у грудях, та міжлопатковій ділянці, запаморочення, головний біль, підвищення та нестабільність АТ, загальна слабкість, підвищена втома. Позивача турбує стійкий біль та обмеження рухів у п/крижовому відділі хребта з іррадіацією болю у ліву ногу. Отже, професійні захворювання призводять до постійного перенесення позивачем больових відчуттів, до необхідності проходження медикаментозного лікування, призводять до нераціональної втрати часу та життєвої енергії. Крім того, тривалі переїзди в автомобільному, залізничному транспорті призводять до приступів задухи, загострення хвороби, що виключає можливість здійснення подорожей, піші прогулянки та навіть вихід в магазин потребують від позивача залучення значних зусиль, він відчуває себе неповноцінною людиною, вказане постійно викликає у позивача відчуття тривоги за своє здоров`я та життя. Просив стягнути з ПрАТ «ПівнГЗК» моральну шкоду у розмірі 302 800 грн. Рішенням Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 12 березня 2026 року, позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 300 000,00 гривень, без урахування утримання з такої суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» судовий збір у розмірі 3000 гривень на користь держави. В апеляційній скарзі відповідач ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» просив скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що робота в шкідливих умовах праці, з перевищенням нормативів, законодавчо дозволяється та позивач, при прийнятті на роботу, був повідомлений про важкість та шкідливість техногенного процесу, однак, позивач свідомо прийняв запропоновані умови праці і усвідомлював можливість ушкодження свого здоров`я. Покладення обов`язку відшкодувати шкоду може мати місце лише за умови, коли така шкода була викликана протиправною поведінкою осіб та за наявності причинного зв`язку між протиправною поведінкою заподіювача та моральною шкодою. Зазначає, що факт заподіяння моральних страждань не підтверджений достовірними доказами, а розмір моральної шкоди визначено без врахування конкретних обставин справи, засад розумності, виваженості й справедливості. Заперечив апелянт і щодо зазначення в резолютивній частині рішення суду суми відшкодування моральної шкоди без утримання податків. Відзив на апеляційну скаргу не подано. Представником позивача адвокатом Гузєвим І.Г. до апеляційного суду подано заяву, в якій заяаник просить розглянути справу за його відсутності та відсутності позивача, апеляційну скаргу позивача просить залишити без задоволення. Заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» - авдоката Рабко Т.О., яка підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції, що позивач ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з підприємством ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» (раніше ВАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ») з 25.11.2002 по 10.05.2016 в умовах впливу шкідливих факторів у ПрАТ «Північний ГЗК» (а.с. 82-85). Під час роботи у ПрАТ у позивача виникли три професійні захворювання:-вібраційна хвороба другої стадії від дії загальної вібрації: - пневмоконіоз першої ст., ускладнений хронічним обструктивним захворюванням легень першої-другої ст., група В, Легенева недостатність першого-другого ст.; - радикулопатія попереково-крижова L5-S1 з помірним порушенням біомеханіки хребта та стійким больовим синдромом, нейродистрофією у вигляді остеоартрозу колінних суглобів. (а.с. 15-18). Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання від 14.03.2016 року, хронічні професійні захворювання виникли через те, що працюючи з 25.11.2002 по 10.05.2016 механіком виробничої дільниці з ремонту та утримання механічного устаткування, електрозварником на дільниці дроблення руди на дробильній фабриці № 1 гірничозбагачувального комбінату, забезпечував безаварійну та надійну роботу, правильну експлуатацію, якісне технічне обслуговування дробильного устаткування, здійснював технічний нагляд за станом і ремонтом захисних пристроїв, контролював роботу з ремонту, безпосередньо приймав участь у виконанні робіт монтажу, демонтажу, ремонту, випробуванню, технічного обслуговування дробильного устаткування, електрогазозварювальні роботи, ремонту дробильного устаткування. При цьому внаслідок недосконалості технології дроблення руди, наявних порушень систем вентиляції та важких режимів експлуатації дробильного устаткування підпадав під вплив підвищених параметрів аерозолю фіброгенної дії у повітрі робочої зони. При техобслуговуванні та усуненні несправностей у роботі дробильного устаткування не завжди була можливість використовувати засоби механізації для переміщення вантажів з причин технологічного обмеження робочого простору перешкоджаючого їх застосування, внаслідок чого умови праці характеризувалися фізичними перевантаженнями. Причинами виникнення хронічних професійних захворювань позивача є: 1) аерозоль переважно фіброгенної дії у повітрі робочої зони, концентрація в мг/м3 з вмістом кристалічного діоксиду у пилу від 10% до 70% - від 4,9 до 6,1 при гранично допустимій 2; 2) важкість праці, статичне навантаження, величина статичного навантаження за зміну при утриманні вантажу, докладанні зусиль двома руками для чоловіків до 196500 при гранично-допустимому до 70000; 3) маса вантажу, що піднімається та переміщується вручну, кг. підіймання та переміщення (разове) вантажів постійно протягом робочої зміни - від 30 до 37 при гранично допустимому до 30; 4) робоча поза, знаходження у нахиленому положенні до 30 градусів/ понад 30 градусів, зміни: від 52,6/12,6 до 54,8/24,5 при гранично допустимій до 25; 5) нахили корпусу (вимушені більше 30 градусів), кількість за зміну: від 102 до 162 при гранично допустимих до

100. З метою ліквідації і запобігання виникненню хронічних професійних захворювань запропоновано начальнику дробильної фабрики № 1 ПАТ «Північний ГЗК» організувати розроблення заходів щодо запобігання виникнення професійних захворювань, забезпечити постійний контроль за використанням транспортувальних засобів, засобів малої механізації при переміщенні вантажів, засобів вентиляції, пилоподавлення, ЗІЗ органів дихання при виконанні ремонтних робіт на дробильній фабриці №

1. Як вбачається з довідок МСЕК наявних в матеріалах справи 26.04.2016 року, за наслідками огляду позивачу встановлено загальний ступінь втрати професійної працездатності 35%, з яких 20% внаслідок виникнення радикулопатії, 15% внаслідок пневмоконіозу. В подальшому позивач пройшов огляд МСЕК 25.04.2024 року за наслідками даного огляду позивачу визначено загальний ступінь втрати професійної працездатності 65 %, з яких 35% внаслідок радикулопатії, 30% внаслідок пневмоконіозу. Встановлено ІІІ групу інвалідності та визначена необхідність отримання медикаментозного лікування, забезпечення виробами медичного призначення, протипоказана важка фізична праця, тривала хода, вимушена поза, переохолодження, робота в умовах виробничого пилу, спостереження у сімейного лікаря, невролога. (а.с. 8-14). ОСОБА_1 неодноразово проходив обстеження та знаходився на стаціонарному лікуванні у зв`язку з професійними захворюваннями, що підтверджується виписними епікризами наявними в матеріалах справи (а.с. 19-81). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України й виходив з обов`язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв`язку з отриманими ним на виробництві професійними захворюваннями. Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 300 000,00 грн., суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, наявності фізичних та душевних страждань, їх тривалість, істотність вимушених змін у способі життя позивача, зменшення обсягу трудової діяльності, необхідність проходження курсу лікування, обмеження життєвої активності позивача і необхідність додаткових зусиль для організації свого життя, неможливість відновлення попереднього стану та відсоток втрати ним професійної працездатності, а також те, що на підприємстві відповідача позивач пропрацював 14 років 06 місяців. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно з нормами Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини головним обов`язком держави (ст.3 Конституції України). Крім того, статтею 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках, передбачених законом. Згідно ст.4 Закону України «Про охорону праці» державна політика в галузі охорони праці базується, зокрема на принципах пріоритету життя і здоров`я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. Відповідно до частин 1, 3 ст.13 Закону України "Про охорону праці", роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Так, відповідно до ч. ч. 1-4 ст.153 КЗпП України, на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці. Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові, і забезпечувати санітарно-гігієнічні умови, що запобігають виникненню професійних захворювань працівників. Відповідно до вимог ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, пов`язаним з виконанням трудових обов`язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку. Частиною першої ст. 237-1 КЗпП України передбачено відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику у разі порушення його законних прав, що призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Водночас, пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема: виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків, чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. При заподіянні особі моральної шкоди, обов`язок по її відшкодуванню покладається на винних осіб незалежно від того, чи була заподіяна потерпілому майнова шкода та чи відшкодована вона. Відповідно до Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14 березня 2016 року причиною виникнення у позивача професійних захворювань є робота протягом тривалого часу в умовах впливу шкідливих факторів, які перевищували нормативи. Отже, роботодавець ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», під час роботи позивача, допустив перевищення гранично допустимого рівня концентрації небезпечних та шкідливих факторів виробничого середовища, що є порушенням ст. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці». Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» про те, що в діях відповідача відсутня протиправна поведінка, оскільки Акту розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання (отруєння) від 14 березня 2016 року встановлено порушення відповідачем законодавства про охорону праці, гігієнічні регламенти і нормативи. Крім того, відсутність причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Посилання представника відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач з власної волі протягом тривалого часу виконував роботу в шкідливих умовах праці, був повідомлений про умови праці, наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів та можливі наслідки їх впливу на здоров`я, не приймаються до уваги колегією суддів, оскільки добровільність виконання позивачем робіт у шкідливих умовах праці, не знімають з відповідача обов`язку виконати вимоги ч. 153 КЗпП України та ст. 13 Закону України «Про охорону праці», якими передбачений обов`язок власника або уповноваженого ним органу створити на робочому місці умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці й нести відповідальність в законом вставленому порядку за їх невиконання. Спростовуються й доводи відповідача щодо відсутності підстав відшкодування позивачеві моральної шкоди, оскільки, факт заподіяння такої шкоди, у зв`язку з отриманими ним професійними захворюваннями, встановлений в судовому засіданні. Так, позивач час від часу змушений проходити амбулаторний та стаціонарний курси лікування, переносить фізичні страждання, позбавлений нормальних життєвих зв`язків, що вимагає додаткових зусиль для організації його життя. Крім того, згідно рішення Конституційного Суду України від 27.01.2004 року, моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричиняють йому моральні та фізичні страждання. Таким чином, судом вірно встановлено порушення ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» норм трудового законодавства, що призвело до виникнення у позивача професійних захворювань, а тому саме на роботодавця покладається обов`язок з відшкодування завданої моральної шкоди. Колегія суддів погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, відповідно до п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди № 4 від 31.03.1995 року з подальшими змінами, яким передбачено, що розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Крім того, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об`єктивної оцінки психотравматичної ситуації. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. 05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Суд констатував у цій справі, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров`я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275 000,00 грн. Врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції, прийнявши до уваги характер і тривалість фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених змін у його життєвих стосунках, внаслідок отриманих професійних захворювань, працю в шкідливих умовах праці протягом двох років на ПрАТ «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ», а також на інших підприємствах у шкідливих умовах праці, якими не було виконано вимоги законодавства щодо створення на робочому місці працівника умов праці відповідно до нормативно-правових актів, що потягло втрату працездатності у загальному розмірі 65%, з визнанням позивача особою з інвалідністю третьої групи, безстроково, що безумовно тягне за собою невідворотні зміни, як у професійному, так і у буденному житті позивача, вірно визначив розмір моральної шкоди у сумі 300000 грн, що є справедливим у даній ситуації. Зазначений висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, відповідає вимогам діючого законодавства, обставинам справи та узгоджується з роз`ясненнями, наданими Пленумом Верховного Суду України в п. 13 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 з подальшими змінами та доповненнями. У зв`язку з вищевикладеним, колегія суддів не бере до уваги доводи апеляційної скарги відповідача про необґрунтованість розміру моральної шкоди. Аргументи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а стосуються переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду апеляційної інстанції. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що якщо юридична особа відшкодовує (виплачує) на користь фізичної особи моральну шкоду, завдану порушенням трудових прав, ця особа, виступаючи щодо такої фізичної особи податковим агентом, зобов`язана (у випадках, передбачених ПК України) утримати і перерахувати податок із суми такого доходу, колегією суддів відхиляються з наступних підстав. Відповідно до пункту «а» підпункту 164.2.14 пункту 164.2 статті 164 ПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 16 січня 2020 року № 466 ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо вдосконалення адміністрування податків, усунення технічних та логічних неузгодженостей у податковому законодавстві», який набрав чинності 23 травня 2020 року, до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров`ю, а також відшкодувань моральної шкоди в розмірі, визначеному рішенням суду, але не вище чотирикратного розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, або в розмірі, визначеному законом. Тобто, чинним податковим законодавством передбачено, що суми відшкодування немайнової (моральної) шкоди, стягнуті на підставі судового рішення, включаються до оподаткованого доходу платника податку, відповідно підлягають оподаткування, крім сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику внаслідок заподіяння йому шкоди життю та здоров`ю. Як вбачається з матеріалів справи, в даному випадку мова йде про суми відшкодування збитків, завданих платнику податків внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю найвищого ступеня, а тому вищевказані зміни не поширюються на оподаткування сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих позивачці внаслідок смерті її чоловіка на виробництві. Подібні правові висновки висловлені у постанові Верховного Суду від 21 червня 2022 року у справі № 599/645/21 (провадження № 61-18490 св 21). Отже, врахувавши вищевикладене, суд першої інстанції обґрунтовано стягнув суму моральної шкоди без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Щодо судових витрат, то відповідно до підпунктів "б" та "в" пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених апелянтом у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд, - П О С Т А Н О В И В Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «ПІВНІЧНИЙ ГІРНИЧО-ЗБАГАЧУВАЛЬНИЙ КОМБІНАТ» залишити без задоволення. Рішення Тернівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 13 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повне судове рішення складено 29 квітня 2026 року. Головуючий: Судді: