Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/12829/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/12829/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шимонович Роман Миколайович Суддя-доповідач - Савицька Н.В. 29 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Савицької Н.В. суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, і просить: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії відповідно до ч. 1 ст. 26 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди роботи з 19.09.1995 по 30.09.2022 років з урахування пільгового розрахунку як один рік роботи за один рік шість місяців; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком у відповідності до ч. 1 ст. 26 Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 05.02.2024. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 05.02.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", яка розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області за принципом екстериторіальності та прийнято рішення про відмову у її задоволенні, у зв`язку із відсутність необхідного страхового стажу. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 12.02.2024 №064250006571 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди його роботи з 19.09.1995 по 30.09.2022, повторно розглянути заяву від 05.02.2024 про призначення пенсії за віком та прийняти відповідне рішення, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Розглянувши матеріали справи, колегія суддів апеляційної інстанції, дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного. Судом першої інстанції та під час апеляційного провадження встановлено, що 05.02.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". З урахуванням принципу екстериторіальності, заяву позивача про призначення пенсії розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області та 12.02.2024 прийнято рішення №064250006571 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". У вказаному рішенні зазначено, що необхідний страховий стаж заявника становить 15 років. Страховий стаж заявника становить 14 роки 10 місяців 8 днів. Результати розгляду документів. доданих до заяви: До страхового стажу не зараховано: Періоди роботи в російській федерації з 19.09.1995 по 07.10.1995, з 02.10.1995 по 11.01.1996. з 19.01.1996 по 26.06.1997, з 03.02.1998 по 30.09.2022, оскільки з 01 січна 2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. До страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31.12.1991 року: За доданими до заяви документами період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 6 років 8 місяців 6 днів. Вирішено: відмовити у призначенні пенсії за віком згідно зі статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян. які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Суд першої інстанції при ухваленні оскарженого рішення виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог, а відтак наявності підстав для часткового задоволення адміністративного позову. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Так, відповідно до п.16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років. Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону №1058-IV. Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення передбачені Законом №796-XII. При цьому, умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення визначені ст.55 Закону №796-XII. Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII). При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. У силу положень ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII). Стосовно не зарахування трудової діяльності позивача в російській федерації, слід вказати наступне. Розглядаючи спірні правовідносини у правовій площині, слід звернути увагу, що відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Тобто, наведені положення вказаних Угод передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг регламентовано положеннями статті 8 Закону №1058-ІV. Відповідач вважає, що періоди трудової діяльності не підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача, оскільки з 01.01.2023 російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення. Однак слід врахувати, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" прийнято рішення про вихід України з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м.Москві. При цьому, ч.2 ст.13 Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення передбачає, що пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають. Беручи до уваги на викладене, суд першої інстанції правильно не погодився із такими твердженнями представників відповідачів, оскільки жодних посилань на підстави відмови у зарахуванні такої трудової діяльності на території рф не навели, крім факту її припинення участі з 01.01.2023 в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. Вказана Угода підлягає застосуванню при зарахуванні спірного стажу роботи в російській федерації, оскільки така була чинною на момент виникнення спірних правовідносин. Отже, під час судового розгляд справи встановлено, що факт роботи позивача на території рф, спірний період трудової діяльності позивача підтверджено записами трудової книжки, наявній в матеріалах справи. Що стосується позовної вимоги про призначення пенсії, слід звернути увагу на наступне. Конституційний Суд України у своєму рішенні №6-рп/2007 від 09.07.2007 зазначив, що невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави. Встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Частиною 4 ст. 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Зі змісту вказаних правових норм вбачається, що відповідач, наділений дискреційними повноваженнями, тобто повноваженнями з певним ступенем свободи органу при прийнятті рішення, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення. А суди не мають право втручатися в дискреційні функції органів владних повноважень. Як свідчать матеріали справи, підставою для відмови в призначенні пенсії слугувало, на думку відповідачів, відсутність необхідного страхового стажу та необхідного періоду проживання (роботи) позивача у зоні гарантованого добровільного відселення. Разом з тим, враховуючи викладене, під час прийняття рішення про відмову в призначенні пенсії, відповідачем не враховано усіх обставин та положень законодавства, що мають значення для призначення пенсії позивачу, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви від 05.02.2024 про призначення пенсії за віком. Зважаючи на що, порушене право позивача на даному етапі, підлягає захисту шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу спірний період та повторно розглянути заяву позивача від 05.02.2024 про призначення пенсії за віком, з урахуванням викладених судом висновків. Враховуючи встановлені обставини справи, які підтверджені відповідними доказами, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що прийняте рішення відповідача від 12.02.2024 №064250006571 є немотивованим і протиправним. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Савицька Н.В. Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.