Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 320/49711/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/49711/25 Суддя (судді) першої інстанції: Терлецька О.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 квітня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Оксененка О.М., суддів: Говоруна О.В., Штульман І.В., При секретарі: Долинської Д.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні (без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Голосіївського відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про визнання протиправними дій,- В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулась до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Голосіївського відділу ДВС у м.Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), просила: - скасувати постанову НОМЕР_4 від 02.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчий збір у розмірі 581 835,69 грн, а також винесену на її примусове виконання постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 02.03.2021; - скасувати постанову НОМЕР_4 від 02.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 173,70 грн, а також винесену на її примусове виконання постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 03.08.2021; - скасувати постанову НОМЕР_4 від 02.07.2021 про стягнення з ОСОБА_1 мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн, а також винесену на її примусове виконання постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 03.08.2021. Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ухвалою Голосіївського районного суду м.Києва у справі №752/5273/17 позивачу було відмовлено у відкритті провадження у справі за скаргами на постанови про стягнення виконавчого збору, про стягнення додаткових витрат виконавчого провадження та мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 від 02.08.2021, НОМЕР_2 від 03.08.2021 та НОМЕР_3 від 02.07.2021 з тих підстав, що зазначені постанови мають бути оскаржені в порядку передбаченому ст. 287 КАС України. На думку скаржника, суд першої інстанції не врахував рішення Європейського суду з прав людини від 28 лютого 2008 року у справі «Церква села Сосулівка проти України», заява №37878/02, що свідчить про протиправність оскаржуваної ухвали. Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з`явилися. Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов`язкова, а подання відзиву на апеляційну скаргу в письмовій формі відповідно до статті 304 КАС України є правом, а не обов`язком учасників справи, колегія суддів у відповідності до частини другої ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності сторін. Апеляційний розгляд справи здійснюється без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу у силу вимог частини четвертої ст. 229 КАС України, оскільки сторони у судове засідання не з`явились. Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представника позивача, колегія суддів дійшла наступного висновку. Відмовляючи у відкритті провадження у даній справі, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки у разі оскарження дій/бездіяльності виконавця чи Міністерства юстиції в особі виконавця, який вчиняє бездіяльність в межах виконавчого провадження, відкритого на виконання судового рішення, ухваленого судом за правилами цивільної юрисдикції, повинно розглядатися судом, який видав виконавчий документ, за правилами цивільного судочинства та такий позов має бути поданий позивачем до суду безпосередньо у спосіб із застосуванням вимог ЦПК України. Колегія суддів не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. За визначенням пункту 1 частини першої статті 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. У свою чергу, згідно пункту 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, публічно-правовий спір - спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій. У відповідності до частини першої статті 19 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження. Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Згідно із частинами першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб. З матеріалів справи вбачається, що позивач оскаржує постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 581835,69 грн., про стягнення додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 173,70 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн та постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 від 02.08.2021, НОМЕР_2 від 03.08.2021 та НОМЕР_3 від 02.07.2021 відповідно. У відповідності до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно зі статтею 3 Закону № 1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. За правилами частини першої статті 26 Закону № 1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення. Частиною п`ятою вказаної статті визначено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. За змістом пункту 7 частини другої статті 17 Закону № 1404-VІІІ постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами. Якщо виконавче провадження закінчено, а виконавчий збір, витрати на проведення виконавчих дій або штраф не стягнуто, відповідна постанова виділяється в окреме провадження і підлягає виконанню в загальному порядку. У силу вимог частини першої статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно із частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом. Отже, імперативною нормою - частиною другою статті 74 Закону № 1404-VIII закріплено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи з приводу оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. Відтак, до юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні. Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 06 червня 2018 року у справах № 921/16/14-г/15 (провадження № 12-93гс18) та № 127/9870/16-ц (провадження № 14-166цс18) та від 28 листопада 2018 року у справі № 2-01575/11 (провадження № 14-425цс18) та від 10 квітня 2019 року у справі № 766/740/17-ц (провадження № 14-664цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11 (провадження №14-137цс19). Таким чином, у статті 74 Закону № 1404-VІІІ розмежовано юрисдикцію спору за об`єктом оскарження. Якщо оскаржується рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання саме судового рішення, то спір підлягає розгляду у суді, який видав виконавчий документ (частина перша цієї статті). У разі оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо безпосередньо виконання рішень інших органів (посадових осіб) виконавця, спір розглядається у порядку адміністративного судочинства (фрагмент частини другої цієї статті). Відповідно, даний спір не є спором учасників приватно-правових відносин, оскільки виконавець під час винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат, мінімальних витрат виконавчого провадження не був у приватно-правових відносинах із заявником. Зазначені висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 310/2210/21. Отже, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині оскарження позивачем постанови НОМЕР_4 від 02.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 581 835,69 грн, постанови НОМЕР_4 від 02.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 173,70 грн та постанови НОМЕР_4 від 02.07.2021 про стягнення з ОСОБА_1 мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства і не належать до компетенції загального суду. Щодо інших позовних вимог про визнання постанов про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 від 02.08.2021, НОМЕР_2 від 03.08.2021 та НОМЕР_3 від 02.07.2021 слід зазначити наступне. З матеріалів справи вбачається, що на примусовому виконанні у Голосіївському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) перебувають виконавчі провадження винесені у межах виконавчого провадження НОМЕР_4 на виконання рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 10.06.2022 по справі № 752/5273/17 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави виконавчого збору у розмірі 581 835,69 грн, додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 173,70 грн та мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 та винесені на їх примусове виконання постанови про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 від 02.08.2021, НОМЕР_2 від 02.08.2021 та НОМЕР_3 від 02.07.2021 відповідно. Як наслідок, позивачем у даній справі оскаржується: - постанова НОМЕР_4 від 02.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави на виконавчий збір розмірі 581 835,69 грн, а також винесену на її примусове виконання постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 02.03.2021; - постанова НОМЕР_4 від 02.08.2021 про стягнення з ОСОБА_1 додаткові витрати виконавчого провадження у розмірі 173,70 грн, а також винесену на її примусове виконання постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 03.08.2021; - постанова НОМЕР_4 від 02.07.2021 про стягнення з ОСОБА_1 мінімальні витрати виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн, а також винесену на її примусове виконання постанова про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_3 від 03.08.2021. Відтак, законність винесених державним виконавцем постанов про відкриття про відкриття виконавчих проваджень НОМЕР_1 від 02.08.2021, НОМЕР_2 від 03.08.2021 та НОМЕР_3 від 02.07.2021 залежить від наявності підстав для стягнення із позивача виконавчого збору, додаткових витрат виконавчого провадження та мінімальних витрат виконавчого провадження. У даному випадку, ці вимоги повинні розглядатися разом із вимогами про визнання протиправною постанови про стягнення виконавчого збору у розмірі 581835,69 грн., постанови про стягнення додаткових витрат виконавчого провадження у розмірі 173,70 грн та постанови про стягнення мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 195,30 грн у порядку адміністративного судочинства. Вказане узгоджується з правовим висновком, викладеним в постанові Великої Палати від 29 травня 2019 року у справі № 2-1409/11 (провадження №14-137цс19). За наведених обставин суд першої інстанції прийшов помилкового висновку про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі. У свою чергу, питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини. Відповідно до вимог ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України - суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «Bellet v. France», Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 13 січня 2000 року та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається статтею 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За правилами частини третьої ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. У той же час, норми статті 312 КАС України не передбачають передачу справи на повторний розгляд. Згідно з ст. 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, враховуючи вищевикладене, апеляційну скаргу слід задовольнити, ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження - скасувати та направити справу до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 242, 250, 308, 310, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України суд, УХВАЛИВ : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 14 жовтня 2025 року - скасувати, справу № 320/49711/25 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя О.М. Оксененко Судді О.В. Говорун І.В. Штульман