Постанова 4852 № 160/5463/25

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/5463/25 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Кругового О.О. (доповідач), суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2025, (суддя суду першої інстанції Єфанової О.В.), прийняте в порядку спрощеного провадження в м. Дніпрі, в адміністративній справі №160/5463/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії, У С Т А Н О В И В : 18.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив: визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.01.2025 року №79 о/с "По особовому складу", яким капітана поліції ОСОБА_1 (0114775), старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №7 Дніпровського управління поліції, звільнено зі служби за п. 8 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій); поновити ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №7 Дніпровського управління поліції з 24 січня 2025 року. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровської області від 24.01.2025 року № 79 о/с, звільнений зі служби в поліції за п. 8 ч. 1 ст. 77 Закону України Про Національну поліцію у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств. Позивач вважає своє звільнення незаконним, оскільки його перебування у Збройних Силах України, пов`язане не з переходом на роботу в інше міністерство чи відомство, а у зв`язку із мобілізацію на час дії особливого періоду - правового режиму воєнного стану, введеного на території України. Дії відповідача, що полягали у незаконному звільненні позивача зі служби в Національній поліції України порушують передбачені Конституцією та законами України трудові права та гарантії позивача, зокрема, право на працю та гарантії збереження за ним місця роботи і посади на час військової служби. Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 23.07.2025 задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 . Визнав протиправним і скасував наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.01.2025 року №79 о/с "По особовому складу", яким капітана поліції ОСОБА_1 (0114775), старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №7 Дніпровського управління поліції, звільнено зі служби за п. 8 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій). Поновив ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №7 Дніпровського управління поліції з 24 січня 2025 року. Стягнув з Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 21196,00 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Національної поліції в Дніпропетровській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом вимог норм матеріального та процесуального права просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції не врахував того, що ОСОБА_1 був прийнятий на військову службу, що в розумінні положень 66 ЗУ «Про Національну поліцію» є здійсненням іншої оплачуваної діяльності, а відтак норми ч. 4 ст. 119 КЗпП України не можуть бути розповсюджені на спірні правовідносини оскільки прямо суперечать нормам спеціального Закону. Суд не звернув увагу, що пріоритетним для застосування до спірних відносин є саме спеціальний Закон, а не норми КЗпП України. Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке. Судом встановлено, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.10.2024 року №291, солдата запасу ОСОБА_1 призвано на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період відповідно до Указу Президента України Про загальну мобілізацію від 24.02.2022 року №65/2022, та призначено на посаду сержанта резерву взводу резерву сержантського складу 310 запасної роти військової частини НОМЕР_2 . Згідно довідки Форми 5, від 17.10.2024 року №1665/6311, солдат ОСОБА_1 перебуває на військовій службі з мобілізацією у військовій частині НОМЕР_2 . Позивач має військовий квиток серії НОМЕР_3 . Наказом Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.01.2025 року №79 о/с По особовому складу, капітана поліції ОСОБА_1 (0114775), старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №7 Дніпровського районного управління поліції, з 24 січня 2025 року, звільнено зі служби на підставі п. 8 частини 1 ст. 77 ЗУ Про Національну поліцію (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)). Підстава видання наказу: лист ІНФОРМАЦІЯ_2 від 23.01.2025 року №1/492. Позивач вважає таке звільнення протиправним, та з метою захисту порушеного права на працю ОСОБА_1 звернувся з даним адміністративним позовом до суду. Суд першої інстанції вирішуючи спір між сторонами та задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідач не мав правових підстав для звільнення позивача після його мобілізації. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно до статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці регулюються Кодексом законів про працю України (далі КЗпП України). Однією із гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений у ст.5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначаються Законом України «Про Національну поліцію» від 02.11.2015 № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII). Відповідно до частини 1 статті 59 Закону № 580-VIII, служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Питання звільнення зі служби в поліції регулюються статтею 77 Закону № 580-VIII. Відповідно до пункту 8 частини першої цієї статті поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій). Позивача звільнено зі служби в поліції саме на підставі пункту 8 частини першої статті 77 Закону № 580-VIII. Обґрунтовуючи законність звільнення позивача , відповідач стверджує про те, що позивач з 24.01.2025 фактично перейшов на службу до інших міністерст, відомств, що перешкоджає можливості подальшого проходження служби в поліції, оскільки згідно до статті 66 Закону № 580-VIII поліцейський не може під час проходження служби займатися іншою оплачуваною діяльністю, крім науково-педагогічної, наукової або творчої. Статтею 36 КЗпП України визначено підстави припинення трудового договору, однією з яких відповідно до пункту 5 частини 1 вказаної статті є переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство, в установу, організацію або перехід на виборну посаду. Відповідно до частини 1 статті 32 КЗпП України переведення на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, а також переведення на роботу на інше підприємство, в установу, організацію або в іншу місцевість, хоча б разом з підприємством, установою, організацією, допускається тільки за згодою працівника, за винятком випадків, передбачених у статті 33 цього Кодексу та в інших випадках, передбачених законодавством. Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 16.10.2019 у справі №805/3724/15-а, для припинення трудового договору в порядку переведення та захисту прав працівника власник або уповноважений ним орган підприємства, куди переводиться працівник, повинен подати відповідний лист-запит власнику або уповноваженому ним органу підприємства, на якому працює працівник, з проханням звільнити його з роботи на підставі переведення згідно з пунктом 5 статті 36 К3пП України, Припинення трудового договору і прийняття на роботу мають бути оформлені наказами чи розпорядженнями відповідних власників підприємств або уповноважених ними органів про звільнення працівника з попереднього місця роботи та про прийняття його на нове місце роботи в порядку переведення, відповідно до пункту 5 статті 36 КЗпП у погоджений сторонами строк. Отже, для переведення працівника на інше підприємство необхідна згода працівника та погодження між власниками відповідних підприємств або уповноважених ними органів. У разі відсутності зазначених умов переведення на інше підприємство відбутися не може. Разом із тим, ОСОБА_1 був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, однак контракт про проходження військової служби із ним не укладався, що свідчить про відсутність підстав вважати, що він перейшов на роботу до іншого міністерства чи відомства. Статтею 119 КЗпП України встановлені гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов`язків. Так, відповідно до частини 3 статті 119 КЗпП України за працівниками, направленими для проходження базової військової служби, призваними на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи і посада на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визнає Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон № 2232-ХІІ). Відповідно до статті 2 Закону № 2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Проходження військової служби здійснюється, зокрема, громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом. Відповідно до частини 2 статті 39 Закону № 2322-ХІІ громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими ч.3 ст.119 КЗпП України, а також ч.1 ст.53 і ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту», ч.2 ст.44, ч.1 ст.54 і ч.3 ст.63 Закону України «Про фахову передвищу освіту», ч.2 ст.46 Закону України «Про вищу освіту». Суд першої інстанції вірно вказав, що нормами Закону № 580-VIII не врегульовано порядок збереження робочого місця за поліцейським, що призваний на військову службу під час мобілізації. Разом із тим, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Тому до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми трудового законодавства. Наведене узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 31.10.2019 у справі № 825/598/17 та від 16.07.2020 у справі № 400/2884/18. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено. Воєнний стан в розумінні положень статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 № 389-VIII - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Отже, з моменту призову на військову службу, за громадянами України, які були призвані на військову службу під час мобілізації на строк до її закінчення зберігаються: місце роботи і посада на підприємстві, установі, організації, незалежно від підпорядкування та форми власності, у яких вони працювали на час призову. Виплата грошового забезпечення здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Гарантії, встановлені частиною 3 статті 119 КЗпП України, спрямовані на забезпечення права громадян на працю та її оплату, які повинні виконати свій конституційний обов`язок захисту Батьківщини. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що «призов на військову службу під час мобілізації» та «перехід у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій)» не є тотожними поняттями. Прийняття відповідачем наказу про звільнення ОСОБА_1 зі служби в поліції було зумовлено призовом позивача на військову службу під час мобілізації. За встановлених судом фактичних обставин на позивача поширюються гарантії, передбачені статтею119 КЗпП України, які відповідачем не були дотриманні при прийнятті спірного наказу. Згідно до частини 1 статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Під незаконним звільненням слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, встановленого законом. Ураховуючи положення частини 1 статті 235 КЗпП України, на орган, що розглядає трудовий спір, у разі з`ясування того, що звільнення працівника відбулось незаконно, покладається обов`язок поновлення такого працівника на попередній роботі. Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині 1 статті 235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі. У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі №804/958/16 зазначено, що з аналізу статті 235 КЗпП України вбачається, що у разі встановлення незаконного звільнення суд обмежений правами щодо поновлення такого працівника на посаді, а саме суд може поновити таку особу лише на роботі, з якої працівника було звільнено. Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 640/21065/18, від 27.04.2021 у справі № 826/8332/17, від 31.05.2021 у справі № 840/3202/18, від 20.01.2021 у справі №640/18679/18, від 25.02.2021 у справі № 820/292/17. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наказ про звільнення позивача зі служби не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України до такого роду рішень, тому його слід визнати протиправним і скасувати. При цьому, відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття оскаржуваного наказу. В зв`язку з зазначеним, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що підлягає скасуванню наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 24.01.2025 року №79 о/с "По особовому складу", яким капітана поліції ОСОБА_1 (0114775), старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №7 Дніпровського управління поліції, звільнено зі служби за п. 8 частини 1 статті 77 Закону України Про Національну поліцію (у зв`язку з переходом у встановленому порядку на роботу до інших міністерств і відомств (організацій). Позовна вимога про зобов`язання поновити на займаній посаді старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції відділення поліції №7 Дніпровського управління поліції зі збереженням робочого місця за ОСОБА_1 , як мобілізованим також підлягає задоволенню як похідна від першої позовної вимоги. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 325 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 23.07.2025 в адміністративній справі № 160/5463/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з моменту ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Головуючий - суддя О.О. Круговий суддя Н.І. Малиш суддя А.А. Щербак