Постанова Другий апеляційний адміністративний суд № 520/26957/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 квітня 2026 р. Справа № 520/26957/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Подобайло З.Г., Суддів: Чалого І.С. , Семененко М.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту реєстрації Харківської міської ради на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026, головуючий суддя І інстанції: Бабаєв А.І., повний текст складено 13.01.26 по справі № 520/26957/25 за позовом Скороспєлової Ганни Петрівни в інтересах ОСОБА_1 до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради, третя особа ОСОБА_2 , в якому просила суд: визнати протиправним та скасувати рішення Відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 03.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 03.09.2025 року; зобов`язати Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька ОСОБА_2 . В обґрунтування позовних вимог зазначено, що рішення Відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 03.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 відповідно до заяви від 03.09.2025 року, на думку позивача, є протиправним та підлягає скасуванню. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 (розгляд справи відбувся за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_3 в інтересах неповнолітньої ОСОБА_1 . Визнано протиправним та скасовано рішення Відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 03.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 03.09.2025 року. Зобов`язано Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.09.2025 року про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що за приписами п.31, 32 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2022 № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад" особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування). У разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. У відповідності до п. 34 Порядку № 265, у разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається. Враховуючи, що ОСОБА_4 є неповнолітньою та місце проживання її батьків не задекларовано/зареєстровано за однією адресою, для реєстрації місця проживання необхідна згода батька. Апелянт вказує, що приписи ч.2 ст.7 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" (аналогічні приписи містить п.14 Порядку № 265) щодо відсутності згоди батьків стосується саме декларування дитиною від 14 до 18 років свого місця проживання, а не реєстрації місця проживання. Також скажник зазначає, що відповідно до п.3 ч.1 ст.12 Закону України № 1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" орган реєстрації відмовляє у декларуванні або реєстрації місця проживання (перебування) особи у разі, коли, зокрема, особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі. У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, обґрунтовуючи таке прохання доводами фактично аналогічними наведеним у позовній заяві. Зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на основі повного і всебічного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для правильного вирішення спору, при повному дослідженні усіх наявних у справі доказів. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308). Відповідно до ч. 1 ст. 78 КАС України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що ОСОБА_1 03.09.2025 року звернулася до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . У заяві мати - ОСОБА_3 надала дозвіл на реєстрацію місця проживання своєї доньки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Управлінням реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради відмовлено ОСОБА_1 в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та підпункту 3 пункту 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 265 особа подала документи або відомості, передбачені законодавством, не в повному обсязі, а саме: відсутня згода другого з батьків або іншого законного представника на реєстрацію місця проживання особи, яка не досягла 18-річного віку, що суперечить пункту 32 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування). Вважаючи протиправним оскаржуване рішення, позивач звернулась до суду із даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, судом першої інстанції визнано протиправним та скасовано рішення Відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 03.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 03.09.2025 року. У зв`язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 03.09.2025 року про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині зобов`язання відповідача здійснити реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за адресою: АДРЕСА_1 , без згоди батька ОСОБА_2 , суд виходив з того, що заяву позивача та додані документи не було розглянуто належним чином, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині звернені на майбутнє та не підлягають задоволенню. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів виходить з такого. Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Приписами частини 1 статті 3 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» № 1871-IX від 5 листопада 2021 року (далі по тексту - Закон України №1871-IX) передбачено, що декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою: 1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом; 2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою; 3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках. Особа одночасно може мати лише одне задеклароване або одне зареєстроване місце проживання (перебування) (частина 1, 2 статті 4 Закону України №1871-IX). За частинами 3, 4 статті 5 Закону України № 1871-IX задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. Задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком від 10 до 14 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує стосовно дитини функції опікуна. Порядок декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття з реєстрації місця проживання, скасування декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), форми декларацій (заяв), що подаються для декларування місця проживання, реєстрації місця проживання (перебування), зміни місця проживання, зняття із задекларованого та зареєстрованого місця проживання (перебування), а також порядок ведення реєстру територіальної громади, надання та передачі інформації з та до такого реєстру визначаються Кабінетом Міністрів України. Відповідно до пунктів 4, 12 частини першої статті 2 Закону № 1871-IX декларування місця проживання особи - повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади; реєстрація місця проживання (перебування) особи - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи. Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1871-IX громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово проживає на території України, зобов`язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні. За частинами третьою, четвертою статті 5 Закону № 1871-IX задекларованим або зареєстрованим місцем проживання (перебування) дитини віком до 10 років є задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) її батьків або інших законних представників чи одного з них, з яким проживає дитина, за згодою іншого з батьків або законних представників. За частинами 6, 7 статті 5 Закону України №1871-IX реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за заявою такої особи, поданою в паперовій формі до органу реєстрації або через центр надання адміністративних послуг, за адресою житла будь-якої форми власності. Декларування місця проживання особи за декларацією про місце проживання, поданою такою особою в електронній формі засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (надалі по тексту також - електронна форма) здійснюється виключно: 1) у житлі приватної форми власності, за умови внесення відомостей про це житло до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; 2) у гуртожитку, що не належить особі на праві власності, спільної власності (спільної часткової або спільної сумісної власності), за умови надання згоди уповноваженої особи з управління (утримання) гуртожитку, що належить до сфери управління підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності (надалі по тексту також - уповноважена особа житла). Згідно з частинами 2, 3 статті 7 Закону України №1871-IX дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за місцем проживання її батьків або інших законних представників чи одного з них без надання згоди такими особами. Дитина віком від 14 до 18 років самостійно декларує місце свого проживання за адресою іншого житла, ніж зареєстроване або задеклароване місце проживання її батьків або інших законних представників, за згодою батьків або інших законних представників чи одного з них, крім випадку, встановленого статтею 15 цього Закону. Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України №1871-IX у разі реєстрації місця проживання (перебування) особи під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) подається заява про реєстрацію місця проживання (перебування) за формою, затвердженою Кабінетом Міністрів України. Реєстрація місця проживання (перебування) особи, зміна її місця проживання (перебування) може бути здійснена за зверненням її законного представника або представника, що діє на підставі довіреності, посвідченої у встановленому законом порядку. Згідно з частиною 2 статті 9 Закону України №1871-IX визначено перелік документів, що додаються до заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи, зокрема: 1) паспортний документ особи або довідка про звернення за захистом в Україні, або документ, що посвідчує особу без громадянства, з особистими даними; 2) свідоцтво про народження - для дітей віком до 14 років; 3) документи, що підтверджують право на проживання (перебування) в житлі, адреса якого реєструється для проживання (перебування) (відомості про житло (документи), що підтверджують право власності на житло, рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житла, визнання за особою права користування житлом, жилим приміщенням, договір найму (піднайму, оренди) або інші документи, визначені Кабінетом Міністрів України); 4) документи, що посвідчують особу законного представника (представника); 5) документи, що підтверджують повноваження особи як законного представника (представника), крім випадків, якщо законними представниками дитини є її батьки чи один із батьків; 6) документ, що підтверджує сплату адміністративного збору; 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). За частиною 4 статті 9 Закону України №1871-IX під час особистого відвідування особою органу реєстрації заява про реєстрацію місця проживання (перебування) формується посадовою особою органу реєстрації з використанням відповідних програмно-технічних засобів та відтворюється у паперовій формі. Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідач у рішенні про відмову ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання, посилався на відсутність згоди другого з батьків або іншого законного представника на реєстрацію місця проживання особи, яка не досягла 18-річного віку, що суперечить пункту 32 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування). Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України №1871-IX орган реєстрації відмовляє у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи у разі, якщо: 1) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа декларує або реєструє як місце проживання (перебування); 2) відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям у поданих особою документах або даних; 3) особа подала документи або відомості, передбачені цим Законом, не в повному обсязі; 4) у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився; 5) за декларуванням або реєстрацією місця проживання (перебування) особи звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів; 6) житлу, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку; 7) за адресою житла, в якому особа декларує або реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об`єкт нерухомого майна, який не належить до житла; 8) відомості реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій стосовно цієї дитини; 9) дані реєстру територіальної громади щодо задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, наведеним у заяві (декларації), поданій цією дитиною. Відповідачем відмовлено у реєстрації місця проживання (перебування) за заявою позивача не з підстав визначених частиною 1 статті 12 Закону України №1871-IX, а на підставі пункту 32 Порядку №265. Відповідно до пункту 31 Порядку №265 особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування). Згідно з пунктом 32 Порядку №265 у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків або інших законних представників такої особи. Згода не надається у разі коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти. У разі коли місце проживання батьків або інших законних представників особи віком до 18 років задекларовано/зареєстровано за однією адресою, згода іншого з батьків або законних представників не надається (пункт 34 Порядку №265). Відповідно до пункту 35 Порядку №265 для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає: 1) заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8; 2) паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування); 3) свідоцтво про народження (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 4) довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства); 5) документи, що підтверджують: право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім`ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них; право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах); 6) відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування); 7) військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). Як вже зазначалось судом, відповідач у рішенні про відмову ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання, посилався на відсутність згоди батька на реєстрацію місця проживання особи, яка не досягла 18-річного віку. Так судом встановлено, що матір`ю ОСОБА_1 є ОСОБА_3 ( ОСОБА_5 ), а батьком ОСОБА_2 . Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Харкова по справі 644/11095/24 від 20.01.2025 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 . Після розірвання шлюбу ОСОБА_5 повернуто дошлюбне прізвище « ОСОБА_6 ». ОСОБА_1 03.09.2025 року звернулася до Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради із заявою про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 . В заяві мати ОСОБА_3 надала дозвіл на реєстрацію місця проживання своєї доньки ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 . Управлінням реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради відмовлено ОСОБА_1 в реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , у зв`язку з тим, що відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» та підпункту 3 пункту 87 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №265 особа подала документи або відомості, передбачені законодавством, не в повному обсязі, а саме: відсутня згода другого з батьків або іншого законного представника на реєстрацію місця проживання особи, яка не досягла 18-річного віку, що суперечить пункту 32 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування). При цьому, Закон України №1871-IX не містить прямої вказівки (вимоги) про те, що для реєстрації місця проживання дитини віком від 14 до 18 років за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання одного з батьків потрібна згода другого з батьків, який проживає окремо. Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на п.3 ч.1 ст.12 Закону з зазначенням про можливість відмови у внесенні до реєстру інформації про місце проживання у разі надання документів не у повному обсязі, оскільки нормами ст.9 Закону України №1871-IX "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні" згода батька на реєстрацію місця проживання дитини не передбачена. Згідно ст. 3 Конвенції про права дитини, що ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються, питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Одним із прав, закріплених в ст. 33 Конституції України зазначено: кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 28.06.2023 у справі № 420/12209/22 (провадження № К/990/9220/23) висловив позицію щодо можливості (дозволеності) реєстрації місця проживання особою віком від 14 до 18 років за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання (перебування) одного з її батьків за відсутності на те згоди іншого з батьків та сформував наступні правові висновки: «…- особа (дитина) віком від 14 до 18 років може самостійно або за посередництва свого представника, зокрема одного з батьків, реєструвати місце свого проживання (перебування) у порядку, визначеному Законом України №1871-IX, а також постановою Кабінету Міністрів України; - Закон України №1871-IX не містить вимоги щодо необхідності отримання/надання - у разі реєстрації дитини віком від 14 до 18 років місця свого проживання (перебування) під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) - згоди обох батьків (або інших законних представників) для реєстрації свого місця проживання за адресою житла, в якому задекларований/зареєстрований один з батьків дитини віком від 14 до 18 років; - відмова у внесенні до реєстру територіальної громади інформації про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 12 Закону України №1871-IX, не може основуватися на вимогах/приписах підзаконного акта; положення пункту 32 Порядку №265 потрібно застосовувати спираючись передовсім на положення закону й мету його регулювання відповідної сфери правовідносин; - спір, що виник у зв`язку з відмовою органу реєстрації у реєстрації місця проживання (перебування) неповнолітньої особи - у тому контексті, який розглядається в цій справі - не охоплює відносин, що випливають із прав та обов`язків батьків щодо своїх дітей, зміст яких визначений у Сімейному кодексі України. Спірні правовідносини на кшталт тих, про які тут мовиться, стосуються суто правомірності дій/рішень органу реєстрації щодо реєстрації місця проживання (перебування) особи віком від 14 до 18 років, що ніяким чином не впливає на участь батьків (одного з батьків) у вихованні дитини…». Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Отже, посилання відповідача на приписи Порядку №265, як на підставу правомірності прийняття спірного рішення щодо відмови дитині, яка досягла 14 років у здійсненні реєстрації місця проживання без згоди батька, є безпідставними, оскільки Закон України №1871-IX не містить вимог про надання згоди обох батьків (чи інших законних представників) для реєстрації місця проживання дитини віком від 14 до 18 років - за зверненням такої дитини до органу реєстрації у встановленому порядку - за адресою зареєстрованого/задекларованого місця проживання одного з батьків. Суд зазначає, що у даному випадку пріоритетними нормами є саме норми Закону України № 1871-IX, а не Порядку № 265, зокрема пункту 32 (у разі подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особою, яка не досягла 18-річного віку, реєстрація місця проживання (перебування) здійснюється за згодою батьків,) оскільки закони мають вищу юридичну силу, а всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 17.10.2002 №17-рп (щодо повноважності Верховної Ради України) визначення Верховної Ради України єдиним органом законодавчої влади означає, що жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України. Згідно з частиною третьою статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Відтак, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу. Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19). Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Таким чином, оскаржуване у даній справі рішення винесено не обґрунтовано, тобто без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. Отже, рішення Відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 03.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 03.09.2025 року є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, в оскаржуваному рішенні не надано жодної оцінки документам доданим до заяви ОСОБА_1 . За таких обставин, відповідачем неналежним чином розглянуто заяву та додані документи ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Відділу реєстрації місця проживання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради від 03.09.2025 року про відмову ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у реєстрації місця проживання за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до заяви від 03.09.2025 року та зобов`язання Управління реєстрації місця проживання Департаменту реєстрації Харківської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) від 03.09.2025 року про реєстрацію місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , з урахуванням висновків суду. Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29). Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Під час апеляційного провадження, колегія суду не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду не спростовують. Отже, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України. Керуючись ст.ст. 311, 315, 316, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 13.01.2026 по справі № 520/26957/25 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий М.О. Семененко