Постанова 4851 № 480/5704/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 р. Справа № 480/5704/25 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Жигилія С.П., Суддів: Перцової Т.С. , Макаренко Я.М. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Національної поліції в Сумській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2025, головуючий суддя І інстанції: М.М. Шаповал, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 04.12.25 по справі № 480/5704/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (надалі також - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Сумського окружного адміністративного суду, в якому просив суд: - визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати йому середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні; - зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2023 по 27.06.2025, з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України, у розмірі 408163 грн. 52 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №480/5704/25 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області (надалі за текстом - ГУНП в Сумській області) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії задоволено повністю. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Зобов`язати Головне управління Національної поліції в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2023 по 27.06.2025 у розмірі 408163,52 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі №480/5704/25 в частині задоволених позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що ухвалюючи рішення по справі судом першої інстанції не враховано принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що призвело до неспівмірно завищеної суми середнього заробітку за час затримки виплати в 408163,52 грн. від обрахованої та фактично сплаченої ОСОБА_1 суми у розмірі 25353,17 грн. Верховним Судом у постанові від 31.01.2025 у справі №460/2645/24, у якій зазначено, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку №100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. 3 урахуванням вищезазначених вимог Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку ГУНІ в Сумській області складена довідка від 30.07.2025 №29/1016 про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення позивача, відповідно до якої середньоденне грошове забезпечення позивача складає 823,11 грн., а не 2218,28 грн., як помилково обраховано у позовній заяві. Судом першої інстанції не враховано вище вказаної довідки про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 , наданої ГУНІ в Сумській області Сумському окружному адміністративному суду. У зв`язку із чим суд першої інстанції помилково прийшов до висновку й обрав середньоденний розмір грошового забезпечення позивача в сумі 2218,28 грн., хоча фактично такий середньоденний розмір повинен складати 823,11 грн. Позивач по справі подав відзив на апеляційну скаргу у якому, зазначив, що єдиним аргументом відповідача є неспівмірність сум, що були виплачені та середнього заробітку. Відповідач сам не враховує інші фактори, що вливають на розмір середнього заробітку. Крім того, Верховний Суд зазначає, що суд може зменшити розмір середнього заробітку, а не повинен його зменшувати в обов`язковому порядку. Отже, це є право суду, а не обов`язок. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги ГУНП в Сумській області в повному обсязі, а рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі 480/5704/25 залишити без змін. Головним управління Національної поліції в Сумській області було подано відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якому вказано, що ГУНП в Сумській області була складена довідка від 30.07.2025 №29/1016 про середньоденне та середньомісячне грошове забезпечення позивача, відповідно до якої середньоденне грошове забезпечення позивача складає 823,11 грн., а не 2218,28 грн., як помилково обраховано у позовній заяві. Вказує, що наявність спору у розмірах виплат призвело до порушення балансу, визначеним законодавцем, що призвело до неспівмірно завищеної суми середнього заробітку за час затримки виплати в 408 163,52 грн. від обрахованої та фактично сплаченої ОСОБА_1 суми у розмірі 25353,17 грн. Враховуючи викладене просить скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 у справі № 480/5704/25 в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення суду, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. ОСОБА_1 подав заперечення, у якому просить суд залишити апеляційну скаргу ГУНП в Сумській області без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. ОСОБА_1 з 07.11.2015 прийнятий на службу в органи Національної поліції, наказом начальника ГУ НП в Сумській області № 251 о/с від 22.06.2023 позивача звільнено зі служби в поліції з 30.06.2023 відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 77 Закону України "Про Національну поліцію" від 02.07.2015 № 580-VIII (за власним бажанням), встановивши щомісячну премію за червень 2023 року в розмірі 277,519 відсотків, з виплатою компенсації за 18 діб невикористаної щорічної чергової оплачуваної відпустки за 2023 рік. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду у справі від 23.02.2024 № 480/9302/23 позов ОСОБА_1 до ГУ НП в Сумській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 до 31.10.2017. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 до 31.10.2017. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати в належному розмірі за службу в нічний час (в розмірі 35% посадового окладу за кожну годину служби в нічний час) за період з 01.02.2022 до 31.10.2022. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати в належному розмірі за службу в нічний час (в розмірі 35% посадового окладу за кожну годину служби в нічний час) за період з 01.02.2022 до 31.10.2022. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення в розмірі 50 % посадового окладу за період з 18 лютого 2021 року до 30 червня 2023 року відповідно до положень постанови КМУ від 29.04.2020 № 375, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 18 лютого 2021 року до 30 червня 2023 року відповідно до положень постанови КМУ від 29.04.2020 № 375, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за вислугу років за 2022 рік. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за вислугу років за 2022 рік. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та за 2023 роки. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та за 2023 роки. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.02.2025 апеляційну скаргу ГУ НП в Сумській області залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.06.2016 до 31.10.2017. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.06.2016 до 31.10.2017. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 доплати в належному розмірі за службу в нічний час (в розмірі 35% посадового окладу за кожну годину служби в нічний час) за період з 01.02.2022 до 31.10.2022. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 доплати в належному розмірі за службу в нічний час (в розмірі 35% посадового окладу за кожну годину служби в нічний час) за період з 01.02.2022 до 31.10.2022. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення в розмірі 50 % посадового окладу за період з 18 лютого 2021 року до 30 червня 2023 року відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення за період з 18 лютого 2021 року до 30 червня 2023 року відповідно до положень постанови КМУ від 29.04.2020 № 375, з урахуванням фактичної кількості відпрацьованих у вказаний період днів/діб/змін та нарахованого у кожному місяці грошового забезпечення. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за вислугу років за 2022 рік. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористану додаткову оплачувану відпустку за вислугу років за 2022 рік. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та за 2023 роки. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 при звільненні грошової компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учаснику бойових дій за 2022 та за 2023 роки. Визнано протиправною бездіяльність ГУ НП в Сумській області щодо невирішення питання в частині встановлення позивачу додаткової винагороди пропорційно часу його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період здійснення зазначених заходів у період з 01.03.2023 по 01.06.2023. Зобов`язано ГУ НП в Сумській області розглянути питання в частині наявності у ОСОБА_1 права на нарахування та виплату йому додаткової винагороди пропорційно часу його участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, у період з 01.03.2023 по 01.06.2023 (зазначений у довідках № 6/2513-23-Вих від 05.04.2023, № 6/2882-23-Вих від 04.05.2023, № 6/3142/23-Вих від 01.06.2023, № 6/3438-23-Вих від 01.07.2023) з урахуванням висновків суду. На виконання вказаного рішення у справі № 480/9302/23 державним виконавцем ВПВР було відкрито 6 виконавчих проваджень від 06.05.2025: 77993306, 77994212, 77994421, 77994565, 77994731, 77995021. Постановою державного виконавця ВПВР від 12.05.2025 - закрито ВП № 77995021, у зв`язку із виконанням рішення суду. Відповідно до скріншоту з банківського додатку позивача, 27.06.2025 ОСОБА_1 виплачено за рішенням суду № 480/9302/23 - 25 353,17 грн. та 5 897,09 грн. компенсації податку з доходів фізичних осіб. Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що оскільки повний розрахунок з позивачем було проведено 27.06.2025, а не у день його звільнення з служби 30.06.2020, позивач, відповідно до статті 117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку з 01.07.2023 по 27.06.2025. Згідно з розрахунковими листами позивачу було нараховано та виплачено грошове забезпечення за квітень 2023 року та травень 2023 року (останні два календарні місяці перед звільненням) 80 209,94 грн. за квітень 2023 року та 55 105 грн. за травень 2023 року. Всього 61 відпрацьований день. Грошове забезпечення позивача за останні два календарних місяці служби, що передували місяцю його звільнення: 80 209,94 грн. + 55 105 грн. = 135 314,94 грн. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні (135 314,94 грн.) на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у передбачених чинним законодавством випадках - на число календарних днів за цей період (61 відпр.день) - 135 314,94 : 61 = 2 218,28 грн. - середньоденний розмір грошового забезпечення. Отже, сума середнього заробітку за час затримки виплат складає 408 163,52 грн. (2 218,28 грн. х 184 днів затримки) за період 01.07.2023 - 31.12.2023 (з урахуванням припису чинної редакції статті 117 КЗпП України, якою законодавець обмежив виплату 6 місяцями) по заборгованості, виплата якої здійснена 27.06.2025. Відповідно до скріншоту з банківського додатку позивача, 27.06.2025 ОСОБА_1 виплачено за рішенням суду № 480/9302/23 25 353,17 грн. та 5 897,09 грн. компенсації податку з доходів фізичних осіб. Відповідно до ч. 1 ст. 308, п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційних скарг, в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційних скарг рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, натомість апеляційна скарга відповідача підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст. 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Так, ч. 1 ст. 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Відповідно до статті 116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України ( у редакції Закону № 2352-IX, що чинна на день виникнення спірних правовідносин ) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. З аналізу наведених вище законодавчих норм випливає, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців. При цьому, з огляду на зміст трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Згідно з ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 (дата набрання чинності Закону № 2352-IX) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення. Колегія суддів враховує, що Верховний Суд у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, розглянув можливість розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц (щодо пропорційного зменшення середнього заробітку), на правовідносини, які регулюються статтею 117 КЗпП України, у редакції Закону № 2352-IX. Верховний Суд зазначив, що у зв`язку з набранням чинності Законом № 2352-IX, яким статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції, з 19.07.2022 стаття 117 КЗпП України, у редакції Закону від 20.12.2005 № 3248-IV, втратила чинність. Отже, розповсюдження висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 26.09.2019 у справі № 761/9584/15-ц, на статтю 117 КЗпП України в новій редакцій, яка регулює правовідносини, які виникли/тривають після 19.07.2022, є неможливим. Проте Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 (провадження №14-85цс25) відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі № 440/6856/22, про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26.06.2019, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо. Переглядаючи справу № 489/6074/23, Велика Палата Верховного Суду, зокрема, нагадала, що в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови). Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний. З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі №761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України». Водночас Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27.04.2016 у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата Верховного Суду сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови): розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною. Законом № 2352-IX статтю 117 КЗпП України викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців». Отже, частина перша статті 117 КЗпП України (у редакції Закону №2352-IX) передбачає: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців». Зі змісту наведеної норми Велика Палата Верховного Суду виснувала, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення юридичної визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу. Водночас установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення. Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблеми можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин. За позицією Великої Палати Верховного Суду, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою Верховного Суду. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу. Велика Палата Верховного Суду повторила, що Закон № 2352-IX не змінив правової природи відшкодування за статтею 117 КЗпП України, яка залишається компенсаційною. Оскільки мета норми права компенсація, а не покарання, тому і принципи, як-от розумності, справедливості та пропорційності слід застосовувати до визначення розміру компенсації незмінно і послідовно. Статтю 117 КЗпП України потрібно тлумачити у взаємозв`язку із загальними принципами цивільно-правової відповідальності. У підсумку, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного судом касаційної інстанції у постанові від 06.12.2024 у справі №440/6856/22, та сформулювала правовий висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо), для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців. В аспекті питання обчислення розміру належної до відшкодування суми, колегія суддів зазначає, що, спираючись на критерії, наведені у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, визначив формулу, яку необхідно застосовувати для обчислення частки середнього заробітку, яка підлягає стягненню у випадку зменшення його розміру. Зокрема, у пунктах 58,60 згаданої постанови Верховний Суд зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тлумачення конструкції цієї норми дає підстави для суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Суд зазначив, що аналіз такого правового врегулювання дає йому змогу зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується, відповідно, розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Подібний підхід щодо здійснення розрахунку суми відшкодування було застосовано судом, зокрема, й у справі № 489/6074/23 і Велика Палата Верховного Суду визнала його таким, що забезпечив справедливий баланс інтересів сторін: захистив право позивачки на повний розрахунок та належну компенсацію, водночас не допустив понесення роботодавцем несправедливих та непропорційних майнових втрат (пункти 116, 117 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі №489/6074/23). Отже, для цілей обчислення середнього заробітку в цій справі, з урахуванням наведених позицій Верховного Суду, підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. Установивши вказані обставини, суд першої інстанції мав присудити позивачеві такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні. Повертаючись до обставин цієї справи колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 з 07.11.2015 по 30.06.2023 проходив службу у Головному управлінні Національної поліції в Харківській області. У день звільнення позивача зі служби відповідачем не було виплачено в належному розмірі індексацію грошового забезпечення. Відповідно до скріншоту з банківського додатку позивача, 27.06.2025 ОСОБА_1 виплачено за рішенням суду № 480/9302/23 - 25 353,17 грн. та 5 897,09 грн. компенсації податку з доходів фізичних осіб, тобто, в порушення приписів ст. 116 КЗпП України. Отже, період затримки розрахунку у цій справі охоплюється періодом з 01.07.2023 по 27.06.2025, тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, після 19.07.2022. Таким чином, у межах цієї справи належить ураховувати чинну редакцією статті 117 КЗпП України щодо періоду, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями, із урахуванням висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23. Враховуючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів погоджується із загальним висновком суду першої інстанції про наявність у відповідача обов`язку сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Надаючи правову оцінку задоволеним судом першої інстанції позовним вимогам в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Харківській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у розмірі 408163 грн. 52 коп., колегія суддів зазначає наступне. Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100. Абзацом 3 п.2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати і середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно п.4 Порядку №100 при обчисленні середньої заробітної плати не враховується, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо); пенсії, державна допомога, соціальні та компенсаційні виплати. Згідно п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Суд зазначає, що враховуючи наведене, нарахування середнього грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовцям проводиться шляхом множення середньоденного грошового забезпечення на число календарних днів, які мають бути оплачені за середнім грошовим забезпеченням. Середньоденне грошове забезпечення військовослужбовцям обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують звільненню, та визначається діленням грошового забезпечення за фактично відпрацьовані протягом цих двох місяців календарні дні на число календарних днів за цей період. Суд також враховує, що постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 №168 (на час виникнення спірних правовідносин) запроваджено додаткову винагороду у розмірі до 30000,00 грн. та 100000,00 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу безпосередньої участі у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення за значених заходів. Отже, згідно п.4 Порядку №100 відсутні правові підстави для включення такої винагороди до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.01.2025 у справі №460/2645/24, у якій зокрема наголошено, що додаткова винагорода, передбачена Постановою №168, запроваджена на період дії воєнного стану має компенсаційну мету, - часткова відплата за особливості несення служби в умовах війни та не має регулярного характеру й виплачується на підставі наказів командирів (начальників), за певних умов, за змістом Порядку №100, не враховується при обчисленні середньої заробітної плати для розрахунку відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України. З огляду на матеріали справи, останнім днем виключення позивача зі служби є 30.06.2023, тому двома попередніми місяцями перед звільненням є травень та квітень 2023 року. Згідно з довідкою про доходи, що видана громадянину ОСОБА_1 від 30.07.2025 року № 29/1016, розмір грошового забезпечення позивача за два останні місяці служби, що передували місяцю його звільнення, становив 50 210,00 грн. Середньоденне грошове забезпечення позивача за два останні місяці, що передували місяцю його звільнення зі служби, складає 823, 11 грн.(50 210,00/61 день). Водночас суд першої інстанції дійшов помилкового висновку щодо визначення середньоденного грошового забезпечення, оскільки безпідставно включив до його складу додаткову винагороду у розмірах 30 000,00 грн. та 29 999,94 грн., визначивши загальну суму грошового забезпечення за квітеньтравень 2023 року на рівні 135 314,94 грн. (80 209,94 грн. + 55 105,00 грн.), а відповідно середньоденний розмір 2 218,28 грн. (135 314,94 грн. / 61 день). Отже, доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, про те, що суд першої інстанції помилково визначив середньоденний розмір грошового забезпечення позивача у сумі 2 218,28 грн., тоді як фактично він становить 823,11 грн., є обґрунтованими. Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 01.07.2023 по 27.06.2025 становить 151 452,24 грн. (184 дні * 823,11 грн. (середньоденне грошове забезпечення)). Застосовуючи висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, до обставин цієї справи, колегія суддів враховує таке. Відповідно до розрахункового листа за червень 2023 р. ОСОБА_1 на день звільнення (30.06.2023) було виплачено 70 167, 96 грн.: посадовий окл.АТ - 2 400,00 грн.; спец.військ.зв АТ - 1 400,00; вислуга років АТ - 950, 00; спец. ум.прох.сл АТ - 1 900, 00 грн.; премія щомісячна АТ - 18 455,01; комп.за відп. АТ - 15 063,01; дод. винагорода - 29 999,94 грн. Відповідно до скріншоту з банківського додатку позивача, 27.06.2025 ОСОБА_1 виплачено за рішенням суду № 480/9302/23 - 25 353,17 грн. та 5 897,09 грн. компенсації податку з доходів фізичних осіб. Отже, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 101 418,22 грн. Відповідно, сума виплаченої на виконання судового рішення по справі № 480/9302/23 у розмірі 31 250,26 грн. становить 30,81 % від загальної суми, належної позивачу при звільненні. Як вже було зазначено, загальний розмір обрахованої судом відповідно до Порядку № 100 суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні становить 151 452,24 грн. За таких обставин, колегія суддів, з виходячи з принципу пропорційності, враховуючи висновки, що містяться у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах шляхом стягнення на його користь середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 46 662,43 грн. (30,81 % від 151 452,24 грн.), тобто з урахуванням істотності частки недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком. Як убачається зі змісту оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд не встановив вказаних обставин та визначив невірно розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню на користь позивача. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2023 по 27.06.2025 у розмірі 408163,52 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежі, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку в сумі 408163,52 грн. В іншій частині рішення доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Сумській області - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 по справі № 480/5704/25 - скасувати в частині зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2023 по 27.06.2025 у розмірі 408163,52 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Ухвалити в цій частині постанову, якою зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2023 по 27.06.2025 у розмірі 46 662,43 грн., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов`язкових платежів. В іншій частині рішення Сумського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 по справі № 480/5704/25 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя С.П. Жигилій Судді Т.С. Перцова Я.М. Макаренко