Постанова Миколаївський апеляційний суд № 488/4000/25

28.04.26 22-ц/812/923/26 Провадження №22-ц/812/923/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 28 квітня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Чистою В.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників цивільну справу №488/4000/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана його представником ОСОБА_2 , на заочне рішення, яке ухвалив Корабельний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Селіщевої Лариси Іванівни у приміщенні цього суду 17 лютого 2026 року, дата складання повного судового рішення не зазначена, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, у с т а н о в и в : У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики. Позов мотивований тим, що 02 січня 2024 року він надав відповідачу грошові кошти у позику в розмірі 140000 грн. строком на шість місяців. Договір позики у формі єдиного письмового документа між сторонами не укладався. Разом з тим факт передання грошових коштів підтверджується платіжною інструкцією від 02 січня 2024 року №Р24А215807572ID4847, а також перепискою між сторонами у мобільному застосунку, зміст якої свідчить про досягнення сторонами домовленості щодо надання грошових коштів у борг та обов`язку відповідача їх повернути. 24 лютого 2024 року відповідач частково повернув суму боргу, перерахувавши на банківську картку позивача 20000 грн. Таким чином, неповернутою залишилася сума заборгованості у розмірі 120000 грн. У зв`язку з невиконанням відповідачем свого обов`язку щодо повернення позики у встановлений строк 04 серпня 2025 року позивач направив відповідачу письмову вимогу про повернення заборгованості, проте вимога була повернута відправнику без вручення адресату. Станом на день звернення до суду заборгованість відповідачем не погашена. Посилаючись на викладене, позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 120000 грн, а також витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн 20 коп. Заочним рішенням Корабельного районного суду м. Миколаєва від 17 лютого 2026 року у задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що на підтвердження укладення договору позики позивач не надав суду ані письмового договору позики, ані розписки позичальника. Натомість долучену до матеріалів справи копію платіжну інструкцію від 02 січня 2024 року №Р24А215807572ID4847 про перерахування на банківський рахунок відповідача грошових коштів у сумі 140000 грн. суд не вважав належним та достатнім доказом укладення між сторонами договору позики, оскільки вона не містить відомостей про правову природу спірного платежу, зокрема, що зазначені кошти були передані відповідачу саме у борг на визначений строк та з обов`язком їх повернення. Отже, за відсутності інших належних і допустимих доказів суд дійшов висновку про недоведеність факту виникнення між сторонами правовідносин за договором позики, а тому дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. В апеляційній скарзі представник позивача адвокат Венгерук С.Ю. просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив право позивача бути почутим та принципу змагальності. Так, 15 жовтня 2025 року представник ОСОБА_1 до подав заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, враховуючи територіальну віддаленість свого місця проживання - м. Житомир та введення воєнного стану в Україні. Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 16 жовтня 2025 року у задоволенні вказаної заяви було відмовлено, що позбавило позивача можливості обґрунтувати свою позицію перед судом. Щодо вирішення спору, представник позивача зазначив, що суд не встановив справжньої правової природу правовідносин сторін. Так, відповідач не скористався своїм правом оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти не були ним одержані як позика від позикодавця, матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували погашення ОСОБА_3 заборгованості за договором позики. Крім того, до позовної заяви були долучені скріншоти переписки з мобільного застосунку, які містять інформацію стосовно предмету доказування та мають значення для вирішення цієї справи, а тому підлягали врахуванню та оцінці судом. Щодо строку та обов`язку повернення позики, обізнаності відповідача про розгляд справи у суді ОСОБА_2 зазначає що вимога щодо повернення боргу була направлена на адресу місця проживання відповідача, яка була відома позивачу. Як вбачається з витягу з реєстру територіальної громади м. Миколаєва «Про зареєстрованих осіб в житловому приміщенні» за адресою, вказаною в позові, зареєстровані ОСОБА_4 , яка є дружиною відповідача, та ОСОБА_5 - син відповідача, які згідно пункту 81 Правил надання послуг поштового зв`язку могли отримати кореспонденцію як члени сім`ї відповідача в разі його відсутності. Згідно відповіді №1812352 від 24 вересня 2025 р. з Єдиного державного демографічного реєстру відповідач зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 , на яку суд першої інстанції судові повістки, але вони були повернуті з відміткою - «адресат відсутній за вказаною адресою», що згідно пунктом 3 частини 8 статті 128 ЦПК України вважається належним врученням кореспонденції. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. В суд апеляційної інстанції учасники справи не з`явилися, причини неявки суду не повідомили. За клопотанням представника позивача адвоката Венгерука С.Ю. ухвалою від 09 квітня 2026 року апеляційний суд призначив проведення судового засідання в режимі відеоконференції, натомість заявник не зміг приєднатися до судового засідання через проблеми у своєму обладнанні. Зважаючи на вимоги частини 6 статті 128, частин 1, 2 статті 130, частин 5, 8 статті 212, частини 2 статті 372 ЦПК України, колегія суддів визнала повідомлення учасників справи (шляхом направлення судових повідомлень засобами поштового та через підсистему Електронний суд), які не з`явилися, належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним положенням закону. Як убачається з матеріалів справи, 02 січня 2024 року ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_3 140000 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №Р24А215807572ID4847. Посилаючись на те, що перерахована ОСОБА_3 сума у 140000 грн. є позикою, яку відповідач повернув лише частково в сумі 20000 грн., позивач просив стягнути з останнього неповернуті 120000 грн. Відмовляючи у позові, суд виходив з недоведеності укладання сторонами договору позики. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду. Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (стаття 1047 ЦК України). Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмету договору на основі попередньої домовленості, що висвітлено в пункті 2 частини 1 статті 1046 ЦК України. Ця особливість реальних договорів зазначена в частині 2 статті 640 ЦК України, за якою якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Також, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Аналіз положень норм матеріального права, що регулюють правовідносини з позики, позивач у справі, яка переглядається, має довести, а суд перевірити, що сторони у визначеній законом формі уклали договір позики. Відповідно до частин 1 та 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). На підтвердження своїх вимог ОСОБА_1 долучив до позовної заяви копію платіжної інструкції №Р24А215807572ID4847 від 02 січня 2024 року, з якої вбачається, що ОСОБА_1 перерахував ОСОБА_3 140000 грн. Проте призначення платежу у платіжній інструкції не вказано. Письмового договору позики та/або розписки про отримання ОСОБА_3 140000 грн. у борг із зобов`язанням їх повернути ОСОБА_1 суду не надав. Тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог про стягнення з ОСОБА_3 120000 грн заборгованості за договором позики, оскільки долучені позивачем докази не підтверджують укладання такого договору. Доводи апеляційної скарги таких висновків суду першої інстанції не спростовують. Так, апеляційний суд не приймає посилання представника позивача на долучені до позовної заяви скріншоти переписки, як вважає позивач, між ним та відповідачем з приводу повернення позичених коштів, оскільки ідентифікувати учасників цього листування не є можливим. Також незрозумілим є зміст викладених повідомлень. Щодо платіжної інструкції №Р24А215807572ID4847, то її зміст лише підтверджує факт перерахування позивачем коштів відповідачеві, але не правову природу цього переказу оскільки, як слушно зауважив суд першої інстанції, сам факт перерахування грошових коштів не виключає можливості існування між сторонами інших цивільно-правових відносин, у межах яких могла здійснюватися відповідна оплата (зокрема, виконання іншого зобов`язання, надання допомоги, здійснення розрахунків тощо). За відсутності інших належних і допустимих доказів, які б у своїй сукупності підтверджували досягнення сторонами домовленості щодо істотних умов договору позики та передачу грошових коштів саме на умовах позики, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту виникнення між сторонами правовідносин за договором позики у розумінні статей 1046, 1047 ЦК України. Стосовно того, що суд першої інстанції відмовив представнику позивача у задоволенні клопотання про його участь у судовому засідання в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів. Як убачається з матеріалів справи, 15 жовтня 2025 року представник позивача Венгерук С.Ю. подав через підсистему Електронний суд заяву про його участь у судовому засіданні, призначеному на 04 листопада 2025 року, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Ухвалою від 16 жовтня 2025 року суд відмовив у задоволенні цієї заяви представника позивача. За приписами частини 7 статті Закону України «Про судоустрій і статус суддів», учасникам судового процесу на підставі судового рішення забезпечується можливість брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у порядку, встановленому законом. Відповідно до частини 1 статті 212 ЦПК України учасники справи мають право брати участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за умови наявності у суді відповідної технічної можливості, про яку суд зазначає в ухвалі про відкриття провадження у справі, крім випадків, коли явка цього учасника справи в судове засідання визнана судом обов`язковою. Частиною 3 статті 212 ЦПК України передбачено, що суддя (суддя-доповідач) розглядає заяву учасника справи, його представника про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду або у приміщенні іншого суду без повідомлення учасників справи. За результатами розгляду заяви постановляється ухвала. За такого чинним законодавством визначено, що можливість та необхідність проведення судового засідання у режимі відеоконференції визначається судом, що розглядає цивільну справу, тобто відносить до його дискреційних повноважень, законодавець не передбачив обов`язку суду проводити судову засідання в режимі відеоконференції в разі наявності про це клопотання учасника справи. В ухвалі від 16 жовтня 2025 року суд обґрунтував відмову у задоволенні клопотання представника позивача щодо його участі в судовому засідання в режимі відеоконференції, зокрема, проблемами з електропостачання в м. Миколаєві та великою кількістю справ, призначених вже до розгляду в залах судових засідань, що мають відповідне обладнання. Тому відмова у задоволенні клопотання представника позивача про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не призвела до порушення його прав і відповідно до положень статті 376 ЦПК України не є самостійною підставою для скасування рішення суду. До того ж в подальшому представник позивача з клопотанням про його участь в наступних судових засіданнях в режимі відеоконференції не звертався, а 07 січня 2026 року через систему «Електронний суд» подав заяву про розгляд справи без участі позивача та його представника. За такого суд першої інстанції повно та всебічно встановив на підставі правильно оцінених доказів обставини справи, надав їм належну правову оцінку та ухвалив у справі, яка переглядається, законне та обґрунтоване рішення про відмову у позові, яке відповідає положенням матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з дотриманням вимог процесуального закону, а тому колегія суддів відповідно до статті 375 ЦПК України не вбачає підстав для його скасування. В силу частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 13 статті 141 ЦПК України визначено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки за наслідками апеляційного перегляду рішення суду залишено без змін, відсутні підстави для розподілу судових витрат, які в цій справі покладаються на позивача. Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана його представником Венгеруком Сергієм Юрійовичем, залишити без задоволення, заочне рішення Корабельного районного суду міста Миколаєва від 17 лютого 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ______________________________________________ Повна постанова складена 29 квітня 2026 року