Постанова Миколаївський апеляційний суд № 473/1068/26

29.04.26 22-ц/812/972/26 Справа №473/1068/26 Провадження № 22-ц/812/972/26 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 28 квітня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., із секретарем судового засідання - Чистою В.В., за участі заявника - ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2 , заінтересованої особи - ОСОБА_3 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в режимі відеоконференції апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2026 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Булкат М.С., дата складання повної ухвали не зазначена, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_4 , Служба у справах дітей Бузької сільської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , Міністерство оборони України, про встановлення факту, що має юридичне значення В С Т А Н О В И В: У березні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту, самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини. Заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 в період з 19 червня 2015 року перебував в шлюбі з ОСОБА_5 . Мають неповнолітнього сина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на­родження. На підставі рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 28 грудня 2018 року шлюб між ними був розірваний. Після розірвання шлюбу дитина спочатку проживала з матір`ю у АДРЕСА_1 , а згодом починаючи з ве­ресня 2022 року син почав проживати разом заявником. Вказує, що з часу як син почав прожи­вати з ним, мати перестала цікавитися його станом здоров`я, успіхами, до­сягненнями, вподобаннями та інше. В зв`язку з чим у червні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_4 про позбавлення батьківсь­ких прав. Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаїв­ської області від 13 листопада 2024 року у задоволенні позову було від­мовлено. Заявник вказує, що син проживає з ним, поведінка матері не змінилася, ОСОБА_4 не спілкується з сином, участі в житті дитини не приймає та не утримує його, припинила спілкуватися з сином, про засоби зв`язку з нею не повідомила, вихованням дитини не займається, свої батьківські обов`язки не виконує, жодної допомоги дитині не надає. Тобто, починаючи з ве­ресня 2022 року і по теперішній час ОСОБА_1 , як батько дитини, самостійно займається вихованням та матеріальним утриманням сина, добросовісно виконує свої батьківські обов`язки, створює для нього необхідні умови для проживання та його розвитку, забезпечує його усім необ­хідним. Зазначає, що звертається до суду із заявою в порядку окремого провадження про встановлення факту самостійного виховання свого сина з метою встановлення за певного соціально-правового статусу - батька, який самостійно виховує дитину, і можливістю подальшому в зв`язку з цим отримання відстрочки від мобілі­зації. Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просив встановити факт самостійного виховання та утримання неповнолітнього сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Ухвалою Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2026 року у відкритті провадження в справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини відмовлено. Роз`яснено заявнику право на звернення до суду з позовною заявою в загальному порядку. Ухвала суду мотивована тим, що заявник просить встановити факт самостійного виховання та здійснення догляду за дитиною. Заявлені вимоги пов`язані з доведенням існування підстав для визнання (підтвердження) за ним певного соціально-правового статусу батька, який виховує та утримує дитину від шлюбу із заінтересованою особою ОСОБА_4 . Суд першої інстанції, посилаючись на висновки Великої Палати Верховного Суду викладенні у постанові від 11 вересня 2024 року у справі №2012/5972/22 зазначив, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні. З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дітей, питання, заявлене заявником у цій справі, не може з`ясовуватись безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дітей за загальним правилом у позовному провадженні. Посилання заявника на правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02 квітня 2025 року у справі № 127/3622/24, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин у цій справі. Оскільки заявник не є військовослужбовцем, в даному випадку правовідносини щодо одинокої матері - військовослужбовиці, які були предметом розгляду з огляду на норму статті 26 Закону № 2232-ХІІ, як підставу звільнення з військової служби, у постанові Верховного Суду від 02 квітня 2025 року в справі № 127/3622/24 (провадження № 61-12634св24) не відповідають обставинам справи. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що ухвала суду не відповідає нормам процесуального права, а тому просить її скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Апеляційна скарга мотивована тим, що заявник звернувся до суду з заявою про встановлення факту, що має юридичне значення, з метою можливості отримати документ, який посвідчує факт його самостійного утримання та виховання неповнолітньої дитини. Вказана заява спрямована на підтвердження у судовому порядку саме наявності встановлення факту, що має юридичне значення, такі справи згідно з ст. 293 ЦПК України розглядаються саме в порядку окремого провадження. Вказує, що в заяві він не порушує питання про встановлення факту наявності у нього права на отримання відстрочки та не висловлює свою незгоду із рішенням будь-яких заінтересованих осіб. Встановлення вказаного юридичного факту йому потрібно для підтвердження певних обставин у справі та подальшої реалізації свого права на звернення до відповідних державних органів з питанням оформлення відстрочки від мобілізації з метою захисту інтересів дитини. Зазначає, що на стадії вирішення судом питання про відкриття провадження у справі зі змісту його заяви та доданих до неї документів не вбачається наявності спору про право, оскільки в своїй заяві він порушує лише питання встановлення юридичного факту для подальшого захисту своїх прав та дитини. Крім того, вважає, що судом першої інстанції безпідставно не прийнято до уваги висновок Верховного Суду в постанові від 02 квітня 2025 року по справі №127/3622/24, не зважаючи на те, що предметом розгляду була справа щодо встановлення юридичного факту самостійного виховання та утримання дитини жінкою, яка є діючим військовослужбовцем, з метою реалізації права на звільнення з військової служби, оскільки Верховний Суд у вказаній постанові досліджував питання змін у законодавстві щодо підстав як для звільнення з військової служби, так і відстрочки від мобілізації та їх застосуванні у часі. Правом на подачу відзиву заінтересовані особи не скористалися. Про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином. ОСОБА_4 , представник ІНФОРМАЦІЯ_4 , Міністерства оборони України у судове засідання не з`явився. Справу розглянуто за їх відсутності, що не суперечить приписам частини 2 сттат372 ЦПК України. Заявник та його представник підтримали апеляційну скаргу, просили про її задоволення. Представник представника органу опіки та піклування Ясінко Т.М. не заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді - доповідача, осіб, які з`явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Таким вимогам закону оскаржуване рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає. Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявлені заявником вимоги підлягають вирішенню лише у порядку позовного провадження. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на таке. Відповідно до частини 1 статті 293 ЦПК України окреме провадження це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Пунктом 5 частини другої вказаної статті передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. За змістом частини другої статті 315 ЦПК України в судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України). Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку окремого провадження із заявою про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним дитини - сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на­родження. Виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей визначені СК України. У статті 141 СК України встановлено рівність прав та обов`язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Відповідно до частин першої-четвертої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню. Зазначена норма права дає підстави для висновку про те, що предметом договору є порядок здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Отже, навіть якщо один з батьків проживає окремо від дитини, він має здійснювати батьківські права та виконувати обов`язки. Норми СК України не встановлюють підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Сімейні обов`язки особистого або майнового характеру є обов`язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом. У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Ухилення від виконання своїх обов`язків щодо утримання дитини є самостійною підставою для стягнення аліментів у примусовому порядку. Верховний Суд уже неодноразово зазначав про те, що факт одноосібного виховання дитини не підлягає встановленню в судовому порядку за правилами окремого провадження. Зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року в справі № 201/5972/22 зроблено висновок про те, що з урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання щодо одноосібного виховання дитини одним із батьків не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні. Такі висновки суду також узгоджуються з висновками, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 січня 2026 року у справі №442/5036/24 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 листопада 2025 року у справі №707/3637/23. Факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини. Інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право. Встановлення факту, який просить встановити заявник, може мати негативні наслідки для матері неповнолітньої дитини. З огляду на зазначене вбачається, що у цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у матеріальному забезпеченні (утриманню) дитини та/або ухилення від участі у матеріальному забезпеченні/утриманню, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування (частини четверта, п`ята статті 19 СК України). Доведення факту одноосібного утримання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати дитини не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом. Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини. Факт, про встановлення якого просить ОСОБА_1 , не підлягає з`ясуванню в порядку окремого провадження, оскільки з поданої заяви вбачається спір про право, який не може розглядатися в судовому порядку безвідносно до дій заінтересованих осіб щодо конкретних прав, свобод та інтересів заявника. Отже, установивши, що ця справа пов`язана з вирішенням спору про право, зокрема, спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від виконання батьківських обов`язків, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з урахуванням інтересів дитини, суд першої інстанції правильно відмовив у відкритті провадження за поданою заявою в порядку окремого провадження. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали не впливають та підстав для її скасування не містять. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки суд першої інстанції при вирішенні питання про відкриття провадження у справі порушень норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права не допустив, то відповідно до положень статті 375 ЦПК України це є підставою для того, щоб апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду - без змін. Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 16 березня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 29 квітня 2026 року.