Постанова Дніпровський апеляційний суд № 185/3596/25

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/4121/26 Справа № 185/3596/25 Суддя у 1-й інстанції - Юдіна С.Г. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м. Дніпро Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача Никифоряка Л.П., суддів Гапонова А.В., Халаджи О.В., за участі секретаря судового засідання Сахарова Д.О., Учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач Приватне акціонерне товариство «ДТЕК Павлоградвугілля», розглянув відкрито в залі судових засідань апеляційного суду в м. Дніпро справу, що виникла з цивільних правовідносин в якій подані апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватним акціонерним товариством «ДТЕК Павлоградвугілля» на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025року, головуючий у суді першої інстанції Юдіна С.Г., В С Т А Н О В И В: Описова частина Короткий зміст позовних вимог У квітні 2025року ОСОБА_1 подав в суд позов проти Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» (далі - ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», Товариство), в якому виклав вимоги про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я в сумі 245 000,00грн. Існування таких вимог позивач пов`язував із тим, що він протягом тривалого часу працював на виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», внаслідок чого отримав трудове каліцтво та хронічні професійні захворювання. Згідно з довідкою МСЕК від 04 жовтня 2023року позивачу повторно безстроково встановлено 65 % втрати професійної працездатності. Позивач вважав, що за таких обставин відповідач повинен відшкодувати йому моральну шкоду, оскільки він втратив здоров`я саме з вини підприємства, яке не створило безпечних умов праці. Зазначав, що він втратив професійну працездатність, відчував фізичні страждання та біль через отриману травму і хронічні професійні захворювання, що позбавило його нормальних життєвих зв`язків та вимагало додаткових зусиль для організації життя. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025року позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я 120 000,00грн. Вирішено питання розподілу судових витрат. Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з міркувань розумності, виваженості та справедливості, зважаючи на ступінь втрати позивачем професійної працездатності 65%, неможливість відновлення здоров`я позивача, наявність вимушених змін у житті у зв`язку з отриманими виробничою травмою та хронічними професійними захворюваннями та визначив розмір грошового відшкодування моральної шкоди у сумі 120 000,00грн, що відповідатиме характеру та обсягу моральних страждань, які позивач пережив і які переживатиме надалі через ушкодження здоров`я. Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги 23 січня 2026року ОСОБА_1 подав безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025року. В апеляційній скарзі заявник не погодився з висновками суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог та висловив вимогу про зміну рішення, збільшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 245 000,00грн та стягнувши її без відрахування податків та інших обов`язкових платежів. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких позивач зазнав, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках. 23 січня 2026року ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» подало безпосередньо до суду апеляційної інстанції за допомогою системи Електронний суд апеляційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025року. В апеляційній скарзі Товариство не погодилось з висновками суду в частині розміру суми відшкодування моральної шкоди та висловило вимогу про зміну рішення суду, зменшивши розмір стягнутої моральної шкоди до 60 000,00грн, стягнувши її з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Доводи апеляційної скарги зводились до того, що судом першої інстанції неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи та зроблено висновки, що не відповідають фактичним обставинам справи. Зокрема відповідач посилався на відсутність встановлених судом фактів порушення відповідачем законодавства про охорону праці та недоведеність причинного зв`язку між отриманою травмою, виникненням хронічних захворювань у позивача та діями відповідача. Скаржник наголошував, що під час отримання травми саме позивач допустив порушення вимог законодавства про охорону праці, а не підприємство. Заявник вказував, що сама по собі важкість, небезпечність та шкідливість технологічного процесу виробництва на підприємстві відповідача, не є достатньою та самостійною підставою для покладення відповідальності на підприємство у вигляді моральної шкоди. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційних скарг, відзивів на апеляційні скарги не подавали. Надходження апеляційних скарг до суду апеляційної інстанції 28 січня 2026року ухвалою судді Дніпровського апеляційного суду справу №185/3596/25 було витребувано із суду першої інстанції; та 12 лютого 2026року справа надійшла на адресу апеляційного суду. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 . Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 16 лютого 2026року апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» залишено без руху. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 02 березня 2026року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля». 09 березня 2026року ухвалою Дніпровського апеляційного суду справу призначено до розгляду на 28 квітня 2026року. Про час та місце слухання даної справи апеляційним судом сторони у справі повідомлені належним чином у відповідності до вимог статей 128-130 ЦПК України, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень, довідками про доставку електронного листа і смс-повідомлення та отримання документів в Електронному суді. Фактичні обставини встановлені в ході судового розгляду, які підтверджені належними та допустимими доказами ОСОБА_1 протягом тривалого часу працював на виробничих структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля», згідно копії трудової книжки. Під час роботи на підприємстві відповідача, 25 грудня 2019року о 00.30год з позивачем стався нещасний випадок. Актом про нещасний випадок пов`язаним з виробництвом форми Н-1 встановлені обставини нещасного випадку, що стався з позивачем 25 грудня 2019рокуо 00.30год, визначені його причини та встановлені особи що допустили порушення законодавства про охорону праці, в тому числі і ОСОБА_1 , а саме порушення вимог р. 2.3.3, п. 2.3.3.1 «Паспорту виїмкової дільниці 159 лави пласту С6»; п. 1.11 «Інструкції N1 з охорони праці, безпечному веденню робіт та поведінці у шахті гірника очисного забою»; п. 1. гл. 5. р. IV «Правил безпеки у вугільних шахтах». 26 червня 2020року ОСОБА_1 був звільнений за станом здоров`я, який перешкоджає продовженню даної роботи за п. 2 ст. 40 КЗпП України. 19 травня 2021року начальником Головного управління Держпраці у Дніпропетровській області затверджено акт розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання форми П-4, з якого вбачається, що позивачу 20 квітня 2021року Українським науково-дослідним інститутом промислової медицини м. Кривий Ріг встановлений діагноз: хронічне обструктивне захворювання легень; радикулопатія; нейросенсорна приглухуватість. Даним актом встановлені причини захворювання: пил, фізичне перенавантаження, вимушена робоча поза, шум. Згідно виписки з акту огляду про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12 ААА № 077854 від 10 серпня 2020року позивачу первинно встановлено 50% втрати працездатності за трудовим каліцтвом від 25 грудня 2019року, третя група інвалідності. Довідкою МСЕК про результати визначення ступеню втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12 ААА № 064017 від 17 червня 2021року позивачу первинно-повторно встановлена втрата працездатності 65%, з яких: первинно 35% - радикулопатія; первинно 5% -ХОЗЛ; первинно 5% - туговухість, повторно 20 % - трудове каліцтво. Довідкою до акту огляду МСЕК серія 12ААВ № 124227 від 17 червня 2021року позивачу первинно встановлена 3 група інвалідності внаслідок професійного захворювання з 11 червня 2021року. Довідкою МСЕК про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, потреби у наданні медичної та соціальної допомоги серія 12 ААА № 141868 від 04 жовтня 2023року позивачу повторно встановлено 65% втрати професійної працездатності, з яких : 35% - радикулопатія; 5% -ХОЗЛ; 5% - туговухість, 20 % - трудове каліцтво, безстроково. Довідкою до акту огляду МСЕК серія 12 ААГ № 552318 від 04 жовтня 2023року позивачу повторно встановлена 3 група інвалідності з 01 липня 2023року за професійним захворюванням, безстроково. Протипоказана робота в умовах дії пилу, шуму, важкої фізичної праці, несприятливого мікроклімату, підземно. Рекомендовано нагляд та лікування у невролога, травматолога, пульмонолога, ЛОР, стац. лікування.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача щодо змісту судового рішення, яке оскаржено, дослідив доводи апеляційних скарг та з`ясував межі, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази. За результатами розгляду справи суд першої інстанції виснував, що частково доведено спричинення позивачу моральної шкоди та визначив розмір відшкодування 120000,00грн. Вислухав пояснення учасників справи котрі з`явились до суду, за відсутності інших учасників справи, які повідомлені про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом суд дійшов висновку, що апеляційні скарги ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та ОСОБА_1 слід залишити без задоволення. Мотиви та норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Відповідно до частин першої-третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів. Частинами першою та третьою статті 13 Закону України «Про охорону праці» передбачено, що роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог. Відшкодування моральної шкоди провадиться власником, якщо небезпечні або шкідливі умови праці призвели до моральних втрат потерпілого, порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Під моральними втратами потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що спричинило погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У пунктах 9, 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У рішенні Конституційного Суду України від 27 січня 2004року № 1-9/2004 у справі за конституційним зверненням Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Кіровоградській області про офіційне тлумачення положення частини третьої статті 34 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» зазначено, що моральна шкода потерпілого від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання полягає, зокрема, у фізичному болю, фізичних та душевних стражданнях, яких він зазнає у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Ушкодження здоров`я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов`язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності. Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в своїй постанові від 15 червня 2020року у справі № 212/3137/17-ц зазначив, що невиконання роботодавцем обов`язку по забезпеченню безпечних і здорових умов праці, яке мало наслідком виникнення у позивача професійного захворювання, втрати працездатності й встановлення інвалідності, є підставою для відшкодування роботодавцем (його правонаступником) заподіяної працівнику моральної шкоди. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018року у справі №210/5258/16-ц зазначено, що суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач. Визначаючи розмір заподіяної позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що внаслідок отримання виробничої травми та хронічних професійних захворювань позивач втратив 65% професійної працездатності, що свідчить про неможливість покращення стану його здоров`я у майбутньому, а також з того, що травма та захворювання позивача призвели до кардинальної негативної зміни його життя, порушили його психологічний стан та нормальні життєві зв`язки. Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, прийнявши до уваги факт втрати ОСОБА_1 65% працездатності, врахувавши характер немайнових втрат позивача, глибину його фізичних та душевних страждань, погіршення його здібностей та позбавлення його певних можливостей їх реалізації, а також керуючись засадами розумності і справедливості, суд першої інстанції обґрунтовано визначив розмір компенсації моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, на рівні 120 000,00грн. У зв`язку з чим доводи апеляційної скарги про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції не бере до уваги. Враховуючи наведене, а також те, що професійні захворювання та виробнича травма, пов`язана з виробництвом, отримані позивачем під час його перебування у трудових відносинах з відповідачем, на якого законодавством покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці, що потягнуло за собою втрату позивачем професійної працездатності та завдало йому моральних страждань, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване судове рішення щодо стягнення моральної шкоди ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи про те, що доказів, які б підтверджували ступінь моральних страждань позивачем не надано і судом не обґрунтовано, є безпідставними. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що факт спричинення моральної шкоди доведено. Право на відшкодування моральної шкоди у позивача виникло з моменту встановлення стійкої втрати професійної працездатності, що підтверджується відповідними медичними документами. Висновком МСЕК позивачу встановлено ушкодження здоров`я під час виконання трудових обов`язків, у зв`язку із чим заподіяння моральних страждань є доведеним. Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що він в повному обсязі виконував обов`язки щодо забезпечення належних умов праці, а під час отримання травми саме позивач допустив порушення вимог законодавства про охорону праці, висновків суду першої інстанції не спростовують та не можуть бути підставою для відмови у відшкодуванні моральної шкоди відповідачем, на якого покладено обов`язок забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці. Обставини допущення позивачем порушення вимог законодавства про охорону праці враховані судом першої інстанції при визначенні розміру завданої моральної шкоди. Та доказів на спростування наявності шкідливих факторів виробничого середовища та шкідливого впливу на здоров`я позивача відповідачем ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду не надані. Відсутність прямого причинного зв`язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв`язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу. Отже, закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов`язку власника відшкодувати моральну шкоду. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як не має і не може бути точного мірила майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007року). Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд першої інстанції в повній мірі не врахував характер та обсяг страждань, яких він зазнав, тяжкість вимушених змін у його життєвих та виробничих стосунках, апеляційний суд відхиляє, оскільки суд першої інстанції при ухваленні рішення врахував глибину та період фізичних і моральних страждань позивача, істотність вимушених негативних змін в його житті, ступінь втрати ним професійної працездатності, потребу в медикаментозному лікуванні, ступінь вини відповідача в спричиненні шкоди, та характер немайнових витрат, вірно визначив розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача в розмірі 120 000,00грн. У зв`язку з чим доводи апеляційних скарг про те, що визначений судом розмір відшкодування моральної шкоди не відповідає засадам розумності, виваженості і справедливості, суд апеляційної інстанції не бере до уваги з вищенаведених підстав. Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для зменшення чи збільшення визначеного судом першої інстанції розміру компенсації моральної шкоди. Заперечуючи проти розміру стягнутої на користь позивача компенсації, позивач та відповідач на порушення вимог статей 12, 81 ЦПК України не подали належних і допустимих доказів. Щодо вимоги апеляційної скарги відповідача про стягнення моральної шкоди з утриманням податків та інших обов`язкових платежів, колегія суддів зазначає, що за висновком Верховного Суду, який викладено у постанові від 21 травня 2025року у справі №235/3143/24, у ЦК України, як основному регуляторі цивільних відносин, визначення розміру грошової компенсації моральної шкоди не пов`язується з вирішенням питання про розмір податків, зборів чи інших обов`язкових платежів. Очевидно, що для контролю сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів в публічному праві існують відповідні механізми, які зовсім не пов`язані із визначенням розміру грошової компенсації моральної шкоди. Цивільний суд за позовом про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України вирішує цивільний спір, а не визначає, розмір та порядок сплати податків, зборів чи інших обов`язкових платежів, а тому суд при вирішенні позову про стягнення грошової компенсації моральної шкоди відповідно до статті 23 ЦК України не вирішує питання про податки, збори чи інші обов`язкові платежі. Отже, доводи апеляційних скарг не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у оскаржуваному судовому рішенні, вони зводяться до переоцінки доказів, незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судом. Згідно статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. Водночас, заявниками апеляційних скарг не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які вони не змогли повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб позивач та відповідач надали пояснення та докази щодо обставин, на які вони посилались як на підставу своїх вимог чи заперечень. Висновки за результатами розгляду апеляційних скарг Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Саме з такого розуміння вищезазначених обставин та норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, та вважає що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність та обґрунтованість рішення суду, що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційні скарги без задоволення, а судове рішення без змін. Керуючись статтями 259, 268, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, У Х В А Л И В: Залишити без задоволення апеляційні скарги ОСОБА_1 та Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля». Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 грудня 2025року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та протягом тридцяти днів може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 28 квітня 2026року. Судді: