Постанова Сумський апеляційний суд № 592/18176/25

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 квітня 2026 року м.Суми Справа №592/18176/25 Номер провадження 22-ц/816/1876/26 Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Щербаченко М. В. (суддя-доповідач), суддів Сидоренко А. П. , Сізова Д. В. розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом АВРАМЕНКОМ Олександром Вікторовичем, на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 лютого 2026 року ухваленого у складі судді Алфьорова А.М. у місті Суми, у цивільній справі за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, У С Т А Н О В И В: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції У листопаді 2025 року ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» (далі - ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ») звернулося до суду позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за договором позики у сумі 25 249 грн 50 коп.. Свої вимоги мотивує тим, що 04.11.2018 між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ», яке 23.06.2025 року змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ», та ОСОБА_2 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи укладений договір позики № 36367 в електронній формі, за умовами якого позичальнику надані грошові кошти в сумі 5000 грн на умовах строковості, поворотності та оплатності, зі сплатою процентів за стандартною процентною ставкою 0,01% в день, комісії в розмірі 1,9%, підвищеної комісійної винагороди у випадку прострочення терміну платежу 3%. Відповідач не виконує свої грошові зобов`язання належним чином, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на дату подання позову складає 25 249 грн 50 коп., з яких: 5000 грн заборгованість за позикою; 20 249 грн 50 коп. заборгованість за процентами та комісіями за користування позикою. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 лютого 2026 року позов задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» суму заборгованості за договором позики № 36367 від 04.11.2018 в розмірі 25 249 грн 50 коп. Вирішено питання розподілу судових витрат. Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, отримавши від позивача кредит в сумі 5000 грн 00 коп., зобов`язання стосовно їх повернення, сплати відсотків у встановленому договорі позики розмірі не виконав, тому дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за договором позики № 36367 від 04.11.2018 у розмірі 25249 грн 50 коп. Крім того, суд, встановивши, що позивач звернувся до суду з указаним позовом 10.11.2025 під час дії воєнного стану, з введенням якого 24.02.2022 перебіг позовної давності було зупинено, дійшов висновку, що строки позовної давності позивачем не пропущено. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги 06 березня 2026 року представник відповідача адвокат Авраменко О.В. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування, порушення норм процесуального права, просить рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 лютого 2026 року скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову у повному обсязі у зв`язку з пропуском строків позовної давності. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд при ухваленні рішення обмежився лише мотивуванням висновку про те, що строк позовної давності позивачем не пропущено. При цьому не було досліджено правомірності нарахування процентів та комісії, не надано оцінки аргументам відповідача щодо неправомірності нарахування цих складових. Зазначає, що нарахування позивачем процентів з 03.12.2018 року, тобто поза межами обумовленого строку повернення позики, є неправомірним, тому суд дійшов неправильного висновку в частині задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача процентів за користування позикою за період з 03.12.2018 по 01.04.2019 року в сумі 60 грн 00 коп. Суд не врахував висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладені у постановах від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), від 04.07.2018 у справі № 310/11534/13-ц (провадження № 14-154цс18). Положення договору про встановлення комісійної винагороди у розмірі 1,5% за період з 04.11.2018 по 03.12.2018 в сумі 2175 грн 00 коп. та підвищеної в розмірі 3,0% в день від початкового розміру позики в сумі 18000 грн 00 коп. за період з 03.12.2018 по 01.04.2019 є нікчемними відповідно до частин першої, другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», тому у суду були відсутні підстави для стягнення заборгованості за комісією та підвищеній комісійній винагороді, нарахованої за період з 04.11.2018 по 01.04.2019 у розмірі 20 175 грн. Крім того, вважає, що умова п. 5.3 договору про сплату підвищеної комісійної винагороди у розмірі 3% в день, яку встановлено як міру відповідальності позичальника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, по суті є пенею. Початок перебігу строку позовної давності щодо стягнення пені у розмірі 3% розпочався 04.12.2018 року та сплив 04.12.2019. Суд не з`ясував дійсну правову природу нарахованих позивачем сум за період з 03.12.2018, не здійснив правильну кваліфікацію спірних правовідносин та не застосував для ухвалення рішення норми матеріального права, які підлягали застосуванню, а саме статті 549 та 258 ЦК України. Позивач, звернувшись до суду з указаним позовом 10.11.2025, пропустив строки позовної давності. Узагальнені доводи та заперечення відзиву на апеляційну скаргу У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» просило апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Звертає увагу, що відповідач не заперечує укладення кредитного договору з позивачем, отримання кредитних коштів та наявність заборгованості, тому ці обставини не підлягають доказуванню. Зазначає, що відсотки були нараховані в межах погодженого сторонами строку кредитування. Крім того, умовами договору позики нарахування та сплата комісії визначена сторонами кредитування та безпосередньо узгоджена з позичальником шляхом підписання договору позики, а тому платежі за комісією правомірно включені до заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції 04.11.2018 ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ГЕЛЕКСІ», яке 23.06.2025 року змінило назву на ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» та ОСОБА_2 уклали договір позики № 36367, предметом якого є надання позичальнику позики, а позичальник зобов`язується повернути позику, проценти та комісійну винагороду за користування позикою відповідно до умов договору, в національній грошовій одиниці України гривні (а.с. 5-7). Відповідно до умов договору позики сума позики 5000 грн 00 коп., плата за користування позикою у вигляді: процентів 0,01% в день від поточного залишку позики (п.1.1.2.1 договору); комісії - 1,5% в день від початкового розміру позики відповідно до пп.1.1.1 договору (п. 1.1.2.2). Строк повернення позики - 03.12.2018. Відповідно до п. 4.2 Договору сторони домовились, що повернення позики та сплата процентів і комісійна винагорода за користування позикою здійснюється згідно Графіка розрахунків, який є невід`ємною частиною цього договору та розміщується в Особистому кабінеті. У випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% в день від суми позики за кожний день прострочення. Графіком платежів до договору позики № 36367 від 04.11.2018 передбачено повернення у строк до 03.12.2018 рок тіла кредиту 5000 грн, сплату відсотків 14 грн 50 коп. та комісійної винагороди за користування позикою 2175 грн (а.с. 7). Указаний договір позики відповідач підписав електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Виконання позивачем обов`язку з надання відповідачу грошових коштів у позику підтверджується листом ТОВ ФК «ЕЛАЄНС» від 01.09.2025 № 36367, за змістом якого у результаті платіжної операції, ініційованої ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на картковий рахунок отримувача було успішно перераховано грошові кошти: платник коштів ТОВ «ФК «ГЕЛЕКСІ», отримувач коштів ОСОБА_2 ; номер транзакції в системі 1090670187; номер операції 112774892, дата проведення платежу 04.11.2018; сума платежу 5000 грн, банк емітент платіжної картки отримувача коштів RAIFFEISEN BANR AVAL, номер банківської картки отримувача коштів НОМЕР_1 (а.с. 15). Згідно із наданим позивачем розрахунком заборгованості за період з 04 листопада 2018 року і станом на 02 серпня 2025 року борг ОСОБА_2 за Договором позики № 36367 від 04.11.2018 року становить 25 249 грн 50 коп., з яких: 5000 грн заборгованість за позикою; 20 249 грн 50 коп. заборгованість за процентами та комісією (а.с. 10-11)). Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права У справі, яка переглядається, спір виник з приводу стягнення заборгованості за договором позики, який укладений сторонами в електронній формі. Відповідно до положень України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. За змістом статті 525 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України). Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до частини першої статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. З матеріалів справи установлено, що договір позики № 36367 між позивачем та ОСОБА_2 укладений 04 листопада 2018 року в електронній формі та підписаний останнім за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором у розумінні положень Закону України «Про електронну комерцію». В апеляційній скарзі відповідач обставину укладення договору та отримання коштів у розмірі 5000 грн не заперечує. З урахуванням зазначеного, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача 5000 грн суми позики. Позиція апеляційного суду щодо доводів апеляційної скарги про нарахування позивачем процентів після закінчення строку кредитування Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України під час вибору і застосування норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Позикодавець згідно із приписами частини першої статті 1048 ЦК України має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16 (провадження № 12-141гс19) викладено правовий висновок про те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані частиною першою статті 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою статті 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення статті 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за частиною другою статті 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма частини першої статті 1048 ЦК України і охоронна норма частини другої статті 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та частини першої статті 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до частини другої статті 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання. Як установлено з матеріалів справи, сторони договору у п. 1.1.5 визначили строк повернення позики 03 грудня 2019 року. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості відсотки в розмірі 14 грн 50 коп. нараховані за ставкою, визначеною п. 1.1.2.1 за період з 04.11.2018 року по 03.12.2018 року. Водночас розрахунок заборгованості свідчить про те, що позивач після закінчення строку кредитування (після 03.12.2018 року) продовжував нарахувати відповідачу відсотки, виходячи з процентної ставки, передбаченої п. 1.1.2.1 договору 0,01%. Усього з 04.12.2018 по 01.04.2019 року було нараховано відсотків по 50 коп. в день на загальну суму 60 грн., що суперечить приписам частини другої статті 1050 ЦК України. Таким чином, оскільки право позивача нараховувати відсотки за правомірне користування кредитом припинилось після закінчення строку кредитування, позивачем безпідставно було нараховано відсотки поза межами цього строку у загальній сумі 60 грн 00 коп., на що суд першої інстанції уваги не звернув і дійшов помилкового висновку про стягнення цієї суми відсотків у складі заявленої позивачем суми боргу. Доводи відзиву на апеляційну скаргу стосовно того, що відомостей про нарахування процентів поза межами строку кредитування розрахунок не містить, суперечать змісту самого розрахунку, тому відхиляється апеляційним судом. Зважаючи на викладене, апеляційний суд резюмує, що з відповідача, крім тіла кредиту, правомірним є стягнення відсотків відповідно до умов пункту 1.1.2.1 договору позики в сумі 14 грн 50 коп. нараховані за ставкою 0,01% за період з 04.11.2018 року по 03.12.2018 року. Позиція апеляційного суду щодо стягнення комісії, передбаченої пунктом 5.3 договору позики Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов`язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, ухвала Великої Палати Верховного Суду від 24 січня 2019 року у справі № 5017/1987/2012). Можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за користування кредитом). Наведені правові висновки Верховного Суду вказують на те, що сторони кредитного договору можуть установити проценти за неправомірне користування грошовими коштами, тобто у випадку неповернення грошових коштів у визначений кредитним договором строк, то такі проценти можуть нараховуватись й після спливу визначеного кредитним договору строку згідно статті 625 ЦК України. У частині першій статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У справі, яка переглядається пунктом 5.3 договору позики сторони узгодили умови про те, що у випадку прострочення терміну платежу зі сплати заборгованості, позичальник зобов`язаний сплатити позикодавцю підвищену комісійну винагороду в розмірі 3,0% (три відсотка) в день від суми позики за кожний день прострочення. Зміст пункту 5.3 договору позики вказує на те, що сторони погодили розмір відсотків за неправомірне користування позикою поза межами строку її повернення, тобто за період після 03 грудня 2018 року, що за своєю природою є умовою про нарахування процентів як міри відповідальності за період після закінчення строку кредитування відповідно до частини другої статті 625 ЦК України. З урахуванням порушення відповідачем строків повернення позики та невиконання ним умов договору щодо обов`язку повернення отриманих кредитних коштів, позивачем здійснено нарахування в період з 04 грудня 2018 року по 01 квітня 2019 року в розмірі 18 000 грн. Помилковими є доводи апеляційної скарги, що умова про сплату «підвищеної комісійної винагороди», (п. 5.3) за своєю правовою природою є пенею, позаяк, як вже було зазначено вище, вказаний пункт договору передбачає відповідальність боржника за прострочення грошового зобов`язання, тобто за своєю суттю це погоджені сторонами договору відсотки, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України. Умови про нарахування пені та її розмір у випадку прострочення платежів визначена в іншому пункті договору позики - 5.4, який передбачає обов`язок позичальника сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення від суми заборгованості. Доводи апелянта про нікчемність пункту 5.3 договору позики, який установлює умову про нарахування підвищеної комісійної винагороди апеляційний суд відхиляє. Як на підставу нікчемності пункту 5.3 договору позики відповідач посилається на обставину на частини першу, другу статті 11, частину п`яту статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Відповідно до частини першої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. Відповідно до частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Умови пункту 5.3 договору позики не передбачають обов`язку сплати комісійної винагороди за інформацію про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, також положення цього пункту не обмежують права відповідача порівняно з правами, встановленими Законом України «Про споживче кредитування». Як вже вказав апеляційний суд по суті пунктом 5.3 договору позики установлено відповідальність боржника за прострочення грошового зобов`язання, що узгоджується з приписами частини 2 статті 625 ЦК України, яка дає сторонам договору право визначити розмір відсотків за таке прострочення. Отже, підстави для визнання нікчемним пункту 5.3 договору позики на підставі частини першої, другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування», апеляційним судом не установлені. Зважаючи на викладене, апеляційний суд резюмує, що з відповідача суд першої інстанції правомірно стягнув на користь позивача 18 000 грн. нарахованих відсотків за ставкою 3 % в день відповідно до пункту 5.3 договору позики за прострочення її повернення з 04 грудня 2018 року по 01 квітня 2019 року. Позиція апеляційного суду щодо стягнення комісії, передбаченої пунктом 1.1.2.2 договору позики. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, -щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. У справі, яка переглядається установлено, що умовами пункту 1.1.2.2 Договору позики від 04.11.2018 передбачена комісія (комісійна винагорода) за користування позикою у розмірі 1,5% в день від поточного залишку позики. Положення Закону України «Про споживче кредитування» не передбачають сплату комісії за користування позикою, позаяк за користування позикою позичальник сплачує проценти, які в цьому випадку передбачені п. 1.1.2.1 договору позики. Аналіз пункту 1.1.2.2 указаного Договору свідчить, що в ньому не зазначено переліку додаткових та супутніх послуг позикодавця та/або посередника, які пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням позики, та за які позивачем встановлена комісія у розмірі 1,5% в день від початкового розміру позики. Позивачем не надано доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору. Зважаючи на викладене, апеляційний суд погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що положення пункту 1.1.2.2 договору позики щодо обов`язку позичальника сплачувати комісію за користування позикою є нікчемними відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування». Згідно з частинами першою, п`ятою статті 216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи. Оскільки пункт 1.1.2.2 договору позики, яким установлений обов`язок позичальника сплачувати комісію за користування позикою у розмірі 1,5% в день від поточного залишку позики є нікчемним, апеляційний суд на підставі частини п`ятої статті 216 ЦК України вважає за потрібне застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину. Зокрема, сума боргу підлягає зменшенню на суму комісії у розмірі 2175 грн 00 коп. Отже, доводи апеляційної скарги у цій частині дають підстави для висновку про те, що суд першої інстанції при вирішенні позовних вимог про стягнення з відповідача комісії за користування кредитними коштами допустив неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права, не надав оцінки обґрунтованим доводам відповідача, які викладені у відзиві на позов. Позиція апеляційного суду щодо доводів заявника апеляційної скарги стосовно пропуску позивачем строку позовної давності. У відзиві на позовну заяву стороною відповідача було заявлено про пропуск позивачем строку позовної давності. Стаття 256 ЦК України передбачає, що позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Частиною першою статті 258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) (пункт 1 частини другої статті 258 ЦК України). Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 р. на всій території України карантин. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначеністаттями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року. Відтак початок строку для звернення до суду потрібно пов`язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22). Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 р. № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» скасовано з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан неодноразово було продовжено і триває надалі. Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 30 січня 2024 року. Підсумовуючи, апеляційний суд зазначає, що з 02.04.2020 року по 30.06.2023 року включно на території України було установлено карантин, на період дії якого строки позовної давності продовжувалися, а з 24.02.2022 року запроваджено воєнний стан, на період дії якого перебіг позовної давності від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року продовжено, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився до набрання чинності 04 вересня 2025 року Законом України № 4434. У справі, яка переглядається, позивач, звернувшись до суду із позовом 10.11.2025 року, не пропустив строки позовної давності, оскільки строк позовної давності в даному випадку починається з 04 грудня 2018 року. Станом на 02 квітня 2020 року трирічний строк позовної давності не закінчився. 04 вересня 2025 року набрав чинності Закон № 4434, яким було виключено пункт 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та відновлено перебіг строків позовної давності. Отже, з 04 вересня 2025 року відновився перебіг строку позовної давності за вказаними вимогами та станом на дату звернення позивача до суду з указаним позовом (10 листопада 2025 року) усього сплив 1 рік 5 місяців 5 днів позовної давності, тобто строк загальної позовної давності позивачем не пропущено. З огляду на викладене, апеляційний суд відхиляє як помилкові доводи апелянта про наявність підстав для відмови у задоволенні позову з підстав пропуску позивачем строку позовної давності. Таким чином, за установлених обставин справи, підлягає зміні розмір заборгованості за договором позики, який слід стягнути з відповідача на користь позивача за договором позики № 36367 від 04.11.2018 у розмірі 23 014 грн 50 коп., з яких: 5000 грн сума позики, 14 грн 50 коп. проценти за користування позикою, 18 000 грн проценти нараховані за прострочення грошового зобов`язання. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (частина перша статті 375 ЦПК України). Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України). Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення на підставі пунктів 1, 4 частини першої статті 376 ЦПК України необхідно змінити в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за договором позики та в частині розподілу судових витрат. Висновки суду щодо судових витрат Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України). Оскільки рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині стягнутої з відповідача суми заборгованості, необхідно змінити розподіл в частині розподілу судових витрат, пропорційно до задоволеної частини позовних вимог (91,15%) необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 2208 грн 02 коп. судового збору. За подання апеляційної скарги відповідач сплатив 3633 грн 60 коп. судового збору, тому, оскільки апеляційну скаргу задоволено частково, з позивача на користь відповідача необхідно стягнути суму судового збору пропорційно до задоволеної частини вимог апеляційної скарги в розмірі 321 грн 57 коп. Стосовно витрат позивача на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції. Позивач в суді першої інстанції просив стягнути з відповідача 5000 грн витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач заявив клопотання про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 2500 грн. Суд першої інстанції, з урахуванням клопотання сторони відповідача про зменшення витрат на правничу допомогу, а також критеріїв розумності розміру, виходячи з конкретних обставин справи, віднесення справи до категорії малозначних, обсягу виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), розгляд справи без участі сторін, значення справи для сторін, виходячи з принципів пропорційності, співмірності, розумності, визначив у відшкодування витрат на правничу допомогу 3000 грн. Апеляційний суд вважає, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу відповідає критерію реальності адвокатських послуг та критерію розумності їхнього розміру. Доводів щодо незгоди з визначеним судом першої інстанції розміром витрат на правничу допомогу апеляційна скарга не містить. Пропорційно до задоволеної частини позову, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача 2734 грн 50 коп. витрат на професійну правничу допомогу понесених в суді першої інстанції. Керуючись вимогами статей 141, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом АВРАМЕНКОМ Олександром Вікторовичем, задовольнити частково. Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 лютого 2026 року змінити в частині розміру заборгованості, яка підлягає стягненню, виклавши перший та другий абзац резолютивної частини рішення в такій редакції: «Позов ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» заборгованість за договором позики № 36367 від 04.11.2018 у розмірі 23 014 гривень 50 копійок.» Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 09 лютого 2026 року змінити в частині розподілу судових витрат. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2208 гривень 02 копійки та 2734 гривні 50 копійок витрат на професійну правничу допомогу, понесені в суді першої інстанції. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФК «ГЕЛЕКСІ» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 321 гривня 57 копійок. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач М. В. Щербаченко Судді А. П. Сидоренко Д. В. Сізов