Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/22636/25

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/22636/25 Головуючий у 1-й інстанції: Черняхович Ірина Едуардівна Суддя-доповідач: Смілянець Е. С. 28 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Смілянця Е. С. суддів: Полотнянка Ю.П. Драчук Т. О. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач, ОСОБА_1 , звернувся в суд із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", при обчисленні йому розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити йому перерахунок грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 68 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум. Житомирський окружний адміністративний суд ухвалою від 17.11.2025 позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії повернув позивачу. Судове рішення мотивоване тим, що в матеріалах справи наявний витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.01.2025 №3 про виключення позивача зі списків особового складу. Вказаним наказом також було вирішено питання про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік в кількості 30 діб, за 2023 рік в кількості 05 діб, за 2024 рік в кількості 05 діб, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023 - 2024 роки (14 діб за календарний рік). Суд вважає, що вказаний витяг із наказу від 03.01.2025 №3 може бути розцінений як письмове повідомлення про суми, що будуть нараховані та виплачені позивачу при звільненні. З моменту ознайомлення із вказаним наказом позивач дізнався про порушення відповідачем його права на отримання грошової компенсації за невикористану відпустку в належному розмірі, оскільки, ознайомившись із вказаною в ньому інформацією позивач мав можливість з`ясувати для себе відсутність відомостей про складові грошового забезпечення, які враховані при розрахунку розміру спірної грошової компенсації, та відповідно мав можливість в межах процесуального строку звернутися до відповідача із заявою для отримання необхідної інформації, та в подальшому звернутися до суду. Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить ухвалу скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідач не скористався правом подання відзиву на апеляційну скаргу відповідно до ст. 304 КАС України. Розглянувши доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування суддею суду першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, зважаючи на наступне. З матеріалів справи встановлено, що предметом спірних правовідносин є правильність визначення розміру грошової компенсації за невикористану відпустку, яка виплачувалась ОСОБА_1 під час звільнення з військової служби. При цьому, з матеріалів доданих до позовної заяви судом встановлено, що з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 ОСОБА_1 був звільнений 03.01.2025. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Згідно з приписами ч.ч. 1, 3 та 5 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк. При цьому, положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці. Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України. Так, відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом №2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в наступній редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Відтак, до 19.07.2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Варто зауважити, що відповідно до висновку Конституційного Суду України у Рішенні № 1-р/2025 від 11 грудня 2025 року, яким частину першу статті 233 КЗпП України визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Так, Конституційний Суд України виходив з того, що запровадження тримісячного строку для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат обмежує гарантоване право особи на своєчасне одержання винагороди за працю та уможливлює невиконання роботодавцем обов`язку з оплати праці, зокрема у випадках, коли працівник звертатиметься до суду пізніше ніж через три місяці з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Фактично право працівника на одержання винагороди за працю підлягає судовому захисту лише в межах установленого строку звернення до суду, зі спливом якого працівник втрачатиме можливість ефективного та дієвого поновлення своїх прав у спосіб звернення до суду. Якщо працівник пропустив тримісячний строк звернення до суду, обов`язок роботодавця щодо виплати заробітної плати та інших належних працівникові виплат і право працівника на одержання винагороди за працю не припиняються, тоді як дієвість та ефективність способів поновлення права працівника на одержання винагороди за працю, зокрема у спосіб стягнення заборгованості в судовому порядку, зазнає суттєвого обмеження, оскільки не передбачено поновлення пропущеного строку. Працівник може опинитися в невигідному юридичному становищі, коли після спливу встановленого оспорюваними приписами Кодексу тримісячного строку відповідне право не підлягатиме захисту судом, а подальше отримання працівником сум заробітної плати значною мірою залежатиме від бажання роботодавця виплатити заборгованість в позасудовому порядку. Таким чином, Конституційний Суд України дійшов висновку, що законодавець, установлюючи тримісячний строк для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не врахував, що зобов`язання щодо виплати винагороди за працю є триваючим, призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав працівника, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України. Така законодавча конструкція ставить працівника, який перебуває у трудових відносинах, у менш захищене становище порівняно зі звільненим працівником, що суперечить принципу рівності та гарантії ефективного судового захисту. Наведене свідчить, що Конституційний Суд України розмежував: -тримісячний строк для звернення звільненого працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат; -тримісячний строк для звернення працівника під час дії трудових відносин до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат. Останній передбачений частиною першою статті 233 КЗпП України, приписи якої Конституційний Суд України визнав неконституційними. Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що під час проходження військової служби позивачем, не розповсюджувались строки звернення до суду щодо стягнення грошового забезпечення з відповідача. Такий строк необхідно обраховувати після звільнення позивача з військової служби. Як зауважив Верховний Суд в постанові від 22 січня 2026 року у справі № 420/26951/24, чинне законодавство не передбачає форми документа, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат, а також способу його доведення військовослужбовцю. Водночас такими документами можуть бути розрахункові листи, відомості про нараховане і виплачене грошове забезпечення, фінансові повідомлення або інші документи, які б розкривали зміст виплати грошового забезпечення (складові, їх розміри, утримання), які роботодавець зобов`язаний надати під час виплати грошового забезпечення та з яких працівник (військовослужбовець) може об`єктивно встановити розмір виплаченої йому суми, її складові та можливу неповноту виплат. Саме з моменту ознайомлення з відповідним документом у військовослужбовця виникає реальна можливість і об`єктивна необхідність оцінити правильність здійснених нарахувань, виявити допущені порушення, що і буде усвідомленим сприйняттям особи наявності/відсутності порушеного права щодо належних виплат. В такому разі суд першої інстанції мав визначати момент, з якого позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права на виплату належних йому сум індексації грошового забезпечення, зокрема, дати ознайомлення військовослужбовця з документом, що відображає фактичні суми нарахувань та виплат. Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі №460/21394/23 Як встановлено судом першої інстанції, з військової служби у військовій частині НОМЕР_1 позивач був звільнений 03.01.2025. При цьому, в доданих до матеріалів справи документах грошовий атестат відсутній, як і відсутні докази, які містять інформацію про дату вручення позивачу такого атестату. Однак, в матеріалах справи наявний витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.01.2025 №3 про виключення позивача зі списків особового складу. Вказаним наказом також було вирішено питання про виплату позивачу грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної оплачуваної відпустки за 2022 рік в кількості 30 діб, за 2023 рік в кількості 05 діб, за 2024 рік в кількості 05 діб, а також грошової компенсації за невикористані дні щорічної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій, за 2023 - 2024 роки (14 діб за календарний рік). Тобто, наказ містить загальні відомості про складові грошового забезпечення без зазначення конкретних сум, що підлягають виплаті військовослужбовцю. Колегія суддів не погоджується із судом першої інстанції, що вказаний витяг із наказу від 03.01.2025 №3 може бути розцінений як письмове повідомлення про суми, що будуть нараховані та виплачені позивачу при звільненні, оскільки зі змісту наказу про звільнення неможливо встановити, чи при обрахуванні позивачу компенсації за невикористані відпустки враховувалась додаткова грошова винагорода. У зв`язку із цим, в інтересах позивача до військової частини НОМЕР_1 був направлений адвокатський запит з проханням надати інформацію про те, чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку виплаченої йому грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку за 2022-2024 роки. Отже, моментом, коли позивачу стало відомо про порушення його права на отримання всіх належних виплат при звільненні є дата отримання відповіді на вказаний адвокатський запит, тобто 13.08.2025. Слід також зазначити, що положення статті 110 КЗпП України передбачають, що при кожній виплаті заробітної плати роботодавець повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці: а) загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат; б) розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати; в) сума заробітної плати, що належить до виплати. Обумовлений приписами цієї статті обов`язок роботодавця забезпечує працівнику визначеність у нарахованих і виплачених сумах та, у разі виникнення спірних ситуацій, сприяє своєчасному захисту його трудових прав. Зазначений підхід узгоджується і з міжнародними стандартами. Норми національного законодавства (стаття 110 КЗпП України) повністю відповідають положенням статті 14 Конвенції про захист заробітної плати 1949 року (№ 95), ратифікованої Україною 04 серпня 1961 року, яка передбачає необхідність ужиття ефективних заходів для забезпечення інформування працівників у належний і зрозумілий спосіб, зокрема, (b) під час кожної виплати заробітної плати - про відомості щодо їхньої заробітної плати за відповідний період оплати праці, якщо такі відомості можуть змінюватися. У розвиток положень Конвенції 95 Комітет експертів із застосування конвенцій та рекомендацій CEACR (МОП) сформував Рекомендацію щодо захисту заробітної плати 1949 року (№ 85), пункт 7 розділу IV якої конкретизує, що працівників слід інформувати під час кожної виплати заробітної плати про такі відомості, які стосуються відповідного періоду виплати та можуть зазнавати змін: (a) валова сума нарахованої заробітної плати; (b) усі відрахування, які були здійснені, із зазначенням підстав та їхнього розміру; (c) чиста сума заробітної плати, що підлягає виплаті. Отже, як норми національного законодавства, так і міжнародні стандарти покладають на роботодавця чіткий обов`язок забезпечити працівникові повну, своєчасну та зрозумілу інформацію про склад, розмір і підстави нарахування та виплати заробітної плати. Відтак, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що процесуальний строк на звернення з даним позовом до суду розпочався для позивача з 04.01.2025 та відповідно закінчився через три місяці, тобто 04.04.2025. З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що суддею суду першої інстанції неправильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання, а тому наявні підстави для його скасування. Згідно зі ст. 320КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції у випадку неповного з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідності висновків суду обставинам справи; неправильного застосуваннянорм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Смілянець Е. С. Судді Полотнянко Ю.П. Драчук Т. О.