Постанова 4856 № 120/3231/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/3231/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Заброцька Людмила Олександрівна Суддя-доповідач - Савицька Н.В. 28 квітня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Савицької Н.В. суддів: Драчук Т. О. Томчука А.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії №025350010732 від 22.02.2024 їй було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Підставою відмови стало не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.11.2005 з 15.08.1983 по 31.12.1998, оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки, що потребує підтвердження уточнюючими довідками; згідно з архівною довідкою №7-02/150 від 15.02.2024, оскільки особисті дані заявниці (ім`я та по батькові) в довідці вказано не повністю, крім того відсутні дані про звільнення. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 16.12.2025 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №025350010732 від 22.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи, зазначені в трудовій книжці НОМЕР_1 від 15.08.1983, а саме з 15.08.1983 по 31.12.1998. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст. 26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування з 23.11.2023. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні адміністративного позову, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Позивач правом на подання письмового відзиву на апеляційну скаргу відповідача не скористалася. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо доказів для вирішення спору, колегія суддів вважає за можливе розглядати справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно з відомостями трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1983, виданої на ім`я ОСОБА_1 , позивач 15.08.1983 призначена на посаду вчителя початкових класів Лукашівської восьмирічної школи; з 10.08.1993 позивач переведена на посаду вчителя початкових класів в Ладижинську школу № 1 І-ІІІ ступенів по контракту; 01.09.2000 позивач переведена на посаду вчителя початкових класів Ладижинської ЗОШ №1 І-ІІІ ступенів; 20.08.2000 позивач звільнена із займаної посади; з 01.09.2001 по 31.07.2002, з 02.09.2002 по 31.05.2003, з 01.09.2003 по 10.04.2004 та з 01.09.2004 позивач призначена на посаду вчителя початкових класів (індивідуальні години) в Ладижинській ЗОШ №

1. На 1 сторінці зазначеної трудової книжки вказано, що видано дублікат 9.11.2005. 14.02.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області з заявою про призначення пенсії за віком. До заяви додала необхідні документи. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про відмову у призначенні пенсії №025350010732 від 22.02.2024, прийнятим за принципом екстериторіальності, позивачці було відмовлено у призначенні пенсії за віком. Підставою відмови стало не зарахування до страхового стажу позивачки наступних періодів роботи згідно з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.11.2005 з 15.08.1983 по 31.12.1998, оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки, що потребує підтвердження уточнюючими довідками, та архівної довідки № 7-02/150 від 15.02.2024, оскільки особисті дані заявниці (ім`я та по батькові) в довідці вказано не повністю, крім того відсутні дані про звільнення. При цьому зазначено, що страховий стаж позивача становить 25 років 03 місяці 22 дні. Не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи його протиправним та таким, що порушує її права на пенсійне забезпечення, позивач звернулась до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходив з того, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. Судом першої інстанції зазначено, що позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв`язку з не зарахуванням до страхового стажу періодів роботи згідно з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.11.2005 з 15.08.1983 по 31.12.1998, оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки. Разом з тим, як свідчать матеріали пенсійної справи, згідно з відомостями трудової книжки серії НОМЕР_1 датою її заповнення є 15.08.1983, що відповідає даті запису №1, а саме даті призначення позивача на посаду вчителя початкових класів Лукашівської восьмирічної школи. У свою чергу, на першій сторінці вказаної трудової книжки зазначено про видачу дубліката 09.11.2005. У той же час, згідно з записом № 2 трудової книжки НОМЕР_1 з 10.08.1993 позивач переведена на посаду вчителя початкових класів в Ладижинську школу № 1 І-ІІІ ступенів по контракту. Подальші записи в трудовій книжці є логічними, чіткими та зрозумілими, відображають відповідні періоди трудової діяльності позивачки та оформлені належним чином. Матеріали справи свідчать, що записи про періоди роботи позивача з 15.08.1983 по 31.12.1998 містяться в її трудовій книжці НОМЕР_1 , виданій 15.08.1983 в день прийняття її на роботу. Суд першої інстанції вважав безпідставними твердження пенсійного органу щодо незарахування позивачу стажу роботи через наявність зазначених неточностей, оскільки на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його документах, що підтверджують трудову діяльність. У свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової документації, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення такої. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з вимог ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно з вимогами ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини 1 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Відповідно до статті 62 Закону України №1788-XII, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637). Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків. Відповідно до пункту 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника (пункт 18 Порядку №637). Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку №637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою. Щодо періодів роботи з 15.08.1983 по 31.12.1998 та доводів апелянта в цій частині, слід зазначити наступне. Постановою Держкомтруда СРСР від 20.06.1974 №162 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах та організаціях (далі Інструкція №162). Відповідно до абзацу 1 пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників та службовців. Згідно з абзацами 2, 3 пункту 2.2 Інструкції №162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення. Абзацом 1 пункту 2.10 Інструкції №162 встановлено, що відомості про працівника записуються на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Прізвище, ім`я та по батькові (повністю, без скорочення або заміни імені та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорту або свідоцтва про народження. Згідно з пунктом 2.11 Інструкції №162 першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше заповнювалася трудова книжка. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №162 при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, що внесені в трудову книжку за час роботи на даному підприємстві, завіряються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічні вимоги закріплені в Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58). Зміст викладених норм свідчить про те, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку. Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб. Таким чином, позивач, як особа, на яку не покладено обов`язку щодо організації ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок, не може нести відповідальність за неправильність, неточність або неповноту внесених до її трудової книжки відомостей, а тому, невірне заповнення трудової книжки не може бути підставою для прийняття органом Пенсійного фонду України рішення про відмову у призначенні пенсії та не зарахування страхового стражу, результатом чого стало обмеження належного соціального захисту громадянина. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17. Посилання відповідача на неточності в заповненні трудової книжки позивача є також безпідставними, оскільки відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17. Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладена правова позиція, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії. Разом з тим, трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки. Отже, помилки в трудовій книжці не можуть ставитись в провину позивачу. З урахуванням вказаного, твердження апелянта, що підставою відмови стало не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи згідно з дублікатом трудової книжки серії НОМЕР_1 від 09.11.2005 з 15.08.1983 по 31.12.1998, оскільки записи про роботу передують даті заповнення трудової книжки, що потребує підтвердження уточнюючими довідками, суд оцінює критично. Період роботи позивача з 15.08.1983 по 31.12.1998 належним чином підтверджуються відомостями трудової книжки НОМЕР_1 від 15.08.1983. Отже, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області № 025350010732 від 22.02.2024 є протиправним та підлягає скасуванню. Щодо доводів апелянта про неможливість підтвердження періодів роботи позивача, зазначених в дублікаті її трудової книжки НОМЕР_1 , виданому 09.11.2005, архівною довідкою від 15.02.2024 № 7-02/150, оскільки особисті дані заявниці (ім`я та по батькові) в довідці вказано не повністю, крім того відсутні дані про звільнення, судом також не приймаються, оскільки, основним документом, який підтверджує стаж особи, є трудова книжка. Крім того, колегією суддів встановлено, що архівна довідка Комунальної установи "Тростянецький трудовий архів" від 15.02.2024 № 7-02/150 видана на ім`я ОСОБА_2 . Зазначення ініціалів імені та по батькові позивача в тексті даної довідки, не ставить під сумнів достовірність даної довідки. Інших доводів апеляційна скарга відповідача не містить. З урахуванням вказаного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині зарахування позивачу до страхового стажу періодів роботи з 15.08.1983 по 31.12.1998. Щодо зобов`язання відповідача призначити пенсію за віком, починаючи з дня виникнення такого права, суд зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. Апеляційний суд також звертає увагу, що період з 15.08.1983 по 31.12.1998 становить більше 15 років, а в сукупності, з урахуванням визнаного ГУ ПФУ у Волинській області страхового стажу позивача - 25 років 03 місяці 22 дні, загальний страховий стаж позивачки перевищує необхідний мінімальний тридцятирічний стаж. Враховуючи протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області №025350010732 від 22.02.2024 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , а також у зарахуванні до страхового стажу позивача періодів роботи з 15.08.1983 по 31.12.1998, і встановлено необхідність їх зарахування, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що загального страхового стажу позивача є достатньо для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону № 1058-IV - з дати звернення, тобто з 23.11.2023. Відтак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 15.08.1983 по 31.12.1998, призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком з 23.11.2023. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Отже, ст.2 КАС України та ч.4 ст.242 КАС України вказують, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив вірний висновок щодо часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23 лютого 2026 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Савицька Н.В. Судді Драчук Т. О. Томчук А.В.