Постанова 4854 № 420/38461/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 28 квітня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38461/24 Головуючий в 1 інстанції: Дубровна В.А. Дата і місце ухвалення: 23.03.2026р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року за заявою ОСОБА_1 , поданою в порядку ст.382 КАС України, про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №420/38461/24 за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року по справі №420/38461/24 відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 22 квітня 2025 року та ухвалено по справі нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо не включення індексації грошового забезпечення до складу суми місячного грошового забезпечення, з якого ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась грошова допомога на оздоровлення за 2022 рік, передбачена пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-ХІІ. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, передбаченої пунктом 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. №2011-XII з урахуванням індексації грошового забезпечення, з врахуванням раніше виплачених сум. Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 10.03.2022р. по 19.05.2023р. з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018р. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення та одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 10.03.2022р. по 19.05.2023р., на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого Законом України «Про Державний бюджет України» станом на 01.01.2022р., станом на 01.01.2023р., на відповідний тарифний коефіцієнт, що відповідав у цей період займаній посаді та військовому званню позивача згідно з додатками постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017р. №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. 13.03.2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції із заявою, в порядку ст.382 КАС України, про встановлення судового контролю за виконанням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.05.2025р. у справі №420/38461/24 шляхом зобов`язання військову частину НОМЕР_1 подати до суду у визначений судом строк звіт про виконання рішення суду. Вимоги поданої заяви обґрунтовував тим, що судове рішення, яке набрало законної сили, тривалий час не виконується військовою частиною, у зв`язку з чим наявні правові підстави для вжиття спеціальних заходів впливу на відповідача субєкта владних повноважень. Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року в задоволенні вказаної заяви ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись з вказаною ухвалою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати ухвалу від 23.03.2026р. та задовольнити подану ним заяву про встановлення судового контролю в порядку статті 382 КАС України. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що під час розгляду його заяви про встановлення судового контролю судом першої інстанції не надано належної правової оцінки посиланням позивача на те, що в порушення ст.129-1 Конституції України, ст.ст. 14, 370 КАС України, військовою частиною НОМЕР_1 не надається розрахунок суми, яка належить до виплати за рішенням суду по справі №420/38461/24, та тривалий час рішення суду не виконується. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.1 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів доходить наступних висновків. Частиною 1 статті 129-1 Конституції України передбачено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Відповідно до ст.14 КАС України постанови і ухвали суду в адміністративній справі, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом. Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, статтями 14, 370 КАС України. Статтею 382 КАС України передбачено судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах. Так, відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. Відмовляючи в задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю суд першої інстанції виходив з того, що заявником не надано будь-яких доказів на підтвердження обставин, яким він обґрунтовує свою заяву, зокрема, того, що військова частина НОМЕР_1 ухиляється від виконання судового рішення. Також, суд зазначив, що у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень, а тому позивач не позбавлений можливості звернутися до суду в порядку статті 287 КАС України. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного. Так, судове рішення може бути виконано в добровільному або в примусовому порядку. Примусове виконання рішень суду в Україні покладається на органи державної виконавчої служби та у передбачених законом випадках - на приватних виконавців. Порядок примусового виконання судових рішень регламентовано спеціальним Законом України «Про виконавче провадження». За приписами ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно частини 1 статті 5 Закону примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Саме приписами Закону України «Про виконавче провадження» визначено певний алгоритм дій виконавця в ході примусового виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення. Вирішуючи питання щодо необхідності встановлення судового контролю за виконанням постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26 травня 2025 року по справі №420/38461/24 колегія суддів враховує, що справа не є справою з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат. А відтак, встановлення судового контролю у справі такої категорії є диспозитивним правом суду і має вирішуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами. Так, станом на теперішній час, не зважаючи на набрання рішенням суду законної сили, позивачем суду не було надано доказів отримання виконавчого листа та звернення до державної виконавчої служби з метою пред`явлення його до примусового виконання, а також не надано доказів щодо неможливості його примусового виконання. Отже, судом не встановлено, що загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату або що відповідач створює перешкоди для виконання судового рішення по справі №420/38461/24. Оскільки заявником не надано достатніх доказів неможливості примусового виконання вказаного рішення суду у загальному порядку, наразі неможливо стверджувати про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням цього судового рішення, як і неможливо стверджувати, що примусове виконання цього рішення суду не дасть очікуваних результатів. Колегія суддів наголошує, що необхідність застосування судового контролю має бути належним чином обґрунтована стороною у справі з огляду на доцільність вжиття такого процесуального механізму або потребує наявності певних сумнівів у суду щодо виконання суб`єктом владних повноважень його рішення, чи інших значущих підстав. Саме по собі застосування судового контролю виконання судових рішень за відсутності очевидної необхідності не є виправданим. Враховуючи, що у справах, крім справ, перелік яких наведено в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, а також те, що ця справа не належить до тих, які визначені в абз.2 ч.1 ст.382 КАС України, при цьому заявник не навів обґрунтувань та не надав доказів, що підтверджують необхідність вжиття таких заходів за наявних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №420/38461/24. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року колегія суддів не вбачає. Оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та постановлено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому, відповідно до ст.316 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін. Відповідно до ч.5 ст.382-1 КАС України ухвалу суду про відмову у задоволенні заяви може бути оскаржено в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції за результатами перегляду ухвали є остаточною і оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, 328, 382 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 23 березня 2026 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Повний текст судового рішення виготовлений 28 квітня 2026 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук