Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 160/4606/24

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 28 квітня 2026 року м. Дніпросправа № 160/4606/24 Суддя І інстанції Турова О.М. Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чепурнова Д.В. (доповідач), суддів: Коршуна А.О., Сафронової С.В., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29.01.2024 №5782/03-16, сформоване в Централізованій системі Призначення та виплата пенсій ІКІС ПФУ, про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку щодо переходу на пенсію за іншим законом відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області провести перерахунок (призначення) пенсії щодо переходу ОСОБА_1 з 23.01.2024 на пенсію за віком державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ, з урахуванням наявності у ОСОБА_1 загального стажу державної служби 21 рік 150 днів та стажу державної служби 13 років 255 днів станом на 01.05.2016 на підставі довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 23.12.2024 №4200/04-36-10-02-13 та довідки про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за будь-які 60 календарних місяців підряд перед зверненням за пенсією від 23.12.2024 №4201/04-36-10-02-13. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року позовну заяву задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29.01.2024 №5782/03-16 про відмову ОСОБА_1 в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ та у перерахунку пенсії. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву від 23.01.2024 про переведення на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ та про проведення відповідного перерахунку пенсії, зарахувавши ОСОБА_1 до стажу державної служби, що враховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, період роботи ОСОБА_1 в органах державної податкової служби з 18.08.2004 по 22.01.2024 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , із урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області, зазначаючи про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, оскаржило його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Апеляційна скарга фактично обґрунтована правомірністю рішення від 29.01.2024 №5782/03-16 про відмову ОСОБА_1 у проведенні перерахунку пенсії. Вказує на те, що позивач станом на 01.05.2016 року не працював на посадах віднесених до відповідних категорій посад державних службовців та не набув 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. При цьому, скаржник зазначає, що період роботи посадових осіб в органах Державної податкової служби на посадах, на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до посад державних службовців. В письмовому відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 просив відмовити у її задоволенні та залишити без змін рішення суду першої інстанції. Також позивач просив стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на його користь судові витрати на професійну правничу допомогу, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції у розмірі 10000 грн. Відповідно до частини 1 статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції встановлено та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 18.05.2021 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». 23.01.2024 ОСОБА_1 звернувся до органу Пенсійного фонду України із заявою про перерахунок пенсії у зв`язку з переходом на пенсію державного службовця за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, п.п.10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ, додавши до заяви наступні документи: трудову книжку, наказ головного управління ДПС у Дніпропетровській області про звільнення у зв`язку з виходом на пенсію, довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) від 23.12.2024 №4200/04-36-10-02-13, довідку про складові заробітної плати для призначення пенсії державного службовця за будь-які 60 календарних місяців підряд перед зверненням за пенсією від 23.12.2024 №4201/04-36-10-02-13. За принципом екстериторіальності вказана заява розглядалася структурним підрозділом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 29.01.2024 №5782/03-16 позивачу відмовлено у переведенні на пенсію державного службовця відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ та у проведенні відповідного перерахунку пенсії, з посиланням на те, що відповідно до п.п.10, 12 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016р. певного стажу держслужби на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону №3723-ХІІ (сім категорій посад державних службовців, залежно від яких встановлені ранги державних службовців відповідними актами Кабінету Міністрів України), а саме: 10 років для осіб, що на зазначену дату займали такі посади державної служби, або 20 років стажу держслужби на таких посадах, незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016р. на держслужбі, така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-XII, водночас, за даними трудової книжки від 18.08.2004р. серії НОМЕР_1 позивач в період з 18.08.2004р. по 22.01.2024р. працював в Лівобережній державній податковій інспекції м. Дніпра та в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області на посадах державного податкового інспектора, заступника начальника відділу, начальника відділу, при цьому робота на зазначених посадах не зараховується до стажу, що дає право на пенсію державного службовця, оскільки посади державних службовців віднесені до відповідних категорій здійснюється відповідно до ст.25 Закону №3723-XII, а посади працівників органів державної податкової служби цією статтею не передбачені, відтак, у позивача відсутній стаж роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців станом на 01.05.2016. Таким чином, у позивача відсутнє право для переведення з пенсії за віком, призначеної відповідно до ст.26 Закону №1058-ІV, на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону №3723-XII у зв`язку із відсутністю необхідного стажу державного службовця. Не погоджуючись з вищевказаним рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з цим позовом. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості й в інших випадках, передбачених законом (ст. 44 Конституції України). Статтею 10 Закону "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV встановлено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором. 01.05.2016 набув чинності Закон України "Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VІІ (надалі - Закон № 889-VІІ), згідно частини 2 Прикінцевих та перехідних положень якого визнано такими, що втратили чинність, зокрема, Закон України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 року (надалі - Закон №3723-ХІІ), крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Таким чином, до 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом № 889-VIII) право на пенсію державного службовця мали особи, які: а) досягли певного віку та мають передбачений законодавством страховий стаж; б) мали стаж державної служби не менш як 10 років, та на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців; а також особи, які мали не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Після 01.05.2016, відповідно до статті 90 Закону № 889-VIII, пенсійне забезпечення державних службовців здійснюється відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". При цьому, законодавець визначив певні умови, за дотримання яких у осіб зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону 3723-ХІІ. Так, відповідно до пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Згідно пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 52, ст. 490 із наступними змінами) у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 певного стажу держслужби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу держслужби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на держслужбі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Аналізуючи зазначені норми чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 є дотримання сукупності вимог, визначених частиною першою 37 Закону № 3723-ХІІ і Прикінцевих та перехідних положень Закону, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Отже, після 01.05.2016 (дата набрання чинності Законом України від 10.12.2015 № 899 "Про державну службу") зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 889-VIII, та мають передбачені частини першої статті 37 Закону 3723-ХІІ вік і страховий стаж. Аналогічний висновок щодо застосування норм матеріального права викладено у постанові Верховного Суду від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а. Як слідує зі змісту оскаржуваного рішення, підставою для відмови у переведенні позивача на пенсію відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" є відсутність у нього стажу на посаді державного службовця станом на 01.05.2016. Згідно з інформацією, яка міститься у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 18.08.2004 (дублікат) слідує, що ОСОБА_1 працював з 18.08.2004 по 22.01.2024 у податкових органах: Лівобережній міжрайонній державній податковій інспекції та Головному управлінні Державної податкової служби у Дніпропетровській області та припинив державну службу. Крім того, 18.08.2004 позивачем було прийнято присягу державного службовця (а.с. 18) та протягом зазначеного періоду присвоювались відповідні ранги та персональні/спеціальні звання. Пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994 (чинним до 01.05.2016, тобто в період проходження позивачем служби в податкових органах) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби. Згідно пункту 2 цього Порядку до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. При цьому, відповідно до статті 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 N 509-XII (у редакції, що діяла з 01.02.1994) Державна податкова служба складається з Головної державної податкової інспекції України, державних податкових інспекцій по Республіці Крим, областях, районах, містах і районах у містах. За визначенням статті 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 N 509-XII (у редакції, що діяла з 14.02.1998) до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби). Згідно з приписами статті 1 Закону України "Про державну податкову службу в Україні" від 04.12.1990 N 509-XII (у редакції, що діяла з 01.01.2011) до системи органів державної податкової служби належать: Державна податкова адміністрація України, спеціалізовані державні податкові інспекції, державні податкові адміністрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державні податкові інспекції в районах, містах (крім міст Києва та Севастополя), районах у містах (далі - органи державної податкової служби). Законом України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо державної податкової служби та у зв`язку з проведенням адміністративної реформи в Україні" від 05.07.2012 №5083-VI, який набрав чинності 12.08.2012, доповнено Податковий кодекс України розділами XVIII-1 та XVIII-2, у тому числі "Статтею

344. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби 344.1. Пенсійне забезпечення посадових осіб органів державної податкової служби України здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України "Про державну службу". При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в органах державної податкової служби зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про державну службу" незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого Законом України "Про державну службу". Аналізуючи наведені норми, колегія суддів дійшла висновку, що періоди роботи позивача з 18.08.2004 по 22.01.2024 на посадах в податкових органах, в тому числі на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні звання, зараховується до стажу державної служби. Однак, у порушення наведених вище норм права, відповідачем не зараховано до стажу державної служби роботу (службу) позивача зазначені вище періоди роботи на посадах державної податкової служби. Крім того, зважаючи на положення Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 283 від 03.05.1994, ОСОБА_1 є таким, що станом на 01.05.2026 працював на посаді державного службовця. Підсумовуючи вищевикладене, враховуючи встановлені обставини справи та наведені вище норми законодавства, якими врегульовані спірні відносини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №5782/03-16 від 29.01.2024 про відмову в переведенні на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» відповідачем не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування всіх обставин, що мають значення для його прийняття, а тому є протиправним та підлягає скасуванню, з урахуванням чого наявні підстави для зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву від 23.01.2024 про переведення на пенсію за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ та про проведення відповідного перерахунку пенсії, зарахувавши ОСОБА_1 до стажу державної служби, що враховується для призначення пенсії за віком відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993р. №3723-ХІІ, період роботи ОСОБА_1 в органах державної податкової служби з 18.08.2004 по 22.01.2024 відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 , із урахуванням висновків суду. На підставі зазначеного, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому рішення суду першої інстанції у цій справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому, щодо вимоги позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, у зв`язку із апеляційним переглядом рішення суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Відповідно до частини першої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. За змістом частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до частини четвертої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Частиною п`ятою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Відповідно до частини сьомої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Слід зазначити, що як вказано у рішенні Конституційного Суду України від 30.09.2009 №23рп/2009, правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права. При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. З метою отримання професійної правничої допомоги 16.02.2024 між ОСОБА_1 та адвокатом Слісом Андрієм Сергійовичем укладено Договір про надання правової допомоги №01/16-02-24 (далі - Договір). Згідно з п. 1.1 Договору за цим Договором Адвокат зобов`язується надавати Клієнту правову допомогу, а Клієнт зобов`язується оплатити надання послуг та фактичні витрати Адвоката, необхідні для виконання цього Договору. За п. 1.2 Договору Клієнт надає право (уповноважує) Адвоката представляти його інтереси у всіх судових, правоохоронних, виконавчих та інших державних органах, а також перед третіми особами з усіма правами, що надані законом позивачу, відповідачу, третій особі, потерпілому, підозрюваному, обвинуваченому. Відповідно до п. 3.1 цього Договору гонорар є формою винагороди Адвоката за надання правової допомоги. Розмір гонорару та порядок його сплати визначається в Додатковій угоді до цього Договору або в актах наданих послуг. 13.03.2025 між адвокатом Слісом Андрієм Сергійовичем та ОСОБА_1 складено Акт №2 про надання правової допомоги по Договору №01/16-02-24 від 16.02.2024, згідно з яким Виконавець надав, а Замовник прийняв правову допомогу щодо представництва інтересів Замовника у Третьому апеляційному адміністративному суду у справі №160/4606/24 (підготовка та подання відзиву на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області). Загальна вартість наданої правової допомоги за цим Актом складає 10 000,00 грн (десять тисяч гривень 00 копійок). При вирішенні питання щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу суд апеляційної інстанції звертає увагу на наступному. По-перше, наданий акт складено Акт №2 про надання правової допомоги по Договору №01/16-02-24 від 16.02.2024 датований 13 березням 2025 року, в той час, як апеляційна скарга у справі №160/4606/24 зареєстрована в Третьому апеляційному адміністративному суді 16 жовтня 2025 року. По-друге, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження реальності витрат на правову допомогу (рахунок на оплату, квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо). З огляду на викладене, апеляційний суд не вбачає підстав для стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у зв`язку з недоведеністю їх наявності. Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області залишити без задоволення. Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2025 року залишити без змін. У стягненні з Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судових витрат на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції відмовити. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Повне судове рішення складено 28 квітня 2026 року. Головуючий - суддя Д.В. Чепурнов суддя А.О. Коршун суддя С.В. Сафронова